Основні характеристики групи


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

До елементарних параметрів групи належать: композиція гру-пи (або її склад); структура групи, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій. Ці параметри можна класифікувати за двома ознаками: тими, що характеризують групу як ціле, і тими, що стосуються характеристик людини як члена групи.

До першої групи параметрів відносяться: композиція (склад) групи, групові структури і групові процеси. В зв’язку з різноманітн-істю груп композицію (склад) групи можна описувати за багатьма показниками в залежності від їх значимості. В кожному конкретно-му випадку потрібно починати з визначення того, яка реальна гру-па вибирається для вивчення: шкільний клас, спортивна команда, виробнича бригада. В залежності від цього будуть визначатись зна-чимі характеристики: вікові, професійні або соціальні чи моральні. Дослідник задаватиме деякий набір параметрів для характеристи-ки складу групи, враховуючи також тип діяльності. Всі особливості конфігурації, функціонування і розвитку групи будуть залежати від того, якими властивостями характеризується діяльність групи: який спосіб діяльності передбачає, на які цінності взаємовідносин орієн-тує учасників і т.ін. Через різні концепції і теоретичні підходи до цього питання проходить думка про те, що сумісна цілеспрямована групова діяльність членів групи розгортається як мінімум у двох напрямках: реалізація основної цілі групи і підтримка внутрішньої групової цілісності. Відповідно види і форми групової діяльності, що спрямовані на досягнення основної соціальної цілі, заради якої і була створена група, прийнято визначати як інструментальні. Діяль-ності, що спрямовані всередину групи, на її згуртування, розв’язан-ня конфліктів, розвиток емоційних зв’язків, визначаються як експ-ресивні. Наявність двох напрямків діяльності багато що визначає в психології групи, особливостях групової взаємодії, суттєво визна-чаючи також і композицію групи. Ознаки, що входять в компози-цію групи, визначаються з врахуванням специфіки самої групи, типу і змісту її діяльності. Те ж саме можна сказати відносно структури групи. Групові структури виникають як наслідок стійких функціо-нальних і міжособистісних відносин членів групи між собою. Ви-522

діливши певну ознаку, на основі якої утворюються ті чи інші стійкі відносини, можна побудувати деяку структуру, в якій кожен член групи займатиме певну позицію. Прийнято виділяти і вивчати вер-тикальні і горизонтальні групові структури.

До вертикальних структур відносяться структури, які утворю-ються сукупністю позицій членів групи в системі офіційних відно-син, які розвиваються для досягнення інструментальних цілей гру-пи. В організованій групі, що утворена для досягнення певної цілі, можна виділити три рівні вертикальної структури:

– офіційні ділові відносини, які виникають з приводу діяльності і регламентуються штатним розкладом та посадовими інструкціями;

– неофіційні ділові відносини, які виникають в процесі вирі-шення ділових задач і змістовно пов’язані з даними задачами, але не визначаються посадовими інструкціями;

– неофіційні емоційні відносини, які виникають і розвиваються на основі емоційної симпатії/антипатії, змістовно і процесуально не пов’язані з цілями сумісної групової діяльності.

Кожен член групи тією чи іншою мірою включений у взаємо-дію на всіх трьох рівнях вертикальної структури. А.В. Петровським розроблена модель групової структури, в якій існує три шари відно-син в групі, кожен з яких створює свої феномени, процеси і ядро. Графічно ця модель представлена таким малюнком.

 

В якості ядра розглядається сумісна діяльність, ті її характери-стики, що задають параметри відносин, які навколо них будуються. Це, перш за все, психологічний зміст діяльності. Тут формується і розвивається структура офіційних відносин, розгортаються психо-логічні феномени керівництва.

Внутрішній шар – це відношення кожного члена групи до діяль-ності, її цілей і цінностей. Це відношення буде різним в залежності від того, якою мірою членами групи прийняті ці цілі і цінності.

Середній шар – це міжособистісні відносини членів групи, які опосередковуються змістом цілей і цінностей групи. Вони подібні неофіційним діловим відносинам, бо побудовані на основі відношень кожного учасника групи до її цілей і цінностей. Саме в цьому шарі відносин формується лідерська структура.

