Тема 3. МЕТОДОЛОГІЯ СТАТИСТИЧНОГООБЛІКУ 3.1. Методичні вказівки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 

Загрузка...

Вивчення цієї теми необхідно розпочати з визначення поняття «методологія». З філософської точки зору методологія — це система принципів і способів організації, побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Отже, методологія розгля-дає організацію діяльності. Організовувати діяльність означає упо-рядковувати її в цілісну систему з чітко визначеними характеристи-ками і логічною структурою, яка включає такі компоненти, як суб’єкт, об’єкт, предмет, форми, засоби і методи діяльності та її результат.

Отже, статистична методологія — це сукупність науково обґрун-тованих способів, правил і методів статистичного вивчення масових соціально-економічних явищ та процесів, які встановлюють порядок збирання, опрацювання та аналізу статистичної інформації. Статис-тична методологія базується на результатах наукових досліджень, міжнародних рекомендаціях і досвіді статистичної практики з ураху-ванням національно-історичних особливостей країни. Відповідно до вимог чинного законодавства основні положення статистичної мето-дології підлягають опублікуванню.

Слід зазначити, що статистична методологія є основою для скла-дання звітно-статистичної документації та проведення статистичних спостережень. Вона містить програми статистичних спостережень, форми звітності та інструкції для їх заповнення, анкети, перепис-ні (опитувальні) листи, інші статистичні формуляри, необхідні для проведення статистичних спостережень, які затверджуються органа-ми державної статистики, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації тощо. Звітно-статистична доку-ментація може видаватися на паперових, магнітних та інших носіях або передаватися за допомогою засобів телекомунікації.

Майже всі типові форми первинних документів, які використо-вуються підприємствами, установами та організаціями для обліку, розробляються саме Державним комітетом статистики України. Це зумовлено потребою удосконалення державних статистичних

спостережень. Приклади типових форм первинної облікової доку-ментації подані у додатках Г, Д.

Планомірний, науково обґрунтований процес збирання даних про масові явища та процеси, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної ме-тодології, називається статистичним спостереженням. Статистич-ні спостереження проводяться органами держаної статистики через збирання статистичної звітності, здійснення одноразових обліків, пе-реписів (опитувань), вибіркових та інших обстежень.

За видами статистичні спостереження розподіляються на суціль-ні та несуцільні, а також на державні та інші статистичні спостере-ження. Державні статистичні спостереження проводяться органами державної статистики відповідно до затвердженого Кабінетом Міні-стрів України плану державних статистичних спостережень або за окремими його рішеннями. Державні статистичні спостереження, які проводяться органами державної статистики із залученням тим-часових працівників, здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України на визначених цими рішеннями умовах. Інші статистичні спостереження проводяться відповідно до Положення про прове-дення статистичних спостережень та надання органам державної статистики послуг на платній основі, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. При цьому підставою для проведення статистич-них спостережень та надання статистичних послуг на платній основі є подані заявки та укладені договори. Оплата здійснюється на під-ставі розрахунків як за державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами, так і за контрактними цінами. Серед основних ви-дів статистичних спостережень та послуг, що не передбачені планом державних статистичних спостережень і проводяться відповідно на платній основі, можна назвати такі:

•          підготовка статистичних оглядів за тематичними запитами;

•          підготовка довідок, у тому числі аналітичних (фактографічних, тематичних тощо);

•          підготовка і розповсюдження доповідей та аналітичних запи-сок, експрес-доповідей, експрес-інформацій про стан економі-ки в цілому та її окремих галузей;

•          перевірка правильності посилань у публікаціях, документах, монографіях, дисертаційних працях, доповідях тощо;

Навчально-методичне забезпечення дисципліни

•          консультаційно-методичні послуги з визначення складу та змісту статистичних і аналітичних матеріалів, обчислення та аналізу статистичних показників, а також з питань організації та проведення обстежень;

•          опрацювання інформації, зібраної іншими організаціями, і про-ведення її статистичного аналізу та ін.

Важливим елементом єдиної нормативної бази статистики є її ін-струментарій — державна система класифікації і кодування техніко-економічної та соціальної інформації України, що дозволяє упоряд-кувати і уніфікувати статистичну інформацію. Створення держав ної системи класифікації і кодування техніко-економічної і соціальної інформації України, гармонізованої з міжнародними класифікаціями і стандартами, необхідні для забезпечення обліку соціально-еконо-мічних змін у країні, проведення статистичних зіставлень на міжна-родному і національному рівнях є одним з головних напрямків розви-тку національної статистичної практики.

