Французький психолог С. Московічі так визначає сутність вчення Г. Лебона.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

1. Натовп в психологічному смислі являє собою людей, які на-ділені людською спільністю, а не просто зібраних в одному місті.

2.         Індивід діє, як і маса, але перший – свідомо, друга – неусвідом-лено, оскільки свідомість індивідуальна, а безсвідоме колективне.

3.         Натовп є консервативним, не дивлячись на його революцій-ний образ дій. Він завжди закінчує відбудовою того, що повалюва-ли, так як для них, як і для всіх, які знаходяться у стані гіпнозу, минуле є більш значимим, ніж сучасне.

4.         Маси, якими б не була їхня культура, доктрина або соціальне становище, потребують вождя. Він переконує їх не за допомогою доводів розуму чи сили, а як гіпнотизер своїм авторитетом.

5.         Пропаганда (або комунікація) має ірраціональну основу, ко-лективні переконання і такий інструмент, як навіювання. Більша частина наших дій є наслідком переконань. Критичний розум, відсутність переконання і пристрасті є перешкодами до дії. Навію-вання може їх подолати, саме тому пропаганда, що адресована ма-сам, повинна використовувати мову алегорій – енергійну і образну, з простими і владними формулюваннями.

6.         Політика, ціллю якої є управління масами (партією, класом, нацією), за необхідності не є сторонньою до фантазії. Вона повинна спиратись на якусь вищу ідею (революції, батьківщини), яку втілю-ють і врощують у свідомість кожної людини маси, поки не навіють її. Згодом вона перетворюється в колективні образи і дії.

Концепція натовпу виходить з ідеї аномальності, яка асоціюєть-ся або з хворобою, або зі злочинністю, і в кращому випадку допус-каються пом’якшуючі обставини.

Щоб зрозуміти, чому колективна поведінка трактується як аномаль-на або навіть “анамічна”, потрібно згадати соціальну і політичну ситуа-цію, в якій створювались ці концепції, а саме: революції (1789, 1830, 1848, 1871 у Франції); радикальні економічні і соціальні зміни, які привели до урбанізації й індустріалізації; підйом “революційного руху мас”; важли-ва роль профсоюзів і соціалістів, страйки і першотравневі демонстрації і т.ін. Все це загрожувало стабільності політичного, суспільного й етич-но г о по ря дк у. Я к ствер джує Бер ро уз ( B a r ro ws , 19 81 ) , в ті р ок и з’ яв ил ос ь загальне відчуття занепаду і відсутності бажання нести за це відпові-дальність. Маси були “виявлені” (Московічі), їх стали боятись як при-чину всіх неприємностей, і наука була зобов’язана проаналізувати ви-падкові зв’язки між феноменом мас і суспільними бідами.

І криміналістське, і психіатричне, і епідеміологічне тлумачен-ня однаково відповідало духові часу. Описуючи банди і присяжних засідателів, масові демонстрації і парламенти, злочинні та релігійні організації, Лебон підводив всі ці групи під категорію “натовпу”.

Зазначимо, що сьогодні ми зовсім інакше тлумачимо поняття натовпу, соціальних рухів, аудиторій і суспільних інституцій. Але вже тоді, в кінці ХІХ ст., французьким соціологом Габріелем Тар-дом (1843-1904) була проведена диференціація між натовпом і пуб-лікою. Якщо перше мало на увазі фізичні контакти і обмеженість місця у натовпу, то друге означало, що публіка не знаходиться у просторовій близькості і може створювати “суспільну думку” зав-дяки сучасним засобам комунікації.

У 1890 році вийшла робота І. Тарда “Закони наслідування”, в якій він визначив основні положення соціальної психології – на-уки, створити яку він поставив своєю метою.

Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. Він вважав суспільство продуктом взає-модії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один од-ному і засвоєння ними уявлень, переконань, бажань, намірів та ін. Виходячи з цього, він поставив своєю ціллю створити науку – со-ціальну (колективну) психологію, яка повинна вивчати взаємодію індивідуальних свідомостей. На думку Тарда, від індивідуальної пси-хології (інтрацеребральна психологія) соціальна психологія (інтер-психологія) відрізняється тим, що займається виключно відноси-нами нашого “Я” до інших “Я”, їх взаємними впливами. В цій дії одного духу на інший і потрібно бачити елементарний факт, із яко-го випливає все соціальне життя.

Суспільні процеси Тард пояснював виключно дією механізму наслідування, на якому будуються людські взаємини. Задача науки полягала у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспіль-ство, з одного боку, підтримує своє існування в якості цілісності, з другого – розвивається завдяки виникненню і розповсюдженню в різних галузях життя винаходів. Винаходи – це акт індивідуальної творчості. Саме вони створили мову, господарство, державу, релі-гію тощо. Акти творчості і наслідування діють подібно колам на воді: нові винаходи – нові хвилі наслідування. Задача науки полягає у

вивченні законів наслідування, завдяки яким суспільство підтри-мує своє існування.

І хоча при житті Тарда його ідеї не отримали широкого розпов-сюдження, сьогодні він вважається одним із засновників соціальної психології. Він зробив значний внесок в розвиток науки про міжо-собистісні стосунки та їх механізми, досліджував проблеми сусп-ільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зара-ження і навіювання. Тард сприяв також включенню в арсенал соц-іально-психологічної науки емпіричних методів дослідження – ана-лізу історичних документів і статистичних даних.

Ідеї І. Тарда, Г. Лебона знайшли розуміння у З. Фрейда, який виклав свої погляди на соціально-психологічні явища у групах в роботі “Масова психологія і аналіз людського “Я”. З. Фрейд актив-но використовував положення психології мас Г. Лебона. Для нього велику роль в соціальному устрої світу відігравало навіювання, на-слідування, підпорядкування лідерові (вожаку), неусвідомлені ко-лективні уявлення. Вплив З. Фрейда на розвиток соціальної психо-логії сьогодні визнається всіма значними науковцями, його звернен-ня до проблематики групової психології не було випадковим, а ба-зувалось на нагромадженому ним досвідові.

Розглядаючи питання групової психології, З. Фрейд та його послідовники виходили з розробленої ними методології психоана-лізу, екстраполюючи поняття та принципи, розроблені в практиці лікування неврозів, на сферу соціально-психологічних явищ. За основу інтерпретації міжособистісних і міжгрупових відносин бра-лися психологічні механізми такої групи, як сім’я. Особливо це сто-сується аналізу взаємин лідера та маси. Соціальна група розгля-дається як сукупність індивідів, які вважають лідера своїм ідеа-лом. Індивіди замінюють свій ідеал “Я” масовим ідеалом, що втілюється у вожді. Якщо вождь у психології натовпу є суб’єктом своїх дій, свідомий вольовий акт якого полягає в нав’язуванні іншим свого образу, то стає можливим, за особливого стану людей у натовпі, нав’язати свій образ. Через ідентифікацію себе з ліде-ром як своїм ідеалом відбувається ідентифікація одного індивіда з іншим. Згідно зі схемою З. Фрейда, відносини з лідером будують-ся за аналогією дитини з батьками.

В концепції “психології мас” маса протиставляється вождю, еліті, лідеру, які здатні навести порядок у масі, повести її за собою.

Розглядаючи натовп як сліпу, некеровану силу, Г. Тард, Г. Ле-бон, З. Фрейд шукали шляхи перетворення його на таку спільноту, яка позбулася б своїх негативних руйнівних сил. Окрім волі, інте-лекту, свідомості лідерів вони бачили й інші можливості подолати суперечності між індивідом і суспільством. Так, ефективним засо-бом корегування психічних дефектів натовпу вони вважали його організацію, об’єднання в групу.

Ідея наслідування як основи соціального життя в кінці ХІХ – початку ХХ ст. була дуже поширеною. Відомий російський психо-лог і фізіолог В.М. Бехтерєв теж відводив механізмові наслідуван-ня суттєву роль у своїх наукових поглядах.

