Суб’єкт соціальної перцепції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Суб’єкт соціальної перцепції – це, перш за все, активно діюча особистість, яка вступає у взаємовідносини з іншою особистістю (об’єктом сприйняття). В соціальній психології досліджуються вла-стивості суб’єкта сприйняття, які впливають на адекватність сприй-няття. Досліджувались такі якості суб’єкта як стать, вік, професія, особистісні властивості, самооцінка, установки та інше. Виявлені деякі вікові особливості розвитку соціально-перцептивних про-цесів. Так, у дітей спочатку формується здатність до розпізнаван-ня експресії обличчя, яка спостерігається (спочатку по міміці, потім по жестах), а вміння інтерпретувати почуття через особливості побудови відносин формується лише у підлітковому віці. Для дош-кільнят важливу роль в процесах сприйняття відіграє оформлен-ня вигляду. Так, будь-яка людина в білому халаті викликає у ди-тини, що пережила неприємні відчуття на прийомі у лікаря, один і той самий тип поведінки.

На процес соціальної перцепції впливає багато інших фак-торів. Наприклад, рівень культури суб’єкта перцепції, який дає можливість певним чином інтерпретувати зовнішні вияви у по-ведінці людей в їх співвідношенні з особистісними особливостя-ми. На сприйняття впливає також рівень рефлексії, інтелекту, осо-бистісної зрілості особистості, який дозволяє відійти від егоцент-ристської позиції в оцінці дій об’кта спостереження, розвести свої упередження і установки з реальними основами поведінки, яка спостерігається в об’єкта. Суттєве значення в процесі соціальної перцепції мають психологічні особливості суб’єкта сприйняття. Образ „Я” і самооцінку можна назвати психологічним фундамен-том, на якому базуються різні фактори, що впливають на взаємов-ідносини людей. Результат процесу соціальної перцепції визна-чається тим, як була сприйнята і інтерпретована суб’єктом сприй-няття ситуація, бо в залежності від цього їм буде застосовано ме-ханізм соціального пізнання.

Формування першого враження про людину

Найбільш розробленою галуззю соціальної перцепції є до-слідження, пов’язані з формуванням першого враження про людину. Якщо в процесі тривалого спілкування відносини між людьми стають індивідуальними, які важко якось схематизува-ти, то на перших етапах спілкування значну роль відіграють різні узагальнені схеми, стереотипи сприйняття вчинків і почуттів іншої людини. В цій ситуації об’єкт сприймається як носій пев-ної ролі, це, так би мовити, ситуація рольової взаємодії. В цій ситуації, як правило, ставиться задача наділення об’єкта певни-ми ознаками, на основі яких може бути побудовано первинний контакт. Ця ситуація визначається як монологічна, об’єктна, бо інша людина сприймається крізь призму соціально сформова-них рольових і міжгрупових уявлень, узагальнень. Механізми сприйняття, що релевантні такій задачі,– це схеми першого вра-ження, стереотипізація, внутрішньогруповий фаворитизм. В ситуації формування першого враження про людину виникає ряд ефектів, які зумовлюють особливості сприйняття суб’єктом об’єкта. Це, перш за все, так званий ефект ореолу або “гало-ефект”. Суть його полягає в тім, що при сприйнятті незнайомої людини образ створюється не на основі безпосередньо сприй-нятого, а вбудовується в деяку попередню інформацію про лю-дину, яка оточує її певним ореолом (позитивним або негатив-ним). Ефект ореолу виявляється у формуванні першого вражен-ня в тому випадку, коли є мінімальна попередня інформація про людину, що сприймається. Ореол виступає фільтром, через який пропускається лише обмежена кількість якостей, або позитив-них, або негативних.

З цим ефектом пов’язані два інших – ефект “первинності” та “новизни”, які зумовлюють створення образу людини, що сприймається, в залежності від порядку пред’явлення інформації про неї (які якості називаються спочатку і які – потім). Ці ефек-ти пов’язано зі складною системою організації інформації.

