Конфлікт


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Конфлікт – це відкрите протистояння між членами взаємодії, яке виникає внаслідок взаємовиключних інтересів і позицій. Проблема конфліктів розглядається не тільки в соціальній психології, а й у пол-ітології, соціології. В 60-х роках ХХ ст. на стику соціальної психології, соціології і психології особистості виникла спеціальна галузь знань – конфліктологія, яка орієнтується на соціальну практику, на здійснен-ня допомоги людям у розв’язанні конфліктів, які у них виникають.

Соціально-психологічний конфлікт – це особливий вид міжо-собистісної взаємодії, в основі якої лежить об’єктивна супе-речність цілей, інтересів і думок учасників. На психологічному рівні ця суперечність виявляється в сильних негативних переживан-нях учасників щодо ситуації, опонентів і самих себе.

В цьому визначенні є три важливих моменти для розуміння суті соціально-психологічного конфлікту. По- перше, конфлікт може розгор-татись в різних системах соціальних відносин. По-друге, не все те, що масова свідомість іменує конфліктом – чвари, суперечки, нерозуміння, розходження і т. ін. – є соціально-психологічним конфліктом, бо останній по будо ва но сам е на сум існи х, про ти ле жно сп ря мо ва ни х те нд енціях . По -третє, не кожна об’єктивна суперечність п еретворюєтьс я в конфлікт. Вона по ви нна пр ойти деяк ий шля х від вла сне супер еч ки д о ко нфлік ту я к пси-хологічної реальності, важливою складовою якої є переживання учас-ників. За своїм знаком вони здебільше є негативними.

Суперечність, яка лежить в основі соціально-психологічного конфлікту, породжує так звану „об’єктивну конфліктну ситуа-цію”. Об’єктивна ситуація має свою структуру, яка графічно може бути зображена так.

 

Два основних структурних компоненти – це сторони конфлікту і його об’єкт. Сторони конфлікту представлено конкретними людь-ми і їх цілями, які є близькими в рамках однієї сторони і знаходяться в суперечності з цілями опонентів – тих, хто складає іншу сторону. Учасників конфліктів може бути дуже багато, а сторін – не менше двох. Кожна сторона займає в конфлікті певну позицію. Позиція в даному випадку – це більш-менш точна і відповідна реальності відповідь учасників на питання причин участі у конфлікті. Внутрі-шня позиція – це сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукають людину або групу приймати участь у конфлікті. Внут-рішня позиція може не усвідомлюватись учасниками, частіше вони пред’являють собі і спостерігачам зовнішню позицію. Вона являє со-бою мотивацію, яка звучить соціально і сприймається особистісно.

О б’єкт соціально-психологічного конфлікту – це реальний або ідеальний предмет, заволодіти яким прагнуть всі учасники даної взаємодії. Об’єкт має властивості, які перетворюють його в епіцентр розбіжностей. Він неподільний і, на думку опонентів, може належа-ти тільки одній стороні весь, цілком. Він також має різну ступінь доступності для учасників. Кожен намагається засобами, що є у його розпорядженні, зробити об’єкт більш доступним до себе і менш до-ступним для іншого. Взаємодія, яка має у своїй основі таку струк-туру, має багато шансів перетворитись в психологічний конфлікт, якщо об’єктивна суперечність пройде стадії ідентифікації і фор-мування суб’єктивного образу конфліктної ситуації.

В даному випадку під ідентифікацією розуміється знаходжен-ня осіб, що перешкоджають досягненню цілі. Людина, яка включе-на в конфлікт, може до якогось часу не усвідомлювати його. Однак в деякий момент його кроки у досягненні певної мети стають не-можливими, в результаті чого виникає стан фрустрації. Причину цього явища людина може приписати чому завгодно: собі, обстави-нам, іншим людям. В тому випадку, якщо причину своїх невдач у досягненні потрібного об’єкту людина припише іншим людям, ви-никає ідентифікація, яка далі веде до конфлікту.

Ідентифікація може бути істинною і помилковою. В першому ви-падку людина справедливо приписала іншій особі причину фрустрації. Ця людина дійсно є її опонентом і претендує на той самий об’єкт. У ви-465

падку помилкової ідентифікації опо нент вибирається неправильно. Якщо в цьому випадку опонент втягується в конфліктні відносини, то вини-кає так званий помилковий конфлікт, який розв’язувати дуже важко, бо він не має ніякої об’єктивної основи, крім емоційного неприйняття.

