Класифікація малих груп


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Чисельність малих груп у суспільстві передбачає їх велику різноманітність, а тому з метою дослідження потрібна їх класи-фікація. Неоднозначність поняття потрібна їх класифікація. Нео-днозначність поняття малої групи породжує також неодноз-начність різних класифікацій. На сьогодні відомо біля п’ятдеся-ти різних основ їх класифікацій. З цих класифікацій найбільш поширеними є три: 1) поділ малих груп на “первинні” і “вторинні”; 2) поділ їх на “формальні” і “неформальні”; 3) поділ на “групи членства” і “референтні групи”.

Історично першим є розподіл малих груп на “первинні” і “вторинні”, що було запропоновано американським дослідником Ч. Кулі (1864-1929). Первинні групи (сім’я, дитячі групи, сусі-ди) є, згідно з визначенням Ч. Кулі, основними соціальними осе-редками і характеризуються інтимними, особистісними, нефор-мальними зв’язками, безпосереднім спілкуванням, сталістю і ма-лочисельністю. Первинна група характеризується високим рівнем солідарності, глибоко розвинутим почуттям “ми”. Ці групи здійснюють найбільший вплив на формування соціальних ідеалів індивіда і є первинними в тому розумінні, що індивід отримує в них перший досвід соціальної єдності.

Через первинну групу людина найбільш ефективно засвоює цінності і традиції суспільства, в них відбувається первинна со-ціалізація особистості. Вважається, що відсутність або нестача міжособистісних зв’язків в період первинної соціалізації може вилитися у погіршення особистих якостей людини і основних ха-рактеристик людської природи взагалі, що може ускладнитись духовною неповноцінністю, і негативною поведінкою людини.

Ч. Кулі вказує на дві основні функції первинних груп: 1) бути джерелом моральних норм, які людина отримує в дитинстві і яки-ми керується протягом всього свого життя; 2) бути засобом підтрим-ки і стабілізації дорослої людини. Ч. Кулі визначав особистість як суму психічних реакцій людини на думку про неї оточуючих (тео-рія “дзеркального”Я”). Первинна група формує особистість, але кож-на первинна група є частиною суспільства, великої соціальної групи, тому вона є трансформатором ідей, установок і норм, що існу-ють в суспільстві як цілісній системі. Отже, первинні групи форму-ють особистість не самі по собі, а як органічна частина всієї соціаль-ної системи вцілому.

Хоча формально первинні групи притаманні людському сус-пільству на всіх етапах його розвитку, зміст групових відносин і значення цих груп для особистості змінюється в зв’язку з перетво-ренням як соціально-економічних відносин в суспільстві в ціло-му, так і окремих соціальних процесів. На противагу терміну “пер-винна група” введено термін “вторинна група”, яка визначається як сукупність людей, які опосередковано зв’язані загальною діяль-ністю у досягненні загальної цілі. В соціальних зв’язках вторин-ного типу відсутня повністю або частково безпосередня взаємодія членів соціального об’єднання. Наприклад, для робітника підприє-мства бригада є первинною, а колектив підприємництва в цілому – вторинною групою.

Вторинні групи (суспільні інститути, класи, нації, партії), згідно з концепцією Ч. Кулі, утворюють соціальну структуру сус-пільства, в яку сформований індивід втягнений лише частково як носій певної функції. Як стверджує Ч. Кулі, “людське життя” по-стійно еволюціонує, і уявити його можна лише описуючи окремі соціальні факти, якими є досвід первинної групи, що синтезує в собі індивідуальну і загальну свідомість. Первинну групу і сусп-ільство зв’язує ідеал “морального співтовариства” – домінуючого соціального уявлення відносно найбільш загальних питань зміни і розвитку. Цей ідеал потребує розширення демократії, комунікації, гуманізації соціальних реформ еволюційного характеру. Отже, пер-винні і вторинні групи тісно взаємопов’язані і характер цього взає-мозв’язку визначає стан суспільства.

