TEMA 9. ПЕРЕСТРАХУВАННЯ TA СШВСТРАХУВАННЯ 9.1. Теоретичні відомості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 

Загрузка...

Перестрахування - це особливий вид договірних економі-чних відносин, у процесі яких страховик (надалі цедент), прий-маючи на страхування ризики, визначену частку по них з ураху-ванням своїх фінансових можливостей з метою забезпечення фі-нансової стійкості і рентабельності страхових операцій передає на погоджених умовах іншим страховикам (перестраховикам). Одночасно передається і відповідна частка страхової премії.

Умовно схему процесу перестрахування можна представити таким чином (див. рис.5).

перестрахова

Страховикі                 Страховикг (перестраховик)           <Г

(цедент)         частка ризику           

           

 

                       

            _JL      }

Страхова

премія

Страхувальник         

ризик

цесія

ретроцесія

Рисунок 5. Схема процесу перестрахування

На сучасному етапі зростає роль перестрахування в ринко-вій економіці, оскільки має місце процес концентрації капіталу і збільшення вартості об'єктів страхування (збільшення обсягу ви-робництва підприємств, суми ризиків космічних технологій, збі-льшення вантажопідйомності суден і т. ін.). Перестрахуванням досягається перерозподіл суми збитку між багатьма страховика-ми, чим забезпечується підвищення фінансової стійкості кожного окремого страховика.

Відповідно до закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування, якщо страхова сума за окремим об'єктом або видом страхування перевищує 10% сплаченого статутного капіталу і сформованих страхових резер-вів, причому в перестрахування можна передати суму ризику, що не перевищує 50% фактично сформованих резервів за ризикови-ми видами страхування.

Особливість процесу перестрахування полягає в тім, що по-вну відповідальність перед страхувальником несе прямий страхо-вик, тобто цедент. Згода страхувальника на передачу частки ри-зику перестраховику не потрібна. He існує ніяких договірних вза-ємин між страхувальником і перестраховиком. Взаємини цедента і перестраховика, у свою чергу, регулюються договором пере-страхування.

У перестрахуванні важливе значення має встановлення пра-вильного ліміту перестрахування, оскільки разом з переданою ча-сткою ризику передається і частка отриманого цедентом страхо-вого платежу.

Визначальним фактором при передачі ризику в перестраху-вання є економічно обґрунтований рівень суми, у межах якої цедент може залишити ризики на власній відповідальності без збитку для фінансової стійкості. Даний рівень називається лімітом власного утримання цедента. Серед факторів, що впливають на встановлен-ня ліміту власного утримання цедента, можна вказати такі:

-          середня збитковість за прийнятими на страхування ризи-ками;

-          обсяг отриманих страхових премій за прийнятими ризи-ками;

-          рівень витрат на ведення справи за даним видом страху-вання;

-          територіальний розподіл застрахованих об'єктів;

-          підготовленість і досвід андерайтерів (фахівців з оцінки ризику, прийнятого в перестрахування).

Економічно доцільним вважається встановлення ліміту вла-сного утримання цедента стосовно всіх страхових ризиків одного виду страхування або стосовно однорідних об'єктів (промислові підприємства, морські перевезення, авіаційне страхування).

Договори перестрахування - це спосіб оформлення й основа правовідносин між прямим страховиком і перестраховиком. По-ложення сучасних договорів сформульовані коротко і використо-вують спеціальну термінологію.

Незважаючи на спроби уніфікації, не розроблено типових форм і норм, які б визначали зміст договору перестрахування. Право, що регулює зміст договорів перестрахування, знаходиться в процесі розвитку і повинне постійно адаптуватися до швидко змінюваних потреб ринку перестрахових послуг.

Документ, що є основою для підписання договору про пере-страхування, є коротким викладом найбільш важливих умов і ін-формації про ділового партнера і називається сліпом (slip). У ньому визначаються вид і тип перестрахування; кількість ліній; розмір утримання; місцезнаходження ризику, що підлягає пере-страхуванню; перестрахова премія і максимальна відповідаль-ність перестраховика.

Як страхові, так і перестрахові операції часто відбуваються з використанням посередників.

Перестрахові брокери - юридичні особи, що здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, що має пот-ребу в перестрахуванні. Дозволяється здійснення діяльності стра-хового і перестрахового брокера однією юридичною особою за умови дотримання усіх вимог до роботи страхового і перестрахо-вого брокера.

