21. Соціальна психологія малих груп


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Вже понад 100 років мала група залишається предметом дослі-дження численної кількості соціально-психологічних шкіл і на-прямків. Інтерес соціальної психології до малих груп настільки ве-ликий, що всю традиційну соціальну психологію можна розглядати як соціальну психологію малих груп.

Мала група – це безпосереднє соціальне оточення індивіда. В цьому розумінні вона виконує функції зв’язуючого кільця в системі “особистість – суспільство”. Людина усвідомлює свою належність до суспільства і свої суспільні інтереси через належність до певних соц-іальних груп і організацій, завдяки яким вона приймає участь у житті суспільства. Мала група відіграє важливу роль у вихованні і станов-ленні особистості, її соціалізації, являючись провідником тих ідей, установок, цінностей і норм поведінки, які існують в даному суспільстві як цілісній системі. Малі групи є відносно самостійними суб’єктами суспільних відносин. З одного боку, вони відображають в собі ті суспільні відносини, в які вони органічно включені, і транс-формують їх у своєрідні внутрішньогрупові відносини, з іншого – на основі особистих контактів між членами групи виникає мережа емо-ційних, психологічних відносин. Обидві системи відносин – об’єктив-них (суспільних) і суб’єктивних (психологічних) зливаються в єдину систему міжособистісних групових відносин, що надає малим групам особливої якості, яка відрізняє їх від інших соціальних груп.

Родовою ознакою малої групи є належність саме до груп соц-іальних, видовою – безпосередній стійкий особистісний контакт (спілкування, взаємодія). Прикладами малих груп є сім’я, виробнича бригада, шкільний клас, науковий, військовий та інший колективи.

Мала група стала фокусом інтересу соціальної психології з де-кількох причин. По-перше, ускладнення самого суспільного життя, що було зумовлено посиленням диференціації видів людської діяль-ності і включенням людей у чисельні утворення за цими видами діяльності, посилило роль малих груп в житті людини і вимагало уваги дослідників до цих груп, бо саме в них приймаються групові рішення, від яких залежить успіх всього виробництва. По-друге,

важливою причиною інтересу дослідників до малих груп був також і той факт, що проблема малих груп з’явилась немов би на перехресті психології і соціології, на стику яких і формувалась соціальна пси-хологія. Малі групи стають тим предметом дослідження, в якому віддзеркалюється специфіка самої соціальної психології. Третя при-чина полягає в тім, що мала група виявилась тією одиницею аналі-зу, де був можливий соціально-психологічний експеримент. Як відо-мо, метод лабораторного експерименту стає на перехресті ХІХ-ХХ ст. критерієм науковості психології, зокрема й соціальної психології. Отже, мала група немов би “допомогла” соціальній психології укрі-питись в якості експериментальної дисципліни.

Будь-який дослідник, що приступає до аналізу об’єднань людей, яке є чимось “надіндивідуальним”, інтуїтивно розуміє, що це надінди-відуальне утворення є малою групою, з якою людина пов’язана з пер-ших днів свого життя, і не просто відчуває на собі її вплив, але через цю групу (групи) отримує першу інформацію про зовнішній світ і надалі організує свою діяльність. В цьому розумінні феномен малої групи немов би лежить на поверхні і зрозумілий на основі здорового глузду. Проте з факту очевидності існування малих груп не випливає зрозумілості їх глибинних сутнісних характеристик, механізмів зв’яз-ку між членами групи та їх впливів на особистість. Перш за все зали-шається проблемою саме визначення поняття “малих груп”.

Головні підходи до вивчення малих соціальних груп

Оскільки проблема малих груп як основна проблема соціаль-ної психології заявила про себе на Заході, то цікаво хоча б в загаль-них рисах нагадати початок історії її дослідження. Г.М. Андреєва виділяє три етапи в дослідженні малих груп, кожен з яких вніс щось нове в саму трактовку сутності малої групи, її ролі для особистості.