Один з видатних соціальних психологів Болдуін сприяв широ-кому розповсюдженню ідеї наслідування в США. Для нього насліду-вання виступало основою всякого навчання. Ця ідея набула нового і стійкого звучання в теоріях необіхевіоризму, потім – соціобіхевіо-ризму, що розглядав наслідування моделі як основний шлях со-ціального научіння (А. Бандура).

Концепція “психології мас” стає підґрунтям для створення перших підручників з соціальної психології, якими були “Соціаль-на психологія” – підручник американського соціолога Е. Росса та англійського психолога В. Мак-Даугалла “Вступ до соціальної пси-хології”, які вийшли друком у 1908 р. Дата виходу цих підручників вважається роком виникнення соціальної психології як науки. Ці праці – типовий приклад двох різних підходів до розв’язання со-ціально-психологічних проблем. Е. Росс підходив до цих проблем з боку соціологічної теорії, вважаючи соціальний контроль, як на-вмисний вплив суспільства на поведінку, основою соціально-пси-хологічних відносин.

Несподівано яскраво ідея наслідування була заявленою в Європі 80-х років ХХ ст. С. Московічі. Причому Московічі, по суті, повертається до соціально-психологічних джерел цієї ідеї – робіт Г. Тарда, Г. Лебона і З. Фрейда. Обставини, які змусили С. Московічі взятись за цей серйозний аналіз, він описує так: “Розрив соціаль-них зв’язків, швидкість передачі інформації, безперервна міграція

населення, прискорений і дратівливий ритм міського життя ство-рюють і руйнують людські спільноти. Будучи розрізненими, вони відтворюються у формі непостійних і зростаючих натовпів …Народ-ження будь-якої форми колективного життя завжди співпадало з появою на світ нового людського типу. І навпаки, занепад якоїсь з цих форм завжди супроводжується зникненням певного типу лю-дей. Ми існуємо в епоху масових спільнот і людини маси” (С. Мос-ковичи “Век толп” – М., 1998 – С. 27-28).

Отже, ідея, що виникла в кінці ХІХ ст. як соціально-психоло-гічна відповідь на ту культурну і соціально-економічну ситуацію, яка склалась в Європі, виявилась досить життєстійкою і сьогодні представленою в соціальній психології в тих або інших формах.

Теорія психології народів

Ще одна теорія, що з’явилась в Європі наприкінці ХХ ст. і ви-значила цілий етап розвитку соціально-психологічної науки – це теорія психології народів (Volkerpsychologie) Морица Лацаруса (1824-1903), Германа Штейнталя (1823-1899) і Вільгельма Вундта (1823-1920). Ця теорія з’явилась як втілення ідеї “народного духу”, що сформувалась в німецькій класичній філософії, перш за все в роботах Гегеля. Найбільш яскравим психологічним втіленням цієї ідеї в кінці ХІХ ст. була психологія народів В. Вундта.

Спираючись на вчення Г.В. Гегеля про “об’єктивний дух”, В. Вундт в основу своєї концепції “психології народів” поклав ідею про деяку надіндивідуальність душі, її надіндивідуальну цілісність, яка становить народ, націю. Душа чи дух конкретного індивіда – це лише частина народної душі, психологія якої виражена у мові, міфах, звичаях, релігії, фольклорі.

У своїй роботі “Задачі і методи психології народів” він зазначає: “Реальність душі народу для нашого спостереження є такою ж одвіч-ною, як і реальність індивідуальних душ, бо індивідуум не тільки прий-має участь у функціях суспільства, але й більшою мірою залежить від розвитку того середовища, до якого належить” (Социальная пси-хология: хрестоматия. – М., 1999. – С. 39). В якості основного пред-мета вивчення психології народів В. Вундт виділив три великих га-58

лузі: мову, міфи і звичаї. Мова, на його думку, містить в собі загальну форму уявлень, які є у даного народу; міфи дозволяють виявити пер-вісний зміст цих уявлень – причину їх виникнення; звичаї є “загаль-ними спрямуваннями волі”, які виникли на основі мови і міфів.

