TEMA 8. ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ 8.1. Теоретичні відомості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 

Загрузка...

Особисте страхування - галузь страхування, що являє со-бою форму захисту від ризиків, які загрожують життю людини, його здоров'ю і працездатності. Страховим випадком у результаті є або дожиття до визначеної дати, або втрата життя, здоров'я, працездатності, у тому числі в результаті нещасних випадків.

Об'єкти особистого страхування не мають об'єктивного кри-терію вартості. Страхувальник може спробувати запобігти тим матеріальним труднощам, що можуть виникнути у випадку втра-ти здоров'я, непрацездатності, утрати годувальника родини.

Страхування життя в його різних видах єднає ризикові й ощадні функції. Можна сформулювати такі основні відмінності договорів особистого страхування:

1.         Об'єктом є сама особистість, що піддається ризику у зв'яз-ку з життям і рівнем фізичної працездатності.

2.         Страхувальник або застрахований має бути персоніфіко-ваним.

3.         Страхова сума не являє собою точного еквівалента збит-ків, а визначається, виходячи з матеріального стану страхуваль-ника і його бажання.

Договори особистого страхування можуть мати як обов'яз-кову, так і добровільну форму. Тривалість договорів особистого страхування (зокрема, страхування життя) набагато перевищує термін дії майнових договорів. Класифікація особистого страху-вання проводиться за різними критеріями:

1.         За видом особистого страхування:

-          страхування життя;

-          страхування від нещасних випадків;

-          страхування на випадок захворювання;

-          довгострокове медичне страхування.

2.         За кількістю осіб, зазначених у договорі:

-          індивідуальне;

-          колективне.

3.         За тривалістю дії договору:

короткострокове (менше 1 року); середньострокове (1 - 9 років);

довгострокове (більше 10 років).

4.         За формою виплати страхової суми:

-          одноразова виплата;

-          у вигляді ренти.

5.         За формою сплати страхових платежів:

-          сплата одноразово;

-          сплата щорічно;

-          сплата щомісяця.

Страхування життя - один з різновидів особистого страху-вання. Передбачає відповідальність страховика в наступних ос-новних випадках:

- смерті страхувальника (застрахованої особи) у плині дії договору;

дожиття застрахованої особи до обумовленої в договорі події або до закінчення дії договору.

Додатково може передбачатися відповідальність у випадку втрати здоров'я та непрацездатності.

Основні види страхування життя подані в таблиці 15.

Добровільне страхування життя пов'язане з наступними ри-зиками: смерть страхувальника (застрахованої особи), тимчасова і постійна втрата працездатності, закінчення трудової діяльності в зв'язку з виходом на пенсію, дожиття страхувальника до закін-чення дії договору або до визначеного віку.

Настання цих подій, крім останнього, може істотно знизити сімейний дохід страхувальника. У зв'язку з цим виплата сум за особистим страхуванням є матеріальною підтримкою.

ТаблщяП. Основні види страхування життя

Вид страхування       Зміст страхування

Змішаие страхуваиия життя            Страхується ризик дожиття до закінчення терміну страхування, до якого можуть бути приєднані й інші ризики, пов'язані з життям, здоров'ям і пра-цездатністю страхувальника

Страхування дітей    Забезпечує інтереси дитини (застрахованої особи), на користь якої укладений договір страхування, у випадку смерті страхувальника

Пенсійне страхування          Проводиться для забезпечення осіб, що виходять на пенсію, додатковим доходом

Продовження таблиці

Вид страхування       Зміст страхування

Страхуванняренти    Здійснюється для одержання додаткового доходу в обумовлений термін або довічний дохід шляхом виплати ренти на накопичену суму

Страхування на випадок смерті      Гарантує виплату страхової суми вигодонабувачу відразу після смерті страхувальника (звичайно включається в договір разом з іншими видами страхування)

Порядок проведення страхування життя в Україні визначе-ний законом України «Про страхування», що у статтях 6 і 8 рег-ламентує такі основні положення.

1.         Страхова сума в договорі страхування життя може вста-новлюватися за окремим ризиком, або за групою ризиків, або за договором у цілому. Розмір страхової суми встановлюється за домовленістю сторін (страховика і страхувальника) при укладан-ні договору.

2.         Страхові виплати здійснюються в розмірі страхової суми або її частин, або у вигляді регулярних послідовних виплат (ану-ітетів), що обумовлюється в договорі страхування.

3.         Договором страхування життя передбачається обов'язкове збільшення розміру страхової суми (розміру виплат) на суму отриманого страховиком інвестиційного доходу від розміщення резервів із страхування життя. При цьому отриманий інвестицій-ний дохід може зменшуватися на суму витрат на ведення справи (до 15% інвестиційного доходу). Величина норми дохідності вка-зується в договорі страхування.

