Міжособистісна комунікація


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

Міжособистісна комунікація визначається як процес обміну інформацією, який призводить до розвитку і зміни останньої в загальному інформаційному полі, яке створюється партнера-ми зі спілкування.

Комунікативний акт завжди складається як мінімум з двох партнерів, які пов’язані між собою єдиним інформаційним про-стором. Людина, яка в процесі спілкування передає партнеру інформацію, в соціальній психології іменується “комунікатором”. Партнер, який приймає й інтерпретує інформацію – реципієнт.

Зворотний зв’язок – це інформація про те, як реципієнт сприй-має комунікатора, як оцінює його поведінку і слова. Міжособистіс-на комунікація – форма комунікації, в якій в ролях як комунікато-ра, так і реципієнта виступають окремі індивіди. Для міжособистіс-ної комунікації є характерним безпосередній контакт між суб’єкта-ми спілкування, що зумовлює ряд особливостей цієї форми кому-нікації: тісний зворотний зв’язок, що регулює хід спілкування; ба-гатство кодів, що використовуються, зокрема й невербальних; двос-торонній обмін інформацією, який відбувається у вигляді діалогу. У міжособистісній комунікації обмін інформацією між суб’єктами тісно переплетено з їх психологічною взаємодією, створюючи єди-ний процес спілкування. За характером взаємодії можна розгляда-ти особистісну і рольову міжособистісну комунікацію. Перша має більш експресивний характер, пов’язаний з самовираженням “Я”. Сама участь в комунікаціях має в особистісній комунікації са-моцінність. Як форма, так і зміст особистісної комунікації не пов’я-зані якимись строгими нормами і мають індивідуалізований і ситу-ативний неформальний характер. Рольова різновидність міжособи-стісної комунікації більш формалізована в своїх виявленнях, її зміст і форма визначені рольовими відносинами партнерів, а процес пе-редачі інформації націлено на досягнення певного результату. Тому комунікація має більш стандартний, раціональний і інструменталь-ний характер. Являючись більш стародавньою формою, міжособис-тісна комунікація зберігає і в сучасному суспільстві провідну роль у формуванні особистості і її відносин з зовнішнім світом. В складних інформаційних процесах сучасного суспільства міжособистіс-на комунікація виступає як противага масовим формам комунікації, опосередковуючи їх вплив на особистість. Рольовий різновид міжо-собистісної комунікації поряд з груповою комунікацією складає ос-новну систему комунікацій в організаціях.

Специфіка міжособистісної комунікації визначається ак-тивною природою людської особистості, яка складає цей процес. В людській комунікації відбувається не просто “рух інформації”, a активний обмін нею. Отже, специфіка міжособистісної комунікації полягає в тім, перш за все, що цей процес є інтерсуб’єктним про-цесом (S t» S). Ha відміну від простого обміну інформацією між двома пристроями, тут ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожний з яких є активним суб’єктом: взаємне інформу-вання їх передбачає налагодження сумісної діяльності. Кожний учасник комунікативного процесу передбачає у своєму партнері не якийсь об’єкт, а активного діяча, і на цю його активність по-трібно орієнтуватись, направляючи йому інформацію, тобто ана-лізувати його мотиви, цілі, установки.

Друга особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що в її процесі кожен з учасників отримує нову інформацію на ту, що ними посилається, яка утворюється від прибавки до неї нового смислу в залежності від значимості інформації для учас-ників спілкування.

Третя особливість міжособистісної комунікації визначається самим характером обміну інформацією, який є психологічним впли-вом один на одного. Комунікативний вплив, який тут виникає, є не що інше, як психологічне діяння одного комунікатора на іншого з метою зміни його поведінки.

В загальній теорії інформації є поняття “семантично значу-ща інформація”, яке означає кількість інформації, яка дана не на “вході”, а на “виході”, тобто та, яка спрацьовує. В людській комуні-кації “семантично значуща інформація” - це та, що впливає на зміну поведінки, тобто та, що має смисл. Цей смисл розкривається за до-помогою знака. За допомогою системи знаків партнери можуть впли-вати один на одного. Виготський стверджує, що “знак” у спілкуванні подібний до знаряддя праці.