Вундт був не тільки одним із засновників соціальної психології, але й засновником експериментальної психології. Працюючи профе-сором філософії у Лейпцігському університеті з 1875 року, він ство-рив там лабораторію, а в 1881 р. заснував журнал, який спочатку на-зивався “Філософські учіння”, а в 1906 р. його було перейменовано в “Психологічні учіння”. Широка популярність імені Вундта і його ла-бораторії приваблювала до Лейпціга велику кількість охочих з ним працювати студентів. В їх числі було декілька молодих людей, які потім зробили суттєвий внесок у розвиток психологічної науки. Ко-лишні студенти Вундта організували лабораторії також в Італії, Росії, Японії. Найбільше творів Вундта було перекладено російською мо-вою. Захоплюючись Вундтом, російські психологи в 1912 році облад-нали в Москві лабораторію – точнісіньку копію вундтівської. Ще одна така лабораторія була створена японськими вченими на базі Ток-ійського університету в 1920 році, у рік смерті Вундта.

Заснувавши лабораторію і журнал, керуючи багатьма дослід-ницькими проектами, Вундт звернувся до теми, на дослідження якої він спрямував весь свій багатогранний талант, а саме: до культурно-історичної або соціальної психології. Він створив 10-томну працю під назвою “Психологія народів” (Volkerpsychologie), яка видава-лась в 1900-1920 роках.

До культурно-історичної психології Вундт відніс вивчення різних стадій розвитку людських психічних процесів, які виявля-ються в об’єктивних продуктах культури – мові, мистецтві, міфо-логії, соціальних устоях, законах, моралі. Велике зна чення цієї праці для психології обумовлено не тільки актуальністю самого предмета дослідження: поява цієї роботи знаменує собою розподіл нової пси-хологічної науки на дві гілки – експериментальну і соціальну.

Вундт вважав, що прості психічні процеси – відчуття і сприй-няття – можна і необхідно вивчати за допомогою лабораторних до-сліджень. Але він був впевнений, що експериментальний метод не годиться для вивчення психічних процесів вищого порядку – таких, як навчання, пам’ять, які пов’язані з мовою і іншими аспектами нашого культурного виховання. На думку Вундта, до вищих мис-лительних процесів можна застосувати тільки неекспериментальні методи дослідження, які практикуються в соціології, антропології, соціальній психології. Важливим є твердження Вундта про провідну роль соціальних сил в розвитку пізнавальних процесів. Однак, його думка про те, що ці процеси неможливо вивчати за допомогою екс-перименту, була скоро спростована.

Вільгельм Вундт ще в 1863 р. вважав психологію народів екві-валентом експериментальній психології і доповненням до неї, і потім, розробляючи цей погляд, то відступаючи від нього, то знову до ньо-го звертаючись, дотримувався його аж до самої смерті в 1920 р. В сучасну соціальну психологію з цих поглядів перейшло декілька проблем. А саме: це проблема співвідношення особистості і сус-пільства, в якій домінуюча роль відводилась суспільству. І друга про-блема – це питання про те, чи потрібно соціальній психології бути також історичною дисципліною, щоб залишатись дійсно соціальною.

Психологія народів займалась порівняльними історичними до-слідженнями реальних продуктів суспільної (або колективної) взає-модії – таких, як мова, міфи, звичаї. Це була культурологічна соціальна психологія, яка дала поштовх крос-культурним дослідженням.