Найбільш ранні дослідження малих груп було проведено в США в 20-хрр. ХХ ст. Це були дослідження так званих “коактних” груп, тоб-то груп, які трактувались як “факт присутності інших”. Ці досліджен-ня виявили феномен фасилітації. Другий етап – це переходу від вив-чення коактних груп до вивчення взаємодіяльності індивідів в малій

групі. Було виявлено, що найважливішим параметром групової взає-модіяльності є не просто “факт присутності”, а сумісна діяльність. Було доведено, що ті ж самі проблеми в умовах сумісної взаємодії вирішу-ються в групі більш коректно, ніж в умовах їх індивідуального вирі-шення. У більш детальних дослідженнях було встановлено також, що результати вирішення задач в групі залежать також і від характеру самої діяльності, але ця ідея на цьому етапі дослідження не отримала роз-витку. Третій етап дослідження малих груп характеризується їх більшою розгалуженістю. Дослідження малих груп було спрямовано не тільки на виявлення впливу групи на індивіда, але й характеристи-ки групи як малої групи: її структуру, типи взаємодій індивідів в групі. Було удосконалено також і методи вимірювання різних групових ха-рактеристик. В галузі дослідження малих груп поставлено багато важ-ливих питань, проведено сотні цікавих і витончених у технічному відно-шенні експериментів, вивчено в деталях чисельні процеси і ефекти малих груп. Ці питання вирішувались в рамках різних теоретичних схем, з точки зору різних методологічних підходів, а тому і відповіді на них отримано неоднозначні. До сих пір залишаються дискусійними такі питання, як визначення поняття “мала група”, принципи виділення малих груп, кількісні їх характеристики, зокрема її нижня і верхня межі. Отже, проблема малої групи рівною мірою цікавить представ-ників різних теоретичних орієнтацій. Серед їх строкатості найбіль-ше виділяються три напрямки: соціометричний, соціологічний і школа “групової динаміки”.

Соціометричний напрямок вивчення малих соціальних груп

Соціометричний напрямок вивчення малих груп пов’язано з ім’ям Якоба (Джекоба) Леві Морено (1892-1974) американського психіатра, соціального психолога. Він закінчив Віденський універ-ситет за двома спеціальностями: філософії і медицини. В період на-вчання у Відні захоплювався поглядами Фрейда, а пізніше – соціо-логічною теорією Ч. Кулі (автор теорії “дзеркального Я” і один з засновників теорії малих груп). З 1925 р. Дж. Морено працював у

США, де в 1940 році заснував інститут соціометрії і психодрами. Дж. Морено є засновником соціометрії.

Поняття соціометрія (від лат societas – суспільство і грец. metreo –вимірюю) в сучасному його тлумаченні означає: 1) теоретичний напрямок у вивченні малих соціальних груп у соціальній психології та соціології, який досліджує емоційні міжособистісні відносини і екстраполює свої висновки на великі соціальні групи та суспільство в цілому; 2) кількісне вимірювання емоційних відносин в малих гру-пах (соціометричні техніки).

Термін “соціометрія” виник в кінці ХІХ ст. в зв’язку з описан-ням можливих способів вимірювання соціального впливу одних груп людей на інші. Теоретичне і ідеологічне обґрунтування соціометрії як методу пізнання і вимірювання соціальних явищ здійснено Дж. Морено. Морено виходив з необхідності створення “наскрізної науки”, яка б охопила всі рівні соціального життя людей і включила б не тільки вивчення соціальних проблем, але й їх вирішення. Згідно цього, в розумінні Морено “соціономія” (наука про основні со-ціальні закони) повинна реалізувати себе в “соціодинаміці” (науці більш низького рівня про процеси, насамперед ті, що відбуваються в малих групах), “соціометрії” (системі методів виявлення і кількісного вимірювання емоційних, міжособистісних взаємовідно-син людей в малих групах), а також у “соціатрії” (системі методів лікування людей, чиї проблеми і труднощі пов’язані з недостатніми навичками поведінки в малих групах).

Об’єктом соціометричної теорії є реально існуючі малі соціальні групи, які мають достатній досвід сумісного групового життя. Пред-метна галузь – емоційні стосунки в групах (симпатії, антипатії та ін.). Згідно з концепцією Дж. Морено, емоційні стосунки людей в групах являють собою атомістичну структуру суспільства, яка не-доступна пересічному спостерігачеві і може бути виявленою тільки за допомогою соціальної мікроскопії – теорії, яку Дж. Морено ство-рив як елемент більш широкої концепції – мікросоціології. Як зау-важує Морено, “соціальна мікроскопія” у з’єднанні з соціометрич-ними прийомами поклала початок теоретичним і практичним осно-вам мікросоціології. Вивчення “первинних атомістичних структур

людських відносин” розглядалось Морено як “попередня і необхід-на основна робота для більшості макросоціологічних досліджень”.

