69. Напрями розвитку медичного страхування в Україні


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

З початку 90-х років XX ст. в Україні почали виникати певні форми добровільного медичного страхування. Усі загальностра-хові компанії почали займатися медичним страхуванням у різних обсягах. Останніми роками почало стихійно виникати добровільне страхування в некомерційній формі – так звані лікарняні каси. Але при відносно незначному поширенні добровільного медичного стра-хування комерційна форма і тут превалює. Так, за даними Мініс-терства охорони здоров'я України в 2000 р. медична допомога була надана майже 300 тис. добровільно застрахованим, при цьому над-ходження за їх лікування від комерційних компаній у декілька разів перевищують суми, зібрані лікарняними касами.

Модуль На думку багатьох експертів, із соціально-економічним станом країни, розбалансованістю, несталістю та продовженням спаду про-мислового виробництва пов'язано багато проблем при запроваджен-ні медичного страхування. Процеси реструктуризації та приватиза-ції засобів виробництва не тільки не стабілізували, а й заглибили соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві.

За останні 10 років рівень валового національного прибутку та показники індивідуального споживання в Україні зменшилися не менш як у 3–4 рази.

В Україні, як і в інших колишніх соціалістичних країнах, практично не було механізму надходження позабюджетних ко-штів в систему. Внаслідок наростаючого дефіциту фінансування гіршала якість медичної допомоги населенню. Напруження, що має місце в медичній галузі, зумовлене наявністю суттєвих про-тиріч між усіма складовими елементами існуючої системи. Це стосується насамперед сфери державного управління галуззю, соціального піклування про здоров'я і сферою професійної ме-дичної діяльності.

Тому фахівці розглядають реформу системи охорони здоров'я в країні як необхідний комплекс державних, громадських та медич-них заходів, що спрямовані на зміцнення та відновлення здоров'я нації. Розробка ефективної стратегії реформування регіональних систем охорони здоров'я можлива лише за умов врахування інтер-есів населення в охороні здоров'я.

Такий підхід збігається з принципами реформування систем охорони здоров'я в розвинутих країнах, проголошених ВООЗ для сучасного етапу.

Згідно з Люблянською хартією Європейського бюро ВООЗ (1997 року) та Програмою ВООЗ «Здоров'я для всіх у XXI ст.» (1999 р.), головними завданнями урядів на прийдешній період є створення в галузі умов подальшої реалізації принципів справедли-вості, рівності, доступності та доцільності.

Характерними рисами систем охорони здоров'я повинні бути їх мобільність, динамічність і гранична функціональність. При цьому захист споживчих можливостей населення (витрати на медичні по-слуги) розглядається як одне з головних завдань урядів європей-ських держав.

Сучасна система охорони здоров'я конче потребує рефор-мування. При державній системі охорони здоров'я джерелом

Страхування в запитаннях та відповідях

фінансування медичної допомоги є податки (державні або міс-цеві). Державні (муніципальні) органи фінансують медичну до-помогу населенню, виступаючи при цьому в ролі своєрідного покупця медичної допомоги для своїх громадян. Ця модель ви-користовувалася в колишньому Союзі, який був ініціатором її створення.

При виборі моделі обов'язкового медичного страхування, запро-вадження якого є чи не найголовнішим елементом реформи системи охорони здоров'я, може бути врахований п'ятирічний досвід впро-вадження Програми медичного страхування на залізницях України, реалізованої Укрзалізницею та страховою компанією «ІнтерТран-сПоліс». Вказаною Програмою страхування сьогодні охоплено по-над 700 тис. осіб.

Медичне страхування – один з елементів реформи вітчизняної системи охорони здоров'я. Найкращим засобом компенсації витрат людини, коли передбачаються великі витрати і які носять вірогід-ний характер, є можливість застрахуватись.

Страхування означає, що створюється страховий фонд для ком-пенсації майбутніх витрат, куди відповідна кількість страхувальни-ків вкладає свої страхові внески. Оскільки подія носить вірогідний характер, то вона відбувається (страховий випадок) далеко не з усі-ма, хто платить страхові внески, тому здійснюється перерозподіл ризиків між страхувальниками.