Наступний крок у перетворенні об’єктивної суперечливості в психологічний конфлікт – це формування в опонентів образу кон-фліктної ситуації. Суб’єктивний образ конфліктної ситуації вклю-чає уявлення про себе в конфлікті (цілі, цінності, можливості), про опонентів, про ситуацію, в рамках якої розгортається конфліктна взає-модія. Оскільки в суб’єктивних образах конфлікту відбувається транс-формація об’єктивної ситуації конфлікту, то можливі викривлення останньої. Дослідники виділяють декілька напрямків викривлення об’єктивної конфліктної ситуації в її суб’єктивному образі.

– Схематизація, спрощення реального конфлікту. Так як конфліктні відношення надмірно експресивні, вимагають від люди-ни багато психічних сил, і на аналіз багатоманітних аспектів взаємо-відносин їх не хватає, виникає неусвідомлена тенденція до суб’єктив-ного звужування відносин. Людина виділяє і концентрується на одній із ліній відносин, тій, де їй простіше всього розгорнути конфлікт.

– Викривлення і зменшення сприйманої перспективи розвит-ку взаємодії. У свідомості учасників конфліктні відношення не-мов би завершують, втрачають своє майбутнє. Небезпека такого викривлення в тім, що опоненти, здійснюючи свої дії у відношенні один до одного, не прораховують, ігнорують їх наслідки, що при-зводить до ескалації проблеми.

– Поляризація оцінок і суджень. У відношенні до власної поведінки і намірів партнера починають діяти чорно-білі кате-горичні судження.

– Комунікативні викривлення. В комунікації опонентів спра-цьовують різноманітні бар’єри, які фільтрують інформацію, нада-ють словам вигаданого смислу.

– Атрибутивні викривлення. Виявляються у приписуванні собі і іншому мотивів, особистісних властивостей, намірів в спрощенні відносин. В процесі розвитку конфлікту часто гіперболізуються недоліки і негативні риси особистості опонента, свій же образ на-діляється позитивними рисами.

В теоретичній моделі, що розроблено у вітчизняній психології Л.А. Петровською, соціально-психологічний конфлікт проходить чотири стадії розвитку: виникнення об’єктивної конфліктної ситуа-ції, інциденту, конфліктних дій, завершення.

На першій стадії конфлікт як психологічна реальність ще не представлений, однак уже існує його зародок. Люди, почавши діяти і усвідомивши неефективність дій, почнуть пояснювати для себе цю фрустрацію. Інциденти і є формами фрустрацій. Це різні події, які демонструють учасникам взаємодії існування деякої проблеми. Суть проблеми може бути ще не виясненою, але виникає напруга, супе-речки. Саме на цій стадії виникає істинна або помилкова ідентифі-кація і починає формуватись образ конфлікту.

Стадія конфліктних дій є центральною. На цій стадії відно-сини опонентів бурхливо розвиваються, що приводить до зміни практично всіх структурних компонентів конфліктної ситуації. Об’єкт конфлікту має тенденцію до розростання, в конфлікт втягується все більше учасників. Будучи драматичною і напру-женою, третя стадія не може тягнутись дуже довго, і конфлікт переходить на стадію завершення.

Існують дві можливості розв’язання конфлікту: створення умов, які не допускають подальших інцидентів, і розв’язання самої об’єк-тивної суперечності.

Зняття інцидента – це спроба погасити конфлікт або че-рез переведення його на стадію усвідомлення (без конфліктних дій), або на стадію неусвідомленої конфліктної ситуації. Тут можливі такі способи:

– Забезпечення виграшу одній стороні. Це можливо лише тоді, коли сторона, яка прагне, прийняла свою поразку. Проте, необхідно пам’ятати, що перемога однієї сторони – це завжди тимчасовий стан, який зберігається до найближчого серйозного інциденту.

– Зняття конфлікту за допомогою брехні. Такий спосіб лише дає сторонам відстрочку у вирішенні своїх проблем.

– Зміна цільових установок хоча б одним з учасників. Це ситуа-ція, коли одна зі сторін більше не бажає володіти об’єктом конфлікту.

– Зникнення самого об’єкта конфлікту по волі учасників або поза їх бажанням.

