Описаний процес соціальної перцепції М.Р. Бітянова предста-вила у такій схемі.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Сприйняття зовнішнього вигляду і поведінки об’єкта спостереження

Оцінка

Створення уявлень про психологічні особливості і стан об'єкта спостереження

Оцінка

Створення уявлень про причини і наслідки

Оцінка

Створення стратегії власної поведінки

Об'єкт соціальної перцепції

Об’єкт соціальної перцепції (об’єкт спостереження) – це автор повідомлення, яке приймає, інтерпретує спостерігач (суб’єкт). Со-ціальні психологи вже давно досліджують характеристики зовніш-ності і поведінки, які є найбільш важливими з точки зору сприй-няття і розуміння.

В момент сприйняття людина, яка спостерігається, є для суб’єк-та спостереження деякою сукупністю соціально значимих ознак, завдяки яким в певній культурі традиційно транслюються психо-логічні властивості і стани. Ці ознаки, які інколи називають „перцептивними гачками”, є для даної людини певним соціальним шиф-ром. Сприйняття зовнішнього вигляду людини, вираз її емоцій ви-кликає у відповідь емоційні переживання і реакції у людей. Вміння читати виразні рухи передбачає тонке розуміння всіх відтінків і нюансів у виразі обличчя, жесту, пози і рухів тіла іншої людини. Розпізнати індивідуально-психологічні особливості особистості можна по міміці, пантоміміці, по фізіологічним реакціям, що супро-воджують емоції – судинним, дихальним, секреторним; по особли-востям побудови тіла, рисах обличчя, рисункам кисті рук, пальців та інших природно-біологічних ознаках.

Вивчення і систематизація даних про характерні відмінності зов-нішнього вигляду людей і особистості, їх виразних рухів має довгу історію. Ще з давнини, наприклад, певному типу побудови тіла при-писувались різні моральні і психологічні особливості. На основі цьо-го вченими було створено досить багато типологій, основаних на особ-ливостях тілобудови людини. Найбільш систематизовано одна з та-ких типологій представлена в „Трактаті про людську фізіономію” Ежена Ледо (1815), в якому описано п’ять основних типів тілобудо-ви і дано їх психологічні характеристики. В основі цієї типології ле-жить твердження, що будова тіла людини відповідає, в основному, п’яти геометричним фігурам: чотирикутнику, колу, овалу, трикутни-ку, конусу. На думку Е. Ледо, кожен тип включає в себе приховані здібності, інстинкти і емоції, які приводяться у дію або залишаються у бездіяльності в залежності від розвитку особистості, її життєвого шляху. Так, невідповідність між типом і темпераментом породжує внутрішні конфлікти, через що з’являються суперечності в почуттях, побажаннях, вчинках, що виявляється у чудернацтвах характеру.

Фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія – це галузі знань, які намагались за зовнішніми ознаками тих або інших частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведін-ки людини виявити її психологічну сутність.

Фізіогноміка розробляла систему відповідності між рисами обличчя людини і властивостями її характеру, здібностями і та-лантами. Фізіогноміка виникла в стародавні часи. Засновником її вважають Піфагора, нею займався Аристотель. Багато емпірично-го матеріалу міститься в „Поучіннях оратору” Квінтіліана (І в.).

Відомою є книга швейцарського автора І.К. Лафатера „Фізіог-номічні моменти” (1777 р.). Австрійський лікар Ф.Й. Галь ство-рив френологію – теорію, в якій намагався систематизувати і роз-винути далі знання про зв’язок психічних особливостей людини з зовнішньою формою її черепа. Результати вивчення різних вираз-них рухів знайшли відображення в роботах Ч. Дарвіна („Про ви-раження відчуття”, 1872), В. Бехтерєва („Об’єктивна психологія”, 1910), які стверджували, що психологія повинна вивчати не тільки явища свідомості і безсвідомого, але й зовнішні вияви в діяльності людини, оскільки вони є вираженням її психіки.

В глибині тисячоліть криються джерела хіромантії – учін-ня про зв’язок будови кисті руки, форми пальців, опуклостей і западин, ліній і борозенок на долоні з внутрішньою сутністю лю-дини, її минулим і майбутнім. Хіромантію знали у стародавньо-му Китаї та Індії, а також у Греції і Римі задовго до нашої ери. Не менш стародавню історію мають астрологія, яка розробляла планетарну і зодіакальну типологію людини, а також графоло-гія, яка шукала закономірні зв’язки між почерком і характером індивіда. Дослідження зв’язку між зовнішніми ознаками люди-ни і її психологічними характеристиками в історії розвитку знань здійснювались двома напрямками: перший напрямок ста-вив своєю метою на основі зовнішніх ознак виявити психологі-чну сутність, другий – на основі внутрішніх властивостей (зок-рема психологічних) виділити типи особистості, які відрізня-ються зовнішніми ознаками.