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатуючою. Спонукальна інфор-мація виявляється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона роз-рахована на те, щоб стимулювати певні дії і виконує такі функції: активізацію поведінки, тобто спонукання до дії в заданому напрям-ку; інтердикцію, тобто заборону певних дій або небажаних різно-видів діяльності; дестабілізацію, або порушення деяких автономних форм поведінки та діяльності.

Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і пе-редбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано і поступово. Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну та ретиальну комунікації. Аксіальна (від лат. – axis – вісь, осьовий) – спрямовує свої сигнали до якогось ок-ремого отримувача інформації (індивідуального чи групового). Ретиальна (від лат. – rete –мережа) – має своїм адресатом бага-тьох реципієнтів, великі соціальні групи, які розосереджені у про-сторі й у більшості випадків є анонімними для комунікатора.

Четверта особливість міжособистісної комунікації полягає в тім, що комунікативний вплив як результат обміну інформацією можли-вий лише тоді, коли комунікатор і реципієнт володіють єдиною сис-темою кодування і декодування знаків, тобто коли вони говорять од-нією мовою. Обмін інформацією можливий лише за умови, що знаки і закріплені за ними значення відомі всім учасникам комунікативно-го процесу. У людей, які спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень одних і тих самих слів, а й їх смислу.

В психології поняття “знак” – це компонент діяльності люди-ни, засіб її свідомого орієнтування в об’єктах зовнішнього світу, уп-равління власною поведінкою і поведінкою інших людей. В куль-турно-історичній теорії Л.С. Виготського є поняття “знакове опосе-редкування”. В цій теорії психологічний розвиток розглядається як зміна природи і структури психічного процесу через знак (знаряд-дя праці, мова, малюнки і т.ін.). Знак як психологічний інструмент не має готового значення. Значення не є властивістю знака, воно йому надається людьми в процесі спілкування. Значення – це уза-гальнена форма відображення суб’єктом найсуттєвіших властивос-тей об’єктів. Жоден знак не “несе” або не “має” значення, значення

знаходиться в свідомості людей, воно виникає в процесі їх сумісної діяльності і спілкування, і існує у вигляді понять, соціальних ро-лей, цінностей. Значення розкривається через зміст знаків, тобто їх смисл. Через значення у свідомості виникає образ світу, який вклю-чає образи інших людей і образ “Я”. Завдяки системі значень здійснюється управління процесами індивідуальної діяльності суб’єкта. Носіями значень поряд зі структурами природної мови ви-ступають такі знакові засоби-системи, як схеми, картини, формули, системи символіки, “мова” мистецтва та ін. Значення у єдності з особистісним смислом утворює структуру індивідуальної свідомості.

Смисл – це той суб’єктивний зміст, якого набуває слово в кон-кретному контексті, в конкретній ситуації спілкування. Смисл, який вкладає в слово той чи інший індивід, може не співпадати з загаль-ноприйнятим його значенням, що може бути бар’єром у спілкуванні. Справжнє ефективне спілкування – це не стільки обмін значення-ми, скільки обмін смислами, це пошук спільного смислу. Для опи-сання цієї ситуації соціальна психологія запозичила з лінгвістики термін “тезаурус”, яким позначається єдина система значень, прий-нята всіма членами групи, учасниками комунікативного процесу. Навіть знаючи значення одних і тих же слів, люди іноді по-різному їх розуміють: соціальні, політичні, вікові та інші особливості можуть бути цьому причиною. Саме у спілкуванні смисл слова збагачуєть-ся і модифікується, воно набуває нових, невизначених нюансів, по-казуючи суб’єктивне ставлення людини до конкретного об’єкта. Тому кількість значень слова обмежена для кожного етапу розвит-ку мови, а кількість смислів практично є необмеженою.

П’ята особливість міжособистісної комунікації, яка теж пов’яза-на з умовами людського спілкування, це виникнення специфічних комунікативних бар’єрів. Ці бар’єри не пов’язано з якимись слабки-ми місцями в каналі передачі або огріхами кодування і декодування. Ці бар’єри є соціально-психологічними за своїм характером.