Національні (державні) статистичні класифікації (класифікато-ри) призначені для групування та систематизації інформації про по-няття, об’єкти, явища в стандартний формат, що допомагає визначи-ти їх подібність.

Відповідно до положень чинного законодавства національні кла-сифікатори прирівнюються до національних стандартів України, які в свою чергу, ототожнюються з державними стандартами України, що прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стан-дартизації та повинні бути доступними для широкого кола користу-вачів. Отже, державні класифікатори одночасно є і національними класифікаторами.

Термін «класифікація» також застосовується неоднозначно. На-приклад, у міжнародній статистичній практиці класифікацією при-йнято називати вичерпний і структурований набір описаних кате-горій, які найчастіше представлені у вигляді ієрархії за допомогою цифрових та літерних кодів (Стандартні статистичні класифікації: основні принципи. — Статистична комісія ООН (30-та сесія, 1999).

Необхідно звернути увагу на те, що в національному законодав-стві розрізняють поняття «класифікація» та «класифікатор». У цьому контексті класифікатор — це документ, в якому відповідно до при-йнятих ознак класифікації та методів кодування об’єкти класифіка-ції розподілені на угруповання. Угрупованням та об’єктам присвоєні

коди (ДСТУ 1.0:2003 Національна стандартизація. Основні положен-ня). Класифікація — це розподілення множини об’єктів на підмно-жини на підставі їх схожості чи несхожості (ДСТУ 1.10:2005 Націо-нальна стандартизація. Правила розроблення, побудови, викладання, оформлення, ведення національних класифікаторів).

Водночас у вітчизняній статистичній науці класифікатори і кла-сифікації (або номенклатури) розрізняють залежно від того, що кла-сифікується — об’єкт чи явище. Класифікатором є систематизований перелік об’єктів, зокрема продукції, адміністративно-територіальних одиниць тощо, кожному з яких присвоєно певний код. Відповідно класифікацією є систематизований перелік явищ, наприклад, видів економічної діяльності, кожному з яких присвоєно певний код.

Отже, в національній практиці статистичного обліку документ, який використовується для групування та кодування інформації про об’єкти та явища, може бути як класифікатором, так і класифікацією.

 

Рис. 3.1. Типологія статистичних класифікацій

Типологія статистичних класифікацій проводиться за такими ознаками (рис. 3.1):

Навчально-методичне забезпечення дисципліни

1)         залежно від сфери застосування. У державній статистичній ді-яльності класифікації застосовуються в системі ведення Єди-ного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) та статистичних реєстрів, статистиці національних рахунків, інших галузях статистики;

2)         залежно від предметної сфери класифікації розподіляють-ся на економічні (Класифікація видів економічної діяльнос-ті, Класифікація інституційних секторів економіки, Номен-клатура продукції промисловості), соціальні (Класифікатор професій), юридичні (Класифікація організаційно-правових форм господарювання), географічні (Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України);

3)         залежно від ступеня гармонізації розрізняють класифікації мо-дельні (довідкові), похідні і пов’язані.

Модельні (довідкові) класифікації — це класифікації, які отримали широке визнання та офіційну згоду, а також схвалені та рекомендовані як моделі для розроблення чи перегляду відповідних класифікацій за структурою, характером та категоріями. Так, міжнародні статистичні класифікації — це модельні класифікації, схвалені Статистичною ко-місією ООН або такими компетентними міжнародними організаці-ями, як Всесвітня митна організація, Міжнародний валютний фонд або Міжнародна організація праці, залежно від предметної сфери.

Похідні класифікації базуються на відповідних модельних класи-фікаціях. Групи в похідних класифікаціях створюються шляхом пе-реміщення та/або деталізації (дезагрегації) позиції однієї чи більше модельних класифікацій.

Пов’язані класифікації — це класифікації, які забезпечують сукуп-ність організованих категорій для тих самих змінних (змінної), що і у відповідних модельних класифікаціях, але в яких категорії можуть лише частково належати до категорій, визначених у модельних кла-сифікаціях, або вони можуть бути пов’язані з модельною класифіка-цією лише на певних рівнях структури;

4)         залежно від рівня розповсюдження класифікації бувають між-

народні (класифікації ООН), регіональні (класифікації ЄС),

національні (класифікації України або інших держав).