Перестрахові брокери, на відміну від страхових, мають пра-во відповідно до діючого законодавства працювати з іноземними страховиками. Перестрахові брокери-нерезиденти можуть оказу-вати послуги тільки через постійні представництва в Україні, що мають бути зареєстровані як платники податку відповідно до за-конодавства України і включені до державного реєстру страхових і перестрахових брокерів.

У процесі розвитку перестрахових відносин склалися такі методи перестрахування: факультативне, облігаторне, факуль-тативно-облігаторне, облігаторно-факультативне.

Історично першою формою перестрахування, що викорис-товувалася протягом декількох століть, було факультативне. Лише в XIX ст. перестрахування стало активно розвиватися, ви-никло багато нових видів перестрахового захисту.

Процес факультативного перестрахування являє собою ін-дивідуальну угоду, що стосується, як правило, одного ризику. Особливість полягає в тому, що цеденту і перестраховику нада-ється повна воля в прийнятті рішень щодо того, скільки ризиків і які саме будуть передані до перестрахування. Перестрахові пла-тежі з факультативного перестрахування стягуються незалежно від розміру платежів, отриманих цедентом при укладанні первіс-них договорів страхування.

Якщо використовують термін «факультативне перестраху-вання», маючи на увазі техніку перестрахування, розуміють «ви-рішення в кожному окремому випадку», тобто прямий страховик сам вибирає, кому запропонувати ризик у перестрахування, а пе-рестраховик, зваживши усі за і проти, вирішує, чи прийняти на себе частину ризику й у якому обсязі.

Пропозиція прямого страховика про факультативне пере-страхування повинна містити усю важливу інформацію про ри-зик, що дозволила б перестраховикові правильно його оцінити.

3 того моменту, як зроблена пропозиція про перестрахуван-ня, і до початку факультативного перестрахування може минути значний проміжок часу, що невигідно для цедента. Тому украй важливо надати перестраховику максимум необхідної інформації. У протилежному випадку, відповідаючи на його питання, прямий страховик витратить багато часу. У деяких випадках з цієї причи-ни в нього можуть виникнути складності з забезпеченням пок-риття ризику.

Після того як перестраховик вивчив інформацію, пов'язану з ризиком, він повідомляє прямому страховику, яку частку (у від-сотках або абсолютній сумі) він прийме у факультативне пере-страхування. Звичайне підтвердження робиться телефоном, теле-факсом або відправленням підписаної копії пропозиції з вказів-кою частки, на яку згодний перестраховик. Умови укладеного в такій формі договору перестрахування через деякий час (прибли-зно 4 тижні) звичайно заново підтверджуються у формі бордеро, підписаного обома сторонами. Якщо ж перестраховик не відпові-дає на пропозицію, його мовчання не може розглядатися як ак-цепт (згода).

Якщо сторони не домовилися про інше, договір факультати-вного перестрахування починає діяти з моменту одержання акце-пту. Істотні зміни умов договору прямого страхування (напри-клад, що стосується страхової суми, ставки премії, застрахованих ризиків) у період його дії обов'язкові для перестраховика тільки в тому випадку, якщо він дав на те свою згоду.

Дія договору факультативного перестрахування припиня-ється автоматично після закінчення встановленого терміну. За визначений період до закінчення терміну договору, прямий стра-ховик, як правило, пропонує перестраховику продовжити дію до-говору і повідомляє йому про зміну умов договору прямого страхування і про статистику проходження договору. Перестраховик може відмовитися від пролонгації договору.

У сучасній повсякденній практиці поряд з факультативним перестрахуванням здійснюється облігаторне перестрахування.

Облігаторна форма полягає в тому, що цедент зобов'язуєть-ся передати визначену частку у всіх ризиках, прийнятих на стра-хування, перестраховику в тому випадку, якщо їх страхова сума перевищує економічно обґрунтований рівень власної участі цеде-нта. Платежі перестрахування визначаються, як правило, у відсо-тках від суми страхових платежів, одержаних страховиком при висновку договорів страхування. Облігаторна форма є більш ви-гідною для цедента ніж факультативна. Облігаторний договір ук-ладається на невизначений термін із правом взаємного розірвання за попереднім повідомленням.

