4. Страхування депозитів та формування системи депозитного страхування в Україні


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 

Загрузка...

Страхування депозитів може здійснюватись комерційними страховими компанії на основі добровільно укладених договорів. Проте існує можливість організувати страховий захист коштів, укладених на депозитне зберігання, створивши систему депозит-ного страхування на рівні банківської системи. В той же час ця

форма захисту депозитів перебуває поза межами страхового рин-ку, але ознайомитися з нею варто.

Система депозитного страхування - це комплекс заходів, які забезпечують захист вкладів від їх втрати власником унаслі-док банкрутства комерційного банку. Створення системи депози-тного страхування випливає з логіки формування дворівневої ба-нківської системи в країні.

Існують такі класифікаційні критерії системи депозитного страхування (СДС):

•          за характером вимог до участі комерційних банків СДС може бути добровільною та обов'язковою;

•          за правовим регулюванням - імперативною та диспозити-вною;

•          за обсягом охоплення об'єкта страхування - повною, об-меженою або змішаною;

•          за формою власності на функціональні органи СДС - дер-жавною, приватною, змішаною;

•          за принципом визначення ставок платежів - фіксованою, диференційованою за банками та їх операціями, диферен-ційованою за поточною величиною фонду СДС;

•          за ступенем державної участі у фінансовому забезпеченні страхових виплат - із створенням додаткових державних гарантій у вигляді кредитної лінії центрального банку кра-їни та без додаткових державних гарантій.

У табл. 9.1 дано порівняльний аналіз різних компонентів СДС, згідно з вище наведеною класифікацією.

ТаблицяЯ.1. Порівняльний аналіз різних компонентів СДС

Вид СДС        | Короткий зміст |      Переваги        Недоліки

1. а) обов'язкова б) добровільна      Усі банки беруть участь в СДС в обов'язковому та встановленому законодавством порядку.

Банки беруть участь у системі добровільно на основі договорів            Повнота охоплення забезпечує рівні га-рантії клієнтам різ-них банків, що створює рівні стар-тові можливості в міжбанківській кон-куренції.

Вирівнюються про-тиріччя між держа-вою та банками при запровадження сис-теми         Послаблює моти-вацію клієнтів до вибору найбільш надійного банку, збільшуються ви-трати банків, які будуть відшкодову-ватися за рахунок банківських послуг.

Позбавлення час-тини клієнтів пере-ваг СДС, особливо в регіонах із неве-ликою кількістю банків

2. а) імперативна б) диспозитивна Законом визначені правила та проце-дура створення СДС, суб'єкти та об'єкти страхуван-ня, рівень плате-жів чи механізми їх визначення, ме-ханізм банкрутст-во

Визначення по-рядку страхування базується в кож-ному конкретному випадку на догові-рних засадах.            Гарантія стабільно-сті СДС як з боку їі фінансування, так і з точки зору надій-ності вкладів; про-цедура банкрутства здійснюється в за-конодавчо визначе-них рамках.

Гнучкість та індиві-дуалізація форм страхування  Обмежена гнуч-кість взаємовідно-син СДС із банками та їхніми клієнта-ми, як результат високого рівня рег-ламентованості.

Нечіткість гарантій підриває виконання основних функцій СДС

Продовження таблиці

Вид СДС        | Короткий зміст |      Переваги        Недоліки

3. а) повна

б)         обмежена

в)         змішана          Гарантується за-хист усіх видів депозитів

Обсяг покриття обмежений та зо-рієнтований на захист дрібних вкладів.

Формально існує як обмежена, але в період кризи бан-ківської системи об'єкт страхування розширюється.            Запобігає можливо-сті вилучення вкла-дів у великих обся-гах у період кризи банківської систе-ми, підвищує довіру до комерційних ба-нків.

Захищає переважно населення, одночас-но зберігаючи рин-кову мотивацію у великих депозито-рів.