Зовніш ній шар ство рю є міжо собистісні відносини членів гр упи, я кі побудовані на емоційних стосунках симпатії–антипатії. Це той шар емо-ційних відносин, в якому формується і діє соціометрична структура.

Горизонтальні структури визначають позицію членів групи в системі відносин, які побудовані за різними критеріями. Так як діяльність групи є багатомірною і виникає на цій основі багато різних відносин, то, відповідно, утворюється багато структур: структура ко-мунікацій, лідерська структура, структура статусів, структура за за-хопленнями і т.ін. В даному випадку основне – це аналіз структури групової діяльності, що включає в себе аналіз функцій кожного члена групи в цій сумісній діяльності.

Групові процеси характеризують групу в її динаміці. Групові процеси – це міжособистісні відносини з точки зору їх становлен-ня, змін удосконалення і порушень. До них відносяться процеси роз-витку, згуртованості і нормативного тиску. Крім того, ряд групових явищ може існувати тільки в динаміці. До них відноситься процес прийняття групового рішення.

До другої групи параметрів, якими характеризуються групи, відносяться ті, що стосуються місця індивіда в групі в якості її чле-на. Входячи в свою групу, людина розкривається для інших учас-ників взаємодії і для самої себе з певної сторони. Її поведінка, орі-єнтована на досягнення особистісних цілей, набуває деяких типо-вих для даної групи рис. Для описання людини як члена групи в соціальній психології використовуються поняття: групові очікуван-ня (експектації), норми, санкції, статус, позиція, роль.

Система групових очікувань (експектацій)

Система групових очікувань (експектацій) є важливим ком-понентом характеристики місця індивіда в групі, що визначає вла-стивості і особливості поведінки людини як члена групи. Поняття „експектації” (очікування) фіксує той простий факт, що кожен член групи не просто виконує в ній свої функції, але й обов’язково сприймається, оцінюється іншими. З цього приводу Т. Шибутані розмірковує, що люди рідко бувають ізольованими, діючими на-одинці, як незалежні агенти. Навіть коли людина фізично знахо-диться одна, вона орієнтується у своїй діяльності на те, якою буде на це реакція інших. Людська поведінка організується у відповідь на експектації, які приписуються іншим людям. Система групо-вих очікувань – це певна сукупність уявлень про те, як повинен поводитись той або інший член групи в певній ситуації. Група че-рез систему очікуваних зразків поведінки, які відповідають кожній ролі, певним чином контролює діяльність своїх членів. Від кожної ролі очікується виконання деяких функцій. І не тільки простий перелік їх, але й якість виконання цих функцій.

В основі групових очікувань і уявлень про членів групи лежать групові норми і групові санкції. Групові норми за своєю суттю є уявленнями, що вироблені членами групи в процесі їх життєдіяль-ності про належні для даної групи способи поведінки. Всі групові норми є соціальними нормами, тобто являють собою моделі, зраз-ки, еталони належної з точки зору суспільства в цілому і соціальних груп та їх членів поведінки. У всіх суспільствах існують норми відносно того, яка поведінка буде доречною для членів даного сус-пільства. Деякі з цих норм визначаються всіма членами суспільства (правові закони), інші варіюються від групи до групи (наприклад, неписані правила, що диктують членам групи, який одяг потрібно носити). В неформальних об’єднаннях, наприклад, існують норми і правила, які діють тільки в цих об’єднаннях. Соціальні норми – дуже сильні фактори, що впливають на поведінку людини. Це видно хоча б з того, що відбувається з людьми, які порушують ці норми: інші члени групи починають уникати їх, а інколи, в крайніх випадках, навіть примушують їх вийти з групи. Всі виявлення поведінки членів

групи сприймаються, оцінюються, регламентуються у відповідності з соціальними нормами. Для того, щоб стимулювати нормативну поведінку і знижувати імовірність появи ненормативності як масо-вого явища, в кожній групі створюється і діє система санкцій. Санкції – це механізм, завдяки якому група “повертає” свого члена на шлях дотримання норм. Санкції можуть бути двох типів: заохо-чувальні і каральні, позитивні і негативні. Система санкцій призна-чена не для того, щоб компенсувати недодержування норм, а для того, щоб забезпечити додержування норм. Дослідження групових санкцій потребує конкретного аналізу конкретних груп, бо зміст санкцій повинен відповідати змістові норм, а такий аналіз немож-ливо зробити без аналіза конкретних властивостей групи.