Якщо у визначеній сфері страхування цедент змушений регу-лярно звертатися до факультативного перестрахування, він буде за-цікавлений в укладанні договору факультативно-облігаторного перестрахування (договір відкритого покриття, відкритий ко-вер). Відповідно до такого договору, прямий страховик може на власний розсуд передавати в перестрахування визначені категорії ризиків. Вони повинні бути, по можливості, точно оцінені. Пере-страховик зобов'язується приймати передані частки ризиків. У да-ному договорі відсутня важлива особливість факультативного пере-страхування, а саме - право перестраховика відмовитися від ризику. Проте, замість цього, він одержує можливість розширити сферу сво-єї діяльності й установити в ній визначений баланс, а не тільки за-йматися перестрахуванням окремих ризиків. При цьому важливо, що в даний договір включаються ризики, імовірність настання яких висока, тобто цедент не може робити добору ризиків, невигідних для перестраховика. Щоб такий вибір не зачіпав його інтересів, пе-рестраховик може здійснювати детальну перевірку бордеро і при цьому уважно підходити до вибору цедентів і уважно стежити за проходженням договору.

Залежно від системи розподілу ризиків між цедентом і пере-страховиком, зазначають пропорційні і непропорційні договори перестрахування.

Пропорційне перестрахування характеризується тим, що розподіл відповідальності сторін визначається на базі страхової суми ризику. Частка перестраховика в кожному переданому йому

ризику визначається у певному співвідношенні з власною участю цедента. Участь перестраховика у відшкодуванні збитку й отри-маної премії визначається за тим же співвідношенням. За резуль-татами проходження пропорційних договорів цедент, як правило, отримує перестрахувальну комісію (тантьєму). Розмір тантьєми визначається умовами конкретного договору перестрахування.

У практиці перестрахування відомі основні типи договорів пропорційного перестрахування: договори на базі квоти і догово-ри на базі ексцедента сум.

Квотні договори перестрахування характеризуються уста-новленням визначеної частки (квоти) участі перестраховика у всіх ризиках одного виду, прийнятих цедентом. Участь перестра-ховика в премії і відшкодуванні збитку чиниться відповідно до даної квоти. Наприклад, якщо цедент має договір перестрахуван-ня з 60%-ою квотою, перестраховується ризик на суму 100 тис. гр. од., то власне утримання цедента складе 40 тис. гр. од., a участь перестраховика - 60 тис. гр. од. Аналогічним чином буде здійснюватись і врегулювання збитків.

Квотний договір має таки переваги:

-          на власному утриманні цедента залишається та частина відповідальності, що відповідає його фінансовим можливостям;

-          квотний договір не вимагає великих фінансових витрат на його обслуговування;

-          страховик звільняється від необхідності передавати дета-льну інформацію про передані до перестрахування ризики.

Квотні договори перестрахування використовуються тоді, коли компанія починає вести діяльність у новому для неї виді страхування, за яким не існує чітких статистичних даних, у тих видах страхування, де досить великий обсяг страхової відповіда-льності поєднується з відносно стабільними страховими сумами (наприклад, страхування цивільної відповідальності на транспор-ті або страхування автокаско).

Основним недоліком квотного перестрахування є те, що в перестрахування передаються всі ризики однієї групи, як великі, так і малі - за відповідною квотою. Разом з переданими ризиками передається і частина отриманих за ними страхових премій.

Договори ексцедента сум характеризуються тим, що в пе-рестрахування передаються тільки ті частки страхових ризиків, що перевищують заздалегідь встановлений рівень участі цедента

(ліміт). Ризики в перестрахування передаються певними частками (лініями), кожна з яких дорівнює встановленій участі цеденту. Дані частки, передані одному або декільком перестраховикам, складають місткість ексцедента.

Ексцедент - ліміт відповідальності перестраховика по пе-реданих цедентом частках ризиків, що встановлюється в договорі рівним визначеній кількості власних утримань передавальної компанії (кількості ліній).

Таким чином, при укладанні договору встановлюється лі-міт власного утримання цедента - максимальна ціна лінії; ви-значена сума, у межах якої цедент братиме участь у покритті страхових ризиків. Реальний рівень участі цедента - реальна ціна лінії, що за певних умов може бути меншою від встанов-леного ліміту. Таким чином, стає зрозумілим, що залежно від оцінки цедентом страхового ризику, змінюється не кількість ліній, а величина лінії, що відбиває реальну відповідальність цедента по визначених ризиках.

