Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Соціологічний напрямок вивчення малих соціальних груп : Соціальна психологія : Бібліотека для студентів

Соціологічний напрямок вивчення малих соціальних груп


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

магниевый скраб beletage

Соціологічний напрямок у вивченні малих груп пов’язано з тра-дицією, яка була закладена в експериментах американського соціаль-ного психолога Елтона Мейо (1880-1949), зокрема його відомими Хо-торнськими дослідженнями, що було проведено в США протягом 1924–1932 рр. на Хоторнських підприємствах (Чикаго). Хортонсь-кий експеримент складався з трьох основних фаз. Перша розпочина-лась експериментами з освітлення в спеціальній “дослідній кімнаті”. На цій фазі передбачалось виявити залежність між змінами в інтен-сивності освітлення і виробництвом праці. Результат виявився не-сподіваним: зі збільшенням освітлення виробництво у робітників підвищилось не тільки у “дослідній кімнаті”, але й у контрольній групі, де освітлення залишалось незмінним. Коли ж освітленість почали зни-жувати, то продуктивність продовжувала зростати як у експеримен-тальній, так і в контрольній групах. На цій стадії було зроблено два основних висновки: немає прямого механічного зв’язку між однією змінною в умовах праці і продуктивністю; потрібно шукати більш важ-ливі чинники, що визначають трудову поведінку. З цією метою екс-перименти було поглиблено, в число змінних було включено темпе-ратуру приміщення, вологість, різні сполучення робочого часу і пауз відпочинку. Тут також були несподіванки: продуктивність стійко зро-стала протягом перших двох з половиною років без будь-якого зв’яз-ку зі змінами, які вводились в експеримент і, збільшившись більш як на 30 %, надалі стабілізувалась. Як засвідчили самі робітники, їх фізичний стан, здоров’я теж поліпшилось, що підтвердилось також скороченням порушень (запізнень, прогулів і т.ін.). Ці явища тоді пояснювались зниженням втомленості, монотонності, збільшенням матеріальних стимулів, зміною методів керівництва. Але головним з тих факторів, що було виявлено, був так званий “груповий дух”, що виявився у робітників “дослідної кімнати” завдяки системі пауз відпочинку. Підсилення “групового духу” виявлялось у допомозі захворілим товаришам, у підтримці тісних контактів у позаробочий час і т.ін. В результаті стало ясно, що, по-перше, умови праці впли-вають на трудову поведінку не безпосередньо, а опосередковуються

через їх відчуття, сприйняття, установки і т.ін.; і, по-друге, що міжо-собистісне спілкування в умовах виробництва здійснює сприятли-вий вплив на ефективність праці.

Наступна фаза експерименту стосувалась тільки суб’єктивної сфе-ри відношення заводських робітників до своєї роботи, умов праці, кер-івництва і т.ін. З цією метою було опитано 21 тис. чоловік. На основі отриманих даних було зроблено висновок про те, що лише у рідкісних випадках незадоволеність робітників була об’єктивно детермінованою. Головна причина цього бачилась в індивідуальному відчутті, останні зумовлювались попереднім досвідом індивіда, його стосунками з това-ришами, в сім’ї і т.ін. А це означає, що проста зміна будь-яких елементів зовнішнього середовища може не принести бажаного результату. Дос-лідники зробили також висновок, що подібні інтерв’ю можна викорис-товувати також як засіб психологічної “розрядки” незадоволених, пол-іпшення “розуміння” ними ситуації; як імітацію “обговорення” набол-ілих питань тощо. Отже, під час експерименту було несподівано додат-ково виявлено таку змінну як факт участі у самому заході. Цей факт зумовив підвищення виробництва праці навіть у тих випадках, коли були відсутніми об’єктивні покращання її умов. Мейо пояснив це як виявлення особливого почуття соціабельності – потреби відчувати себе “причетним” до якоїсь групи. Потім було побудовано цілу програ-му заходів з психологічної адаптації персоналу до умов праці.