Статус особистості в групі. В роботах соціальних психологів останнього часу це поняття застосовується для пояснення різних феноменів. По-перше, поняття “статус” трактується як деякий набір прав і можливостей, які людина отримує одночасно зі своєю служ-бовою посадою. Наприклад, іноді окремо визначаються статус ав-торитета і статус керівника однієї особи. Найбільш широке засто-сування поняття “статус” отримало у описанні міжособистісних сто-сунків, які вимірюються соціометричною методикою, тобто як ха-рактеристика місця члена групи в системі емоційних переваг. По-няття приросло до методики, його зміст суттєво звузився, в той час як у характеристиці статусу індивіда в групі потрібно враховувати відносини більш широкої соціальної системи, в яку входить дана група, тобто “статус” самої групи. Адекватна трактовка терміна “ста-тус” передбачає, що він розглядається як психологічна величина, яка має відношення до становища людини в різних структурних утворюваннях малої групи (не тільки емоційної). Кожна людина розкривається в групі через властиві їй якості і особливості, які вона змогла задіяти у здійснення сумісної діяльності. Через сприйняття цих якостей інші учасники створюють образ даного члена групи і далі – свою власну поведінку по відношенню до нього. Сам член групи, сприймаючи особливості ставлення до себе, створює влас-ний образ “Я в групі”. В результаті він реалізує поведінку, яка надає йому певне місце, становище в групі.

В інтеракціонізмі існує традиція розведення двох видів групо-вого статусу людини: конвенційного і особистісного. На думку Т. Шибутані, соціальний статус – це позиція людини в суспільстві: повага, якою він користується, і його престиж базуються на тому, до якої категорії вона належить і як оцінюється ця категорія в сис-темі соціальної стратифікації. Людина зберігає свій соціальний ста-тус, якщо вона живе у відповідності з конвенційними нормами, які управляють поведінкою людей цієї групи. Особистісний статус – це оцінка людини “в якості людської істоти”, яку він отримує в своїй первинній групі. Збереження особистого статусу пов’язано зі скоє-нням дій і вчинків, які допомагали б людині підтримувати її стосун-ки з іншими членами первинної групи. Для людини її особистий статус є великою індивідуальною цінністю.

Г.М. Андреєва визначає поняття “статус” як сукупність об’єк-тивно властивих людині характеристик, що визначають сприйнят-тя її іншими членами групи, самосприйняття і, як з цього виходить, її становище в системах групових відносин. Ще одна характеристи-ка індивіда в групі – це “роль”. Поняття “групова роль” концепту-ально краще всього розроблено в інтеракціонізмі. Роль тісно пов’я-зана зі статусом, і в самому загальному визначенні вона є поведін-кою, яка соціально очікується від людини – носія певного статусу. У більшості груп існують чітко визначені ролі. Якщо норми опису-ють, як потрібно поводитись всім членам групи, то ролі – це прави-ла, яким повинні відповідати люди, що займають в групі певні по-зиції. На підприємстві, наприклад, начальник і підлеглий викону-ють різні ролі і передбачається, що в цій ситуації вони і поводити-муться по-різному. Як і норми, ролі м а ють велике значення для жит-тєдіяльності людей, бо завдяки їм люди знають, що можна очікува-ти один від одного. Коли члени групи слідують ряду конкретних, ясно окреслених ролей, вони почувають себе задоволеними і успіш-но діють. Для забезпечення ефективності групової діяльності, до-сягнення групових цілей потрібні розподіл і кооперація функцій. Типологій групових ролей досить багато, в їх основі лежать відно-сини влади – підпорядкування або переваги – відторгнення. Найбільш яскраве уявлення про рольовий розподіл в групі дає аналіз таких груп, де є жорстка ієрархія, нестача ресурсів і проблеми з їх

розподілом. Статусно-рольовий розподіл в такій групі найчастіше визначається таким набором ролей.