Комунікативний бар’єр – це психологічна перепона різного походження, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, втом-люючої або небезпечної інформації. Такі бар’єри можуть виникати через відсутність розуміння між учасниками спілкування, яке ви-никає на ґрунті соціальних, політичних, релігійних, професійних

відмінностей, які породжують різне світовідчуття, світорозуміння, світогляд взагалі. Бар’єри у спілкуванні можуть виникати через інди-відуальні психологічні особливості тих, хто спілкується (недовіра, образа, підозра та ін.).

Найчастіше зустрічаються такі бар’єри міжособистісної кому-нікації:

– уникнення (уникнення контактів з небажаними особами, забування (не слухати);

– авторитет (обезцінення інформації за рахунок зниження ав-торитету комунікатора);

– нерозуміння, яке може виникати внаслідок різних причин, зокрема, фонетичного бар’єру (невиразність мови, мова з великою кількістю слів-паразитів);

– семантичний бар’єр (різниця в тезаурусі – існуючих систе-мах значень партнерів спілкування), жаргон, сленги;

– стилістичний бар’єр (наприклад, критичні зауваження, не-емоційність читання казки дітям, використання імперативного сти-лю (“ти повинен”), категоричні слова;

– логічний бар’єр (логіка є або дуже складною, або спрощеною; є чоловіча, жіноча, дитяча логіка, бідних і багатих, здорових і хво-рих). Комунікатор повинен вибирати адекватну для даного момен-та систему доказів.

Моделі комунікації

Існують дві моделі комунікації – одностороння і двостороння. Одностороння – це така, під час якої той, хто говорить, не отримує зворотного зв’язку. Двостороння – це комунікація, під час якої слу-хач забезпечує тому, хто говорить, зворотний зв’язок, а потім сам стає тим, хто говорить.

В тих випадках, коли в двосторонній комунікації приймають участь більше двох чоловік, передачу і прийом інформації потрібно якось упорядкувати. Так виникає комунікативна система, або ме-режа. Структуру комунікаційної мережі можна задати формально, але частіше вона складається стихійно і функції її учасників не рег-ламентовано. Наприклад, чутки. Дослідження виявили не тільки

велику швидкість, але й ефективність цього способу розповсюджен-ня інформації: від 75 % до 95 % інформації, яка розповсюджується через чутки, передається без перекручення.

В літературі, присвяченій ефективності комунікаційної мережі, показано існуючи різновиди мереж, їх переваги і недоліки. Дослід-женнями Лівітта встановлено, що фактором задоволеності людини спілкуванням є ступінь участі в загальній справі. Людям подобаєть-ся, коли від них щось залежить. Дослідження Лівітта показало, що ступінь втягнення людини в процес прийняття рішень відбивається як на результатах її роботи, так і на її морально-психологічному стані. Люди, які зобов’язані приймати на себе відповідальність, на відміну від своїх колег-виконавців, відчувають більше задоволення від робо-ти і від стосунків з партнерами. Саме тому керівники підприємств шукають шляхи удосконалення висхідних і низхідних мереж.

Низхідна комунікація – це передача повідомлень від керів-ників до робітників. Висхідна комунікація – це передача інформації від робітників керівникам. Висхідна комунікація може бути орга-нізованою по-різному. Робітники можуть зв’язуватись з керівницт-вом підприємства або через менеджерів, або спілкуватись з ними прямо. Останнє дозволяє кожному з робітників висловлювати свої пропозиції. Різні заходи, подібно “відкритих дверей”, “ящиків для пропозицій” не дають бажаних результатів, якщо робітникам буде здаватись, що керівники ігнорують їх пропозиції. На жаль, під час цих заходів керівництво виявляє готовність вислуховувати пропо-зиції менеджерів, а не рядових співробітників.