Історично другою із запропонованих класифікацій малих груп є розподіл їх на формальні і неформальні. Вперше такий розподіл груп було запропоновано теж американським дослідником Е. Мейо у проведенні ним відомих хоторнських експериментів. Згідно кон-цепції Е. Мейо, формальна група – це вид малої групи, становище і поведінка окремих членів якої строго регламентується офіційни-ми правилами організації і соціальними інститутами. Це такий тип

організації соціальних відносин, який характеризується розподілом функцій, знеособленістю і домовленістю відносин; однією строго визначеною ціллю співробітництва, сильною раціоналізацією функцій (як загальногрупових, так і індивідуальних), низькою за-лежністю від традицій і т.ін. Формальна група – це об’єктивне со-ціальне утворення, елемент соціальної структури суспільства (на-приклад сім’я) або елемент його структурної підсистеми (виробни-ча бригада, наукова кафедра, військовий підрозділ та ін.). Формальна група утворюється для виконання функцій, які чітко визначені пев-ною системою більш високого рівня. Так, наприклад, виробниче підприємство визначає основну функцію виробничої бригади. Все-редині бригади відбувається диференціація цієї функції в залежності від індивідуальної позиції кожного члена бригади.

Структура формальної групи і тип її поведінки визначаються групою більшого масштабу або суспільства в цілому. У відношенні до індивідів, які в неї входять, формальна група є чимось зовнішнім, незалежним від їх волі, бажань, емоцій. Формальна група приписує кожному члену певну функцію; визначає певний режим її виконан-ня, безвідносно до їх особистісних особливостей; передбачає відповідні норми відносин з іншими членами групи а також форми і критерії оцінки його діяльності, винагороду і стимулювання.

Міжособистісні стосунки у формальних групах складаються в межах встановлених офіційних рамок. Авторитет визначається по-садою, а не особистими якостями. Прикладом може бути виробни-ча бригада, в якій розмір, структура, функції, виробниче завдання і лідер регламентовані правилами виробничої організації.

Всередині формальних груп Е. Мейо було виявлено також і “неформальні” групи. Після хоторнських експериментів, в яких було виявлено сутність робітничої бригади як такої малої соціальної гру-пи, в якій кожен робітник почуває себе не одинаком, а членом спая-ної соціальної організації, термін “неформальна група” став широко застосовуватись в соціальній психології.

Неформальна група – це вид малої групи, яка виникає в рам-ках формальної соціальної організації на основі міжособистісних відносин, загальних інтересів, взаємних емпатій і т.ін. Це такий тип організації соціальних відносин, який характеризується віднос-553

ною незалежністю від соціальних структур, нечітко вираженою ціллю групової діяльності і неформальним контролем, основаним на традиції і залежним від міри усвідомленості групового член-ства. Неформальну групу називають також “психологічною” або “групою за інтересами”, бо в основі її утворення лежать або чисто психологічні, емоційні відношення, або загальні особисті інтере-си. Суттєву роль у її утворенні відіграє ситуація. Вона утворюєть-ся на особистісній основі в результаті ініціативи індивідів, які її складають. В групі в цілому довільно розвивається система пове-дінки, яка сприяє задоволенню потреб її членів.

Неформальна група може утворюватись як в рамках формаль-ної групи, так і поза формальною групою. В першому випадку вона вторинна по відношенню до загальної групової організації. У дру-гому випадку вона не залежить від формальної, утворюється на основі просторової близькості (сусіди), спільності інтересів (“не-формальні”), єдності психологічних характеристик (підлітки-од-нолітки), особистої симпатії (друзі) та ін. Контакти членів носять яскраво виражений особистісний характер. Ця група не завжди має чітку організацію, її порядок базується на традиції, повазі і авто-ритеті. Факторами згуртованості виступають симпатії, навички, інтереси її членів. Вона має неформального лідера, контроль здійснюється за допомогою неформальних норм і традицій, сутність яких залежить від рівня згуртованості групи, ступеня її “закритості” для членів інших соціальних систем.

Основна функція неформальної групи, за концепцією Е. Мейо, полягає у захисті робітниками своїх економічних інтересів: збере-ження незалежної норми виробітки, що відповідає неформальному груповому стандартові. Дослідження показали, що індивідуальна продуктивність праці знаходиться під сильним впливом міжособи-стісних відносин в бригаді. Суспільна думка на рівні малої групи є моральним регулятором відношення до праці. Тому Е. Мейо і його послідовники в розумінні і поясненні неформальних робочих груп в цілому і діяльності їх членів зокрема, бачили центральну пробле-му соціально-психологічного дослідження малих груп.

Виявлення двох структур в малих групах (формальної і нефор-мальної) має велике значення для соціальної реальності. З дослід-554

ження цих структур було зроблено висновки, які мають певний со-ціальний смисл, а саме: можливість використовувати неформальну структуру відношень в інтересах організації. Здійснено велику кількість експериментальних досліджень, присвячених виявленню впливу певного співвідношення формальної і неформальної струк-тур групи, наприклад, на її згуртованість, продуктивність і т.ін. Особ-ливе значення ця проблема має у дослідженні питання управління і керівництва групою. Співвідношення формальної і неформальної структур в малій групі визначає її соціально-психологічний клімат. За допомогою цього поняття визначаються моральна і емоційна сто-рони системи людських відносин, які склались в групі. Психологіч-ний клімат включає в себе сукупність моральних норм і цінностей, якими керуються члени групи в своєму ставленні до справи, що їх об’єднує а також до інших членів групи. Психологічний клімат сут-тєво характеризує емоційний настрій, який переважає в групі.