– Альфа – лідер групи, найбільш енергійний, авторитетний, користується правом першочергового присвоєння благ.

– Бета – друга особа в групі з відповідним правом на блага, менш енергійна, але часто більш інтелектуальна, ніж “альфа”; часто являється хранителем групових норм і правил.

– Гамма – 1 – наближені, опора, соратники, команда “альфи”.

– Гамма – 2 – частіше багаточисельна група інертних членів групи, які підпорядковуються, стають жертвами маніпуляцій пред-ставників верхнього рівня.

– Гамма – 3 – опозиція, підгрупа незадоволених своїм стату-сом, але змушених підпорядковуватись; по відношенню до них зас-тосовується політика “батога та пряника” (“пряником” може бути введення в число наближених (кооптація), а “батогом” – обмежен-ня прав, отриманого винагородження, достатку, вигнання з групи і навіть до фізичної розправи).

– Гамма – 4 – блазень, який дозволяє собі (з дозволу лідера) критичні зауваження, підтримує видимість демократії, свободи сло-ва і т.ін., за статусом може бути на рівні від “гамма – 1” до “гамма – 3”.

– Омега – “козел відпущення ”, особа , я к а приймає на себе гру-пову агресію. Така роль для групи є необхідною для згуртування, демонстрації єдності, відчуття почуття “ми” (на противагу “омезі”, яка як раз і є “вони”). Якщо особа в позиції омеги не згодна зі своїм статусом і покидає групу, група знаходить іншу на цю роль. Досить сильно такий груповий тиск виявляється і в групах соціально не-зрілих особистостей – дітей, правопорушників.

Існує дві потенційно небезпечні ситуації, пов’язані з соціаль-ними ролями. Перша полягає в тім, що людина може настільки “увійти в роль”, що його особистісна ідентичність і його осо-бистість просто-напросто зникають. Ф. Зімбардо і його колеги провели експеримент, завдяки якому вони довели, що соціальні ролі настільки сильні, що вони здатні поглинути особистісну іден-тичність, в результаті чого людина стає дійсно тим, кого вона грає. Експеримент полягав у наступному. В приміщенні факультету психології Стенфордського університету зробили імітацію тюр-528

ми і запросили студентів за платню зіграти ролі ув’язнених і на-глядачів (1973). “Наглядачів” і “ув’язнених” одягнули в належну уніформу. Дослідники планували спостерігати студентів протя-гом двох тижнів, щоб з’ясувати, чи почнуть вони поводитись як справжні тюремні ув’язнені і наглядачі. І як з’ясувалось, студен-ти дуже швидко засвоїли надані їм ролі – настільки швидко, що учені змушені були перервати експеримент уже через шість днів. Багато хто з “наглядачів” почали поводитись агресивно, грубо і навіть жорстоко, вигадуючи різні способи образити “ув’язне-них”. “Ув’язнені”, навпаки, стали пасивними, немічними і замк-неними. Деякі з них “впали” в такий тривожний і депресивний стан, що їх прийшлось звільнити від участі в експерименті ра-ніше за інших. Кожен з учасників знав, що це – психологічний експеримент, і що “тюрма” – лише імітація. Однак люди на-стільки “входили в роль”, що їх особиста ідентичність і почуття розсудливості майже зникли.

