4. Виникнення та етапи розвитку страхування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

Значного розвитку страхування набуло у Стародавньому Римі, передбачаючи взаємодопомогу членам римських професійних корпо-рацій, колегій, спілок на випадок захворювання, каліцтва, смерті (для виконання культових обрядів, установлення пам'ятників, допомоги сім'ям, що втратили годувальника тощо). На відміну від первинних форм страхування, які не передбачали попереднього нагромаджен-ня страхового фонду, але зобов'язували відшкодувати збитки спіль-но у порядку їх перерозподілу між певною спільнотою, страхування у Стародавньому Римі ґрунтувалося на обов'язковості регулярних платежів, що давало змогу акумулювати грошові засоби та створюва-ти страховий фонд до настання небажаного (страхового) випадку. Ці засоби мали суворо цільове призначення, їх не можна було викорис-тати, скажімо, на погашення боргу і т. ін., їх міг отримати тільки спад-коємець за заповітом, а не за законом, оскільки лише особа, визначена тим, хто заповідав, здатна найліпше використати грошові страхові засоби за цільовим призначенням. І хоч римське право регламенту-вало належність рабовласнику результатів усіх угод, укладених його рабом, господар не мав права на привласнення його (раба) страхової суми.

Середньовічне, або гільдійно-цехове, страхування спершу було досить схожим на страхування у професійних колегіях та спілках. Воно ґрунтувалось на наданні взаємодопомоги без попе-реднього переліку страхових подій та розмірів виплати за ними.

Модуль У міру розвитку гільдійно-цехове страхування запровадило ре-гулярні внески, встановило перелік страхових випадків, за яких передбачалося відшкодування збитків з урахуванням ступеня ризику, конкретизувалися форми та розмір страхових виплат. У цей період формується поділ страхування на майнове та осо-бисте. Майнове страхування було покликане відшкодовувати збитки, що виникали внаслідок стихійного лиха, пограбування, а також банкрутства (розорення) члена гільдії незалежно від при-чини. Особисте страхування передбачало грошові виплати в разі смерті, хвороби, каліцтва тощо.

Цікавою ознакою середньовічного страхування було зобов'язання членів гільдійної або цехової каси сприяти один одному в обмеженні збитків, спричинюваних пожежами, стихій-ними лихами, грабунками тощо. Недбале ставлення до охорони майна позбавляло права на отримання страхового відшкодуван-ня.

Крім того, в межах середньовічного страхування відбулося відо-соблення таких страхових фондів, які обслуговували не тільки чле-нів страхової організації, а й сторонніх осіб. Це фонд для вдів, сиріт і т. ін.

І, зрештою, так звані родові та общинні взаємодопомоги, різно-манітні державні страхові заходи, що зародилися і застосовувалися в цей історичний період, можна розглядати як прообраз ринкових форм страхування.

У нашій державі назріли передумови для наступного етапу розвитку страхового ринку. Цей етап передбачає становлення та розвиток товариств взаємного страхування як одного з елементів вітчизняної страхової системи. Оскільки комерційна сторона стра-хування ставить на чільне місце прибутковість страхових операцій і диверсифікацію тимчасово вільних коштів страхових фондів стра-ховика, то вона витісняє на другий план справжнє значення страху-вання для суспільства. Адже страхові організації як спеціалізований суб’єкт економіки існують тому, що спроможні виконувати соціаль-ну функцію перерозподілу природних, економічних, техногенних і антропогенних ризиків між господарюючими суб’єктами та людьми і забезпечувати відшкодування збитку, спричиненого настанням страхового випадку.

Зараз із різних причин «чистим страхуванням» займається не-велика кількість страховиків. Цьому заважає, по-перше, відсутність

Страхування в запитаннях та відповідях

професійної компетенції для належної оцінки взятого на страхуван-ня ризику і техніки страхування та кваліфікованої технічної оцінки можливих збитків. По-друге, більшість суб’єктів підприємницької діяльності зміст і призначення страхування сприймають певною мірою абстрактно, несформований страховий менталітет. І лише реальні катастрофи, які миттєво призводять до втрат величезної кількості матеріальних і трудових ресурсів, спонукають замисли-тись над пошуком ефективних способів страхового захисту за нових умов господарювання. По-третє, мінімальні джерела, нереальні ко-шти, їх дефіцит, криза неплатежів та інші фактори перешкоджають активно включатися в процес страхування багатьом господарюю-чим суб’єктам та громадянам. По-четверте, нерозвинутість вітчиз-няної страхової системи, зокрема таких їх організаційних форм, як товариства взаємного страхування, страхові кооперативи, кептиви.

Страхування є предметом діяльності страховиків як суб’єктів підприємницької діяльності і дає змогу одержати прибуток. Це є основною метою діяльності страховика у формі акціонерного то-вариства: засновники формують капітал страхового підприємства, розцінюючи свої інвестиції як ефективну форму вкладення коштів і передбачаючи за підсумками діяльності цього підприємства одержа-ти доходи. Комерційні засади в організації страхової справи призво-дять до різних наслідків. Можна стверджувати, що мета – одержан-ня прибутку внаслідок страхової діяльності – є великим стимулом ефективного здійснення страхової справи. З іншого боку, отриман-ня прибутку є об’єктивним фактором, який спричинює зростання цін на страхові продукти для клієнтів страхових компаній.

Для того щоб дати відповідь, чи дійсно існують інші організа-ційні розкладки збитку суб’єктів господарювання і громадян, діяль-ність і рід занять яких пов’язані з можливим впливом тотожних за характером і наслідками страхових ризиків, необхідно зробити ре-троспективний аналіз.