Третя традиційна класифікація малих груп виділяє групи член-ства і референтні групи. Поняття “референтна група” було введе-но американським соціальним психологом Г. Хайменом. В його ек-спериментах було показано, що частина членів малих груп (це були студенти) поділяє норми поведінки, що прийнятні не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такі групи, в яких індивіди не включені реально, а норми цих груп приймають, Хаймен назвав референтними групами. Розглядаючи малі групи, що здійснюють вплив на поведінку індивіда, інший американський дослідник М. Шеріф розділив їх на два види: групи членства, членом яких індивід являється, проте з їх цінностями і нормами не співвідносить свої погляди і поведінку, і референтні групи, цінності і норми якої індивід поділяє. Пізніше інші дослідники (Р. Мертон, Т. Ньюком) пошири-ли поняття “референтна група” на всі об’єднання, які є для індивіда еталоном в оцінці їх власного соціального становища, дій, поглядів і т.ін. Це може бути як група, до якої належить даний індивід, так і група, членом якої він хотів би стати або був раніше.

Розрізняють реальну і умовну референтну групу. Реаль-на – це група людей, які є для особистості еталоном реалізації оптимальних для неї соціальних норм і цінностей; умовна – це відображені у свідомості індивіда його ціннісні і нормативні орі-555

єнтації, його життєві ідеали, що виступають в формі персоні-фікованих еталонів і ідеалів. Ці персоніфіковані образи людей являють собою “внутрішню аудиторію”, на яку особистість орі-єнтується в своїх думках і діях.

В системі відносин “особистість – суспільство” референтна гру-па виконує три головних функції:

1)         статусну (інформативну), яка сприяє формуванню в індиві-да уявлення про його місце в соціальній структурі суспільства, його соціальний статус і еталоні виконання соціальних ролей, що відпо-відають цьому статусу;

2)         регулятивну (або нормативну), яка встановлює і інтерпретує для особистості соціальні норми суспільства та інших соціальних груп і через них певний тип поведінки, який зумовлюється цими нормами;

3)         світоглядну (ціннісно-оціночну), яка визначає установки, цінності, ідеали і цілі особистості.

Розподіл малих груп на групи членства і референтні групи відкриває цікаві перспективи для практичних досліджень, зокрема теорія референтних груп застосовується у вивченні соціальної мо-більності, процесу адаптації особистості до різного соціального се-редовища; ефективності засобів масової комунікації.

Висновки

1.         Мала група – це малочисельна за своїм складом соціальна група, члени якої об’єднані спільною діяльністю і знаходяться у без-посередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним, що є основою для виникнення як емоційних відносин, так і особливих групових цінностей і норм поведінки. Родовою ознакою малих груп є належність до соціальних груп, видовою – безпосередній стійкий особистий контакт (спілкування, взаємодія). Мінімальний розмір малої групи – два чоловіки, максимальний – декілька десятків чо-ловік. За даними соціально-психологічних досліджень найбільш ефективною є мала група з 5-7 чоловік.

2.         Історія дослідження малих груп розпочалась разом зі станов-ленням соціальної психології як самостійної емпірико-експеримен-тальної науки. На початку ХХ-го століття американський соціолог

Ч. Кулі запропонував для визначення груп, де домінує безпосереднє спілкування, термін “первинні групи”. Саме в групах такого типу дослідники бачили основний аспект впливу на особистість, на відміну від “вторинних” або неформальних груп.

З 20-30-х рр. розпочинається етап експериментально-емпі-ричного дослідження малих груп. Формується школа “групової динаміки” К. Левіна, яка вперше розпочала вивчати такі групові феномени, як лідерство, управління, прийняття групового рішення і т. ін. Під її впливом розповсюджується культура ла-бораторного експерименту в дослідженнях групової поведінки. Цікаві дослідження в умовах лабораторного експерименту з вивчення групових норм і групового тиску на особистість про-водили М. Шеріф і С. Аш.

На основі даних досліджень поступово сформувалось знання про соціальну групу як про конкретну реальність, яка відрізняється від суми індивідів, які в неї входять.