На третій фазі Хоторнського експерименту дослідники звер-нулись до методу “дослідної кімнати”, але поставили іншу задачу – вийти за рамки індивідуально-психологічного підходу і розгля-нути поведінку індивіда у світлі його стосунків, контактів, взає-модії з іншими членами колективу. Результати дослідження (спо-стереження і інтерв’ю) показали, що виробнича група має складну соціальну організацію зі своїми нормами поведінки, взаємними оц-інками, різноманітними зв’язками, що існують, окрім тих, які вста-новлювались організацією формальною. Зокрема, ці незадані фор-мально норми регулювали вироблення, відношення з керівницт-вом, “сторонніми” та інші аспекти внутрішньогрупового життя. Кожен з членів робітничої групи займав той або інший статус у відповідності зі ступенем визначення, престижу, якими наділяло його дане мікросередовище. Серед контингенту робітників в

“дослідній кімнаті” було виділено невеликі групи (їх було названо неформальними) на основі соціально-психологічної спільності їх членів. На думку дослідників, ці групи виявились такими, що здійснювали визначний вплив на трудову мотивацію робітників. А це означало відповідь на питання, що було поставлено на почат-ку про головні фактори виробництва праці.

Основний результат Хоторнських експериментів полягає в наступному: 1) перегляду ролі людського фактора у виробництві, відхід від концепції робітника як “економічної людини”, виведен-ня на перший план психологічних і соціально-психологічних ас-пектів трудової поведінки; 2) відкриття явища неформальної організації, яке розкрило багато сторін складного соціального життя виробничого колективу.

Е. Мейо, вивчаючи вплив різних факторів на підвищення про-дуктивності праці, прийшов до відкриття ролі людського і групо-вого факторів. В основі концепції Е. Мейо лежать наступні поло-ження: 1) людина являє собою “соціальну тварину”, що орієнтована і включена в контекст групової поведінки; 2) жорстка ієрархія підпо-рядкованості і бюрократична організація несумісні з природою лю-дини і її свободою; 3) керівники промисловості повинні орієнтува-тися більшою мірою на людей, ніж на продукцію, що забезпечува-тиме соціальну стабільність суспільства і задоволеність індивіда своєю роботою. Раціоналізація управління з врахуванням соціаль-них і психологічних факторів трудової діяльності людей – основ-ний шлях вирішення суспільних суперечностей.

На основі експериментальних досліджень Е. Мейо виникла те-орія “людських стосунків”, основні положення якої стали опозицією тейлоризму. Вона критикує тейлорівську концепцію “економічної людини”, яка вважала головним стимулом людської діяльності лише матеріальну зацікавленість і замінила властивий тейлоризмові біо-логічний підхід до людини аналізом психо-соціальної діяльності індивіда, висунувши вимогу “людина – головний об’єкт уваги”. Те-орія “людських стосунків” перетворилась в офіційну програму уп-равління, в яку входить вивчення широкого спектру проблем: аналіз впливу групи на поведінку, мотиви, цінності індивіда в процесі тру-дової діяльності; дослідження структури і механізмів функціону-546

вання неформальних груп; вивчення ролі і місця підприємництва в структурі району, міста. Теорія “людських стосунків” включає та-кож і соціолінгвістичний аспект: вона вивчає засоби спілкування і засоби передачі інформації робітників в процесі трудової діяльності, специфіку мови, структуру їх мови. Теорія “людських стосунків” викладається як учбова дисципліна у всіх школах бізнесу.

Школа “групової динаміки”

Школа “групової динаміки” являє собою найбільш психологі-чний напрямок досліджень малих груп і пов’язана з ім’ям Курта Левіна (1890-1947) – німецького і американського соціального пси-холога, який в 1933 році емігрував з Німеччини в США, де викла-дав в Стенфордському і Корнельському університетах. Два роки він проводив дослідження з проблем дитячої психології, за резуль-татами якої його було запрошено в Мессачусетський технологічний інститут з пропозицією заснувати і очолити новий дослідницький Центр групової динаміки. Хоча він помер всього через декілька років після призначення на цю посаду, його програма досліджень вияви-лась настільки ефективною, що і в наші часи зберегла свою акту-альність для наукової діяльності дослідницького центру, який те-пер відноситься до штату Мічіган.