В принципі, сплачувати внески може одна юридична або фі-зична особа (страхувальник), а отримувати компенсацію у випадку здійснення страхового випадку – інша (застрахований). Як правило, управляє страховими фондами спеціальна юридична особа – страхо-ва організація – страховик, який пов'язаний із застрахованими осо-бами договірними відносинами – договорами страхування.

Специфічним видом є медичне страхування, коли страховим ви-падком є необхідність отримання застрахованим медичної допомоги та/або допомоги ліками. При цьому виді страхування платить вне-ски велика кількість людей, а медичної допомоги потребують лише деякі з них. Тому тут діє принцип, коли здоровий платить за хворо-го. Інша справа, що сьогодні захворів ти, а завтра можу захворіти я.

Медичне страхування є невід'ємною складовою розвитку сис-теми соціального захисту населення, зокрема виходячи з нашо-го досвіду, працівників та пенсіонерів українських залізниць (а в подальшому, можливо, і членів їхніх сімей). На думку профспі-Модуль лок, це одна із найвагоміших галузевих пільг. Її основною метою є створення ефективної та максимально прийнятної у фінансовому плані системи медичного обслуговування працівників залізничної галузі, яка враховувала б державні тенденції щодо запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, не входячи у протиріччя з цілою низкою особливос-тей медичного забезпечення працівників Укрзалізниці. Страхова компанія укладає із залізницями та підприємствами залізничного транспорту угоди медичного страхування залізничників та пенсіо-нерів галузі. Річний страховий внесок при цьому становить 48–98 грн, тобто 4–8 грн з особи на місяць. Такі страхові внески навряд чи є обтяжливими. Також необхідно відзначити, що завдяки зваже-ній складовій Програми медичного страхування розмір страхових внесків залишається незмінним. За рахунок масовості таких внесків стало можливим акумулювати кошти, які використовуються для надання медичної допомоги тим застрахованим особам, які потре-бують стаціонарної медичної допомоги.

Система медичного страхування в залізничній галузі є невід'ємною частиною реалізації нової системи та моделі опла-ти стаціонарної медичної допомоги. Так, завдяки створенню бюджетно-корпоративно-страхової медицини на залізниці частко-во було змінено принцип оплати стаціонарної медичної допомоги. Вона здійснюється за рахунок трьох джерел: державного бюджету (оплати постійних видатків стаціонару – фінансування заробітної плати медикам та нарахувань на заробітну плату, будівництво, опла-ту комунальних послуг, частково медикаментів, перев'язувальних засобів та продуктів харчування), коштів страхової компанії (опла-та змінних видатків – фінансування дефіциту коштів на придбання медикаментів, виробів медичного призначення та продуктів харчу-вання), корпоративної допомоги Укрзалізниці (фінансування при-дбання медобладнання, будівництва, ремонту основних засобів). Причому фінансування з державного бюджету відбувається згідно з кошторисом видатків (тобто йдеться лише про вкладені ресурси). Фінансування за рахунок страхового відшкодування здійснюється за принципом ретроспективної оплати, а саме: оплата середньої вар-тості ліжко-дня згідно з профілем ліжка.

Європейський вибір України зумовлює необхідність ретельно дослідити розвиток систем обов'язкового медичного страхування в країнах Європейського Союзу. На сьогодні з повною очевидністю

Страхування в запитаннях та відповідях

постала необхідність реформувати систему охорони здоров’я Укра-їни. Існуюча система викликає справедливі нарікання як з боку медичного персоналу, так і з боку населення, що обслуговується в державних лікувально-профілактичних закладах. Адже якість ме-дичних послуг залишається низькою, в державних закладах немає можливості вільного вибору лікаря, витрати на медичне обслугову-вання неконтрольовано зростають, при чому незабезпечені верстви населення фактично позбавлені права на якісну медичну допомогу. Нагромаджений багаторічний світовий досвід у цій галузі свідчить про високу ефективність різних моделей і систем медичного стра-хування. Загострюються протиріччя між обсягами державних га-рантій щодо охорони здоров’я населення та можливостями їхнього бюджетного фінансування.