Якщо соціальні ролі здійснюють на людей такий сильний вплив у імпровізованій тюрмі, то можна собі уявити, яку силу вони мають у справжній тюрмі, а також і в інших ситуаціях з чітко виз-наченими ролями. Друга небезпечна ситуація, що пов’язана з со-ціальною роллю – це та ціна, яку приходиться платити, якщо дії людини не відповідають очікуванням оточуючих. Очікування, що пов’язані з соціальними ролями, особливо часто приводять до не-порозумінь, якщо розподіл цих ролей довільний або несправедли-вий, як у випадку з суспільними очікуваннями, що базуються на належності людини до певної статі. Як уже йшлося в розділі про гендерну культуру суспільства, у всіх культурах існують конкретні правила відносно маскулінної і феміфнної поведінки. Ці рольові очікування можуть обмежувати свободу дій людини, а також ста-вати причиною негативного ставлення до тих, хто поводиться не так, як від них очікується. Е. Аронсон наводить такий приклад. Гетеросексуальний чоловік 51 років, одружений, має двох дітей, але не хоче відповідати одній деталі традиційної чоловічої ролі – він любить вдягатись в жіночий одяг. Він дорого платить за свою нетрадиційну пристрасть: його будинок двічі піддавався нападу, його арештовувала поліція, і він ледве не втратив роботу.

Гендерні ролі не є чимось таким, що людина може вибрати. Проте більшість ролей в соціальних групах не так жорстко зав-дані, це позиції, які людина вибирає або прагне отримати і на-решті отримує. Наприклад, якщо людина вибрала роль студен-та, і якщо вона буде добре працювати, то імовірно, що колись вона може взяти на себе роль професора, або адвоката, або пре-зидента фірми. Можливо, що найважливішою роллю в групі є роль лідера, бо від здібностей лідера залежить успішність діяль-ності групи, а іноді і саме її виживання. То не дивно, що більшість соціально-психологічних робіт в аналізі соціальної ролі присвя-чено саме ролі лідера.

Розглянуті параметри соціальної групи – це лише певна кон-цептуальна схема, на основі якої можна аналізувати групи. На деякі параметри було звернуто більшу увагу, ніж на інші. Ті параметри, яких в цьому розділі було лише трішки зачеплено, досліджено в со-ціальній психології настільки широко, що вони являють собою са-мостійні розділи, про які потрібно говорити окремо.

Класифікація груп

Існують різі класифікації соціальних груп в залежності від принципів, на основі яких вони побудовані. Американський дослід-ник Юбенк виділив сім різних принципів, які можуть бути основою такої класифікації: рівень культурного розвитку, тип структури, за-дачі і функції, тип контактів в групі та ін. Основою класифікації груп можуть бути також і інші фактори, зокрема: тривалість існу-вання групи, принципи її формування, принципи доступності член-ства в ній. Так чи інакше загальною ознакою всіх запропонованих класифікацій є форма життєдіяльності групи. Г.М. Андреєва вва-жає, що якщо виходити з того, що група є суб’єктом соціальної діяль-ності, то принципи класифікації груп будуть іншими. Основою такої класифікації повинна бути соціологічна класифікація груп у відпо-відності з їх місцем в системі суспільних відносин.

З точки зору соціально-психологічного підходу Г.М. Андреєва пропонує класифікацію, яку можна відобразити графічно на тако-му малюнкові.

лабораторні

малі

стихійні

стійкі

Групи

ті, що утворюються

розвинуті

Умовні (номінальні) групи – це групи, які виокремлені за певною формальною ознакою (освіта, вік, стать, професія, етніч-на, політична чи релігійна належність). Члени такої групи мо-жуть не перебувати в безпосередньому контакті. Такі групи час-то називають статистичними.

Соціальна психологія зосереджує увагу на реальних групах, основою яких є об’єктивний процес обміну діяльністю та її резуль-татами. Реальні групи – це об’єднання людей, що взаємодіють між собою. Такі групи утворюються для досягнення спільних цілей, які об’єднують людей на основі їх потреб та інтересів.

Серед реальних груп існує і такий їх вид, як лабораторні гру-пи, які здебільше фігурують в загально-психологічних досліджен-нях. На відміну від них існують природні групи. Соціально-пси-хологічний аналіз здійснюється в обох різновидах реальних груп.