Концепція “інстинктів соціальної поведінки”

Заслуговує на увагу ще одна ідея, яка з’явилась в ХІХ ст. і має продовження в ХХ ст. В англійській соціальній філософії, зокрема роботах Г. Спенсера, була зроблена спроба застосування еволюцій-ного вчення до соціальних процесів. Суспільство розглядалось як колективний організм, що розвивається за біологічними законами. В соціальній психології ця ідея була розроблена англійським психоло-гом У. Мак-Даугаллом (в 1920 році він переїхав у США) в його гормічній психології. Гормічна (від грец. “горме – прагнення, порив, бажання) психологія виходить з того, що поведінка живого організ-му є цілеспрямованою, організованою на основі прагнення і включає елемент передбачення. Мак-Даугалл в роботі “Вступ до соціальної

психології” підкреслює, що рушійною силою соціальної поведінки лю-дини є так звані інстинкти, якими є внутрішні, успадковані прагнен-ня до цілеспрямованих дій. Кожному інстинктові відповідає певна емоція, що з короткочасного стану перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою схильностей до дії. Ця система визначає “інстинкт поведінки”. Мак-Даугалл висунув ідею організації, регуляції та управління соціальною поведінкою, яка жорстко регу-люється певним набором успадкованих, неусвідомлюваних індивідом інстинктів. Колективність і масовість можуть бути прийнятними і корисними за умов цілеспрямованого впливу на них.

Інтелектуальна історія Мак-Даугалла відображає до певної міри еволюцію самої соціальної психології в той час. Після опублікування в 1908 р. книги “Вступ до соціальної психології” він спробував застосува-ти свою концепцію до соціальної групи. Так на світ з’явилась робота “Гру-пова свідомість” (1920). Далі Мак-Даугалл захопився лабораторним ек-спериментуванням. Однак в історію американської соціальної психології він ввійшов, по-перше, як автор першої фундаментальної роботи з тер-міном “соціальна психологія” у назві, і, по-друге, як приклад пошуків “простого пояснення” або, як говорять американці – “симплізма”. Спи-раючись на постулати так званої гормічної психології, він вважав осно-вою людської поведінки інстинкти. Інстинкт, який в концепції Мак-Да-уга лла було обрано за аналітичну один ицю , має ск ладну структуру. Я дро являє триєдність сугестії, імітації і симпатії, які представляють відпо-відно когнітивний, афективний і конативний (поведінковий) аспекти. Відповідно до цієї структури почуття (перетворені інстинкти) викону-ють три функції: конативну, або спонукання до цілеспрямованої пове-дінки; когнітивну, або функцію вибіркової організації досвіду в процесі дії; аффективну, або функцію емоційного наповнювання спонук.

Отже, основу людської поведінки складають інстинкти – врод-жені передумови до певних реакцій, які у людини в процесі набуття досвіду і впливу оточуючого середовища перетворюються в певні почуття. Наприклад, інстинкт боротьби перетворюється в почуття страху і лютості, а інстинкт придбання – в почуття власності, тощо. Всього Мак-Даугалл перерахував 7 пар взаємопов’язаних інстинктів і емоцій. Провідним почуттям він вважав самоповагу, яка виявляєть-ся в повазі до себе і гордості.

Ця ідея стала центральною в одній із найбільш розвинутих теорій західноєвропейської соціальної психології уже в 70-80 роки – етогене-тиці Р. Харре. Не тільки ця, а й багато інших ідей в роботах Мак-Даугал-ла є співзвучними сучасним поглядам і навіть є плідними у вирішенні сьогоднішніх проблем. Скажімо, його погляди на тричленну структуру інстинкту є передбаченням трикомпонентної структури аттітюда. На-решті, одним з перших в американській соціальній психології Мак-Дау-галл наполягав на тому, що групова свідомість являє собою не просто суму індивідуальних свідомостей, а має власну (системну) якість.

