10.2. Загальні принципи побудови СНР та її класифікація


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 

Загрузка...

Стан розвитку економіки країни, вивчення її динаміки та прогнозування на майбутнє базується на системі макроекономі-чних показників – сумарних статистичних величин, які характе-ризують результати функціонування галузей, секторів та еконо-міки в цілому. Ці показники утворюють систему взає-мозв’язаних індикаторів, які розкривають різні сторони еконо-мічного процесу, доповнюють один одного і об’єднуються у блоки за стадіями економічного кругообігу:

-          виробництво товарів і послуг;

-          утворення, розподіл і перерозподіл доходів;

-          кінцеве використання доходів;

-          фінансові результати.

Система національних рахунків (СНР), як своєрідна еко-номічна модель, узагальнює взаємозв’язки між зазначеними блоками, починаючи від процесу виробництва, утворення та трансформації доходів, їх споживанням і нарешті до получення певних фінансових результатів.

СНР являє собою набір взаємозв’язаних двосторонніх балансових таблиць, які побудовані за принципом подвійного бухгалтерського обліку. З одного боку кожна економічна опера-ція фіксується на одному рахунку як надходження ресурсу, з другого боку – реєструється на другому рахунку за тією ж вар-тістю як використання наявного ресурсу. Сальдо (тобто різниця)

вартості операцій з надходження та використання ресурсів кон-кретного рахунку називається балансувальною статтею.

Побудова рахунків здійснюється послідовно і відповідає статтям економічного кругообігу. Так, стаття попереднього ра-хунку, яка відображена в частині “Використання ресурсів”, слу-гує “Ресурсом” наступного рахунку. Такий підхід забезпечує послідовний зв’язок між рахунками, а балансувальні статті ра-хунків розглядаються як вимірники макроекономічних явищ.

На сучасному етапі класифікація 10 рахунків СНР скла-дається за такою схемою:

– 4 з них відповідають рахункам і показникам для економіки країни в цілому (консолідовані рахунки): рахунок то-варів і послуг (1); поточні рахунки (2), що акумулюють операції з товарами і послугами, а також операції з розподілу і перероз-поділу доходів; рахунки нагромадження (3), які відбивають по-токи, що впливають на обсяг і структуру національного майна, потоки чистих кредитів у всіх формах; рахунки “Іншого світу” (4), які включають рахунок поточних операцій, рахунок капіта-льних витрат, фінансовий рахунок;

– 6 рахунків складають для кожного сектора внутріш-ньої економіки: рахунок виробництва (1), рахунок утворення доходів (2), рахунки розподілу доходів – первинного та вторин-ного (3) та рахунок використання доходів (4), що підпорядкову-ються поточним рахунком; рахунок операцій з капіталом (5), фінансовий рахунок (6), що підпорядковується рахункам нагро-мадження; із зазначених 6 рахунків для галузей економіки вико-ристовуються лише 2 поточних рахунки: виробництва і утво-рення доходів.

Таким чином, сучасна система національних рахунків охоплює рахунки і показники для економіки в цілому, для її окремих секторів і галузей.

Відповідно до міжнародних стандартів СНР ООН (1993р.) дані для національних рахунків поступають від інсти-туційних одиниць, які групуються у 6 секторів:

1) сектор нефінансових корпорацій, в який входять пі-дприємства різних форм власності, товариства, кооперативи з виробництва товарів і послуг (окрім фінансових) для реалізації на ринку;

2)         сектор фінансових корпорацій, що об’єднує устано-ви й організації, які здійснюють фінансові та кредитні операції, а також страхування різних видів ризиків (банки, фонди, стра-хові компанії тощо);

3)         сектор державного управління, в який входять ор-гани вироблення здебільшого неринкових послуг для індивідуа-льного або колективного споживання та перерозподілу доходів і багатства;

4)         сектор домашніх господарств, яким представлені в економіці фізичні особи, що виконують функції споживання та виробництва товарів і ринкових послуг;

5)         сектор некомерційних організацій – це профспілки, політичні партії, асоціації, фонди, які здебільшого виробляють неринкові послуги для домашніх господарств;

6)         сектор екстериторіальної діяльності (інший світ), що групує іноземні одиниці (нерезиденти), які здійснюють опе-рації з вітчизняними інституціональними одиницями.

Для цих секторів передбачено стандартний набір рахун-ків, в яких реєструються економічні операції, пов’язані з вироб-ництвом, утворенням доходів, збереженням та накопиченням, придбанням фінансових активів і прийняттям фінансових зо-бов’язань. Інформація, що міститься в рахунках секторів, вико-ристовується для получення найбільш важливих макроекономі-чних показників, здійснення аналізу розвитку економіки і про-гнозування.