ЛЕКЦІЯ 1. СУДОВО-БУХГАЛТЕРСЬКА ЕКСПЕРТИЗА, ЇЇ ВИДИ ТА ЗАВДАННЯ 1. Поняття про судові експертизи та їх зв’язок із правоохоронною діяльністю


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 

Загрузка...

Чинне законодавство містить багато нормативне правових ак-тів, які так чи інакше стосуються питань проведення експертиз усіх видів. Експертизи є одним зі способів дослідження, за допо-могою яких з’ясовуються об’єктивні обставини здійснення тих чи тих дій у конкретних справах.

Порядок призначення судової експертизи визначений Кри-мінально-процесуальним, Цивільним процесуальним та Госпо-дарським процесуальним кодексами України, Законом України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 р. № 4038-ХН, Інстру-кцією про призначення та проведення судових експертиз, за-твердженою наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 р. за № 705/3145, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи. Експертиза — це дослідження будь-якого питання обізнаною особою-експертом (від лат. expertus — досвідчений). Випадки, коли призначення експертизи у кримінальних справах є обов’я-зковим, перелічені в ст. 76 КПК України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» «...су-дова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціаль-них знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять ін-формацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду».

Наведене формулювання має суттєві недоліки, а саме:

-          воно не розкриває поняття «експерт»;

-          ставить дослідження експерта у залежність від початку про-вадження справи відповідних органів чи суду.

Закон України «Про судову експертизу» регламентує тільки загальні гарантії, права та обов’язки експерта в процесі. Екс-перт — фахівець, який здійснює експертизу.

Експертиза є самостійною процесуальною формою отримання і перевірки (уточнення) наявних речових доказів.