В дослідженнях ефекту ореола виділяються три основних фактори виникнення оціночної помилки і, відповідно, три схеми формування першого враження, які визначаються присутнім в ситуації знайомства певним фактором: перевершеності парт-нера, привабливості партнера і схожістю об’єкта сприйняття з суб’єктом. Перша схема – це схема соціальної перцепції в ситу-ації, коли суб’єкт відчуває перевершеність партнера за якимось важливим для нього параметром – розумом, зростом, матеріаль-ним становищем та ін. Сутність помилки у сприйнятті людини, яка перевершує суб’єкта сприйняття за важливим параметром, полягає в тім, що об’єкт оцінюється їм значно вище і по всім іншим значимим параметрам. Кажучи інакше, відбувається його загальна особистісна переоцінка. Наприклад, якщо об’єкт оці-нюється як розумний, то він також буде оцінюватись і як по-рядний, і як хороший співрозмовник і т.ін. І навпаки, якщо лю-дина, яку суб’єкт сприймає як таку, що поступається йому в зна-чимому параметрі, теж попадає в поле дії фактора переверше-ності, він незалежно недооцінюється спостерігачем.

Друга схема пов’язана зі сприйняттям партнера як надзвичайно привабливого зовнішньо. Помилка привабливості полягає в тім, що зовнішньо приємну людину люди схильні переоцінити за іншими важливими для них психологічними і соціальними параметрами. Це було підтверджено експериментально. Соціальні психологи Бершайд і Уостер показали, що більш гарних на фотографіях людей оцінюють як більш впевнених у собі, щасливих і відвертих, а гарних жінок чо-ловіки схильні оцінювати більш турботливими і порядними.

Третя схема сприйняття партнера спрацьовує за умови його схожості з суб’єктом сприйняття. Помилка полягає в тім, що лю-дей, які добре ставляться до людини або поділяють якісь важ-ливі її ідеї, він схильний оцінювати вище і за іншими психологі-чними показниками. Інакше кажучи, люди, які є близькими до суб’єкта сприйняття своїми переконаннями, виявляються для нього кращими за людей, які мають протилежні погляди. На цьо-му феномені створено відомі техніки маніпулятивного спілкуван-ня, скажімо такі, як правило трьох “так”: зроби так, щоб людина в розмові три рази підряд відповіла на твої запитання “так” (навіть дуже прості), і ти можеш розраховувати на його більшу при-хильність у вирішенні принципових питань.

Стереотипізація, ідентифікація, рефлексія

Значним ефектом міжособистісного сприйняття є стереоти-пізація, тобто побудова образу на основі уже існуючого стійкого уявлення про членів певної соціальної групи, наприклад, гендерної, етнічної. Так, яскраво виражені професійні риси носія якої-небудь професії (“всі бухгалтери – педанти”) розглядаються як риси, що властиві всім представникам даної професії і т.ін. Стереотипізація у сприйнятті людини людиною може мати два різних наслідки. З одного боку, вона спрощує процес побудови образу іншої людини, скорочує необхідний на це час. З іншого – у включенні цього меха-нізму може відбутись зрушення в бік якої-небудь оцінки і це може створити упередженість або, навпаки, переоцінку реальних власти-востей об’єкта сприйняття.

Когнітивною основою стереотипізації є селекція, обмеження, категоризація великої маси соціальної інформації, що кожної хви-лини звалюється на людину. Мотиваційною основою цього механі-зму є оціночна поляризація на користь своєї групи, яка дає людині почуття належності і захищеності. Г. Теджфел виділяє чотири функції стереотипів: селекція соціальної інформації; створення і підтримання позитивного “Я-образу”; формування і підтримка гру-пової ідеології, яка виправдовує і пояснює поведінку групи; ство-рення і підтримка позитивного “ми-образу”.

