107. Сутність співстрахування та механізм його застосування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

Один і той самий об'єкт страхування може бути застрахований за одним договором страхування і, за згодою страхувальника, кіль-кома страховиками.

Співстрахування – страхування, при якому два та більше стра-ховиків беруть участь визначеними частками у страхуванні одного

Модуль й того самого ризику, видаючи спільні чи окремі поліси, кожний на страхову суму у своїй частці.

При цьому договір має містити умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

За наявності угоди між співстрахувальниками та страхувальни-ком один зі співстраховиків може представляти всіх інших у відно-синах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.

На практиці страховик, котрий бере участь у страхуванні в мен-шій частці, підпорядковується умовам, узгодженим страховиком, що має більшу частку. Однак це не зобов'язує його, як прийнято у пропорційному перестрахуванні, підпорядковуватися всім рішен-ням лідируючого страховика та сплачувати свою частку у збитках на тій підставі, що інші страховики сплатили свої частки.

Якщо страхувальник застрахував об'єкт не на повну суму, він розглядається як один із страховиків і несе відповідальність за не-дострахованою часткою. Інколи страховики, які беруть участь у співстрахуванні, вимагають, щоб страхувальник сам виступав спів-страховиком, тобто утримував на власній відповідальності частину ризику.

Інколи співстрахування розглядається як окремий випадок пере-страхування, коли одночасно кілька страховиків за взаємним узго-дженням приймають чи передають на страхування великі ризики.

І це не випадково. Хоча з юридичного погляду співстрахуван-ня та страхування різні, за своєю економічною сутністю вони дуже схожі. В обох випадках здійснюється розподіл страхових внесків та страхових виплат, наявна співучасть у преміях та страхових ризи-ках. В обох випадках відповідно координуються страхові фонди різ-них страховиків (перестраховиків), які одночасно беруть участь в одному й тому самому страхуванні.

Співстрахувальні ознаки можна спостерігати на прикладі пе-рестрахувальних пулів (об'єднань, фондів).

Пул ґрунтується на концепції взаємності. Сутність його полягає в тому, що премія та суми збитків за відповідними ризиками переда-ються до пулу, який розподіляє проходження операцій між членами пулу згідно з розміром премії, що її передано до пулу.

Розрізняють два типи пулів: пули страхування та пули пере-страхування.

Страхування в запитаннях та відповідях

Зауважимо, що багато з пулів не виправдали надій, оскільки се-редній результат діяльності страхових компаній, які не були члена-ми пулів, був вищий, ніж у членів пулу.

Проте створення пулів було доречним під час страхування ри-зиків з потенційною катастрофічною відповідальністю (напри-клад, страхування атомних електростанцій, авіаційних ризиків). Об'єднання страховиків до пулів відбувається також за каско суден, у разі страхування нафторизиків, коштовностей тощо.

Раніше в деяких країнах пули створювались для скорочення об-сягу операцій з перестрахування, що виходять за межі країни.

Об'єднання страховиків до пулів виправдане також в разі прове-дення небажаних з технічного погляду страхових операцій або неве-ликих та вузькоспеціалізованих операцій окремих страховиків, для яких важливо утримати спеціалістів у цій галузі, також виправдовує діяльність пулів. Мало місце створення регіональних перестрахову-вальних пулів, мета яких полягала в міжнародному розподілі ризи-ків.

Учасники пулу зобов'язані приймати всі зазначені в угоді ри-зики тільки в межах пулу. Вони також повинні брати участь в усіх ризиках, що передані до пулу, чи колективно підписаних усіма його членами.

Нерідко через пул здійснюється перестрахування ризиків. У такому разі договори страхування спочатку укладаються окреми-ми його учасниками, а надалі передаються повністю до пулу. Част-ка кожного члена пулу в перестрахуванні визначається на підставі пропорційного розподілу. Частка, яку отримує кожний з учасників пулу, має вигляд фіксованого відсотка.

Пул, створений на базі співстрахування, має принципові осо-бливості. Він відрізняється від перестраховувального пулу тим, що в полісі, який видається страхувальнику, зазначається перелік членів пулу, які беруть участь у страхуванні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. У тому разі, коли в пулах зі співстрахування беруть участь і професіональні перестраховики, які не укладають прямих договорів страхування, їхня частка повинна бути погоджена і підпи-сана прямими страховиками, що беруть участь у конкретному пулі.

Кожний із учасників пулу бере участь у ризиках, що покрива-ються пулом, на підставі схеми пропорційного розподілу. Частка кожного члена пулу визначається у відсотках від загальної місткос-ті пулу під час його створення. Із зарубіжної практики відомі також

Модуль випадки визначення частки в абсолютних частках (наприклад, 15 із 100 часток), а інколи і в фіксованих сумах. Для країн з високим рів-нем інфляції такий метод визначення пайової участі не зручний.

Один із головних принципів організації страхового пулу – це визначення ліміту його відповідальності.

Ліміт відповідальності пулу, чи максимальний обсяг зобов'язань за договором страхування, що укладений від імені пулу, установлю-ється в угоді про пул як сукупність максимальних обсягів відпо-відальності кожного учасника пулу. У свою чергу, максимальний обсяг відповідальності кожного страховика за окремим ризиком за договором страхування не може перевищувати 10% сплаченого ста-тутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резер-вів страховика.