Розв’язання конфлікту через конфронтацію до співробітництва

Це розв’язання конфлікту через спеціально організовану роботу у знаходженні загальних інтересів і цілей, через звуження зони роз-біжностей до мінімуму і заключення угод про співробітництво. За своїм змістом таке завершення конфлікту стосується, як правило, ділових конфліктів, які зачіпають соціальні або матеріальні інтереси учасників взаємодії. На цій стадії завершення найбільш виявляється те, що ко-жен конфлікт втілює в собі дві сторони: руйнівну і конструктивну.

Американський соціальний психолог М. Дейч, один з найбільш видатних теоретиків конфлікту, виділяє два основних типи конфліктів: деструктивний і конструктивний.

Деструктивний конфлікт – це такий конфлікт, який пере-шкоджає взаємодіяльності. Деструктивний конфлікт, як прави-ло, переводить причини, що створили перешкоду у взаємодіяль-ності, на “особистості”, чим і пояснюється специфіка його роз-витку: розширення кількості його учасників, примноження нега-тивних установок на адресу один одного, а також його ескалація (зростання напруги, упередженості проти партнера). Розв’язан-ня такого конфлікту є дуже складним.

Конструктивний конфлікт виникає у випадку, коли зіткнення стосується не особистісної несумісності, а виявлення різних точок зору на якусь проблему і способи її вирішення. В цьому випадку конфлікт сприяє формуванню більш глибокого розуміння проблеми, а також мотивації партнерів. Факт права на існування точки зору опонента сприяє становленню кооперативної взаємодії в середині конфлікту. Тим самим з’являється можливість його розв’язання шляхом дискусії.

Аналізуючи конфлікти, Д. Майерс відмічає, що взаємовідносини або організації, в яких немає конфліктів, очевидно, приречені на згасан-ня. Конфлікти породжують відповідальність, рішучість і небайдужість. Будучи зрозумілими і розв’язаними, вони можуть стимулювати онов-лення і поліпшення відносин між людьми. У відсутності конфліктів люди рідко усвідомлюють і вирішують свої проблеми. Світ – це результат твор-чо розв’язаного конфлікту, коли сторони долають те, що здавалось їм несумісним, і досягають справжньої узгодженості у взаємодії.

Соціальні дилеми. Вирішення соціальних дилем

В соціально-психологічних дослідженнях виявлено декілька причин конфліктів. Дослідники зазначають, що на всіх рівнях со-ціальних конфліктів (міжособистісні, міжгрупові, міжнародні) ці при-чини одні й ті ж самі. Однією з причин конфліктів є соціальні диле-ми. Соціальні дилеми полягають в наступному. У разі, коли індиві-дуально вигідні стратегії поведінки ведуть до колективного програ-шу, то встає проблема: як узгодити благополуччя індивідів, включа-ючи і їх право мати свої особисті інтереси, і благополуччя всього сус-пільства в цілому. Багато проблем виникає тому, що різні групи праг-нуть реалізувати свої вузькоегоїстичні інтереси, але при цьому шко-дять загальнолюдським інтересам. Наприклад, з точки зору егоїстич-ного інтересу очисні прилади не вигідні. Кожен може думати, що від викидів шкідливих речовин тільки одного підприємства багато шко-ди не буде. Але ж і всі інші можуть розмірковувати подібним чином, і в результаті повітря і вода стають отруєними.

Щоб ізолювати і вивчити цю дилему, соціальні психологи викори-стовують лабораторні ігри, які відображають сутність багатьох реаль-них конфліктів в соціумі. Показуючи, яким чином позитивно мислячі люди попадаються в пастку взаємно деструктивних стратегій поведін-ки, вони одночасно демонструють парадокси людського життя, які підпа-дають під розряд “соціальних дилем”. Найбільш відомими є лабораторні ігр и, що отрима ли назву “дилема в’язн я” і “тр агед ія г ромад ських вигонів”.

“Дилема в’язня”. Ця дилема ілюструється історією двох підоз-рюваних, яких поодинці допитує окружний прокурор. Обидва вони винні, однак у прокурора є докази їх провини у скоєні менших зло-чинів. Тому він пропонує окремо кожному зі злочинців зізнатися: якщо зізнається один, а другий ні, то прокурор гарантує імунітет тому, хто зізнався (а його зізнання використає для обвинувачення іншого в більш тяжкому злочині). Якщо зізнаються обидва, кожен отримає помірне покарання. Якщо жоден не зізнається, то покаран-ня обом буде незначним. Щоб мінімізувати власний термін пока-рання, багато хто зізнається, не дивлячись на те, що сумісне зізнан-ня веде до більш суворого вироку, ніж обопільне незізнання. Якщо другий зізнається, перший ув’язнений, зізнавшись теж, отримає по

Рис. Дилема в'язня

мірний термін, а не максимальний. Якщо другий не зізнається, пер-ший зможе вийти на свободу. Зрозуміло, що кожен з них розмірко-вує по-своєму і обидва попадаються в соціальну пастку.