4.         Договором страхування життя може передбачатися індек-сація страхової суми (або суми виплат) за офіційним індексом інфляції за умовою відповідної зміни страхового платежу. Поря-док індексації обмовляється в договорі і визначається правилами страхування і договором страхування.

5.         У випадку несплати страхувальником чергового страхо-вого внеску в обумовлений договором термін, страховик має пра-во в однобічному порядку редуціювати (зменшити) страхову су-му (страхові виплати). Методика редуціювання страхової суми обумовлюється в договорі і затверджується Уповноваженим ор-ганом з нагляду за страховою діяльністю.

6.         У випадку дострокового розірвання договору страхуваль-нику виплачується викупна сума, розрахована математично на день припинення договору залежно від періоду, протягом якого

страхувальник сплачував страхові внески. Методика розрахунку викупної суми обумовлюється в договорі і затверджується Упов-новаженим органом з нагляду за страховою діяльністю.

7.         Договором страхування життя може передбачатися збі-льшення страхової суми (суми виплат) на суми (бонуси), що ви-значаються страховиком щорічно залежно від фінансових резуль-татів його діяльності (участь у прибутку страховика).

8.         У тому випадку, якщо договором при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні виплати, у договорі страхування визначається розмір таких виплат, а страхова сума в цьому випадку не встановлюється.

В країнах Європи на частку страхування життя припадає у середньому від 20 до 70% обсягу страхових премій.

В Україні страхування життя одержало розвиток починаючи з кінця 90-х pp. Валові страхові премії, виплати та рівень виплат зі страхування життя в Україні у 2002-2005рр. наведений у таблиці 18.

Таблиця 18. Валові cmpaxoei премії, виплати тарівень виплат зі страхування життя 2002-2005рр.

Показники     2002    2003    2004    2005

Страхові премії, млн грн      23,9     72,9     186,9   321,3

Страхові виплати, млн грн  2,7       2,6       11,8     9,7

Рівень виплат,%       11,3     3,6       3,3       8,4

Динаміка розвитку страхування життя в Україні в 2000-2005рр. наведена на рис. 2.

 

3,5

2,5

2 %

1,5

0,5

350 300 250 200 150 100 50 0

2000р 2001р 2002р 2003р 2004р 2005р

            гтряупкі премії зі страхування життя

—♦— Частка страхування життя у загальному обсязі страхових

премій           

Рисунок 2. Динаміка розвитку страхування життя в Україні

Частка премій із страхування життя в загальному обсязі премій у 2005р. зросла у порівнянні з 2000р. у 6,6 раза, що є по-зитивною тенденцією. Але частка страхування життя в Україні у порівнянні з іншими країнами свідчить про недостатній розвиток даного сектору страхового ринку. На рисунку 3 наведена частка страхування життя в загальному обсягу страхових премій на 2003р. у деяких країнах Європи.

 

80

60

40

 

Рисунок 3. Частка премій зі страхування життя у загальному обсягу премій

Кількість страхових компаній, що здійснюють страхування життя в Україні на 2005р. складала 50. Більшість цих страхових компаній побудована за участю іноземного капіталу компаній-нерезидентів. Корпоративна структура деяких страхових компаній -лідерів ринку страхування життя в Україні наведена у таблиці 19.

Таблиця 19.

Корпоративна структура деяких компаній зі страхування життя

Компанія зі страхування

життя, зареєстрована в

Україні            Компанія-нерезидент          Участь y капіталі

ЗАТ Aliico AIG Life    American Life Insurance Company (США)     83%

ЗАТ СКГарант Лайф”        Generali Vienna Group AG (Австрія) 51%

ЗАТГраве Украина"           Grazer Wechselsseitige Versich. AG (Австрія)           99,9%

ЗАТ СКЛемма-Вите"         Space International Holding (Великобританія)          90%

BAT „PZU Україна"   Powszechny Zaklad Ubezpieczen (Угорщина)           61%

ЗАТЮпітер"            Vienna Insurance Group (Австрія)      73%

За оцінкою фахівців, чинники, що негативно впливають на розвиток ринку страхування життя в Україні, такі:

1. Низький рівень доходів громадян. За статистикою украї-нці приблизно 45% доходів витрачають на придбання товарів першої необхідності. Кількість родин, де щомісячний дохід пере-вищуює $500 на кожного члена родини, в Україні не більше 400 тис. Тільки зростання добробуту громадян забезпечить попит на програми накопичування коштів.