Поєднання гнучкос-ті можливостей та чітко визначених зобов'язань. Позбавляє вклад-ників виявляти ін-терес щодо стану справ у банку та на цій основі прийма-ти рішення про від-криття вкладів у тих чи інших бан-ках; може стиму-лювати більш ризи-ковану діяльність із сторони банків.

Складно реалізува-ти в період значної інфляцїі; виключає можливість повно-го вирішення бан-ком проблеми стра-хування депозитів.

Адміністративний спосіб розширення об'єкта страхуван-ня.

4. а) державна

б)         приватна

в)         змішана          Засновниками СДС є органи державного управління та ре-гулювання.

СДС створюється приватними бан-ківськими струк-турами.

Статутний фонд формується як за рахунок внесків органів державної влади, так і коме-рційних структур.            Високий статус СДС; можливість функціонування як неприбуткової ор-ганізацїі; дотриман-ня заходів контролю поточної діяльності.

Потенційно най-більш прибуткове вкладення зібраних коштів.

Розширення можли-востей по форму-ванню власних ко-штів СДС.   Існує можливість недостатньо ефек-тивного вкладення коштів фонду СДС.

Можливі протиріч-чя між інтересами прибутковості СДС та виконанням ос-новних завдань.

Низькі стимули для сторонніх інвесто-рів при збереженні державного конт-ролю за СДС.

Продовження таблиці

Вид СДС        | Короткий зміст |      Переваги        Недоліки

5. а) фіксовані

б)         диференційовані

за банками та їх

операцїі.

в)         диференційована

за поточною вели-

чиною фонду СДС   Банки сплачують внески за шкалою, прив'язаною, як правило, до за-страхованої бази.

Установлюється шкала платежів, величина якої ви-значається для ко-жного банку інди-відуально в зале-жності від вико-нання ними коме-рційних нормати-вів чи других по-казників ліквідно-сті та ризиковано-сті діяльності.

Ставки платежів можуть змінюва-тися у залежно від поточної достат-ності коштів фон-ду СДС    Простота та зрозу-мілість процедури обчислення, вели-чини платежів, від-сутність ускладнень у методології оцін-ки ризикованості діяльності банків.

Має більший сту-пінь обірунтованос-ті з точки зору спів-відношення рівня ризику, прийнятого банком, та розміром відрахувань до фон-ду СДС.

Створюються певні гарантії достатності коштів фонду СДС      Банки з різним сту-пенем ризику у сво-їй діяльності спла-чують однакові внески.

Ускладнення в оцінці ризиків, зна-чення яких зміню-ється з часом; від-сутність досвіду збирання та оброб-ки балансів на базі середньомісячних даних.

Утрачається моти-вація виконавчого апарату СДС в ефе-ктивному вкладенні коштів фонду

6. а) наявність відк-ритої кредитної лі-нії Центрального банку країни

б) без додаткових державних гарантій      Центральний банк відкриває на ко-ристь СДС креди-тну лінію, яку во-на може викорис-товувати при не-достатності пото-чних коштів фон-ду для здійснення виплат.

Фінансові ресурси СДС обмежені на-дходженнями від власної діяльності.     Створюються певні гарантії постійної платоспроможності СДС без залучення для цього засобів банку.

Страхова діяльність здійснюється без додаткової кредит-ної емісії.       Держава виділяє кредити на покрит-тя втрат, пов'язаних із недоліками в дія-льності банків та управлінні фондом СДС

Залежність плато-спроможності СДС від ефективності діяльності керівни-цтва.

Джерело: [30]

В Україні страхування депозитів є відносно новою справою. 3 метою захисту інтересів фізичних осіб - депозиторів комерційних банків було започатковано обов'язкове страхування депозитів фі-зичних осіб, що регламентувалося Постановою НБУ від 8.05.1996 р. № 125 „Про тимчасовий порядок формування комер-ційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб".

Організаційною структурою, покликаною здійснювати цей вид страхування, став Міжбанківський фонд обов'язкового стра-хування вкладів фізичних осіб.