Стереотипи виникають як відповідь на реальні взаємовідноси-ни груп. Вони насичуються емоціями, які характерні для цих відно-син. Стереотипізація – це механізм, він завжди є там, де відбуваєть-ся соціальна взаємодія. Він не може бути хорошим або поганим. Стереотипи можуть створювати власну реальність. Вони спрямо-вують соціальну взаємодію в таке русло, що індивід, який сприй-мається стереотипно, починає своєю поведінкою підтверджувати стереотипні уявлення про себе іншої людини. Стереотип, який має здатність продовжувати нову реальність відносин та внутрішнього світу людини, що сприймається, отримав загальну назву “стерео-тип очікування”. В педагогічній психології його називають “про-рокування, що самоактуалізується”, “ефект Пігмаліона”. Механізм, що забезпечує роботу цього стереотипу, закладено в сам процес соціальної перцепції: суб’єкт сприйняття формує власну стратегію по-ведінки у відношенні до об’єкта спостереження і реалізує її. Об’єкт, будуючи власну поведінку, відштовхується від цієї стратегії, а відпо-відно, і від суб’єктивної думки про нього, яка склалась в голові суб’єк-та спостереження. Якщо суб’єкт спостереження – авторитетна лю-дина, об’єкт буде намагатись вписатись в ту модель поведінки, яку йому запропоновано. “Пророкування” (суб’єктивна оцінка суб’єкта спостереження) почне діяти.

Стереотип очікування є реально діючим фактором педагогі-чного процесу. Педагогічна професія є сприятливою щодо умов стереотипізації. Цими умовами є “пророкування вічних істин”, можливість спертись на авторитет. Одним з результатів педаго-гічної стереотипізації є формування в свідомості учителя образу ідеального учня. Це такий учень, який підтверджує учителя в ролі успішного педагога і робить його роботу приємною: прагне до знань, дисциплінований, слухняний. Дітей, схожих на цей ідеал, учитель сприймає не тільки як хороших учнів, але й як хороших людей, приємних у спілкуванні, порядних і розвинутих. Діти, які підходять під протилежний образ поганих учнів, сприймаються як агресивні, погані люди, є джерелами негативних емоцій педа-гога. А далі очікування, що формуються у учителів у відношенні до дитини, починають визначати його реальну поведінку і досяг-нення. Під впливом “стереотипу” очікування формується само-сприйняття дитини. Зворотний зв’язок від учителів до учня, що являє собою очікування, спрацьовує, за словами Р. Бернса як “пророкування, що самоактуалізується”. В західній соціальній психології з цього приводу було здійснено ряд експерименталь-них досліджень. Так, в одному з експериментів Папарді виявляв думку учителів перших класів про темпи засвоєння навичок чи-тання у хлопчиків і дівчаток. Було виділено одну групу учителів, які вважали, що тут гендерні відмінності не мають значення, і другу групу, яка вважала, що хлопчики гірше засвоюють такі на-вички. Через рік було здійснено заміри, які показали, що в кла-сах учителів першої групи відмінностей в якості читання між хлопчиками і дівчатками не було, а в класах учителів другої гру-пи такі відмінності були.

В дослідженнях соціального психолога Гарвуда показано, що стереотип очікування може формуватися не тільки на основі іде-ального образу учня або установок учителя, але й на основі імені дитини. Так, діти, ім’я яких подобалось учителеві, мали більш пози-тивне ставлення до себе порівняно з дітьми, імена яких не подоба-лись учителям. Ім’я учня може впливати також на очікування учи-теля, які пов’язані з успіхами в навчанні даної дитини.

Стереотип очікування може виявлятись не тільки в установ-ках і очікуваннях учителя, але й в його поведінці. В педагогічній практиці цей стереотип виявляється у відношенні до відповідей учнів. “Хороших” учнів підтримують активніше, “поганим” учням учитель з самого початку дає зрозуміти, що нічого путнього від ньо-го не чекає. Неусвідомлюючи, учитель, щоб підтвердити свої очіку-вання, підказує “хорошим учням” у відповідях, хоча учитель впев-нений, що “витягує” саме “поганого” учня. Стереотип очікування виявляється в характерних висловлюваннях учителів на адресу “хо-роших” і “поганих” учнів. Стереотип очікування має позитивні на-слідки, якщо учителю вдалось виробити позитивні очікування у відношенні слабких дітей. Загалом, результат впливу на учня сте-реотипу очікування визначається такими факторами: уявленням учителя про здібності учня; уявленням самого учня про свої мож-ливості; значимість думки учителя для учня. Отже, можна чекати результатів в тих випадках, коли учитель, що оцінює учня, є для нього авторитетом, і коли сам учень високої думки про свої можли-вості; а також і в тих випадках, коли учитель дуже високої думки про здібності дитини і у самого учня немає слів для самопідтримки. Особливо сильно і згубно стереотип очікування може спрацювати в початкових класах школи.