У міжнародній статистичній практиці основні статистичні класи-фікації видів економічної діяльності, продукції та товарів поєднані у

взаємопов’язану систему (додаток Е). В Україні систему національних класифікацій розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 № 326 «Про концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики». Враховуючи це, для забезпечення мож-ливості порівняння статистичних даних при створенні основних на-ціональних статистичних класифікацій видів економічної діяльності, продукції, товарів і як базові були використані похідні європейські кла-сифікації у незмінному вигляді, а деталізація (дезагрегація), що врахо-вує національні особливості, здійснена на нижчих рівнях класифікації. Такий підхід забезпечив єдину інтерпретацію національних класифіка-цій з міжнародними, стандартизацією термінів, визначень, пояснень.

Водночас у державній статистичній діяльності застосовуються статистичні класифікації без статусу. Це так звані локальні довід-ники, які створюються безпосередньо структурними підрозділами Держкомстату для вирішення окремих конкретних завдань з обробки статистичної інформації державних статистичних спостережень.

Варто зауважити, що система національних статистичних класи-фікацій не статична з незмінною структурою. Вона потребує постій-ного супроводження та удосконалення. Зміни у чинному законодав-стві, перегляд міжнародних модельних статистичних класифікацій, виникнення нових потреб у вивченні об’єктів і явищ потребують вне-сення відповідних змін до класифікацій.

Система ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) — це автоматизована система зби-рання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що знаходяться на терито-рії України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб Украї-ни, що знаходяться за її межами.

ЄДРПОУ є важливим компонентом інфраструктури державної статистики України. Ведення реєстру здійснюється органами дер-жавної статистики з 1993 року відповідно до Закону України «Про державну статистику» з метою забезпечення:

•          єдиного державного обліку та ідентифікації суб’єктів;

•          класифікації суб’єктів для отримання статистичної інформації у формалізованому вигляді;

Навчально-методичне забезпечення дисципліни

•          проведення спостережень за структурними змінами в економі-ці щодо видів діяльності, створення, реорганізації (злиття, при-єднання, поділу, перетворення) та ліквідації суб’єктів;

•          удосконалення статистичного обліку суб’єктів, створення і ве-дення реєстрів респондентів статистичних спостережень (ста-тистичних реєстрів);

•          взаємодії з інформаційними системами інших органів держав-ної влади.

На державному рівні ЄДРПОУ містить інформацію про суб’єктів у цілому по країні, на територіальному — про суб’єктів на відповід-ній території. Підставою для внесення до ЄДРПОУ або виключення з нього даних про суб’єктів, а також внесення змін до ЄДРПОУ є над-ходження інформації від державного реєстратора до органу держав-ної статистики про вчинення реєстраційних дій.

Суб’єктами ЄДРПОУ є юридичні особи та відокремлені підроз-діли юридичних осіб усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, що знаходяться на території України та здій-снюють свою діяльність на підставі її законодавства.

Розглянемо структуру інформаційного фонду реєстру, який скла-дається з таких даних:

•          ідентифікаційні дані — ідентифікаційний код та найменування суб’єкта;

•          класифікаційні дані — види економічної діяльності, терито-ріальна належність, форма власності, організаційно-правова форма господарювання, інституційний сектор економіки, на-йменування органу, до сфери управління якого належить суб’єкт, а також класифікаційні коди відповідно до державних класифікаторів;

•          довідкові дані — місцезнаходження, телефон, телефакс, прізви-ще керівника, засновників, крім ідентифікаційних даних про фізичних осіб тощо;

•          реєстраційні дані — відомості про створення, припинення суб’єктів та вчинення інших реєстраційних дій щодо них;

•          економічні дані — виробничі та фінансово-економічні показни-ки діяльності суб’єкта.

Слід зазначити, що присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру може здійснюватися лише:

•          державними реєстраторами — суб’єктам, на яких поширюєть-ся дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;

•          органами державної статистики — суб’єктам, на яких не поши-рюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юри-дичних осіб та фізичних осіб — підприємців» і відомості про яких не становлять державну таємницю;

•          відповідними центральними органами виконавчої влади — суб’єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держкомстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку. Порядок передачі ідентифікаційних кодів для присвоєння їх суб’єктам затверджується Держком-статом разом з відповідними центральними органами виконав-чої влади.

Ідентифікаційний код зберігається за суб’єктом, якому він при-своєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. При пе-ретворенні юридичної особи її ідентифікаційний код зберігається за правонаступником. У разі припинення діяльності юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи відокремленого підрозділу її ідентифікаційний код залишається за відокремленим підрозділом.