В кожній клітині число над діагоналлю показує вирок в’язня “А”. Так, якщо обидва зізнаються, обидва отримують по п’ять років. Якщо не зізнається ні один, обидва отримують по одному року. Якщо зізнається тільки один, його відпустять на волю за вдячність у по-казаннях, які дозволять приговорити другого до десяти років ув’яз-нення. Як показано на малюнкові, у кожній зарання вибраній стра-тегії другого ігрока (в’язень “Б”), першому (в’язень “А”) вигідніше відособитись (бо в цьому випадку він експлуатує готовність співро-бітничати другого ігрока або захищає себе від експлуатації з його боку). Проте, не співробітничаючи, обидві сторони отримують на-багато більше, ніж якщо б вони довіряли один одному і мали взаєм-ну вигоду. Ця дилема заганяє учасників взаємодії у психологічну пастку, коли обидва усвідомлюють, що вони могли б взаємно вига-дати; але, не довіряючи один одному, вони “зациклюються” на відмові від співробітництва. У подібних дилемах прагнення до егої-стичних цілей може стати погибельним для всіх учасників взаємодії.

Багато соціальних дилем включають більше двох учасників. Парниковий ефект, який пророкують, може виникнути через вируб-ки лісів та вуглекислий газ, що випускається в атмосферу. Внесок в цю проблему кожного автомобіля, що спалює бензин, дуже малий, а шкода від нього розповсюджується на багатьох людей. Для моде-лювання таких соціальних ситуацій дослідники розробили лабора-торні дилеми, які охоплюють багатьох учасників взаємодії. Мета-форичним відображенням природи такого роду соціальних дилем виступає названа так екологом Гарретом Хардином (1968) “траге-дія громадських вигонів”. Він запозичив цю назву у пасовищ, що розташовані серед стародавніх англійських поселень, але “громадсь-кими” можуть бути також повітря, вода, тваринний світ та інші за-гальні обмежені природні ресурси.

Уявіть собі 100 фермерів навколо вигону, який може прогоду-вати 100 корів. Якщо кожен пасе одну корову, громадське пасовище використовується оптимально. Але потім хтось вирішує пустити на вигін ще одну корову, і так поступає кожен з фермерів, думаючи, що із 1% лишнього випасу школи не буде. Результатом стає трагедія громадських випасів – витоптаний майданчик без єдиної травинки.

Багато реальних ситуацій є аналогічними цій. Деякі елементи громадської дилеми можна вивчати в лабораторних умовах, наприк-лад, за допомогою гри “Гайки” Джуліана Едні (1979). Гра полягає в наступному. Декілька людей сидять навколо блюда, в якому лежить спочатку 10 гайок. Експериментатор пояснює, що ціллю досліджу-ваних є зібрати якомога більше гайок. Кожен з досліджуваних може забрати скільки захоче гайок, і кожні 10 секунд кількість гайок, які лежать на блюді, буде подвоюватись. Виникає питання, чи залишать досліджувані в блюді гайки, так би мовити “на розвід”, забезпечую-чи тим самим максимальний урожай для всіх? Дослідження Едні показали, що якщо не давати досліджуваним часу на те, щоб дого-воритись і виробити стратегію, то 65 % з них навіть ні разу не доче-кались першого 10-ти секундного подвоєння.

Як і більшість конфліктів в реальному житті, дилема в’язня і дилема громадських вигонів є “іграми з нульовою сумою”. Сума виграшів і програшів обох сторін не обов’язково рівняється нулю. Обидва ігроки можуть виграти, обидва можуть програти. В кожній

групі безпосередні інтереси індивідуума протиставляються групо-вому благополуччю. Кожна з цих ігор – соціальна пастка, яка де-монструє, яким чином, навіть за “раціональної” поведінки індивіду-умів, вони в результаті можуть спричинити собі шкоду.