2.         Відсутність довіри до сфери довгострокового страхування через негативний досвід 90-х років. Значна кількість громадян у колишньому Радянському Союзі втратили свої заощадження, які були розміщені у державній страховій компанії (Держ-страх).Державна страхова компанія на той час не виконала своїх зобов'язань. Заощадження були знецінені через високий рівень інфляції. Довіру населення до інституту страхування треба під-вищувати поступово за рахунок пильного державного нагляду за платоспроможністю та фінансовою стійкістю страховиків. До страхових компаній зі страхування життя у всьому світі ставлять-ся підвищені вимоги щодо отримання ліцензії, статутного капіта-лу, формування резервних фондів та ін. Позитивно вплине на пі-двищення довіри населення публікація у засобах масової інфор-мації звітів органів страхового нагляду, рейтингів страхових ком-паній та ін.

3.         Низький рівень страхової культури населення. Соціологі-чні опитування виявляють, що значна кількість громадян взагалі не має уявлення про те, що таке страхування життя, яким чином воно здійснюється та для чого потрібне. Треба підвищувати рі-вень страхової культури громадян шляхом роз'яснення переваг ощадних страхових програм, постійного інформування щодо іс-нуючих страхових продуктів та фінансового стану страхових компаній, що їх пропонують.

Слабкий розвиток регіональних ринків та інфраструктури. На сьогодні регіональний ринок страхування життя практично ві-дсутній. Переважна кількість страхових компаній зі страхування життя веде свою діяльність у Києві, менша кількість - у Дніпро-петровську та Донецьку. Регіональні представництва страховиків не ведуть інформаційних компаній, агентська мережа є нерозви-нутою, тож практично відсутня пропозиція. Спостерігається низька кваліфікація страхових посередників, які неспроможні пере-конати потенційного споживача придбати страховий поліс.

У цьому зв’язку, страхові компанії повинні продумувати регіо-нальну політику, звернути увагу на вдосконалення системи продажу страхових продуктів. Низька кваліфікація страхових агентів часто є наслідком мізерних комісійних. На таких умовах неможливо залу-чити до системи продажу кваліфікованих фахівців. Страховики по-винні підвищувати матеріальну зацікавленість посередників та фор-мувати більш високі вимоги до їхньої кваліфікації.

5. Відсутність державних механізмів стимулювання розвит-ку сектора страхування життя. Страхування життя в усьому світі розглядається як інструмент вирішення соціальних проблем. Ви-плати із страхування життя і страхування додаткової пенсії в ба-гатьох країнах складають основну частину доходів населення пе-нсійного віку. Розвиток страхування життя стимулюється держа-вами з традиційною ринковою економікою, тому що проведення даного страхування зменшує кількість громадян, що цілком за-лежать від соціальних виплат. Крім того, страхування життя є джерелом довгострокових інвестицій в економіку, тому що до-зволяє страховим компаніям накопичувати значні фінансові ре-сурси. Це є ще однією причиною державного стимулювання роз-витку даного сектора страхового ринку за допомогою продуманої системи податкових пільг.

На сьогодні в Україні відсутні законодавчі механізми щодо стимулювання розвитку страхування життя. Наприклад, в Угор-щині останнім часом підприємства залучаються до проведення колективного страхування життя наступним шляхом. Премії за договорами страхування життя робітників (до 7% від заробітної плати), що сплачуються добровільно роботодавцем, відрахову-ються з бази внесків на соціальне страхування та вважаються ви-робничими витратами роботодавця. Сприяв розвитку ощадних страхових програм також закон „Про індивідуальні рахунки пен-сії по старості”. Згідно з положенням закону громадяни, що укла-ли угоди щодо збереження доходів на рахунках інвестиційних фондів та страхових компаній зі страхування життя, звільняються від сплати податку на цей капітал.

Страхування від нещасних випадків - вид особистого страхування, де об'єктом виступають майнові інтереси застрахо-ваної особи пов'язані з тимчасовим або постійним зниженням

доходів унаслідок утрати здоров'я або витратами у зв'язку зі сме-ртю застрахованої особи через нещасний випадок.

Страхування від нещасних випадків одержало значне поши-рення у всіх країнах світу. Воно може бути колективним або індиві-дуальним, здійснюватися в добровільній або обов'язковій формі.

Обов'язкове страхування від нещасних випадків прово-диться з ініціативи держави з метою захисту майнових інтересів осіб визначених професій. При цьому законодавчо встановлюєть-ся перелік об'єктів страхового захисту, обсяги страхової відпові-дальності, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки сторін, а також перелік страхових організацій, яким доручається проведення даного страхування.

Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про страхування» визначає такі види обов'язкового страхування від нещасних випадків:

-          особисте страхування медичних і фармацевтичних праців-ників (крім тих, котрі працюють в організаціях, фінансованих з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом іму-нодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

-          особисте страхування працівників відомчої охорони (крім тих, котрі працюють в організаціях, фінансованих з Державного бюджету України), сільської пожежної охорони і членів доброві-льних пожежних дружин;

-          страхування спортсменів вищих категорій;

-          страхування життя і здоров'я фахівців ветеринарної ме-дицини;

-          особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті;

-          страхування життя і здоров'я тимчасового адміністратора і ліквідатора фінансової організації;

-          страхування медичних та інших працівників державних і комунальних органів охорони здоров'я і державних наукових установ (крім тих, котрі працюють в організаціях, фінансованих з Державного бюджету України) на випадок інфекційних захворю-вань, що зв'язано з виконанням ними професійних обов'язків;

-          страхування персоналу ядерних установок, джерел іоні-зуючого випромінювання, а також державних інспекторів з на-гляду за ядерною і радіаційною безпекою від ризику впливу іоні-зуючого випромінювання.

При обов'язковому страхуванні працівників від нещасних випадків і захворювань страхові суми виплачуються у випадках загибелі або смерті застрахованої особи залежно від розміру за-робітної плати за останньою посадою. У випадку втрати працез-датності або встановленні інвалідності страхові суми виплачу-ються в розмірі, що визначається, виходячи із середньої заробіт-ної плати пропорційно терміну втрати працездатності або залеж-но від установленої групи інвалідності.

Страхування від нещасних випадків на транспорті прово-диться в обов'язковій формі для пасажирів і водіїв залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного й електротра-нспорту (крім внутрішнього міського) на час поїздки, перебуван-ня на вокзалі, у порту, на станції. Пасажири вважаються застра-хованими з моменту оголошення посадки і до моменту завершен-ня поїздки, а водії - тільки на час обслуговування поїздки. Паса-жирами страховий платіж сплачується при купівлі проїзного кви-тка і складає від 2 до 5% вартості проїзду. Сплату страхового платежу за водіїв здійснює юридична особа (транспортна компа-нія) у розмірі до 1% страхової суми на кожного застрахованого. Страхова сума за даним видом страхування встановлена в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Добровільне страхування від нещасних випадків прово-диться в Україні більшістю страхових компаній. Договори добро-вільного страхування від нещасних випадків можуть бути колек-тивними або індивідуальними.

Індивідуальне страхування - здійснюється страхувальником -фізичною особою, що укладає договір стосовно себе або іншої фізичної особи. Сплата страхових платежів виробляється за раху-нок засобів страхувальника - фізичної особи.

Колективне страхування - здійснюється страхувальником -юридичною особою, що укладає договір на користь своїх співро-бітників. Сплата страхових платежів здійснюється за рахунок за-собів страхувальника - юридичної особи, з якою застраховані особи знаходяться в договірних трудових відносинах.

Проведення страхування від нещасних випадків має такі особливості:

1. Наявність обмежень за віком і переліком застрахованих осіб. He можуть бути застраховані особи, визнані недієздатними, інваліди I і II групи, особи, що страдають психічними розладами,

інфіковані ВІЛ. Уводяться, як правило, і вікові обмеження (на-приклад, молодші за 6 років або старші 60 років).

2.         Наявність обмежень за переліком страхових випадків. У договорі страхування встановлюється чіткий перелік страхових подій (нещасних випадків) і випадків, у яких страховик може ві-дмовити в страховій виплаті. Наприклад, не буде зроблена випла-та у випадку навмисних дій страхувальника або застрахованої особи, спрямованих на здійснення страхового випадку, коли при-чиною нещасного випадку був стан алкогольного або наркотич-ного сп'яніння, коли травми були отримані у разі скоєння потер-пілим протиправних дії і т.п.

3.         Розрахунок страхової виплати пропорційно ступеню втрати здоров'я або терміну непрацездатності. У випадку смерті застрахо-ваної особи страхова виплата здійснюється в розмірі 100% страхової суми. У випадку травмування застрахованої особи внаслідок стра-хового випадку виплата здійснюється в процентному відношенні ві-дповідно до таблиці розмірів страхових виплат. Виплата в розмірі 100% здійснюється також у випадках ушкодження спинного мозку, органів зору, ампутації кінцівок та інших важких травм.

4.         Необхідність наявності визначеного переліку документів, що підтверджують факт настання страхового випадку. При на-станні страхового випадку страхувальник повинен повідомити про це страховика не пізніше 1 року з моменту настання нещас-ного випадку. Для одержання страхової виплати до заяви страху-вальника додаються:

 

-          страховий поліс;

-          акт про настання нещасного випадку;

-          довідка з медичної установи, що підтверджує характер ро-зладу здоров'я, або свідчення про смерть застрахованої особи.

5.         Розрахунок тарифних ставок залежно від належності за-

страхованої особи до визначеної групи професійного ризику.

Приблизно, таких груп може бути три. До першої групи відносять

осіб, що безпосередньо не зайняті у процесі виробництва, умови

праці яких не пов'язані з підвищеним ступенем ризику (службов-

ці, учителі, студенти, медичні працівники, домогосподарки і т.п.).

