25. Управління ризиком у страхуванні


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

Протягом багатьох років суспільно-господарською практикою вироблено методи і форми ефективної протидії ризикам та ліквіда-ції їхніх негативних наслідків. Водночас відчувалася потреба сис-темного підходу до вибору форм протидії ризикам як детермінантів їхньої оптимізації. Логічна послідовність у здійсненні ефективніших форм антиризикової діяльності була запропонована багатьма спеці-алістами ще на початку XX ст. Визначені ними форми обмеження та ліквідації ризиків зводилися до таких дій:

1.         Запобігання появі випадкових подій, які формують ризикові си-туації в суспільному житті.

2.         Подолання (репресія) випадкових подій, появі яких усе ж не вдалося запобігти.

3.         Задоволення потреб, які виникли внаслідок дії ризику (компен-сація втрат, збитків).

Страхування в запитаннях та відповідях

Наведений троїстий поділ антиризикової діяльності був повсюд-но визнаний фахівцями за такий, якому властиві ознаки системнос-ті та комплексності. Згодом названі методи антиризикової боротьби були трансформовані у специфічні функції страхування.

Розвиток економічної, страхової науки засвідчив, що антиризи-кова діяльність має ґрунтуватися на залученні значно ширшого кола інструментів управління. Їхній склад та послідовність застосування визначаються багатьма чинниками, які впливають на господарський процес чи стан суспільного буття.

Найповніша сукупність послідовних заходів антиризикової ді-яльності, застосування яких має комплексний, системний характер, у сучасній економічній теорії та практиці визначається терміном ан-гломовного походження – «Ризик-менеджмент» (risk management), тобто управління ризиками у його найширшому розумінні. Як система, ризик-менеджмент утворюється з ряду послідовних ета-пів, які, у свою чергу, складаються з низки різноманітних заходів організаційно-фінансового характеру. Зазначені етапи набувають такого змісту:

1.         Аналіз ризику.

2.         Контроль за ризиком.

3.         Фінансування ризику. Аналіз ризику є комплексним етапом, протягом якого передба-чається послідовна кваліфікація та квантифікація ризику, а саме:

 

-          діагностика, або ідентифікація, ризиків (кваліфікація);

-          оцінювання ризиків кількісними методами (квантифікація);

-          визначення послідовності наступних дій на підставі загальної оцінки ризику в даній конкретній ситуації. Початковим кроком на етапі аналізу ризику є вивчення ситуації

з погляду можливості та причин його появи в суб'єкта господарю-вання – носія ризику. На появу ризиків впливають різні причини, які умовно можна поділити на зовнішні та внутрішні. Зовнішні при-чини, як правило, виводяться з умов довкілля, розташування гос-подарського суб'єкта на певній території, стану попереджувальної інфраструктури. Суб'єкт не має значного впливу на зовнішні причи-ни. Внутрішні причини – це стан та вид належного суб'єктові майна, характер технології виробництва чи іншої діяльності, а також стан власних засобів безпеки (попередження ризиків). Досить важливою внутрішньою причиною є ступінь усвідомлення суб'єктом господа-рювання чи іншим носієм потенційного ризику остаточних можли-Модуль вих наслідків появи ризику. Суб'єктивне ставлення до ризику може бути двояким: негативним або позитивним. Негативне ставлення до ризику означає його повне або ж часткове ігнорування. Така по-зиція суб'єкта у страховій теорії характеризується поняттям аверси ризику і досить часто саме вона є причиною останнього.

Засобами якісного аналізу мають бути виявлені негативні наслід-ки ризику в усіх сферах діяльності господарського суб'єкта. Так, ри-зик пожежі може виявити свої наслідки у сфері технологічного про-цесу, виробничо-господарської діяльності, фінансово-економічній та в соціальній. Проте відбувається це в певній послідовності.

Комплексна діагностика ризиків дає змогу простежити не лише їхній розвиток та сфери поширення, а й негативні наслідки куму-ляції таких ризиків, тобто взаємного їх впливу і нагромадження. З метою виконання цього значного за обсягом завдання слід залучати найрізноманітніші джерела інформації та використовувати найдо-сконаліші методи кваліфікаційного аналізу ризиків. Найважливіші з цих методів такі:

-          аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

-          аналіз свідчень працівників;

-          документальний аналіз господарської діяльності;

-          аналіз організації об'єкта дослідження;

-          аналіз окремих контрольних перевірок. Слідом за ідентифікацією ризику і визначенням сфери його по-ширення, виникає потреба кількісно оцінити ризик. Здійснюючи операцію щодo класифікації ризику, необхідно брати до уваги два взаємопов'язані аспекти:

 

-          максимальну величину збитку, який може виникнути за певно-го ризику;

-          імовірність настання події, яка може призвести до максималь-ного збитку.

Кількісне оцінювання ризиків здійснюється з допомогою актуар-них розрахунків, виконання яких потребує достатньої статистичної та математичної бази. Кількісна оцінювання ризиків відбиває сту-пінь їхньої економічної загрози.

Підсумки аналізу якісних та кількісних характеристик ризиків є підставою для визначення стратегії антиризикової діяльності в майбутньому, тобто подальших дій, які зводяться до встановлення контролю над ризиками або фінансування потреб, що виникли вна-слідок прояву ризиків.

Страхування в запитаннях та відповідях