Запровадження страхового захисту депозиторів - фізичних осіб уже раз спіткнулося об „камінь" неузгодженості його з чин-ним законодавством (лютий 1996 року). I хоча спроба була невда-лою, про цей механізм варто згадати, оскільки він викликає пев-ний інтерес як мінімум із двох причин. По-перше, навіть негатив-ний досвід дуже цінний для тих країн, які не мають СДС. По-друге, важлива логіка процесу становлення механізму страху-вання депозитів.

Формування страхового фонду передбачало такий меха-нізм:

•          по-перше, всі комерційні банки мають бути учасниками страхування депозитів фізичних осіб;

•          по-друге, банки повинні сплатити перший внесок у розмірі 1 % статутного фонду банку станом на 01.02.1996 року до березня цього ж року.

У випадку порушення цих вимог НБУ мав застосувати санк-цію у вигляді підвищення норм обов'язкового резерву

Після першого внеску банки повинні були здійснювати що-квартальні відрахування в розмірі 0,5 % від залишків вкладів фі-зичних осіб. При нагромадженні такої суми страхових внесків, яка гарантуватиме відшкодування розміру вкладів, перерахування страхових внесків до страхового фонду припиняється й поновлю-ється в разі зростання розміру залишків вкладів.

У випадку банкрутства банку фізичним особам, які мали де-позитний рахунок у ньому сплачується відшкодування в межах фактичних залишків вкладів на дату визнання банку банкрутом або прийняття рішення про його ліквідацію.

Якщо сума фізичної особи на депозитному рахунку не пере-вищувала в еквіваленті 300 екю, відшкодування здійснювалось в розмірі 100 %. Якщо ж сума становила в еквіваленті 300 - 500 екю, то відшкодування становило 80 %.

Виплата здійснювалася безготівково шляхом перерахування відповідної суми на рахунок вкладника у вказаний ним у заяві комерційний банк.

Реалізацію цієї постанови НБУ було призупинено з огляду на необхідність урегулювання цілої низки проблем, які виниклиу зв'я-зку із запровадженням обов'язкового страхування депозитів:

•          відрахування банками коштів у страховий Міжбанківський фонд погіршували рівень ліквідності банків;

•          розраховуючи рівень нарахування клієнтам за вкладами, банки не брали до уваги витрат, пов'язаних з формуванням цього фонду;

•          відрахування до страхового фонду мали бути віднесені до витрат комерційних банків і не оподатковуватися, що супе-речило чинному законодавству

Постанова № 125 правління НБУ свідчить про спробу лібера-лізувати попередню постанову В ній пропонується новий меха-нізм страхування депозитів.

Фонд страхування створюється комерційними банками за ра-хунок придбання ними державних цінних паперів та передачі їх на зберігання до НБУ

У випадку ліквідації банку НБУ розблоковує державні цінні папери і кошти від їх реалізації передаються в розпорядження лі-квідаційної комісії. Вона здійснює відшкодування фізичним осо-бам, які мають депозитні рахунки в банку, що підлягає ліквідації, в безготівковій формі за рахунок банку або готівкою. Передбача-лося, що фонд страхування вкладів фізичних осіб мав стати на-дійним гарантом для вкладників щодо відшкодування їхніх гро-шових коштів у випадку ліквідації або банкрутства банку.

Акумульовані комерційними банками кошти могли викорис-товуватися для надання підприємствам та установам кредитів, вони також не були вивільненими для одноразового викупу на встановлену НБУ суму державних цінних паперів. Отже, цей процес міг здійснюватись поступово.

Десятого вересня 1998 року Президент України видав Указ № 556/98 ,Дро заходи щодо захисту прав фізичних осіб - вкла-дників комерційних банків України", згідно з яким НБУ мав створити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розробити порядок перерахування й використання коштів. Фізичній особі в разі недоступності вкладу в комерційному банку гарантувалося відшкодування за вкладом та відсотки в розмірі вкладу але не бі-льше ніж 500 грн.