Сутність “загальної теорії соціометрії” полягає у ствердженні того, що соціальні системи включають в себе не тільки суб’єктивні, зовніш-ньо виявлявлені відносини (макроструктуру), але й суб’єктивні, емоційні відносини, які часто є прихованими (мікроструктуру). Як заз-начає Морено, всі напруги, конфлікти в суспільстві зумовлено неспівпа-данням макро- та мікроструктур, тобто система симпатій /антипатій, яка відображає відносини на рівні мікроструктури, часто не вміщуєть-ся в рамки заданої індивіду макроструктури. Отже, задача полягає в тім, щоб перебудувати макроструктуру таким чином, щоб привести її у відповідність з мікроструктурою. Тобто необхідна своєрідна “соціо-метрична революція”, сутність якої полягає в тому, щоб розв’язати всі конфлікти в сучасному суспільстві шляхом підбору або переста-новки людей відповідно до їх симпатій. Недаремно головна робота Дж. Морено називається “Соціометрія. Експериментальний метод і наука про суспільство. Підхід до нової політичної орієнтації” (1958).

Соціометрична методика, що виявляє симпатії і антипатії для того, щоб здійснити деякі переміщення в середині групи, отримала ши-роке розповсюдження. На основі застосува ння цієї методики виник цілий напрямок дослідження малих груп, особливо в прикладних галузях.

Прикладна соціометрія техніки опитування і збору даних (со-ціометричний тест, соціоматриці, соціограми, соціометричні індек-си), було розроблено у дослідженнях з ліквідації різних конфліктів у малих групах. Соціометричний тест, аутосоціметрія, ретроспек-тивна соціометрія та інші процедури базуються на вербальних звітах досліджуваних про внутрішньогрупові міжособистісні “вибори” у відповідних ситуаціях. Окрім загальної картини симпатій/ антипатій (соціограми) ці методи дозволяють описати індивідуальні самооці-нки становища людини в групі, виділити неформальних лідерів і “ізольованих”. Отримані за допомогою розрахунків групові індекси показують ступінь згуртованості індивідів в групі, її інтегрованість, обсяг і інтенсивність взаємодії людей, що входять в групу і т.ін.

Сучасні соціально-психологічні і соціологічні дослідження ма-лих груп і первинних (контактних) колективів майже завжди вклю-чають метод соціометрії (як основного, так і допоміжного). Особли-542

вим розділом прикладної соціометрії є так званий соціометричний театр – метод групового тренінгу, що використовує закономірності групової міжособистісної взаємодії. Цей метод має два різновиди: психодрама і соціодрама. В першому випадку створюється експе-риментальна група, яка виступає аналогом театральної трупи. “На сцені” програються ситуації взаємодії людей, досліджувані тренують-ся у виконанні міжособистісних ролей. В соціодрамі “грають” при-родні групи (сім’я, виробничий колектив), в яких “актори” можуть мінятись ролями (наприклад, син виконує роль батька, начальник – підлеглого). Розігруються реальні життєві ситуації, відпрацьовують-ся навички виконання ролей і розуміння інших людей, що викону-ють ті або інші ролі. На думку Дж. Морено, психічне здоров’я, адек-ватність поведінки людини залежить від її становища у внутрішній, неформальній структурі відносин в малій групі. Нестача симпатій породжує життєві труднощі. Соціометричні процедури дозволяють визначити становище людини в неформальних зв’язках, зрозуміти її проблеми. В психотерапевтичному театрі пацієнт отримував полег-шання завдяки програванню певних психічних станів і соціальних ролей на сцені, навчався необхідним навичкам дії в умовах кожного даного “моменту” і “спонтанної творчості”.

Соціометрія Дж. Морено здійснила значний вплив на роз-виток соціальної психології малих груп. Методи соціометрії, пси-ходрами і соціодрами стали робочими інструментами, що дають корисну інформацію і використовуються у лікуванні неврозів, для профілактики і пом’якшення конфліктів, вимірювання соціаль-но-психологічного клімату групи, виявлення в них неформаль-них лідерів та ін.

В нашій країні соціометрія використовується як метод до-слідження, який дає можливість одержати кількісні характерис-тики групи: величину статусу кожної групи, наявність угрупу-вань всередині групи, міру згуртованості або роз’єднання, дані про напружені або конфліктні діади, тріади, мікрогрупи. У роз-робку соціометричної методики зробили значний вклад вітчиз-няні дослідники (І.П. Волков, Я.Л. Коломинський, А.О. Реан, В.І. Паніотто та ін.), які досліджували соціометричний статус групи в залежності від віку, мотивації виборів і т.ін.