Протягом тридцяти років своєї професійної діяльності К. Левін багато сил віддав вивченню широкого кола питань, повза-них з проблемами мотивації. Найбільший внесок зроблено ним в експериментальне вивчення волі, афектів, проблем особистості, соц-іальної психології малих груп. В основі поглядів на особистість і її соціальну поведінку у Левіна лежить взяте ним з фізики поняття “поле”. “Поле”– це “психологічна єдність” особистості і її оточення, що створюється потребами людини і валентністю (значимістю) ото-чуючих людей і предметів та пов’язана з оцінкою їх можливості спри-яти або перешкоджати задоволенню потреб. Соціальна поведінка (відображення подій, які відбуваються в “полі”, пересування з однієї її області в іншу під впливом валентності об’єктів, зміна самої струк-тури поля) описувалось К. Левіним в поняттях топології і вектор-ного пересування. В концепції поля виявилось прагнення перебудувати соціально-психологічні уявлення за зразком точних наук, перш за все фізики. К. Левін був одним з першопроходців в соціаль-но-психологічній науці, і його досягнення дають йому право зайня-ти достойне місце в історії науки.

Головною особливістю соціальної психології К. Левіна є вве-дення поняття “групова динаміка”, яке застосовуване як по відно-шенню до індивідуальної, так і групової поведінки. Згідно з його поглядами, так само, як індивідуум і його оточення формують пси-хологічне поле, так і група і її оточення формують соціальне поле. Соціальна поведінка виявляється всередині групи і визначається конкуруючими підгрупами, окремими членами, обмеженнями і ка-налами спілкування. Таким чином, групова поведінка в будь-який момент часу стає функцією загального стану соціального поля.

К. Левін проводив дослідження в різних соціальних ситуаціях. Його експерименти з групою хлопчиків, які стали класичними, включали в себе вивчення різних стилів керівництва: авторитарно-го, демократичного і заснованого на невтручанні, а також їх вплив на продуктивність праці і поведінки. Експерименти такого роду відкрили нову сторінку в галузі соціальних досліджень і зробили значний внесок в розвиток соціальної психології.

Окрім цього К. Левін підкреслював важливість вивчення колек-тивних дій і супутніх проблем з метою проведення корекції соціальної поведінки. Занепокоєний зростанням міжрасової напруги, він провів групове дослідження з широкого кола питань, присвячених сумісно-му мешканню і наданн рівних можливостей працевлаштування осіб з різним кольором шкіри, а також запобіганню появи расових забобонів у їх дітей. Його підхід до вивчення цих питань дозволив розробити строгі експериментальні методи аналізу соціальних проблем. У про-веденні занять зі зниження міжгрупових конфліктів і підвищення потенціалу кожного члена суспільства К. Левін всіляко заохочував тренування з розвитку сприйнятливості. Його групи соціально-пси-хологічного тренінгу стали попередниками груп розв’язання конфліктів, таких популярних в 60-70-ті роки.

Відмічені тут три традиційні напрямки дослідження малих груп, кожен з яких зумовив певну лінію у їх вивченні, не вичерпують всьо-го різноманіття уявлень про малу групу. Останнім часом розподіл

досліджень малої групи за традиційними напрямками змінюється поділенням їх за такими функціональними процесами, які найбіль-шою мірою цікавлять дослідників: напрямок дослідження лідерства; “саморегуляції” індивідів; проблем спілкування з іншими; механізмів прийняття рішень в групі; комунікативних, інтерактивних зв’язків і процесів; соціально-психологічної перцепції та ін. Дослідження ма-лих груп мають прикладний характер. Вони включають питання уп-равління в малих групах, особливо взаємовідносини між керівником і підлеглими, проблеми оптимізації соціально-психологічного кліма-ту спілкування, виховання і освіти, корекція девіантної поведінки, соціально-психологічної допомоги у деяких психічних розладах і т.п.

