27. Структура страхового тарифу


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхо-вої суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути до-статньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провес-ти виплати), а по-друге – покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і наван-таження.

При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібра-них страховиком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників.

Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необхідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь-якому суб'єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії (у страхуванні традиційно використовується термін «на ведення справи»), вклю-чаючи оплату послуг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страхо-викові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не мати-муть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового по-криття і полягає значення навантаження.

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і приСтрахування в запитаннях та відповідях

буток, не однакова для різних видів страхування. Існують «дорож-чі» і «дешевші» види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладання договорів страхування та їх обслу-говування. «Дорогі» види страхування характеризуються вищою часткою витрат на ведення справи у структурі страхового тарифу. У вітчизняній практиці більших витрат потребує надання страхових послуг населенню. Відносні витрати на укладання та обслуговуван-ня договорів страхування тут, як правило, значно вищі, ніж анало-гічні витрати в разі роботи страховика з юридичними особами. Це значною мірою впливає на уподобання страхових компаній у виборі клієнтів, оскільки страхувати корпоративних клієнтів видається ви-гіднішим.

Якщо нетто-тариф обчислюється спеціалістами з використан-ням математичних методів на базі теорії ймовірності, то наванта-ження визначається емпірично, з урахуванням фактичних розмірів витрат на ведення справи, що склалися за попередній період. Витра-ти на ведення справи можна вважати «умовно-постійними витрата-ми» (якщо страховик проводить нормальну, звичну діяльність), їх-ній обсяг може бути орієнтиром при плануванні відповідних обсягів надходжень страхових премій для покриття цих витрат. Прибуток у структурі тарифу планується з огляду на середній рівень тарифів на даний вид страхових послуг, а також на обчислені раніше нетто-тариф і витрати на ведення справи.

Якщо страхова компанія матиме на меті отримати дуже вели-кий прибуток від проведення того чи іншого виду страхування, вона змушена буде встановити тарифи на рівні, вищому за середній. У такому разі вона, скоріш за все, не отримає не тільки прибутків, а й взагалі доходів у вигляді страхових премій, оскільки страхувальни-ки не платитимуть занадто високої плати за той вид страхування, який у інших страховиків коштує дешевше. Більше того, страхова компанія втратить двічі, адже за відсутності надходжень страхових премій вона позбавляється можливості використовувати відповідні кошти для отримання інвестиційного доходу. Отже, страхові тари-фи, як і ціни на будь-які інші товари і послуги, регулюються попи-том і пропозицією.

Зауважимо, що для українських страховиків характерним є по-тяг до завищення страхових тарифів. Причому це завищення фор-мується під впливом усіх складових тарифної ставки, а особливо – витрат на ведення справи і прибутку. У ряді випадків ці структур-Модуль ні компоненти тарифу дорівнюють 40 і навіть 50 відсотків брутто-ставки, що не можна вважати нормальним. Адже при цьому пору-шується принцип еквівалентності у взаємовідносинах страховика зі страхувальником, страхувальник переплачує за страхування майже вдвічі.

У західних країнах існує протилежна проблема. Конкурентна боротьба спонукає страховиків дедалі зменшувати ставки страхових премій. Іноді страховики взагалі не планують отримання прибутку від страхової діяльності; витрати на ведення справи покривають за рахунок інвестиційних надходжень, страхова премія встановлюєть-ся на рівні нетто-премії, а часом навіть і нижче. Занижені страхові премії використовуються як засіб залучення клієнтів. Але слід за-значити, що цей засіб вкрай небезпечний, бо таким чином страхова компанія позбавляє себе можливості сформувати адекватний стра-ховий фонд, тобто нагромадити об'єктивно необхідні кошти для ви-конання зобов'язань перед страхувальниками. Погіршується фінан-совий стан компанії, опиняється під загрозою її платоспроможність. Через це в багатьох Західних країнах органи нагляду за страховою діяльністю ретельно контролюють рівень страхових тарифів з ме-тою недопущення використання страховиками свідомо низьких, демпінгових тарифів.

Проте в ряді випадків установлення ставок премій, нижчих за рівень нетто-премії, цілком прийнятне. Тут ідеться про своєрідну «винагороду» страховикові, який проводить активну інвестиційну політику, має стабільні та значні інвестиційні доходи при збалансо-ваному страховому портфелі і відносно низьких витратах на веден-ня справи. У цьому разі існує певна можливість знижувати ставку премії до рівня нетто-премії і нижче з урахуванням гарантії покрит-тя дефіциту страхового фонду за рахунок вільних резервів і фінан-сових надходжень з інших джерел.

Якщо структуру тарифної ставки з добровільних видів страху-вання визначає сам страховик, то при проведенні обов'язкових видів страхування існують певні обмеження. Постановою Кабінету Міні-стрів України від 4 червня 1994 року за № 358 «Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування» встановлено, що розрахунки тарифів з обов'язкового страхування в нашій країні проводяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи як складової тарифу.

Страхування в запитаннях та відповідях