Здійсненню висхідної комунікації іноді заважає проблема мас-штабу особи, тобто, коли співробітники ніяковіють перед началь-ником і втрачають дар мови. Ця проблема може стати серйозною перепоною висхідної комунікації. Тому потрібні спеціальні заходи, щоб ці перепони зняти. Наприклад, великий вплив на спілкування має спосіб розташування учасників комунікації. Якщо професор читає лекцію з кафедри, тим самим він підкреслює, що не схильний вступати в дискусію зі студентами. Навпаки, якщо викладач роз-саджує студентів в коло, то цим самим він намагається сприяти дис-кусії. Психологи встановили, що розміщення учасників у формі кола є найбільш сприятливим для комунікації. Існують також рекомен-410

дації з приводу того, як розміщувати комунікації у ситуації субор-динації. Американський психолог Соммер вважає, що найбільш сприятливим для комунікації між начальником і підлеглим буде варіант розміщення, коли начальник і підлеглий опиняться на про-тилежних кутах столу, що їх розділяє. Непоганим є варіант спілку-вання лицем до лиця через стіл. Найбільш несприятливим для ко-мунікації Соммер вважає диспозицію, коли начальник і підлеглий сідають поряд, бік в бік один з одним.

Важливим фактором ефективної комунікації є відвертість. Відвертість – це вираження істинних почуттів, правдивість, відкритість. Відвертість – це певний ризик, тому що зі співрозмов-ником обговорюються такі почуття і вчинки, які можна оцінювати по-різному. Однак відвертість дає унікальний шанс для зближення, тому що співрозмовник має зрозуміти, що йому довіряють і він може відізватись у відповідь своєю довірою, що і робить спілкування з ним більш глибоким.

Міру відвертості учасників процесу комунікації можна проана-лізувати за допомогою так званого вікна Джогарі. Назва метода виникла від імен його винахідників – Джо Люфта і Гаррі Інгхема. Вікно Джогарі – це система секторів, що використовується для пе-ревірки відвертості. Графічне зображення вікна Джогарі нагадує квадрат, який поділено на чотири сектори, кожен з яких визначає один з аспектів взаємостосунків.

Малюнок вікна Джогарі

Те, що відоме самій людині

Невідоме самій людині

 

Відоме оточуючим

Невідоме оточуючим

 

І Явне ІІ Несвідоме

ІІІ Приховане            IV Таємне

411

Сектор І. Явне. Цей сектор описує такі аспекти поведінки і характе-ристики людини, які він сам усвідомлює і які є явними для оточуючих (колір очей, стать та інші фізичні ознаки). Тут буде місце для почуттів і переживань в тій мірі, в якій співрозмовники захочуть ними поділитися.

Сектор ІІ. Несвідоме. Цей сектор описує такі аспекти поведін-ки людини, які очевидні для інших людей, але не помітні їй самій. Наприклад, у людини є звичка щось крутити в руках під час розмо-ви, або вставляти слова зразок “ну”. Це вони роблять несвідомо, але оточуючі це помічають.

Сектор ІІ. Приховане. Цей сектор описує такі аспекти поведінки і характеристики людини, які йому відомі, але приховуються від оточую-чих. Це можуть бути незначні факти (колір нижньої білизни), а також більш суттєва інформація: почуття, вчинки, думки, про які людина не хоче розповідати, боячись осудження. Нещирість може утруднювати спілкування між людьми. Якщо, наприклад, хтось з учасників дискусії має приховану ціль, то дискусія може затягуватись. В цьому випадку всі учасники обговорення відчувають незадоволення і роздратування, ви-никає імовірність конфліктів. Безпідставно тривале і нервозне обгово-рення питання можна розцінити як свідчення того, що один або декіль-ка учасників дискусії керуються таємними цілями. Якщо є така підозра, то краще зробити намагання виявити ці цілі прямим запитанням відносно того, чи не спричинене затягування дискусії іншою проблемою.

Сектор IV. Таємне. Цей сектор об’єднує в собі мотиви поведін-ки людини, які невідомі ні їй самій, ні оточуючим її людям. Це, го-ловним чином, неусвідомлені почуття і бажання. Наприклад, свар-ка зі своїм молодшим братом може бути спричинена елементарни-ми ревнощами, які не усвідомлюються, хоча заважають спілкуван-ню. Таємні цілі корисно виявляти.

