95. Особливості методів перестрахування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

Передавання ризиків у перестрахування може відбуватися по-стійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передавання найбільш небезпечних ризиків.

Отже, за методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі:

-          факультативні;

-          облігаторні (договірні);

-          факультативно-облігаторні і облігаторно-факультативні (змішані). Факультативний метод перестрахування характеризується

повною свободою сторін договору перестрахування. Перестраху-вальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожСтрахування в запитаннях та відповідях

ний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ри-зику.

Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою стра-хових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших при-ймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін.

Переваги факультативного методу полягають у:

-          можливості вибору для компанії-цедента якомога сприятливі-ших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох пе-рестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);

-          використанні цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розширити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань. Особливістю факультативного перестрахування є можливість

регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання. Власне утримання – економічно обґрунтована частина страхо-вої суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:

-          окремо за страховим полісом;

-          за одним ризиком;

-          за групою ризиків. Власне утримання встановлюється в абсолютній сумі або у від-сотках страхової суми об'єкта. Складним питанням для практично-го перестрахування є визначення частки ризику, яку слід залишати на своєму утриманні. Передавати в перестрахування досить велику частку не вигідно, оскільки страховик відраховує і значну части-ну зібраних ним страхових премій. Водночас досить високий ліміт власного утримання впливає на фінансову стійкість страховика. Не лише страховик, а й перестраховик має зважати на розмір власного утримання. Занижений розмір власного утримання страховика не дає перестраховикові впевненості щодо якості ризику або добропо-рядності страховика при врегулюванні збитків у разі настання стра-хових подій.

Модуль Отже, визначення оптимального розміру власного утримання є важливою ланкою в організації процесу перестрахування. Тому в багатьох країнах світу розмір власного утримання регламентується законодавством або самими учасниками перестрахування.

У ст. 30 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування»» передбачена вимога щодо обов'язкового укла-дання договору перестрахування в тому разі, коли страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10% суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових ре-зервів.

Існує багато теорій і практичних рекомендацій, які потрібно враховувати при визначенні ліміту власного утримання. Розгляне-мо їх.

-          Обсяг премії. Чим більший обсяг зібраної премії при незначно-му відхиленні від загальної кількості ризиків, тим вищий ліміт власного утримання.

-          Середня дохідність або середня збитковість за окремими видами страхування, за об'єктами. Чим вищою буде дохідність і нижчою збитковість, тим більшим може бути рівень власного утримання.

-          Розмір витрат на ведення справи. Якщо витрати з ведення спра-ви за окремими видами страхування досить великі, страховик (це-дент) при встановленні нижньої межі власного утримання може перекласти більшу частину цих витрат на перестраховиків.

-          Територіальний розподіл застрахованих об'єктів. Чим більший розподіл, тим меншою буде кумуляція збитків і більшим можна встановити власне утримання.

-          Кваліфікація і практичний досвід спеціалістів страховика (це-дента). Правильна оцінка ризику, визначення максимально можливого збитку, встановлення адекватного розміру комісії і необхідного розміру передавань впливає на розмір власного утримання. Для кожного виду ризиків (груп ризиків) страхові компанії

складають таблиці лімітів власних утримань, які часто коригу-ються.

Порядок укладання перестраховувального договору на фа-культативній основі такий. Спочатку перестрахувальник та пере-страховик укладають між собою Договір про співробітництво з фа-культативного перестрахування. Цей договір не містить даних про ризики, а лише визначає схему роботи, права та обов'язки сторін.

Страхування в запитаннях та відповідях

Підписуючи таку угоду, перестраховик не зобов'язаний приймати ризики від страховика на перестрахування. Факультативне пере-страхування передбачає рішення перестраховика в кожному окре-мому випадку.

Коли у страховика з'являється ризик, який він бажає перестра-хувати згідно з Договором про співробітництво з факультативного перестрахування, він надсилає перестраховикові коверноту.