42. Відмінності страховиків за приналежністю


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпе-чення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відпові-дальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і в практичному розумінні, а саме:

-          історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виник-нення окремих видів страхування);

-          економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхуван-ня; рід небезпеки; об'єкт страхування);

-          юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього за-конодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлен-ня етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному

Модуль суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасно-му капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхо-вих послуг за часом їх виникнення (докладніше див. підрозділ 1.2). Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значен-ня. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися в процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати страхові правовідносини з ураху-ванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування ін-вестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукуп-ність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише за-довольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» – «страхування життя». Хоча не обов'язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є до-говори індивідуального страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу в шлюб, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.

Друга група договорів – це ті договори, які обслуговують по-треби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є догово-ри страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» – «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-житгя», як правило, не вжива-ється; зазвичай у такому разі вживають термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «за-гальні види страхування».

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори за-Страхування в запитаннях та відповідях

гального страхування є короткостроковими. Стандартний термін їх дії – рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхові тарифи для більшості видів загального страхування). Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад, при страхуванні ван-тажів – на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, – на період перебування там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачу-ються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальни-ками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страху-вання, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незважа-ючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибокий зміст.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується стра-ховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:

-          особистого страхування (об'єкти – життя, здоров'я і працездат-ність страхувальників або застрахованих);

-          майнового страхування (об'єкти – майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

-          страхування відповідальності (об'єкт – відповідальність за шко-ду, заподіяну страхувальником житло, здоров'ю, майну третьої особи). Ця класифікація довгий час була основною в теорії і практиці

вітчизняного страхування. Не втратила вона свого значення і тепер, хоча застосовується здебільшого в теоретичному аспекті.

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це – виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни – члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгостро-кового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страху-вання.

Модуль Безперечна перевага такої класифікації полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страхо-вими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер стра-хового бізнесу є дуже позитивним.

Іноді існує потреба у класифікації за формою організації (юридич-ним статусом) страховика. Така класифікація використовується пере-важно з метою забезпечення державного регулювання страхової діяль-ності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному аспекті. У цьому плані можна виокре-мити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодав-ством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість за-стосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страху-вання. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добро-вільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від при-йняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свобо-ди страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і на-буває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 33 види обов'язкового страхування, їх перелік визна-чений у статті 7 Закону України «Про страхування».

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страху-вання на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходимо висновку: класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, класи, групи залежно від цілей використання результатів класифікації.

Страхування в запитаннях та відповідях