До другої групи відносять осіб, безпосередньо зайнятих у процесі

виробництва (робітники, працівники сільського господарства,

будівельники, працівники транспорту, військовослужбовці і т.д.).

До третьої групи відносять осіб, діяльність яких пов'язана з підвищеним ступенем ризику (працівники карного розшуку, дорож-ньої автоінспекції, автогонщики, інкасатори, монтажники, крано-вики, рятувальники і т.п.). Тарифні ставки встановлюються зале-жно від групи професійного ризику і коливаються, як правило, від 0,5 до 1,5% страхової суми.

Активно розвивається в Україні страхування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або раптових захворювань (асистенс). Його виникнення зв'язане зі зміною способу життя вітчизняних громадян і значним збільшенням кі-лькості закордонних поїздок.

Знаходячись у закордонній поїздці, людина виявляється у незнайомому середовищі. Виклик лікаря, швидкої допомоги, спі-лкування з персоналом лікувальних установ, купівля ліків, меди-каментів - усе це і багато чого іншого в чужій країні викликає се-рйозні труднощі.

3 огляду на необхідність захисту інтересів українських грома-дян за кордоном, у ст. 9 Закону України від 21.01.94р. №3857-ХП «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян Украї-ни» закріплено, що з метою створення умов, які гарантують від-шкодування громадянину України витрат, пов'язаних з надзви-чайними обставинами під час його перебування за кордоном, громадянин України має бути застрахований.

Крім того, ст.17 Закону України від 15.09.95р. №324/95-ВР «Про туризм» передбачено, що страхування туристів (медичне і від нещасного випадку) є обов'язковим і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на підставі угод зі страховими компанія-ми, що мають право на здійснення такої діяльності.

На сьогодня більше 50 страховиків одержали право на здійс-нення даного виду страхування. Основний зміст зазначеного виду страхування - це компенсація медичних витрат, які можуть виник-нути в закордонній поїздці внаслідок раптового захворювання або нещасного випадку. У цьому плані страхування громадян, що виїж-джають за кордон, тісно пов'язане зі страхуванням від нещасного випадку (у частині відшкодування медичних витрат), яким передба-чено тільки відшкодування витрат, що виникають унаслідок рапто-вого захворювання або нещасного випадку.

Відмінність цього виду страхування від страхування від не-щасного випадку полягає в території дії страхового поліса: якщо мова йде про страхування від нещасного випадку або медичне

страхування, відповідальність страховика, як правило, територіа-льно обмежується країною постійного проживання застраховано-го. У страхуванні громадян, що виїжджають за кордон, навпаки, страхове покриття поширюється на закордонні держави і не діє на території постійного проживання.

Крім компенсації медичних витрат, страхування громадян, що виїжджають за кордон, може включати й інші гарантії, при-чому деякі з них (наприклад, надання юридичної допомоги або допомоги на дорогах) виходять за рамки особистого страхування.

Особливістю страхування громадян, що виїжджають за кор-дон, є включення в нього так званого страхування невідкладної до-помоги. Страхування невідкладної допомоги (assistance insurance) -специфічний вид страхування, об'єктом якого є негайне надання за-страхованому допомоги у визначених надзвичайних ситуаціях. Як-що в класичному страхуванні мова йде про відшкодування збитку, то в страхуванні невідкладної допомоги - про надання послуги у формі негайної допомоги. Наприклад, при поломці автомобіля на дорозі предметом страхування невідкладної допомоги буде виклик ремонтників на місце події і буксування автомобіля до ремонтної майстерні, безпосередньо сам ремонт оплачується з особистих кош-тів страхувальника, або за рахунок автотранспортного страхування -каско, якщо є відповідний договір.

Аналогічно в ситуації, зв'язаній з захворюванням застрахо-ваного, компенсація витрат на лікування буде предметом медич-ного страхування, а такі послуги, як виклик лікаря в нічний час або термінова госпіталізація - предметом невідкладної допомоги.

Крім того, страховими подіями при особистому страхуванні туристів не можуть вважатися хронічні інфекційні і рецидивні за-хворювання (серцево-судинні, онкологічні, туберкульозні й інші хвороби). Як правило, не підлягають відшкодуванню витрати, пов'язані з наданням застрахованому послуг невідкладної медич-ної допомоги у випадках, якщо:

-          подорож була здійснена з метою лікування;

-          страховий випадок відбувся в результаті прямого або не-прямого впливу радіоактивного опромінення;

зроблено витрати, зв'язані з захворюваннями, що протя-гом визначеного періоду перед датою страхування вимагали лі-кування (виняток складають ситуації порятунку життя, зняття гострого болю або обов'язкового медичного втручання для запобі-гання тривалої непрацездатності);

-          зроблено витрати, зв'язані з курсом лікування, що продо-вжується під час дії договору страхування;

-          поїздка була почата застрахованим, незважаючи на наяв-ність медичних протипоказань;

-          витрати пов'язані з венеричними захворюваннями, синд-ромом імунодефіциту або будь-яким подібним синдромом;

-          витрати пов'язані з інтоксикацією після вживання алкого-лю або наркотичних речовин.