Вирішення соціальних дилем можливо декількома способами. Одним з них є схилити людей до співробітництва заради їх взаєм-ної вигоди в ситуаціях, які є соціальними пастками. Дослідження лабораторних дилем виявили декілька способів забезпечення співро-бітництва. По-перше, це – регулювання. Закони і угоди, які прий-маються в суспільстві – це регулювання процесу взаємодії в ситуа-ціях соціальних дилем. Скажімо, ситуація з податками. Якщо по-датки були б зовсім добровільні, багато хто не виплачував би їх. Тому сучасне суспільство побудоване так, що не залежить від добро-вільних пожертв у задоволенні своїх потреб в соціальній і військовій безпеці. Закони з охорони природи (якщо вони виконуються) теж накладають рівний тягар на всіх, і якесь підприємство може не боя-тись, що його конкуренти вирвуться вперед, порушуючи екологіч-ну відповідальність. Подібним чином учасники лабораторних ігор часто знаходять способи регулювати свою поведінку, знаючи, що це на користь загальній справі.

Існує й інший спосіб вирішення соціальних дилем: зменшення розмірів групи. В маленьких спільнотах кожна людина відчуває себе більш відповідальною і ефективною, більшою мірою ідентифікує свій успіх з успіхом групи. Будь-які обставини, завдяки яким у людей виникає “ми-відчуття”, сприяють співробітництву. Також саме в ма-лих, а не у великих групах індивіди частіше всього схильні не переви-щувати ту долю ресурсів, яка їм може належати. Як зазначав ще Ари-стотель, чим більшій кількості людей належить загальне, тим менше піклування про нього. Наприклад, добровільна економія електрое-нергії, тепла та ін. у великих за розміром спільнотах, скажімо, у містах, мало імовірна, оскільки шкода від однієї людини розподіляється між багатьма, кожен може не брати себе в розрахунок. Деякі політологи і соціальні психологи (Едні, 1980) доводять, що суспільство краще роз-поділяти на невеличкі територіальні спільноти. Ще російський рево-люціонер П. Кропоткін у своїй книзі “Взаємна допомога серед тва-рин і людей”, яка вийшла в 1902 році, висловлював думку про

доцільність у суспільстві маленьких громад, які одностайно прийма-ють рішення заради загальної справи. Раціональна ідея в ній є.

Комунікація – це теж один зі способів уникнути соціальної па-стки. Комунікація дозволяє групі набагато поліпшити кооперацію. Обговорення дилеми підвищує групову ідентичність, що підсилює піклування про благополуччя групи. Обговорення дозволяє людям зважитись на співробітництво. Співробітництво є взаємовигідним, але воно потребує ризику. Відкрите, вільне обговорення часто змен-шує недовіру. Відсутність співробітництва підсилює недовіру. В експериментах комунікація зменшує недовіру, дозволяючи людям досягти узгодженості, яка забезпечує їх взаємну вигоду.

Отже, в реальному житті, як і в лабораторних експериментах, ми можемо уникнути соціальних проблем, встановлюючи правила, що регулюють егоїстичну поведінку; зберігаючи соціальні групи малими, щоб люди відчували відповідальність один за одного; по-ліпшивши комунікацію, що зменшить недовіру; змінивши матрицю гри у бік більшої вигідності співробітництва і апелюючи до норм альтруїстичної поведінки.

Коли люди конкурують через обмеженість ресурсів, людські стосунки часто стають ворожими. В своїх знаменитих експеримен-тах Музафер Шеріф виявив, що змагання “я виграв – ти програв” швидко перетворює незнайомців у ворогів, породжуючи відкриту конфронтацію навіть у нормально чесних хлопчаків.

Конфлікти виникають і тоді, коли люди відчувають, що з ними обходяться несправедливо. Згідно теорії балансу вкладу і доходу, люди визначають справедливість як розподіл винагород пропор-ційно внеску кожного. Конфлікти виникають тоді, коли люди не по-годжуються з оцінками своїх внесків і сумніваються у справедли-вості винагород. Деякі теоретики стверджують, що люди інколи визначають справедливість не як баланс, а як зрівнялівку або навіть врахування потреб. Конфлікти часто мають невелике ядро несуміс-них цілей, що оточені товстою мантією викривленого сприйняття мотивів і цілей супротивника. Часто у конфліктуючих сторін вини-кає дзеркальне сприйняття. Коли обидві сторони впевнені, що “ми миролюбні – вони агресивні”, кожна може звертатись до іншої та-ким способом, який провокує підтвердження цих очікувань.