В 1908 році з’явилась також друга робота під назвою “Соціаль-на психологія”. Її автором був Е. Росс (1866-1951) – соціолог з еко-номічною освітою. Його погляди визначались двома джерелами – теорією “соціального цілепокладання (телезису)” американського соціолога Л. Уорда, і теорією наслідування французького соціолога Г. Тарда. Оскільки про теорію Г. Тарда уже йшлося, то доцільно спи-нитись тільки на основних ідеях теорії Л. Уорда (1841-1913). В основі соціально-психологічної концепції Л. Уорда лежать еволю-ціоністські ідеї Конта і Спенсера, які він наповнював гуманістич-ним змістом. Він виходив з того, що в основу вивчення суспільства необхідно покласти принципи психології, а не біології (як у Спен-сера), і зосереджував увагу на вивченні психологічних механізмів суспільного життя. Від природних процесів соціальне життя відрізняється передусім телічним, тобто цілеспрямованим і твор-чим характером. Сліпа стихійна еволюція, яка відбувається в при-роді на основі природного відбору, “генезис”, у суспільстві змінюєть-ся “телезисом”, який формується на основі усвідомленого прагнен-ня до прогресу. Л. Уорд виділяє бажання, що виражають природні імпульси (голод, спрага, статеві потреби), в якості первинної со-ціальної сили. На їх базі формуються більш складні інтелектуальні, моральні й естетичні потреби, реалізація яких в творчій діяльності людини і забезпечує на рівні “індивідуального телезису” розвиток суспільства. Під телезисом Уорд і розумів вплив суспільства на інстинктивні потяги індивіда. В якості основного носія “колектив-ного телезису” він розглядав державу, яка виникає поряд з такими інституціями, як класи, право і т.ін. із боротьби рас. З цієї ідеї була розвинута концепція “соціального контролю”, яку поклав в основу

своєї “соціальної психології” Т. Шибутані. Розмірковуючи над мож-ливостями суспільства і людини в управлінні своїм життям, Л. Уорд прийшов до постановки проблем функції психічних фактів в роз-витку не тільки суспільства, але й цівілізації.

Теорія “соціального цілепокладання (телезису)” Л. Уорда була запозичена Е. Россом для обґунтування концепції соціального роз-витку, в основі якого, на думку Е. Росса, лежить позаісторична “інтег-рація” індивідів, яка веде до утворення соціальних груп і підпоряд-ковується певному соціальному контролю і порядку. Процеси, що сприяють досягненню проміжного стану між соціальною стабільні-стю і індивідуальною свободою, Росс вважав прогресивними, вис-тупаючи за внутрішній етичний соціальний контроль над поведін-кою індивіда, оснований на засвоєнні особистістю суспільних цінно-стей. Разом з тим він визначав зростаюче значення зовнішнього пол-ітичного контролю, що спирається на виховання, релігію, суспільну думку, соціальні санкції. Книги Росса і Мак-Даугалла багато разів перевидавались протягом майже двох десятиліть в США та в інших країнах. Вони відіграли важливу систематизуючу роль в розвиткові соціально-психологічного знання.

Концепції “психології народів” та “психології мас”, а також теорія “інстинктів соціальної поведінки” Мак-Даугалла, концепція соціаль-ного порядку Е. Росса підготували ґрунт для переходу соціальної пси-хології на інший, якісно новий рівень, пов’язаний з перетворенням со-ціальної психології на емпіричну, експеримнетально-прикладну науку.

Експериментальний етап у розвитку соціальної психології

Етап розвитку соціальної психології в першій половині ХХ ст. можна назвати етапом тріумфу лабораторного експериментування. В свою чергу, саме експериментування набуло такого широкого роз-маху завдяки появі відносно простого і загальнодоступного методу вимірювання соціальної установки за допомогою різних шкал.

Експериментальна соціальна психологія починає розвива-тись у Європі, Росії, США. Великий внесок в її розвиток було зроблено В. Бехтерєвим, М. Ланге (Росія), В. Меде (Німеччина),

Ф. Олпортом (США). Проте експериментальна соціальна психо-логія стає з 30-х років американською, формується у відповід-ності з американськими стандартами дослідження, оцінками ре-зультатів і американськими моделями людини. США стає “зраз-ком” розвитку психологічної науки, заявляючи про себе як центр найбільш прогресивних технологій виробництва і управління, а також як носій значимого для всього світу образу життя і мис-лення. Кращі і найвидатніші соціальні психологи Європи стали американськими дослідниками, переїхавши у США в зв’язку з Другою світовою війною.