В інших випадках припинення діяльності юридичної особи при-своєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб’єктам забороня-ється. Необхідно пам’ятати, що ідентифікаційний код є обов’язковим для використання в усіх звітних та облікових документів суб’єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Органи державної статистики на підставі даних державних ста-тистичних спостережень визначають відповідно до статистичної ме-тодології за підсумками діяльності за рік основний фактичний вид економічної діяльності суб’єкта, який зазначається в Реєстрі. Інфор-мація про це надається державному реєстратору.

Ведення Реєстру на державному рівні здійснюється органом дер-жавної статистики, який уповноважений Держкомстатом, на терито-ріальному рівні — територіальними органами державної статистики. Розпорядником Реєстру є Держкомстат. Його завдання і завдання те-риторіальних органів державної статистики щодо роботи з Реєстром наведені у табл. 3.1.

Навчально-методичне забезпечення дисципліни

Таблиця 3.1.

Завдання органів державної статистики щодо роботи з ЄДРПОУ

Держкомстат

Територіальні органи державної статистики

 

1)         визначає засади ведення Реєстру;

2)         розробляє і затверджує нормативні і мето-дичні документи з питань ведення Реєстру та користування ним, форми облікових карток та довідок з Реєстру;

3)         узагальнює практику ведення Реєстру;

4)         забезпечує ведення єдиного державного обліку суб’єктів;

5)         формує резерв ідентифікаційних кодів;

6)         передає ідентифікаційні коди та здійснює контроль за їх використанням;

7)         визначає відповідно до статистичної мето-дології основний фактичний вид економічної діяльності суб’єктів;

8)         присвоює класифікаційні коди суб’єктам відповідно до державних класифікаторів;

9)         вносить до Реєстру дані щодо виробничих та фінансово-економічних показників діяль-ності суб’єкта;

 

10)       здійснює контроль за повнотою заповне-ння реєстраційних та облікових карток;

11)       забезпечує розроблення та удосконален-ня технологій і програмних засобів ведення Реєстру, автоматизоване ведення Реєстру на державному рівні, зберігання еталону (страхо-вої копії) Реєстру;

12)       передає територіальним органам держав-ної статистики інформацію про внесення змін та доповнень до Реєстру;

13)       взаємодіє з інформаційними системами інших органів державної влади;

14)       видає бюлетені і збірники з питань Реє-стру;

15)       надає інформацію з Реєстру на запити юридичних і фізичних осіб відповідно до за-конодавства

 

1)         забезпечують ведення єдиного державного обліку суб’єктів на відповідній території;

2)         передають державним реє-страторам ідентифікаційні коди і здійснюють контроль за їх ви-користанням;

3)         перевіряють відомості, що містяться у реєстраційних карт-ках, отриманих від державних реєстраторів, та здійснюють актуалізацію даних Реєстру;

4)         визначають відповідно до статистичної методології осно-вний фактичний вид економічної діяльності суб’єктів;

5)         присвоюють класифікаційні коди суб’єктам відповідно до державних класифікаторів;

6)         вносять до Реєстру дані про виробничі і фінансово-економічні показники діяльності суб’єктів;

7)         забезпечують автоматизоване ведення Реєстру;

8)         передають інформацію про зміни та доповнення до Реєстру державного рівня;

9)         видають бюлетені і збірники з питань Реєстру;

 

10)       взаємодіють з інформацій-ними системами територіальних органів державної влади за по-годженням із Держкомстатом;

11)       надають інформацію з Реєстру на запити юридичних та фізичних осіб відповідно до за-конодавства

Органи державної статистики перевіряють повноту заповнення облікової картки та відповідність відомостей установчим документам суб’єкта і вносять їх до Реєстру. Слід пам’ятати, що відповідальність за достовірність відомостей, які містяться в обліковій картці Реєстру, несе особа, що її заповнила.

Дані, що містяться в Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, крім тих, що стосуються виробничих і фінансово-економічних показ-ників діяльності суб’єктів та ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків.

Надання інформації з Реєстру здійснюється на підставі письмо-вого запиту і є платним. Передача інформації з Реєстру третім особам на комерційній основі забороняється. Ведення та удосконалення Ре-єстру здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Методологічні положення розроблені органами державної статис-тики стосовно кожної галузі статистики. З метою одержання об’єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів опла-ти їхньої праці Державний комітет статистики розробив і затвердив на-казом № 286 від 28.09.2005 Інструкцію зі статистики кількості праців-ників. Дана Інструкція поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб — підприємців, які використовують найману працю.