Розмір кожного сектора, що складають вікно Джогарі, може змінюватись у відповідності з тим, які стосунки створюються між партнерами з комунікації. Метод Джогарі застосовується у діагнос-тиці міжособистісних стосунків.

Передача будь-якої інформації можлива лише через знакові системи. Існує декілька знакових систем, які використовуються в комунікативному процесі. В залежності від них можна виділити вер-бальну комунікацію (знаковою системою є мова) і невербальну ко-мунікацію (використовуються різні немовні знакові системи).

Вербальна комунікація

Вербальна комунікація використовує усну і письмову мову. Якщо уявити, скільки книг, газет і журналів виходить щодня, скільки листів, телеграм, рекламних листівок знаходять люди в своїх пошто-вих сриньках, скільки книжок ми читаємо протягом свого життя – і стає зрозумілою важливість письмової комунікації.

Люди використовують письмову мову рідше, ніж усну, і все-таки письмова комунікація має дуже велике значення, особливо в останні декілька років. В епоху, коли на зміну телефонним пе-реговорам приходить електронна пошта, навички письмової мови стають дуже важливими. Роботодавці у відборі кандидатів на ва-кантні місця все більшої уваги приділяють умінню грамотно вик-ласти свої думки на папері.

Усна мова ще й досі залишається найбільш розповсюдже-ним способом комунікації. Було опитано співробітників тих організацій, де керівництво намагається побудувати взаємосто-сунки між співробітниками на основі письмових способів ко-мунікації – циркулярів, розпоряджень і різних форм звітності. Більш як 2/3 опитуваних робітників заявили, що близько 75 % вказівок вони отримують від своїх керівників в усній формі.

Щоб бути зрозумілим, мало мати хорошу дикцію. Потрібно не тільки усвідомити те, що необхідно повідомити, але й вибра-ти такі слова, щоб вони були зрозумілими слухачам.

Слова здійснюють суттєвий вплив на ефективність комунікації. В зв’язку з цим в психології аналізується мова з погляду на спілку-вання. Удосконалення навичок вербального спілкування можливо за рахунок збагачення словарного складу мови. Використовуючи слова, потрібно звернути увагу на денотати і конотації. Денота-том називають предметне значення слова або, кажучи інакше, його словникове визначення. Наприклад, словник визначає поняття “батько” як родитель чоловічої статі. Це визначення і є денотатом даного слова. Окрім цього це слово має емоційну окрасу, тобто несе в собі особливий аналіз, якого словникове визначення не може роз-крите повністю. Інколи якийсь чоловік може сказати “Не сперечай-ся з батьком!” В цьому випадку мається на увазі інший смисл, ніж

той, що акцентується у визначенні цього поняття в словнику. Та-кий допоміжний смисл називається конотацією. Отже, денотат – це словникове визначення слова, а конотація – це почуття, емоції і асо-ціації, які зумовлені тим або іншим словом.

У визначенні денотативного і конотативного значення слова мо-жуть виникнути проблеми, пов’язані з багатозначністю слова. Значен-ня виявляється в контексті. Роботодавцям добре відома відмінність між денотативним і конотативним значенням слів. Так, просто змінивши назву тієї чи іншої робітничої посади, можна зробити її більш приваб-ливою. Наприклад, замість об’яви, що потрібна “прислужниця”, краще вказати, що шукають “технічного працівника з широким колом обо-в’язків”. Словосполучення “технічний працівник” має більш сприят-ливе конотативне звучання. Ставлення людей до секретарської праці теж зміниться, якщо цю професію назвати “секретар-референт” або “помічник директора”. Психологи також виявили, що слово “компа-нія” звучить більш привабливо, ніж слово “корпорація”, не дивлячись на те, що корпорація більша за компанію і працювати на корпорацію вважається більш престижним. Важливим є конотації і для працівників рекламного бізнесу. Для грамотної реклами потрібні слова з сильним емоційним звучанням, як позитивним, так і негативним.