1. Загальна характеристика медичного страхування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 

Загрузка...

та аналіз основних систем фінансування

сфери охорони здоров'я

Медичне страхування - це страхування на випадок утрати здоров'я з будь-якої причини, в тому числі у зв'язку з хворобою та нещасним випадком.

Сутність його полягає в тому що, сплативши одноразово страховий внесок, значно менший, ніж вартість усіх медичних послуг, громадяни мають змогу протягом року безкоштовно кори-стуватися комплексом медичних послуг кваліфікованих спеціалі-стів у клініках із платним обслуговуванням.

Мабуть, жодний з видів страхових послуг не викликає в на-шій країні таких бурхливих дискусій, як медичне страхування. Між тим світова практика виробила значну кількість принципів організації медичного страхування. Зупинимося на деяких аспек-тах аналізу механізмів фінансування систем організації охорони здоров'я, що існують у різних країнах світу.

Залежно від способу фінансування можна виділити три осно-вні системи: державна (бюджетна), соціальна та приватна.

Системи соціального медичного страхування викликають найбільшу зацікавленість, оскільки вони мають ряд переваг над іншими системами. Передусім, над приватною системою, бо сис-тема соціального медичного страхування, як і бюджетна, фінансу-ється за рахунок централізовано створеного фонду забезпечуючи, за інших рівних умов, однакові соціальні в наданні медичної до-помоги населенню незалежно від обсягу фінансової участі паціє-нтів та їх платоспроможності. Тобто соціальне медичне страхування діє на умовах солідарності та принципу „багатий платить за бідного, здоровий - за хворого, молодий - за старого".

У деяких публікаціях, присвячених медичному страхуванню, зазначається, що приватні системи охорони здоров'я мають ряд недоліків, найсерйозніший з яких - значне обмеження можливос-тей державного регулювання сфери медичного обслуговування населення країни [34].

Аналіз зарубіжного досвіду показує, що в країнах із ринковою економікою існує два основних типи систем фінансування охоро-ни здоров'я:

1)         Американська, що грунтується переважно на самозабезпе-ченні населення у випадку хвороби;

2)         Західноєвропейська, що грунтується здебільшого на суспі-льних фондах страхування.

Зупинимося детальніше на особливостях західноєвропейської системи.

У Західній Європі обсяг медичних послуг, що надаються тій чи іншій особі, яка є учасником систем страхування, не залежить від розмірів її внеску до страхових фондів. У формуванні фондів охорони здоров'я беруть участь наймані працівники, підприємці та держава. Однак ступінь їх участі різний. Тут можна виділити дві групи країн.:

•          перша група - Англія, Ірландія, Данія та ін. Основна час-тина фондів формується державою, частка якої становить 50-90 %;

•          друга група - Німеччина, Франція, Голландія, Бельгія та ін Суспільні фонди охорони здоров'я формуються переважно за рахунок внесків найманих працівників та підприємців за мінімальної фінансової участі держави.

Але в усіх країнах ці фонди знаходяться під контролем дер-жави. Система медичного страхування забезпечує її учасникам тверду гарантію повернення коштів у вигляді медичних послуг. Робітники та службовці отримують доступне за ціною медичне обслуговування; підприємці ж, які використовують найману ро-бочу силу мають державну підтримку

Важливим є те, що цільові страхові фонди формуються на де-централізованій основі. Тому місцева влада має можливість самостійно визначати умови фінансування та обсяги пільг. На підставі оцінки місцевих можливостей та потреб у медичній допомозі, ор-гани місцевого самоврядування можуть акумулювати додаткові кошти та розширювати на цій основі набір гарантованих видів медичної допомоги. Крім того, місцеві та регіональні бюджети є основним джерелом фінансування охорони здоров'я в більшості розвинутих країн. Наприклад, уряд Норвегії виділяє лише 15 % коштів, Швеції - 14, Фінляндії - 35, Німеччини - 19 % від необ-хідного обсягу

Таким чином, система соціального медичного страхування найповніше відповідає потребам та можливостям державно-го регулювання.

Ця система має також ту перевагу, що підприємства беруть пряму, а не опосередковану участь у формуванні страхових фон-дів. Підприємці матеріально зацікавлені в тому, щоб робітники не страждали від незадовільних умов праці, екологічно шкідливих виробництв та технологій, бо це неминуче призведе до додатко-вих витрат: посилюється тиск суспільства на користь більш ваго-мої участі фірм у фінансуванні медичної допомоги, збільшуються ставки страхових внесків тощо.

Щоб уникнути додаткових податкових платежів, компанії вживають заходів, спрямованих на запобігання захворюванням та виробничому травматизму робітників. Поліпшення умов праці та реалізація екологічних проектів стають засобом економії за ін-шими статтями витрат - фінансування медичного страхування. Саме ця зацікавленість у здоровому персоналі і вирізняє страхові системи. Більші суми витрат на надання медичної допомоги при-мушують підприємців порівнювати можливу вигоду від викорис-тання шкідливих для здоров'я робітників виробництв 3 постійни-ми витратами на відновлення їхнього здоров'я.

Наведемо інші переваги системи соціального медичного страхування.

По-перше, страхові програми, відкриті для всіх зацікавлених підприємств, у тому числі й тих, які не можуть побудувати власні медичні заклади. Це дає змогу не тільки раціонально та ефектив-но використовувати наявні ресурси, а й залучати додаткові кошти на охорону здоров'я.

По-друге, ці програми не притісняють інтереси незастрахова-них, оскільки джерелом додаткових пільг та послуг виступають зароблені кошти, а не бюджетні асигнування, розмір яких багато в чому визначається статусом підприємства.

По-третє, страхові програми забезпечують можливість для проведення єдиної політики охорони здоров'я на місцях, створю-ють умови для реалізації регіональних медичних програм.

Зараз системи соціального медичного страхування діють у 25-ти країнах світу з населенням 711 млн чол. Це в основному ро-звинуті країни Західної Європи, Північної Америки, Ізраїлю та Японії

У більшості країн існують змішані системи медичного стра-хування. Це означає, що в одних країнах переважає державне ме-дичне страхування, в інших - приватне. Ступінь розвитку добро-вільного приватного страхування залежить, в основному, від пот-реб у додатковому медичному обслуговуванні, яке не забезпечу-ється обов'язковими страховими програмами, а також від того, якою мірою окремі групи населення з високим рівнем доходів можуть віддати перевагу лікарям приватної практики.

Пріоритет тих чи інших форм медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних, демографічних та куль-турно-історичних умов, які характеризують загальний стан здоров'я населення та існуючий рівень медичного обслуговування.