Перевагою договору ексцедента сум можна вважати можли-вість передавати до перестрахування тільки суми ризиків, що пе-ревищують ліміт власного утримання цедента. Недолік полягає в необхідності обробки кожного ризику на предмет визначення то-чної суми власного утримання і часток (ліній) перестрахового до-говору. Таким чином, витрати на обслуговування подібних дого-ворів значно вищі, ніж на обслуговування квотних. Договори ек-сцедента сум переважно використовують в страхуванні від вог-ню, від нещасних випадків, а також у страхуванні життя.

Непропорційне перестрахування характеризується тим, що розподіл відповідальності відбувається на базі конкретного заявленого збитку. Розрахунки між сторонами охоплюють тільки остаточні показники діяльності цедента за підсумками визначе-ного періоду. Метою непропорційного перестрахування є захист фінансових інтересів цедента, що можуть бути залежні від впливу малої кількості надзвичайно великих збитків або великої кількос-ті дрібних і середніх збитків. Відповідно до цього одержали роз-виток два види договорів непропорційного перестрахування - до-говори перестрахування перевищення збитку (ексцедента збитку) і договори перестрахування перевищення збитковості (ексцеден-та збитковості).

Договори перестрахування ексцедента збитку використо-вуються в тому випадку, коли цедент прагне до забезпечення фі-нансової рівноваги страхових операцій у цілому, що може бути порушена виплатами в особливо великих розмірах по деяких ри-зиках страхового портфеля. В умовах договору повинні бути пе-рераховані конкретні ризики страхового портфеля, що підлягають перестрахуванню. У договорі встановлюється межа максимальної участі цедента у покритті збитку (пріоритет цедента) і участь перестраховика (ексцедент).

Перестраховик бере участь у покритті збитку, що перевищує пріоритет цедента, але в межах свого обговореного ліміту участі.

У договорі ексцедента збитку може здійснюватися покриття кожного окремого ризику («по ризику») або наслідків кумуляції збитків (серії ризиків), викликаних настанням однієї події («по події»).

За першим ексцедентом збитку може випливати другий екс-цедент, що визначається потребами передавальної компанії»

Якщо існує необхідність одержати значний перестрахуваль-ний захист для портфеля з необмеженою відповідальністю, до-сить часто укладають кілька послідовних договорів перестраху-вання ексцедента збитку, при цьому сума пріоритету і першого ексцедента збитку є пріоритетом для другого ексцедента і так да-лі. Іншою причиною поділу перестрахування на кілька ексцеден-тів може бути необхідність у визначенні нижнього рівня, найчас-тіше підданого збиткам (так зване «робоче покриття») і катаст-рофічного рівня, що може бути задіяним тільки у випадку над-звичайно великих збитків. Для розміщення кожного з таких видів перестрахування існують різні ринки. Залежно від андерайтерсь-кої політики деякі професійні перестраховики віддають перевагу тому або іншому покриттю.

Договори перестрахування ексцедента збитковості охоп-люють весь страховий портфель і ставлять метою захист фінан-сових інтересів цедента від наслідків надзвичайно великої збит-ковості. Договором установлюється граничний рівень збитково-сті (stop loss), що цедент покриває самостійно. Перестраховик зобов'язується цеденту вирівняти перевищення збитковості понад встановлений у договорі рівень, однак у межах свого ліміту учас-ті (ексцедента).

Перестрахова премія no договорах непропорційного пере-страхування розраховується незалежно від кожного окремого ри-зику, як фіксована сума для всього перестрахового портфеля. Фа-ктор адміністративних витрат не береться до уваги, перестраху-вальна комісія цеденту не виплачується.

Розрахунок перестрахової премії по договорах непропорційно-го перестрахування здійснюється з урахуванням таких факторів:

-          за основу для розрахунку береться величина чистої ризи-кової премії (нетто-премії), необхідної для компенсації прогно-зованих збитків при перестрахуванні;

-          застосовується гарантійна надбавка, оскільки по догово-рах непропорційного перестрахування показники збитковості щорічно підпадають під ряд істотних змін. Рівень такої гарантій-ної надбавки залежить від виду страхування, пріоритету цедента, границі відповідальності перестраховика і т.ін.;

-          розрахунок перестрахової премії здійснюється виходячи з ії достатності для покриття додаткових витрат, оплачуваних пе-рестраховиком, таких як брокерська комісія, податки і т.ін.;

-          враховуються витрати перестраховика на можливу ретро-цесію.

У деяких випадках альтернативою перестрахуванню може стати співстрахування.

Співстрахування - страхування, при якому два або більше страховиків беруть участь у визначених частках у страхуванні то-го самого ризику, видаючи спільний або окремі страхові поліси (кожний на страхову суму в межах своєї частки).

