12. Ознаки класифікації


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлен-ня етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасно-му капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхових

Страхування в запитаннях та відповідях

послуг за часом їхнього виникнення (докладніше див. підрозділ 1.2). Така класифікація має швидше теоретичне, ніж практичне значен-ня. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися в процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тен-денції його розвитку, будувати страхові правовідносини з урахуван-ням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування ін-вестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукуп-ність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша група об'єднує ті договори страхування, які не лише задо-вольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагрома-дження й капіталізацію страхових внесків. Такі договори охоплюються поняттям «Life assurance» – «страхування життя». Хоча не обов'язково, щоб у конкретному виді страхування йшлося саме про страхування життя. Прикладом подібних договорів є договори індивідуального страхування життя, страхування дітей до повноліття і вступу до шлю-бу, страхування додаткової пенсії тощо. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 років і більше.

Друга група договорів – це ті договори, які обслуговують по-треби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є догово-ри страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об'єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» – «не-життя», або «загальне страхування». В українській практиці, термін «не-житгя», як правило, не вжива-ється; зазвичай у такому разі використовують термін «ризиковані види страхування», або «види страхування інші, ніж життя», або ж «загальні види страхування».

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і глибокий зміст.

Річ у тому, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що проводить загальні види страхування. Необхідність збереження дов-гострокових заощаджень страхувальників за договорами страхуван-Модуль ня життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги. Для них, як правило, передбачається підвищений розмір статутного капіталу. Установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчислюються окремо за кож-ним договором страхування з використанням методів актуарної ма-тематики. Доходи таких компаній у вигляді внесків за договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню.

Довгостроковість зобов'язань за договорами страхування жит-тя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгострокових вкладень у загальному обсязі власних інвестицій. Це стає можливим завдяки тому, що договори страхування життя укладаються на довгий строк, а обов'язки з виплат страхувальникам, як правило, значно віддале-ні в часі і, крім того, піддаються досить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує року), орієнтовані здебільшого на ко-роткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби еконо-міки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

З огляду на ці розбіжності, в більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійсню-вали страхування життя і загальне страхування. У країнах Європей-ського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 р. Страховий ри-нок чітко поділений на ринок страхування життя і ринок загального страхування. Відповідним чином будується і статистика.

У нашій країні заборона на створення композитних компаній іс-нує з 1 січня 1997 р. Законодавством України передбачено, що ком-панії, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування, і навпаки.

Іноді практика страхування потребує комплексного страхового за-хисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим по-лісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випадок одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержу-вати класифікації не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страху-вальника. Тому в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад,

Страхування в запитаннях та відповідях

автотранспортне страхування, морське та авіаційне страхування, стра-хування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується стра-ховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:

-          особистого страхування (об'єкти – життя, здоров'я і працездат-ність страхувальників або застрахованих);

-          майнового страхування (об'єкти – майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

-          страхування відповідальності (об'єкт – відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником житло, здоров'ю, майну третьої особи). Безперечна перевага такої класифікації полягає в тому, що вона

значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страхо-вими компаніями, що, з огляду на інтернаціональний характер стра-хового бізнесу, є дуже позитивним.

Іноді існує потреба в класифікації за формою організації (юридич-ним статусом) страховика. Така класифікація використовується пере-важно з метою забезпечення державного регулювання страхової діяль-ності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному аспекті. У цьому плані можна виокре-мити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодав-ством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).