Існує багато підходів, визначень, постановок проблеми, а ще більше – критики на адресу опонентів. Як на ілюстрацію цього можна послатись на різні визначення малої групи, які вже на-водились, і які ще можна навести. Наприклад, П. Сорокін виз-начає малу групу як “сукупність індивідів, які знаходяться у психічній взаємодії один з одним”, а Ф. Олпорт – як “сукупність ідеалів, уявлень і навичок, що повторюються в кожній індиві-дуальній свідомості і існують тільки в цих свідомостях”. Дж. Тернер визначає групу “як зібрання індивідів, які поділя-ють соціальну категоризацію себе і діють на її основі”.

Неможливо уявити собі визначення, яке б влаштувало всіх без винятку і мало б також хоча б якийсь конкретний зміст. Московсь-кою соціально-психологічною школою (Г.М. Андреєва) запропоно-вано визначення малої групи як нечисельної за своїм складом гру-пи, члени якої об’єднані загальною діяльністю і знаходяться в без-посередньому особистісному контакті, що є основою для виникнен-ня групових норм, процесів і міжособистісних стосунків. Такого ж напрямку у визначенні малої групи дотримуються українські со-ціальні психологи, визначаючи “малу соціальну групу як кількісно невелику групу, де люди об’єднані спільною діяльністю. Безпосе-редньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування та деяку однорідність поведінки її членів (М.Н. Корнєв. А.Б. Коваленко). У відповідності з цими визначеннями дві ознаки утворюють основу для виникнення малої групи як психологічного феномена: сумісна

діяльність в її психологічному аспекті – цінності, цілі, задачі і засо-би взаємодіяльності – та безпосередній контакт, тобто можливість організації міжособистісного спілкування. На цій основі виникає і розвивається власне мала група як соціально-психологічне явище. Розвиваючи даний підхід до визначення малої групи, А.І. Донцов виділяє 8 ознак, які характеризують взаємодію людей в малій групі:

1)         регулярно і тривало контактують без посередників;

2)         мають загальну ціль, реалізація якої дозволяє задовольнити їх значимі потреби і інтереси;

3)         приймають участь в загальній системі розподілу функцій і ролей у внутрішньогруповій взаємодії;

4)         поділяють загальні норми і правила взаємодії всередині гру-пи і міжгрупових ситуаціях;

5)         задоволені членством у групі і тому відчувають солідарність і вдячність групі;

6)         мають ясне і диференційоване уявлення один про одного;

7)         пов’язані стабільними емоційними стосунками;

8)         уявляють себе як членів однієї групи і аналогічно сприйма-ються з боку.

Як уже зазначалось, кількісні ознаки групи мають суттєве зна-чення у її характеристиці. Інтерес до цього питання з’явився пізніше, ніж розпочались інтенсивні дослідження малих груп. Більшу час-тину досліджень особливостей малих груп проведено на діадах, тобто парах, однак є всі підстави вважати, що дійсна мала група починаєть-ся з тріади. Діада є специфічною малою групою, структури і проце-си розгортаються в ній не в повному обсязі, набувають усіченої фор-ми. Виходить, що де-юре мала група починається з трьох чоловік, а де-факто – з двох. Спроби встановити для малої групи “верхню межу” теж вважаються незадовільними. Зрозуміло, що вона знахо-диться не вище рівня 2-3 десятків. А конкретно? Для учбової групи – це буде одна межа, для тренінгової – інша, для спортивної коман-ди – третя. Найбільш вдалим можна визнати функціональний підхід до визначення верхньої межі малої групи. Суть його полягає в на-ступному: в групі стільки людей, скількох можна ефективно об’єдна-ти для досягнення даної конкретної цілі. Психологічний зміст су-місної діяльності зумовлює і можливе число учасників даної групи.