У лютому 1999 року була прийнята Постанова НБУ № 72 „Про додаткові заходи щодо забезпечення страхування вкладів фізичних осіб у комерційних банках ". Фактично вона поєднувала в собі дві попередні постанови НБУ В ній з метою додаткового за-безпечення захисту інтересів вкладників комерційних банків, створення реальних можливостей щодо проведення банками роз-рахунків за своїми зобов'язаннями перед вкладниками НБУ зобо-в'язував комерційні банки, які мали ліцензію НБУ на залучення вкладів фізичних осіб, створити спеціальний фонд страхування вкладів фізичних та юридичних осіб у розмірі 10 % від суми сфо-рмованих вкладів за станом на 01.03.1999 року за рахунок прид-бання ними державних цінних паперів та передачі на зберігання до НБУ, або шляхом перерахування грошових коштів на депозит-ний рахунок, відкритий у НБУ відповідно до Порядку формуван-ня комерційними банками спеціального фонду страхування вкла-дів фізичних осіб. У разі прийняття ліквідаційною комісією банку рішення щодо продажу державних цінних паперів кошти, отри-мані від їх продажу спрямовувалися насамперед на розрахунки з вкладниками - фізичними особами.

Зазначимо, що ця постанова проіснувала недовго - у липні 1999 року Правління НБУ визнало її такою, що втратила чинність

Нарешті, в 2001 році Верховна Рада прийняла Закон „Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" за номером 2740 - III, який набув чинності від 20.09.2001 р. Постановою Кабінету Міні-стрів України та Національного банку України від 30 серпня 2002 р. № 1301/268 затверджено Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, яким визначено основні завдання Фонду органи управління та їх компетенція, порядок формування та ви-користання коштів Фонду

Законом № 2740 - III встановлюються засади функціонуван-ня Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок відшкоду-вання вкладів вкладникам банків - учасників (тимчасових учас-ників) Фонду а також регулюються відносини між Фондом, Кабі-нетом Міністрів України та Національним Банком України. Ви-значено, що Фонд є державною спеціалізованою установою, який виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. Внесок держави до Фонду становить 20 млн грн і вноситься Національним банком України за рахунок йо-го видатків.

Фонд є юридичною особою, має відокремлене майно, що є державною власністю та належить йому на правах оперативного управління.

Фонд є економічно самостійною установою, яка не має на ме-ті одержання прибутку, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України. Тобто Фонд гаранту-вання вкладів фізичних осіб за своїм статусом належить до не-прибуткових організацій. Керівними органами Фонду є адмініст-ративна рада та виконавча дирекція.

Адміністративна рада Фонду діє в складі п'яти осіб та форму-ється шляхом делегування до її складу двох представників Кабі-нету Міністрів України, двох представників Національного банку України, одного представника Асоціації українських банків. Строк повноваження членів адміністративної ради становить 4 роки. Адміністративна рада координує діяльність Фонду щодо за-хисту інтересів вкладників комерційних банків - учасників (тим-часових учасників) Фонду здійснює контроль та нагляд за діяль-ністю Фонду приймає рішення в межах своїх повноважень і несе відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Питання, пов'язані з поточною діяльністю Фонду вирішує ви-конавча дирекція, кількісний склад якої затверджується адмініст-ративною радою.

Учасниками Фонду є комерційні банки - юридичні особи, які зареєстровані в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валют-них бірж і фінансово-кредитних установ, який ведеться Націона-льним банком України, та мають ліцензію Національного банку України на здійснення операцій із залучення вкладів фізичних осіб. Участь у Фонді зазначених банків є обов'язковою. Ощадбанк не бере участі у формуванні Фонду гарантування вкладів фі-зичних осіб. Учасники Фонду зобов'язані сплачувати збори до Фонду Початковий збір до Фонду в розмірі 1 % зареєстрованого статутного фонду банку перераховується комерційними банками на рахунок Фонду протягом 30 календарних днів із дня одержан-ня ліцензії Національного банку України на здійснення банківсь-ких операцій за вкладами фізичних осіб. Нарахування регулярно збору до Фонду здійснюється комерційними банками - учасника-ми (тимчасовими учасниками) Фонду один раз на рік у розмірі 0,5 % від загальної суми вкладів, включаючи відсотки, нараховані за вкладами за станом на 31 грудня року, що передує поточному Перерахування нарахованого регулярного збору здійснюється ко-мерційними банками -учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, на-ступного за звітним періодом.