Визначення кількісного складу працівників відбувається на під-ставі первинної облікової документації, а саме:

•          наказу (розпорядження) про прийом на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору (додаток Г);

•          особової картки;

•          наказу (розпорядження) про надання відпустки;

•          табеля обліку використання робочого часу та розрахунку заро-бітної плати;

•          розрахунково-платіжної відомості, розрахункової відомості, платіжної відомості (додаток Д);

•          особових рахунків, трудових договорів (контрактів), цивільно-правових договорів та інших документів первинного та бухгал-терського обліку, затверджених у встановленому порядку, що характеризують кількісний та якісний склад працівників, їх дохід у грошовій, натуральній формах, а також розміри пільг і компенсацій.

Навчально-методичне забезпечення дисципліни

Відмітки в табелі обліку робочого часу про причини відсутнос-ті на роботі, тривалість робочого дня, понаднормову роботу та інші відхилення від нормальних умов праці здійснюються лише на основі документів, оформлених належним чином (листки непрацездатності, листки простоїв, довідки про виконання державних або громадських обов’язків тощо).

У формах державних статистичних спостережень містяться по-казники кількості працівників, які відрізняються за методом розра-хунку та метою їх використання (табл. 3.2). Зокрема передбачається підрахунок облікової кількості штатних працівників у цілому по під-приємству, а також окремих категорій працівників, наприклад, за-йнятих на умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, працюючих пенсіонерів, інвалідів тощо. Порядок визначення обліко-вої кількості штатних працівників поданий у додатку Ж.

Показник середньооблікової кількості штатних працівників вико-ристовується для визначення кількості зайнятих працівників за сфе-рами економічної діяльності та здійснення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Суть його полягає в тому, що зайнятий пра-цівник враховується тільки один раз (за місцем основної роботи), не-залежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.

Крім цього, для оцінки зайнятості на мікрорівні (підприємство) використовується показник загальної кількості працівників, який, крім штатних працівників, включає кількість зовнішніх сумісників і працюючих за цивільно-правовими договорами.

Показник середньої кількості усіх працівників в еквіваленті по-вної зайнятості характеризує умовну кількість працівників (робочих місць), що відпрацювали повний робочий день, яка необхідна для ви-конання встановленого (визначеного) підприємством обсягу робіт (послуг). Методика його визначення базується на перерахунку опла-ченого робочого часу усього персоналу (штатні працівники, суміс-ники, працюючі за договорами), що залучався до роботи у звітному періоді й отримував відповідну заробітну плату, в умовну кількість працівників, яких було б достатньо підприємству для виконання фак-тичного обсягу роботи за умови роботи всіх працівників упродовж повного робочого дня, виходячи зі встановленої його тривалості.

Показник середньооблікової кількості усіх працівників в еквівален-ті повної зайнятості використовується для визначення середнього

рівня заробітної плати та інших середніх величин у цілому по підпри-ємству, а також аналізу ефективності використання робочої сили.

Зверніть увагу на те, що показники кількості працівників у фор-мах державних статистичних спостережень відображаються у цілих одиницях. Форми державних статистичних спостережень складають-ся за точно встановлений календарний звітний період: місяць, квар-тал, період з початку року або за рік.

Таблиця 3.2

Розрахунок чисельності працівників

 

№ nop.

2 3

4          Показник        Порядок розрахунку показника

 

            Облікова кіль-кість штатних працівників   Включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу протягом одного дня і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві. Враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин

 

            Середня кіль-кість праців-ників      Визначається як сума таких показників: середньооблікової кількості штатних працівників; середньої кількості зовнішніх сумісників; середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами

 

            Середньооблі-кова кількість штатних працівників           Розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватися відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Середньо-облікова кількість штатних працівників за місяць обчислюєть-ся шляхом підсумовування кількості штатних працівників об-лікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число, включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця. Кількість за вихідний, святковий і не-робочий день приймається на рівні облікової кількості праців-ників за попередній робочий день. Враховуються всі категорії працівників, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв’язку з вагітністю і пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років

 

            Середня кіль-кість працівни-ків в еквіва-ленті повної зайнятості          Перераховується весь персонал, який залучався до роботи у звітному періоді. Він включає як штатних працівників підпри-ємства, так і тих, які не перебувають в обліковому складі та залучені до роботи згідно з договорами і мають нарахування з фонду оплати праці.