Договір співстрахування містить положення, що визначають права й обов'язки кожного страховика. На практиці інтереси всіх співстраховиків перед страхувальником може представляти один з учасників. Страховик, що бере участь у співстрахуванні в мен-шій частці, порядковується умовам страховика, що має велику частку участі в покритті ризику.

Значне місце в співстрахуванні посідають організації, що звуться пулами.

Пул - це добровільне об'єднання страховиків з метою співс-трахування або перестрахування значних ризиків

Участь у пулі передбачає, що страховики самостійно визна-чають суму своєї відповідальності щодо ризиків, а частину, що залишилася, передають до пулу на визначених умовах.

Перестраховий пул є, свого роду, посередником, що розпо-діляє передані до перестрахування ризики між своїми учасника-ми. Наявність перестрахових пулів важлива для країн з невели-кою місткістю страхового ринку. Подібні об'єднання дозволяють страховикам приймати на страхування значні суми ризиків, не виходячи за рамки вітчизняного ринку.

Перестрахові пули бувають таких видів:

1.         Ринковий пул. Створюється як об'єднання страхових ком-паній, що діють на національному або міжнародному ринку для прийняття катастрофічних ризиків або ризиків нових видів (на-приклад, ядерних ризиків).

2.         Централізований пул. Створюється на державній основі з метою запобігання відтоку значного обсягу коштів у виді пере-страхових премій закордонним перестраховикам. У цьому випад-ку страхові компанії, які ведуть діяльність на території даної держави, зобов'язані передати до централізованого пулу для пе-рестрахування всі ризики або їх частки.

3.         Андерайтерський пул. Створюється страховими компані-ями, які не мають достатнього досвіду в страхуванні визначених ризиків. У цьому випадку доцільним вважається об'єднання з бі-льше досвідченими компаніями, які мають велику місткість з ме-тою підвищення конкурентноздатності.

Пул, створений на базі співстрахування (страховий пул), відрізняється від перестрахового пула тим, що в полісі, який ви-дається страхувальнику, вказується перелік членів пула, які бе-руть участь у страхуванні визначеного ризику, а також частка кожного учасника в страховій сумі.

Кожний з учасників пула бере участь як у тих ризиках, що він сам прийняв і передав до пулу, так і в інших ризиках, переда-них до пулу іншими учасниками. Це дає можливість кожному учасникові збільшити кількість ризиків, прийнятих на страхуван-ня, поліпшити структуру страхового портфеля, зменшити імовір-ність кумуляції ризиків.

На принципи організації страхового пула впливають такі фактори:

-          мета і задачі створення;

-          специфіка ризиків, для страхування яких створюється пул;

-          особливості національної економіки, правова і нормативна база, яка регулює діяльність пулів у тій або іншій державі.

За допомогою страхових і перестрахових пулів вирішуються такі основні задачі:

-          за рахунок об'єднання фінансових ресурсів страховиків створюються умови для страхування катастрофічних і унікальних ризиків;

-          збільшується фінансова стійкість страховиків, підвищу-ються гарантії виконання страховиками своїх зобов'язань перед страхувальниками.

Особливо важливим є створення страхових і перестрахових пулів для країн з невеликою місткістю національного страхового ринку. В Україні на сьогоднішній день зареєстровані такі об'єд-нання страховиків якЯдерний пул (страхування ядерних ризиків), Авто-каско пул (страхування транспортних засобів), до якого ввійшли страховики, що спеціалізуються в даних галузях.

Український страховий бізнес нині представлений страхо-вими компаніями з не більш ніж десятирічним досвідом роботи в умовах ринку. Потреби в покритті ризиків в українській економі-ці ростуть швидше, ніж статутні фонди страховиків. Необхідність прийняття на страхування деяких видів ризиків (авіаційних, кос-мічних і т.д.) диктує також необхідність перестрахування їх за кордоном, оскільки місткісті всього українського страхового ри-нку може бути недостатньо для погашення суми збитку.

Реальна місткість вітчизняного ринку, доступна для пере-страхування, оцінюється експертами не більш ніж у 10 млн дол. США. Необхідність роботи з перестраховиками-нерезидентами, таким чином, є об'єктивним фактом. Однак проведення даного процесу ускладнюється, по-перше, тим, що разом з ризиками за рубіж передаються перестрахові платежі у валюті, що негативно позначається на економіці України в цілому, а також невідповід-ністю порядку і правил проведення перестрахування в Україні і на світовому ринку.