Страховий платіж із страхування громадян, що виїжджають за кордон, залежить від комплексу послуг, пропонованих страховою компанією, від суми страхового покриття, що вибирає для себе ту-рист, і від умов тієї країни, у яку він направляється. Мінімальні страхові тарифи, як правило, встановлюються для Західної Європи і країн Середземномор'я. Для поїздок в інші країни тарифи можуть бути збільшені в 1,5-2 рази. Це зв'язано як з високими цінами на ме-дичні послуги (наприклад, у США і Канаді), так і з далекістю і важ-кодоступністю територій. Як правило, українські страхові компанії передбачають значні знижки для туристичних груп залежно від кі-лькості застрахованих. 3 цієї причини більш дешевими для клієнтів є страхові поліси, реалізовані через туристичні агентства.

Важливим елементом системи соціального захисту громадян є можливість одержання своєчасної медичної допомоги. Слід відміти-ти, що в Україні на сучасному етапі існує багато проблем, пов’язаних з фінансуванням медицини. В середині 60-х років у Ра-дянському Союзі на охорону здоров’я витрачалося 6 - 6,5% ВВП. Останніми роками при відносно невеликому ВВП Україна витрачає на охорон– здоров’я близько 3%, тоді як у США цей показник ста-новить 11 14%,у Німеччині- 10 - 11%, в Англії- 7 - 9,5%.

Світова практика показує, що фінансування системи охорони здоров'я може здійснюватися такими основними способами.

1.         Соціальне фінансування. Засновано на цільових внесках підприємств і організацій. Є деяка частка бюджетного фінансу-вання (Німеччина, Франція, Ізраїль, Японія).

2.         Державне фінансування. Переважаючим джерелом ви-ступають бюджетні засоби. Приватні системи фінансування від-сутні, або їхня частка незначна (Канада, Великобританія, Австра-лія, Швеція).

3. Приватне фінансування. Переважним джерелом висту-пають доходи фізичних осіб, однак для визначених груп населен-ня, чиї доходи нижчі від межі бідності, можуть передбачатися спеціальні державні програми фінансування (США).

Важливим елементом системи фінансування медицини ви-ступає медичне страхування.

Медичне страхування - галузь особистого страхування, що пов'язана з компенсацією витрат громадян, обумовлених надан-ням медичної допомоги, а також інших витрат, пов'язаних з підт-римкою визначеного рівня здоров'я. Метою проведення медично-го страхування є забезпечення страхувальникові (застрахованій особі) можливості одержання медичної допомоги за рахунок на-копичених засобів приватних чи державних фондів і фінансуван-ня попереджувальних заходів.

Медичне страхування може проводитися в добровільній і обов'язковій формах. Обов'язковим є медичне страхування, на-приклад, у Німеччині, Канаді, Франції, Нідерландах. Добровільне медичне страхування характерне для Ізраїлю, Швейцарії, США.

Обов'язкове державне медичне страхування близьке за своїм змістом до соціального страхування, оскільки порядок і правила його проведення визначаються державними законодав-чими актами. Обов'язкове медичне страхування базується на принципах загальності (усі громадяни суспільства незалежно від віку і рівня доходів мають рівні права на одержання медичної до-помоги) та державності (державою забезпечується стійкість сис-теми обов'язкового медичного страхування за рахунок твердого контролю над цільовим використанням коштів).

Обов'язкове державне медичне страхування характеризуєть-ся тим, що сплата внесків здійснюється у встановлених розмірах через рівні проміжки часу, а рівень медичного забезпечення од-наковий для всіх застрахованих осіб.

Основу німецької моделі охорони здоров'я було закладено у 1881р. канцлером Німеччини Отто фон Бісмарком. Система мала сприяти зміцненню здоров'я робітників як потенційних військових. Німеччина характеризується децентралізованою формою організації фінансування системи охорони здоров'я. При цьому держава не бе-ре на себе обов'язку щодо фінансування медичної сфери. Головним обов'язком держави є забезпечення умов щодо функціонування від-повідних фондів, а також здійснення контролю за системою охорони

здоров'я в цілому. Фінансування здійснюється переважно за раху-нок обов'язкового державного медичного страхування, яким охоп-лено близько 75% населення. Існує також добровільне державне страхування (15%) та добровільне медичне страхування, що здійс-нюється комерційними страховими компаніями (9%). He має меди-чної страховки лише 1% населення.