Природні групи можуть бути великими і малими. Кри-терієм такого розподілу є безпосередність та опосередкованість спілкування. Ще однією суттєвою ознакою цих груп є їх чи-сельність. Кількісний склад групи – важлива її характеристи-ка. Її нижня та верхня межі – важливий чинник взаємодії, прий-няття рішення, керівництва, а також її динамічних процесів. З приводу нижньої та верхньої меж психологами висловлюються різні думки. Вважається, що група може мати двох осіб (діа-ди). Деякі дослідники висловлюють думку, що нижньою ме-жею малої групи є 3 особи (тріади). Існують також різні думки щодо верхньої межі малої групи (від 7-10 до 45 і більше її членів). Деякі психологи, посилаються на магічне число 7±2. Досвід людства показує, що різні функціональні первинні уг-рупування (дитячі, виробничі, наукові, військові) коливають-ся десь у цих межах.

У малій групі спілкування відбувається як безпосереднє, ве-лика група характеризується опосередкованим, здебільшого анон-імічним характером спілкування, що зумовлено неможливістю пря-мого контакту членів групи через численність її членів. До великих груп належать нації та етнічні спільності, класи, соціальні рухи, вікові групи. В окремих випадках (вікові, статеві) великі групи збігаються з номінальними групами. В соціальній психології ве-ликі групи досліджені неоднаково. Одні з них мають солідну тра-дицію дослідження (масові явища і рухи), інші (класи, нації) – представлені менше в якості об’єкта соціальної психології. Великі групи поділяються на організовані і неорганізовані. Перші мають певні структурно-формальні, організаційні (склад групи, система комунікацій та ін.) та відповідні соціально-психологічні (групові цінності, норми та ін.) характеристики. Неорганізовані групи ха-рактеризуються стихійністю виникнення (натовп).

В соціальній психології деякі дослідники висловлюють дум-ку щодо доцільності виокремлення поряд з малими та велики-ми середніх груп. Критеріями їх виділення є наявність єдиного простору, в якому відбувається взаємодіяльність, наявність пев-них повноважень координуючих і керівних осіб, з якими періо-дично контактують члени середніх груп, а також наявність ма-лих груп, які входять до складу середніх груп (клас в школі, ви-робничий колектив на підприємстві). У середніх групах порівня-но з малими безпосередній контакт здійснюється з певними уповноваженими представниками групи. У великих групах кон-такти з уповноваженими особами набувають багатощаблевого опосередкованого характеру.

Психологічний вплив групи на особистість може бути різним (по-зитивним або негативним) в залежності від кількості членів цієї групи. Позитивні наслідки збільшення кількості членів групи.

1.         Зі збільшенням групи в ній з’являється більше людей із яск-раво вираженою індивідуальністю. Це створює сприятливі умови для широкого і різнобічного обговорення різних питань

2.         Чим більше група, тим легше розподілити обов’язки між її членами у відповідності з їх можливостями і здібностями в інтере-сах загальної цілі.

3.         Більша за чисельністю група може зібрати і переробити за той самий час більшу кількість інформації.

4.         В більшій групі більша кількість людей може приймати участь у виробітці і прийнятті рішення.

5.         З ростом групи підвищується її “ресурс талантів”. Це

збільшує імовірність прийняття оптимальних рішень. Для задач,

що мають багато альтернативних варіантів рішення, ця обставина

є вельми суттєвою.

Негативні наслідки збільшення кількості членів групи.

1.         Зі збільшенням числа членів групи може зменшуватись її згуртованість, зростає імовірність утворення і розпаду на маленькі угрупування. Це суттєво утруднює досягнення єдності в обговоренні в групі питань.

2.         Великою групою важко управляти, організовувати взаємо-дію її членів, налагоджувати між ними нормальні ділові і особисті взаємостосунки.

3.         Ріст групи може привести до збільшення розходжень у дум-ках і загострення взаємовідносин.

4.         Зі збільшенням групи статус і авторитет одних її членів зро-стає, інших – зменшується, збільшується психологічна дистанція між ними. Можливості для розвитку і використання своїх здібнос-тей, задоволення потреб у спілкуванні, самовираженні, визнанні у одних членів групи зростає, у інших – зменшується, що створює несприятливі умови для розвитку особистості.

5.         Зі збільшенням групи середній внесок кожного учасника в результаті сумісної діяльності здебільше знижується.