Інша ситуація, в якій здійснюється процес соціальної пер-цепції, може бути визначеною як діалогічна, орієнтована на взає-морозуміння. Це ситуація міжособистісної взаємодії, яка потре-бує не просто категоризації особи, що сприймається і співвідне-сення її з певною групою або роллю, але й розуміння, встановлен-ня довірливих відносин в процесі спілкування або сумісної діяль-ності. В цій ситуації діють такі механізми: ідентифікація, емпатія, аттракція, соціальна рефлексія.

Ідентифікація, як уже зазначалось, означає ототожнення себе з іншими, здатність “стати на точку зору” іншої людини, зрозуміти її. Розрізняють два значення терміна “розуміння”. В першому зна-ченні “розуміти” означає співчувати (емпатія) і прийняти людину такою, як вона є. Ситуація іншої людини не стільки “промірко-вується”, скільки “переживається”. Але в ряді ситуацій “зрозуміти людину” не означає повністю стати на її позицію. “Розуміння” – це більш когнітивний процес, ніж ідентифікація співчуття. В ньо-го більшою мірою включені міркування, доводи, пошуки аргу-ментів та ін. В процес соціальної перцепції включено також реф-лексію – усвідомлення індивідом того, як він сприймається парт-нерами зі спілкування. Це не просто розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвійний процес дзер-кального відображення внутрішнього світу іншої людини, в яко-му є присутнім “образ” партнера. Процес соціального сприйняття потребує тут включення цілого ряду операцій, які притаманні мис-ленню. Традиції дослідження рефлексії в соціальній психології до-сить старі. Ще в кінці ХІХ ст. Дж. Холмс описав механізм реф-лексії на прикладі дидактичного спілкування деяких Джона і Генрі, показавши, що у цьому спілкуванні фактично виявляються шість позицій: Джон, яким його створив Господь Бог; Джон, яким він бачить себе сам; Джон, яким його бачить Генрі. Відповідно, три таких самих позиції і у Генрі. Інші дослідники, зокрема Т. Ньюком і Ч. Кулі доповнили це описання ще двома позиціями: Джон, яким йому уявляється його образ в свідомості Генрі, і, відповідно, Генрі, яким йому уявляється його образ у свідомості Джона.

Зв’язок соціальної перцепції з рівнем і формуванням самосвідо-мості людини є прямо пропорційним, а саме, чим багатше уявлення про іншу людину, тим більш повним стає і уявлення про саму себе. Ще Л.С. Виготський підкреслював, що особистість стає для себе тим, чим вона є в собі, через те, як вона уявляється іншим. Таку ж ідею висловлював Д.Г. Мід, вводячи в аналіз взаємодії “генералізованого Іншого”. Слід зауважити, що уявлення про себе через уявлення про іншого формується обов’язково за умови, що цей “Інший” не є абст-ракція, а існує в конкретній соціальній діяльності. Індивід співвідно-сить себе з іншим не взагалі, а трансформуючи це співвіднесення в

залежності від ситуації взаємодіяльності. В ході пізнання іншої лю-дини одночасно здійснюється декілька процесів: емоційна оцінка цьо-го іншого, намагання зрозуміти склад його вчинків і заснована на цьо-му стратегія зміни її поведінки та побудова стратегії своєї власної поведінки. Однак в ці процеси включено мінімум дві людини, і кож-на з них є активним суб’єктом. Отже, співставлення себе з іншим здійснюється немов би з двох сторін: кожен з партнерів уподібнює себе іншому. У побудові стратегії взаємодії кожному потрібно прий-мати до уваги не тільки потреби, мотиви, установки іншого, але й те, як цей інший розуміє його потреби, мотиви, установки.