Значним внеском у вивчення малої соціальної групи були ро-боти американського соціального психолога Е. Мейо, який став зас-новником теорії людських відносин, що виникла в 20-х роках як альтернатива теорії і практиці управління Ф. Тейлора. Завдяки Е. Мейо і його “хоторнським експериментам” (вивчення факторів, які впливають на виробництво праці) дослідники вперше вияви-ли дію соціально-психологічних (групових, колективних) власти-востей, таких, як характер міжособистісних відносин, психологіч-ний клімат групи, неформальна сторона відносин в керівництві, групові норми і правила.

3. Головними підходами до вивчення малих соціальних груп є: соціометричний, соціологічний і “школа групової динаміки”.

Соціометричний напрямок, що пов’язаний з ім’ям Дж. Море-но, включає: 1) теорію вивчення малих груп, яка досліджує емоційні міжособистісні відносини і поширює свої висновки на великі со-ціальні групи та суспільство в цілому; 2) кількісне вимірювання емо-ційних відносин в малих групах; 3) систему методів лікування лю-дей (соціатрія), проблеми і труднощі яких пов’язано з нестачею на-вичок поведінки в малих групах. Соціометрія використовується як метод дослідження, що дає можливість одержати кількісні характе-557

ристики групи; величину статусу кожної групи, наявність угрупу-вань всередині групи; міру згуртованості або роз’єднання, дані про напружені або конфліктні діади, триади, мікрогрупи.

Соціологічний напрямок у вивченні малих груп пов’язано з традицією, яку було закладено хоторнськими експериментами Е. Мейо. Вивчаючи вплив різних факторів на підвищення продук-тивності праці, він прийшов до відкриття ролі людського і групово-го факторів. В основі концепції Мейо лежать наступні положення:

1)         людина являє собою “соціальну істоту”, яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки; 2) жорстка ієрархія підпорядкованості і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою; 3) керівники промисловості повинні орієнтуватися більшою мірою на людей, ніж на продукцію, що забезпечуватиме

соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда своєю

роботою. Раціоналізація управління з врахуванням соціально-психологічних факторів трудової діяльності людей – основний шлях

вирішення соціальних суперечностей.

Школа “групової динаміки” є найбільш психологічним на-прямком дослідження малих груп, що пов’язано з ім’ям К. Леві-на, який ввів поняття “групова динаміка”, застосувавши його як по відношенню до індивідуальної, так і групової поведінки. Згідно з його поглядами, так само, як індивідуум та його оточення фор-мують психологічне поле, так і група та її оточення формують соціальне поле. Соціальна поведінка виявляється всередині гру-пи і визначається конкуруючими підгрупами, окремими члена-ми, обмеженнями і каналами спілкування. Таким чином, групо-ва поведінка в будь-який момент часу стає функцією загального стану соціального поля.

4. З існуючої чисельності класифікацій малих груп найбільш поширеними є три: 1) поділ малих груп на “первинні” і “вторинні”;

2)         поділ їх на “формальні” і “неформальні”; 3) поділ на “групи членства” і “референтні групи”.

Первинні групи – це такі групи, в яких індивід отримує пер-ший досвід соціальної єдності. Вони характеризуються інтимними, особистісними, неформальними відносинами, безпосереднім спілку-ванням, сталістю і малочисельністю. Вторинні групи – це сукупність

людей, які опосередковано зв’язані загальною діяльністю. Вони ут-ворюють соціальну структуру суспільства, в яку особистість втяг-нена лише частково як носій певної функції.

Формальні групи – це вид малих груп, поведінка і становище окремих членів яких строго регламентується офіційними правила-ми організації і соціальними інститутами. Неформальні групи – це вид малих груп, який виникає на основі міжособистісних відносин, загальних інтересів, взаємних симпатій / антипатій.

Референтні групи – це такі об’єднання, які є для індивіда ета-лоном в оцінці ним власного соціального становища, дій, поглядів і т.ін. Групи членства – це групи, норми і цінності яких не засвою-ються індивідами, хоча вони є членами цих груп.

Основні терміни та поняття

Соціальна група, мала соціальна група, соціометрія, соціоно-мія, соціодинаміка, соціатрія, мікросоціологія, психодрама, соціод-рама, почуття соціабельності, хоторнські експерименти, теорія “людських стосунків”, соціальна поведінка, групова динаміка, пси-хологічне поле, соціальне поле, первинні групи, вторинні групи, формальні групи, неформальні групи, групи членства, референтні групи, соціально-психологічний клімат групи.