Початком лабораторного експериментування в соціальній психології прийнято вважати появу програми, що була запро-понована в Європі В. Меде і в США Ф. Олпортом, в якій було сформульовано вимоги перетворення соціальної психології в ек-спериментальну дисципліну. Початком лабораторних експери-ментів вважають експерименти Нормана Тріплетта, які було виконано ще наприкінці ХІХ ст. Суть експериментів полягала в тім, щоб виявити вплив ситуації змагання на зміну швидкості велосипедиста у порівнянні з результатами, отриманими у гонці наодинці. Досліджуваними були діти. Двадцять дітей із сорока досліджуваних показали у змаганні більш високі результати, десять – трішечки поліпшили їх, у десяти спостерігалось навіть погіршення у зв’язку з перезбудженням.

В цих експериментах вияснялось питання про те, чи діє індивід наодинці краще, ніж у присутності інших, або, навпаки, чи стиму-лює факт присутності інших ефективність діяльності кожного. Ре-зультати цих досліджень було інтерпретовано як виникнення ефекту зростаючої сенсорної стимуляції, коли на продуктивність діяльності індивіда впливає сама присутність інших людей, що працюють над тією ж самою здачею поряд.

Цей ефект отримав в соціальній психології назву ефекту со-ціальної фасилітації (від англ. facilitate — полегшувати), сутність якого полягає в тім, що присутність інших спонукає людей краще виконувати прості або добре знайомі задачі, полег-шує дії людини, сприяє їм. Цей феномен полегшення було відкри-64

то Тріплеттом, йому також належить і поняття, яким він визна-чив зафіксоване їм явище – “соціальна фасилітація”. В ряді екс-периментів було також виявлено протилежний ефект – певне стримання, гальмування дії індивіда під впливом присутності інших. Цей ефект отримав назву ефекту соціальної інгібіції (від лат. inhibeo – стримування, придушування).

Соціальна фасилітація й інгібіція традиційно вивчались у двох широких категоріях соціальних ситуацій: присутність пуб-ліки і сумісна дія. Перший тип досліджень – це дослідження того, як присутність пасивної публіки впливає на індивідуаль-ну дію. Вивчення сумісної дії було зосереджено на тому, як при-сутність ще кого-небудь, хто виконує ту ж саму задачу, впливає на рішення цієї задачі.

Це були перші експериментальні роботи, де об’єктом до-слідження була мала група. Акцент робився на факті простої присутності інших, а сама група тлумачилась перш за все як факт “присутності”, вивчалась не взаємодія (інтеракція) людей в групі, а факт їх одночасної дії поряд (коакція). Результати до-слідження таких “коактних” груп показали, що у присутності інших людей може відбуватись як фасилітація, так і інгібіція. В соціальній психології більше розповсюдження отримало вивчен-ня саме соціальної фасилітації.

Дослідження феномену фасилітації проводилось також німецьким психологом В. Меде. Ним було встановлено, що ви-никнення ефекту фасилітації залежить від характеру завдань, які виконує людина. Присутність інших позитивно впливає на кількісні характеристики й негативно на якісні. Крім того, в присутності інших підвищується результативність простих різновидів діяльності й знижується – складних. Вивчаючи інгібіцію, В. Меде отримав, наприклад, такі результати. Під впливом групи поріг чутливості до електричного струму зни-жувався в кількох осіб від 21 до 57 %.