Головними учасниками системи державного медичного страхування в Німеччині є лікарняні каси. Права та обов'язки кас регламентуються Соціальним кодексом. Каси диференційовані за групами: головні (Allgemeine Ortskrankenkassen), додаткові (Ег-satzkassen), заводські (Betriebskankenkassen), цехові (In-nungskraikenkassen), сільськогосподарські (Landwirtschaftliche Krankenkassen), шахтарські (Bundesknappschaft) та морські (See Krankenkassen). Членство y касах є обов'язковим для робітників, якщо їх річний дохід не перевищує суми, яка встановлюється державою. В іншому разі членство в касі є добровільним.

Розмір внеску встановлюється у відсотках від доходу за-страхованої особи без урахування віку та стану здоров'я. Внесок розподіляється у рівних частках між роботодавцем та найманим робітником. Таким чином, Німеччина не має єдиного бюджету охорони здоров'я. Існує 17 бюджетів, основаних на податкових надходженнях підприємств та 453 бюджетів лікарняних кас.

Перевагами цієї системи фінансування охорони здоров'я є багатоканальність, що забезпечує зниження напруги на окремих учасників системи та достатність коштів. Недоліком вважають досить високий ( у порівнянні з середньоєвропейським) рівень витрат на охорону здоров'я, відсутність жорсткого контролю держави за цінами на лікування.

На відміну від Німеччини, французька модель охорони здоров'я має централізоване управління. Діє система державного обов'язкового страхування, яким охоплено близько 80% населен-ня. Фінансування переважно здійснюється за рахунок внесків ро-бітників та роботодавців. У Франції також діє система лікарняних кас, але очолює систему Національна каса, яка здійснює загаль-ний контроль над діяльністю лікарняних кас, якістю та вартістю медичних послуг. Національна каса має 129 регіональних відді-лень, кожне з яких відповідає за здійснення медичного страху-вання на визначеної території, тож, на відміну від Німеччини, між ними немає конкуренції. Вартість медичного страхування не залежить від віку та стану здоров'я и визначається у відсотках від річного доходу застрахованої особи. Держава забезпечує загаль-ний контроль над галуззю та часткову компенсацію витрат за-страхованих на лікування за рахунок бюджету загального обов'язкового медичного страхування. Франція також має розви-нуту мережу приватних страхових компаній, яки надають додат-кові медичні послуги.

Перевагою французької системи є відносна простота щодо управління, можливість державного контролю за якістю та варті-стю медичних послуг. Недоліком вважають відсутність можливо-сті застрахованих щодо власного вибору лікарняного закладу.

У Великобританії з 1948р. діє система охорони здоров'я, зоснована на програмі післявоєнної соціальної реконструкції Уї-льяма Бевериджа. На відміну від моделі Бісмарка, переважна час-тка коштів у системі фінансування охорони здоров'я належить державі. Обов'язковим державним страхуванням охоплена тре-тина населення, що працює за договором найму. Приблизно 85% системи фінансується за рахунок податків, 12,5% - за рахунок фондів обов'язкового державного медичного страхування (кошти робітників та роботодавців), 2,5% - за рахунок внесків приватних осіб. Тож переважна частка системи працює за рахунок бюджету.

Ефективність використання бюджетних коштів забезпечується за рахунок використання методу капітації ( per cappita payment) при оплаті медичних послуг. Держава виділяє з бюджету кошти на ліку-вання конкретної кількості пацієнтів, зареєстрованих у даного ліка-ря. Пацієнт, при цьому, має право вільного вибору лікаря та лікар-няного закладу. Тож лікар зацікавлений у наданні якісних медичних послуг. Бюджетні виплати вищі за пацієнтів похилого віку, дітей до 4 років, вагітних жінок та мешканців малозабезпечених районів. Бюджетна виплата на кожного пацієнта включає також витрати на його лікування у стаціонарі, тож лікар зацікавлений у запобіганні госпіталізації шляхом проведення профілактичних заходів. Пацієнт самостійно сплачує до 10% вартості ліків. Передбачаються додатко-ві бюджетні виплати за проведення вакцинації, обстежень осіб, що входять до груп „підвищеного ризику" та ін.

He зважаючи на велику частку бюджетного фінансування, система довела на практиці свою ефективність. Англія витрачає на охорону здоров'я близько 6,9% ВВП у порівнянні з 10,5% Ні-меччини при приблизно однакових показниках щодо рівня здоров'я нації. Подібна бюджетна модель використовується також у Швеції, Данії, Ірландії та у деяких інших країнах.

Система охорони здоров'я у США функціонує в умовах віль-ного ринку. Попит та пропозицію на медичні послуги визначають професійні медичні об'єднання (асоціації). Фінансування медицини здійснюється переважно за рахунок коштів страхових організацій, які отримують внески фізичних та юридичних осіб. 3 1965р. у США працюють державні програми Medicare (фінансування витрат на лі-кування осіб похилого віку) Medicaid (фінансування невідкладної медичної допомоги щодо малозабезпеченого населення).

