Феномен руйнування процесу прийняття групового рішення


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Айвен Стейнер визначив феномен руйнування процесу як та-кий, коли будь-який елемент групової взаємодії перешкоджає пра-вильному вирішенню проблеми. Руйнування процесу може відбу-ватись від того, що група не дуже старається вияснити, хто з її членів є найбільш компетентним, від того, що найкомпетентніший член гру-пи має низький статус і ніхто реально не сприймає його ідеї серйоз-но, або від того, що найбільш компетентній людині в групі важко подолати нормативний тиск. Інші причини руйнування процесу по-в’язані з комунікаційними проблемами всередині групи: в деяких групах люди просто не слухають один одного, а в інших – хтось один домінує в дискусії, тоді як інші відсторонені від неї.

Інша причина, з якої групі не вдається перевершити окремих лю-дей у розв’язанні проблем – це те, що члени групи не завжди здатні поділитись один з одним унікальною інформацією (інформацією, якою володіє хтось один). Часто буває, що жоден з членів групи не є експер-том у всіх питаннях, пов’язаних з проблемою. Щоб виробити найкра-596

ще рішення, група повинна об’єднати ресурси. Проте це не так просто. Соціальні психологи виявили, що групи більш схильні обговорювати інформацію, якою володіють всі, замість того, щоб фокусувати увагу на унікальній інформації, яка є лише у деяких. Один із способів обійти цю тенденцію – це дати людям зрозуміти, що різні члени групи відпо-відають за різні види інформації. Коли члени групи зарання знають, хто за яку галузь інформації відповідає, їм легше об’єднати свої інфор-маційні ресурси. Отже, групова дія і якісно і кількісно перевершує дію “середньої” людини, однак вона нерідко поступається ефективності діям нерядової особистості. Особливо яскраво це виявляється в тому ви-падку, коли група стикається з вирішенням складної проблеми, або якщо серед членів групи немає яскравого лідера. Крім того, групові рішення часто стають малоефективними, коли група працює в склад-них, експериментальних або ізольованих умовах.