На рубежі ХІХ і ХХ ст. під впливом антропологів, які звер-нули увагу на відмінності у будові тіла, а також психіатрів, що побачили індивідуальні відмінності у схильностях до психічних захворювань, концепція зв’язку між тілобудовою і типологічни-ми особливостями людини отримала подальший розвиток, зок-рема у французького лікаря Клода Сіго, який в залежності від переважання в організмі однієї з основних систем (дихальної, травневої, мускульної або мозкової) виділив відповідні їм будо-ви тіла. Ці погляди здійснили суттєвий вплив на формування сучасних конституціональних теорій, які отримали поширен-ня в психології індивідуальних відмінностей.

Найбільш відомими з цих теорій є типологія німецького психолога і психіатра Ернеста Кречмера (1888-1964), гіпотеза якого про співвідношення психічних властивостей людини з конституцією її організму, дала поштовх новим дослідженням проблеми зв’язку між соматичною будовою і психічним скла-дом особистості. Е. Кречмером було розроблено типологію тіло-будови, що включала астенічний, пікнічний і атлетичний типи. Окрім класифікації типів тілобудови за Е. Кречмером, існує класифікація У. Шелдона, який визначив такі основні типи тіло-будови (соматипи): ендоморфний тип, мезоморфний тип, екто-морфний тип. Дослідження, початі Б.Г. Ананьєвим і продовжені М. Обозовим, дозволили уточнити типологію Е. Кречмера і У. Шелдона на основі сучасних психологічних даних. Так, було встановлено, що працездатність, мобільність, ригідність повед-інки здебільше залежить від типу тілобудови. Дослідження, про-ведені В.І. Куліковим, теж підтверджують наявність полярних типів особистості, які мають певні морфологічні і психологічні особливості. Ці типи описуються ним в його роботі „Індивід-ний тест”, „Словесний портрет” (1988).

В типологіях, які виділяються вказаними авторами, ясно про-слідковується виділення трикомпонентної структури людської по-ведінки, в якій виявляється психіка. Ця структура включає в себе когнітивний (пізнавальний, мислительний), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний, або конативний (перетворюючий, сенсор-ний) компоненти. В людській поведінці завжди є присутнім всі три компоненти, однак один з них, як правило, домінує. Аналізуючи співвідношення цих компонентів, М. Обозов виділив три типи осо-бистостей в залежності від домінування одного з компонентів струк-тури особистості: „мислитель”, „співбесідник”, „практик”.

Крім морфологічних і гуморальних типологій людини, що стосу-ються, в основному, різних характеристик типу темпераменту, існують ще так звані функціональні типології, в основі яких лежать відмінності основних психологічних функцій або властивостей (мислення, емоцій, волі, відчуття, інтуїції, здібностей і т.ін.). До числа функціональних типологій належать специфічні людські типи І.П. Павлова, класифікація особистостей О.Ф. Лазурського, психологічні типи К.Г. Юнга, акцентуйовані особистості К. Леонгарда та ін.

Кожен з виділених в наведених класифікаціях типів особис-тості можна фіксувати також і на основі морфологічних ознак. Класифікацію психологічних типів К. Юнга було покладено в основу соціоніки. У візуальному плані, за даними соціоніків, ра-ціональність–ірраціональність краще спостерігається в профілі обличчя. Раціональні профілі більш різко окреслені, більш ку-тасті, виділяються окремими деталями або їх сукупністю (лінія носа, носо-губної зморшки, підборіддя, надбрівних дуг і т.ін.); „ірраціональні” – мають більш м’які і плавні лінії профілю об-личчя. Інтуїтивні типи, як правило, мають високий лоб, слабо окреслене, або невелике трикутне підборіддя; їх обличчя нагадує скоріше овал, ніж круг. Сенсорні типи – круглолиці, підборіддя пружне, а лоб, якщо і високий, то скошений назад. Мислитель-ний і емоційний типи розрізняються за активністю верхньої і нижньої частин обличчя. Перший маніпулює більше верхньою частиною (наморщує лоб, розкриває і щурить очі), а другий – нижньою (посмішка, зуби, щоки). Мислительні типи більш „кісткаті”, у емоційних – переважає брюшина і низ грудної кліти-ни, у сенсорних – м’язова маса тіла (кращі культуристи, штангі-сти, борці, як правило, відносяться до сенсорного типу). Інтуї-тивні типи мають серед всіх інших найбільш довгі ноги. Їм також морфологічно більш властиві довгі пальці рук і довга шия.

Знання зовнішніх ознак людини, їх зв’язку з іншими особ-ливостями особистості дуже необхідно психологу, взагалі кож-ному спеціалісту, діяльність якого пов’язана зі спілкуванням з людьми. Розпізнавання індивідуально-психологічних особливо-стей особистості шляхом безпосереднього візуального сприйнят-тя, як уже зазначалось, має велике значення в невербальній ко-мунікації. Тому не дивно, що і сучасна наука виявляє неабиякий інтерес до досліджень „мови тіла”. Тільки в останній час вийшло майже одночасно декілька крупних робіт різних спеціалістів в галузі невербальної комунікації, серед яких широко відомі кни-ги Д. Ньюренберга, Г. Валеро, А. Штангля, А. Піза та інші.