Існує також спеціальний збір до Фонду встановлення якого здійснюється у випадку недостатності активів Фонду для вико-нання ним у повному обсязі своїх зобов'язань щодо відшкодуван-ня коштів вкладниками комерційних банків. рішення про встано-влення спеціального збору приймає адміністративна рада за пого-дженням із Національним банком України. Загальний розмір спе-ціальних зборів, сплачених банком протягом року (у разі вичер-пання фінансових можливостей Фонду для виконання покладених на нього завдань), не повинен перевищувати розміру щорічного регулярного збору з комерційного банку - учасника (тимчасового учасника) Фонду

Повноправним учасником Фонду є комерційний банк, який виконує встановлені Національним банком України економічні нормативи щодо достатності капіталу платоспроможності та спроможний виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

На підставі інформації Національного банку України, одер-жаної за результатами моніторингу діяльності комерційних бан-ків, керівництво Фонду (адміністративна рада) переводить комер-ційні банки - учасники Фонду які не виконують встановлених Національним банком України економічних нормативів щодо до-статності капіталу платоспроможності та/або яким за рішенням Національного банку України зупинено дію ліцензії Національного банку України на здійснення однієї та більше операцій за вкла-дами фізичних осіб до категорії тимчасових учасників Фонду.

Комерційний банк, який переведено до категорії тимчасових учасників Фонду, але який має вклади фізичних осіб, що залучені до дня переведення його до цієї категорії, зобов'язаний сплачува-ти збори до Фонду до остаточної виплати банком фізичним осо-бам їх вкладів та нарахованих за ними відсотків.

У разі відкликання ліцензії Національного банку України на здійснення всіх банківських операцій адміністративна рада Фон-ду за поданням Національного банку України приймає рішення про виключення цього банку з числа учасників (тимчасових учас-ників) Фонду

Виключення комерційного банку з числа учасників (тимчасо-вих учасників) Фонду не позбавляє вкладників, вклади яких були залучені до дня виключення його з числа учасників (тимчасових учасників) Фонду права на відшкодування таких вкладів у разі настання їх недоступності відповідно до Закону № 2740.

Фонд гарантує кожному вкладнику комерційного банку-учасника (тимчасового учасника) відшкодування коштів за вкла-дом, включаючи відсотки, в розмірі вкладу але не більше ніж 1000 грн, на день настання недоступності вкладу Зазначений ро-змір відшкодування за рахунок коштів Фонду може бути збільше-но адміністративною радою за погодженням із Кабінетом Мініст-рів України та Національним банком України залежно від тенден-цій розвитку ринку ресурсів, залучених залучених від вкладників комерційними банками. Зауважимо, що на поточний момент сума відшкодування збільшена до 5000 грн, що є позитивною тенден-цією в діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Якщо фізична особа має декілька вкладів в одному комерційному банку, їй гарантується відшкодування коштів за такими вкладами з урахуванням відсотків, але загальний розмір відшкодування не повинен перевищувати встановленої межі.

Фонд гарантує повернення коштів лише в разі ліквідації бан-ку У разі ж виникнення в банку тимчасових проблем вкладники не можуть розраховувати на допомогу Фонду

Однак, не зважаючи на певні недоліки, створення законодавчо визначеної системи депозитного страхування варто лише вітати. Адже за невеликий термін свого існування Фонд гарантування

вкладів фізичних осіб уже встиг відіграти позитивну роль у по-м'якшенні ситуацій, створених навколо банків „Слов'янський” та „Україна” і збільшити обсяги гарантованих до відшкодування вкладів.