Література


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 

Загрузка...

1.         Андреева Г.М. Социальная психологи я. – М.: Изд-во МГУ, 1980.

2.         Аронсон Э Общественное животное. – М., 1998.

3.         Аронсон Э, Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. – СПб: Еврознак, 2002. – 560 с.

4.         Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.: Искус-ство, 1979.

5.         Бодалев А.А. Личность и общение : Избр. труды. – М.: Пе-дагогика, 1993. – 272 с.

6.         Битянова М.Р. Социальная психология: наука, практика и образ мысли: Учебное пособие. – М., 2001.

7.         Грехнев В.С. Культура психологического общения. – М.: просвещение, 1990. – 144 с.

8.         Давыдов В.В. Виды общения в обучении. – М.: Просвеще-ние, 1972.

9.         Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підруч-ник. – К.: Либідь, 1995. – 304 с.

10.       Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984.

11.       Майерс Д. Социальная психология. – СПб, 1997.

12.       Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. – К.: Либідь, 1990. – 191 с.

13.       Перспективы социальной психологии: Пер. с англ. – М.: ЭКСМ-Пресс, 2001. – 688 с.

14.       Парыгин Б.Д. Социальная психология. – СПб, 1999.

15.       Психологические исследования общения. – М.: Наука, 1985. – 344 с.

16.       Хараш А.У. «Другой» и его функция в развитии «Я». // Об-щение и развитие психики: Сб. научных трудов. – М., 1988. – С. 31-46.

Глава 17. Комунікативна сторона спілкування

Комунікація (від лат. communication – повідомлення, пере-дача) – це передача інформації від однієї системи до іншої через посередництво спеціальних матеріальних носіїв, сигналів. Кому-нікація – необхідна передумова функціонування і розвитку всіх соціальних систем, бо вона забезпечує зв’язок між людьми, ро-бить можливим накопичення і передачу соціального досвіду, роз-поділ праці і організацію сукупної діяльності, управління, транс-ляцію культури. Зміст і форми комунікації відображають суспільні відносини і історичний досвід людей.

В суспільстві комунікація здійснюється між індивідами, групами, організаціями, державами, культурами завдяки знаковим системам (мовам). Комунікація між людьми відбувається у формі спілкування як обмін цілісними знаковими утвореннями (повідомленнями), в яких відображено знання, думки, ідеї, ціннісні ставлення, емоційні стани, програми діяльності сторін, що спілкуються. В процесі безпосередньо-го спілкування між людьми комунікація нерозривно зв’язана з їх пси-хологічною взаємодією і лише в абстракції може розглядатись як са-мостійна інформаційна форма міжособистісного спілкування. Інтерес науковців до комунікативних процесів існує з стародавніх часів. Уже Аристотель в “Риториці” відмітив, що будь-яке спілкування передба-чає принаймні три елементи: того, хто говорить, повідомлення і того, кому це повідомлення призначено. Повне описання комунікації вклю-чає наступні фази: докомунікативну, в якій відбувається формування цілей і потреб в обміні інформацією і намічаються способи їх реалі-зації, власне комунікаційну фазу, що включає створення, передачу і прийом повідомлення; і післякомунікативну фазу, коли виявляються наслідки (ефекти) комунікації і утворюється зворотний зв’язок.

В теорії комунікації було представлено різні структурні моделі комунікації, які по-різному виділяли як елементи комунікації, так і зв’язок між ними. Найбільшого поширення набула лінійна модель комунікації, що була сформульована в 1948 р. американським со-ціологом Г.Д. Лассуеллом, яка включає п’ять елементів:

1)         хто? (передає повідомлення) – комунікатор;

2)         що? (передається) – зміст комунікації;

3)         як? (здійснюється передача) – засоби комунікації;

4)         кому? (направлено повідомлення) – аудиторія;

5)         з яким ефектом? – ефекти впливу.

Ця формула стала основою традиційного поділення предмет-них галузей дослідження комунікації на комунікатора, зміст і за-соби комунікації, аудиторію і ефекти впливу. В моделі Лассуел-ла реципієнт виступає в якості об’єкта. В 1953 р. Т. Ньюкомбом була створена інтеракціоністська модель комунікації як альтер-натива Лассуеллівській. В моделі Т. Ньюкомба на перший план було висунуто активність реципієнта як рівноправного суб’єкта комунікативної діяльності. Суб’єкти комунікації розглядаються тут як рівноправні і пов’язані як взаємними очікуваннями і уста-новками, так і загальним інтересом до предмета спілкування. Ко-мунікація розглядається як реалізація цього інтересу за допомо-гою повідомлень, що передаються. Ефекти комунікації поляга-ють у зближенні або віддаленості точок зору комунікатора і ре-ципієнта на спільний предмет, що, в свою чергу, означає розши-рення або звуження їх можливостей взаєморозуміння і співробі-тництва. Такий погляд на комунікацію ставив в центр уваги до-сягнення згоди між суб’єктами комунікації, встановлення рівно-ваги в системі взаємних установок. Моделі Лассуелла і Ньюком-ба використовувались психологами для розробки прийомів ко-мунікації в рекламі, пропаганді та ін.

Особливості процесів комунікації в групах, організаціях та інших соціальних системах потребують більш складаних моделей. В кібернетичній моделі комунікації включаються можливості зво-ротного зв’язку, а також проходження інформації від комунікатора до реципієнта. Уявлення про багаторівневість комунікації, про чи-сельність проміжних комунікативних ролей (лідери думок, зв’язні, “вратарі” і т.ін.), про взаємодію формальних і неформальних кому-нікативних шляхів характерно для дослідження комунікації в со-ціальній психології та соціології організацій. В концепціях культу-ри приділяється велика увага специфіці кодів і впливу каналів пе-редачі повідомлень на їх якість і характер сприйняття.