З проведенням ранніх експериментів із соціальною фасил-ітацією пов’язано також ім’я видатного американського соціаль-ного психолога Ф. Олпорта. Для нього соціальна психологія

стала наукою, що вивчає поведінку індивіда в тих галузях, де ця поведінка стимулює інших людей або є реакцією на таку пове-дінку. В експериментах Ф. Олпорта, як і в інших ранніх лабора-торних експериментах, встановлювалось те, що було відомим людям давно. Головне наукове досягнення полягало в тім, що загальновідомі істини вимірювались. І це було великим кроком на шляху перетворення соціальної психології у солідну науко-ву дисципліну. Ф. Олпорт був один з перших, хто розробив шка-лу для вимірювання установок. До цього, в 20-30-х роках для вимірювання установок в основному використовувались опи-тувальники. Досліджуваними були студенти, а в якості індика-торів установок вивчались декларовані думки з приводу найр-ізноманітніших проблем, пов’язаних з життям суспільства. Ф. Олпорт, вимірюючи установки, не тільки вивчав певні думки, але й намагався співвіднести їх з особистісними особливостями досліджуваних. Шкала Ф. Олпорта містила висловлювання рес-пондентів відносно різних об’єктів установки (ліга націй, ку-клукс-клан, “сухий закон”). Важливою новацією Ф. Олпорта було введення експертної процедури, що відіграло значну роль у подальшій розробці шкал вимірювання.

Лабораторні експерименти вимагали багато зусиль в їх здійсненні як в організаційному, так і чисто технічному плані. Тому появу вимірювальних шкал можна вважати справжньою революцією у проведенні соціально-психологічних експери-ментів. Особливе значення мало створення шкал Е. Богардусом (1928), Л. Терстоуном (1928), Р. Лайкертом (1932), Л. Гуттме-ном (1941). Шкала соціальної дистанції Богардуса вимірює за-гальний ступінь взаєморозуміння і близькості у особистісних і соціальних відносинах, ступінь впливу одного на іншого. Вона призначена також для вивчення реальних і потенційних конфліктів: трудових, міжетнічних та інших. З ім’ям Л. Терсто-уна в соціальній психології пов’язується конструювання шкал, призначених для вимірювання позитивної або негативної напру-женості ставлень людини до якого-небудь соціального об’єкта, явища або соціальної проблеми. Для отримання показників

різних шкал, які можна було б порівнювати, було придумано спеціальні процедури: рівні відстані між одиницями шкал і од-номірність (однорідність) запитань. Крім того, методика перед-бачала участь в роботі експертів, які б класифікували стверд-ження, що були отримані спочатку в опитуванні респондентів.

Л. Терстоун та його співробітники виконали в кінці 20 – на початку 30-х років за допомогою такого роду процедур цілу се-рію досліджень, які були присвячені вимірюванню ставлень до війни, смертної кари, церкви, цензури та інших громадських інституцій, а також звичаїв, традицій, проблем расової і націо-нальної належності. Сам Л. Терстоун відмічає як найкращу ро-боту цього періоду серію досліджень, присвячених впливу кінофільмів на динаміку установок. В цей період починається справжній бум створення шкал в терстоунівському стилі. На-ступним кроком у створенні вимірювальних шкал були шкали Р. Лайкерта, який запропонував альтернативу терстоунівській шкалі без використання експертних оцінок.

Завдання для вимірювання ставлень відбирались тільки на основі відповідей досліджуваних, а єдиним критерієм відбору була внутрішня узгодженість цих відповідей. На відміну від шкал Терстоуна, шкали Лайкерта є більш зручними у застосу-ванні при масових опитуваннях. Шкалу Лайкерта досить легко побудувати, вона є відносно надійною навіть у випадку невели-кої кількості суджень. Тому вона найчастіше застосовується в соціальній психології.

Експериментальний період соціальної психології характе-ризується багатьма емпіричними відкриттями, методичними знахідками, реальними практичними результатами. Цьому ета-пові розвитку наукова соціальна психологія зобов’язана зде-більшого розробками методик, накопиченням емпіричного ма-теріалу. Все це сприяло подальшому розвиткові соціальної пси-хології, в рамках якої виокремлюються самостійні напрямки, ко-жен з яких зробив суттєвий внесок у виразність особливостей соціальної психології ХХ ст.