Навчально-методичне забезпечення дисципліни

продовж. табл. 3.2

4 Середня кількість працівників в еквіваленті повної за-йнятості

За кожною категорією штатних працівників визначається загальна кількість людино-годин робочого часу (відпра-цьованого та невідпрацьованого), за який була нарахована заробітна плата. Загальна кількість людино-годин ділиться на табельний фонд робочого часу, визначений з урахуванням тривалості робочого тижня, встановленої на підприємстві згідно із законодавством або колективним договором. При обчисленні середньої кількості штатних працівників в еквіва-ленті повної зайнятості не враховується час, відпрацьований понаднормово. Тобто штатний працівник, який працював у звітному періоді понаднормово, в еквіваленті повної зайня-тості враховується як одна фізична особа

Необхідно дослідити особливості розрахунку деяких показників кількості працюючих:

•          облікова кількість штатних працівників визначається на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих працівників і тих, які вибули в цей день;

•          якщо підприємство на дату, вказану у формі державного ста-тистичного спостереження, з будь-яких причин не працювало (вихідний або святковий день, природні, технічні та економіч-ні причини), облікова кількість працівників відображається за станом на останній день роботи, що передував цій даті;

•          середньооблікова кількість штатних працівників розраховуєть-ся на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватися відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та при-пинення трудового договору;

•          облікова кількість штатних працівників за кожен день повинна відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість пра-цівників, які з’явилися або не з’явилися на роботу.

У додатку З наведені приклади розрахунку кількісного складу працівників.

Слід зазначити, що рух працівників облікового складу характери-зується змінами облікової кількості штатних працівників унаслідок прийому на роботу та вибуття з різних причин. Рух працівників за

звітний період може бути наведений у вигляді балансу: облікова кіль-кість штатних працівників на початок періоду + кількість прийнятих протягом звітного періоду — кількість тих, які вибули за цей період = обліковій кількості штатних працівників на кінець звітного періоду.

Далі необхідно розглянути Інструкцію зі статистики заробітної плати, яка розроблена відповідно до Законів України «Про державну статистику» та «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних ре-комендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (СНР 93). Інструкція містить основні методо-логічні положення про визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об’єктив-ної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної пла-ти найманих працівників.

Зазначена інструкція не застосовується для визначення складо-вих фонду оплати праці як бази (об’єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Дія інструкції поширюється на всіх юридичних осіб, їх філії, відді-лення, представництва та інші відособлені структурні підрозділи.

Відповідно до положень Закону України «Про оплату праці» заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошово-му вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноваже-ний ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників засто-совується показник фонду оплати праці. Слід пам’ятати, що до фон-ду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Фонд оплати праці складається з:

•          фонду основної заробітної плати;

•          фонду додаткової заробітної плати;

•          інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна інформація про фонд оплати праці подана у додатках И

(структура фонду оплати праці) і К (виплати, що не належать до фон-ду оплати праці).

У формах державних статистичних спостережень відображаються нарахування працівникам підприємства відповідно до розрахунковоНавчально-методичне забезпечення дисципліни

платіжних документів незалежно від терміну їх фактичних виплат. За-значені суми наводяться до утримання податку на доходи фізичних осіб та внесків працівників на обов’язкове державне соціальне страхування.

Програми державних статистичних спостережень передбачають облік фонду оплати праці, нарахованого всім працівникам, а також виділення фонду штатних працівників, які перебувають в обліковому складі підприємства, та поділ його на складові.

Під час заповнення форм державних статистичних спостережень слід мати на увазі такі особливості обліку та відображення суми фон-ду оплати праці:

•          нарахування відображаються за календарний місяць з першо-го до останнього числа місяця. Наприклад, суми нарахувань за час відпусток, на відміну від порядку їх фактичної виплати, розподіляються пропорційно часу, що припадає на дні відпуст-ки у відповідному місяці;

•          якщо нарахування фонду оплати праці здійснюються за попе-редній період, зокрема у зв’язку з уточненням кількості відпрацьованого часу, виявленням помилок, вони відобража-ються у фонді оплати праці того місяця, у якому були здійснені нарахування;

•          усі види нарахувань в іноземній валюті перераховуються в на-ціональній валюті за курсом НБУ на дату їх нарахування.