У цьому зв'язку у вітчизняних страховиків є дві альтернативи:

-          покупка перестрахового захисту у ведучих закордонних перестраховиків;

-          вихід на альтернативні ринки ближнього зарубіжжя (Ро-сія, Прибалтика, Молдова й ін.) і використання всіх внутрішніх резервів.

Показники ринку перестрахування в Україні наведені у до-датку В.

Залучення іноземних страховиків і перестраховиків на наці-ональний страховий ринок України має безсумнівні переваги, та-кі як поліпшення якості обслуговування в сфері страхування і пе-рестрахування, передача нових технологій, досвіду; посилення конкуренції між учасниками страхового ринку; вдосконалення регулювання страхової діяльності з боку держави з використан-ням міжнародного досвіду. Однак не можна не відзначити і труд-нощі вибору даної стратегії. Вихід на європейські ринки для українських страховиків обмежують такі фактори:

-          недостатні фінансові ресурси;

-          «закритість» вітчизняного страхового бізнесу, неможли-вість одержання достовірної і повної інформації про ділового партнера;

-          недостатній досвід компаній у керуванні ризиками, відсут-ність інформаційного і статистичного забезпечення;

-          невідповідність українського страхового і перестрахового законодавства світовим нормам.

Таким чином, для більшості малих і середніх українських компаній альтернативою буде або передача ризиків лідируючим вітчизняним страховикам з метою подальшої ретроцесії, або орі-єнтація на ринки ближнього зарубіжжя.

Слід відмітити, що рішення вітчизняних страховиків орієн-туватися на ринки країн колишнього СНД не випадково. Цьому, безумовно, сприяла ратифікація Україною міжнародних догово-рів про запобігання подвійного оподатковування. Сучасні стра-хові ринки країн колишнього СНД мають схожу систему страху-вання, є більш доступними в плані умов прийому ризиків і тари-фів, мають подібні проблеми розвитку. Тому вирішення загаль-них проблем недоліку місткості страхових ринків за допомогою інтеграції, зближення законодавчих основ страхової діяльності, обміну досвідом економічно виправдано.

Перевагами «місцевого» перестрахування є:

-          доступність;

-          простий доступ до західних ринків через облігаторні пок-риття локальних компаній;

-          відсутність різних законодавчих перешкод;

-          гнучкі ціни й умови перестрахування;

-          можливості співстрахування значних ризиків.

Як недолік, звичайно ж, треба зазначити недостатній рівень якості і надійності в порівнянні з зарубіжним.

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України і Держав-ної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, укладання договорів перестрахування з перестраховиками-нерезидентами можливо в таких випадках:

-          перестраховик-нерезидент має досвід роботи у сфері пе-рестрахування не менше 3 років;

-          законодавством країни, де зареєстрований перестрахо-вик-нерезидент, передбачається державний нагляд за страховою (перестраховою) діяльністю;

-          перестраховик-нерезидент не порушував страхового за-конодавства своєї країни.

При укладанні договорів перестрахування за участю пере-страхових брокерів страховики зобов'язані вимагати в них копії відповідних посвідчень щодо їхніх повноважень. Перестраховик, що приймає ризики з України, не повинен мати порушень зако-нодавства про страхову діяльність і з питань легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Відслідковувати виконання вимог повинен Уповноважений орган по нагляду за страховою діяльніс-тю (Держфінпослуг), що буде запитувати необхідну інформацію у зарубіжних наглядових органів.

У тому випадку, якщо обсяги страхових платежів, переда-них до перестрахування нерезидентам, перевищують 50% отри-маних цедентом з початку календарного року страхових плате-жів, цедент подає до Уповноваженого органу декларацію за звіт-ний період за формою, установленою Кабінетом Міністрів Украї-ни. У декларації цедент зобов'язаний надати інформацію про об'-єкти страхування, ризики, участь перестрахових посередників та ін. Уповноважений орган має право проводити перевірки страхо-виків на базі поданих декларацій.

Пріоритетним завданням для України є створення єдиної інформаційної бази з метою зниження фінансових шахрайств у сфері страхування і перестрахування, забезпечення «відкритості» страхового бізнесу. Тільки за наявності і доступності інформації менеджер страхової компанії зможе, зваживши всі «за» і «проти», прийняти кваліфіковане рішення про вибір тієї або іншої стратегії перестрахування.