Систему фінансування медицини у США вважають малое-фективною. При витратах на охорону здоров'я близько 14% ВВП за даними статистики 15% населення не одержують належного лікування, а ще 15% взагалі на мають можливості скористуватися медичною допомогою. Рівень здоров'я нації у США залишається низьким у порівнянні з більшістю Європейських країн.

В колишньому Радянському Союзі фінансування охорони здо-ров'я здійснювалося на основі моделі Семашко, яка передбачала ці-лком державне фінансування та управління системою лікувальних та профілактичних закладів. 3 впровадженням ринкових умов ця система була не в змозі забезпечити ефективне функціонування ме-дицини. Тож однією з найбільш актуальних державних проблем в Україні на сучасному етапі є впровадження системи обов'язкового державного соціального медичного страхування.

У нашій країні вже довгі роки спостерігається глибока криза системи охорони здоров'я. Правовою базою функціонування да-ної системи виступає стаття 49 Конституції України, що визначає наші права охорони здоров'я і надання медичної допомоги. Дані права повинні бути реалізовані за рахунок державного фінансу-вання відповідних соціально-економічних, профілактичних і ін-ших програм.

He є секретом, що безкоштовна медицина в Україні вже да-вно перестала існувати за фактом. Державне фінансування охо-рони здоров'я в даний момент не покриває 30% мінімальних пот-реб медичних установ. Наявне значне погіршення якості медич-ного обслуговування, відсутність матеріальної зацікавленості пе-рсоналу в підвищенні якості медичних послуг, деградація матеріа-льно-технічної бази медичних установ.

Ha сучасному етапі подолання кризи в охороні здоров'я мо-жливе тільки шляхом впровадження принципово нової фінансо-во-правової системи медичного обслуговування, яка була б адап-тована до умов ринкової економіки. Оскільки наша держава фак-тично виявилася не в змозі самостійно реанімувати систему охо-рони здоров'я, у даний час розробка нової економіко-правової ба-зи медичного обслуговування зводиться до пошуку додаткових джерел фінансування за рахунок платоспроможних структур.

У Конституції України визначається дві статті, у яких мова йде про соціальний захист громадян шляхом використання системи страхування. По-перше, це стаття 46, що регламентує обов'язкове державне соціальне страхування за рахунок страхових внесків гро-мадян, підприємств і організацій, а по-друге, стаття 49, що проголо-шує право кожного громадянина на медичне страхування. Крім то-го, медичне страхування встановлене як обов'язкове статтею 6 Зако-ну України «Про страхування» від 7.03.96 р, однак даний закон не визначає порядку його проведення. Таким чином, на сьогоднішні в Україні відсутній повноцінний законодавчий акт, який би врегулю-вав основні економічні і соціальні проблеми в даній сфері.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29.06.02р. зафіксував, що Конституція закріплює право кожного громадянина на медичне страхування (не обов'язкове, а доброві-льне), а умови і порядок проведення медичного соціального стра-хування за рахунок державних програм повинні бути визначені законодавчо.

Таким законодавчим актом має стати розроблений Верхов-ною Радою Законопроект «Про обов'язкове державне соціальне медичне страхування».

Даний Законопроект визначив основні правові, організаційні принципи і механізм проведення загальнообов'язкового соціаль-ного медичного страхування громадян в Україні. Як база були використані положення Конституції й основи законодавства України у сфері загальнообов'язкового соціального державного страхування.

Однак, фахівці вважають, що даний Законопроект має ряд істотних недоліків.

1. Згідно зі ст.1 даного законопроекту Страховиком є Фонд загальнообов'язкового державного медичного соціального стра-хування. Даному Фонду, що згідно зі ст.15 є державною неприбутковою організацією, віддається основна організаційна роль у створюваній схеми. Дане положення може привести до малоефе-ктивного розподілу коштів.

2.         Друга редакція законопроекту не передбачає відповідаль-ності Фонду як страховика по юридичних і фінансових зобов'я-заннях, що неприпустимо при таких обсягах коштів і суперечить діючому страховому законодавству.

3.         He вирішені основні питання взаємодії з медичними стру-ктурами. He розроблена ефективна система взаємозв'язку між якістю медичного обслуговування, оплатою праці медичного пе-рсоналу і фінансуванням медичних установ.

4.         Неурегульовані питання оподатковування коштів, що пе-рераховуються на медичне страхування. В даний час у сукупності роботодавці вже платять від 30% зарплати своїх працівників у рі-зні фонди обов'язкового соціального страхування. Введення но-вого соціального податку без зниження наявних ставок неминуче приведе до зменшення надходжень по інших податкових статтях і інших негативних економічних факторах.

 

4.         Оскільки в основу законопроекту були покладені «Основи законодавства про загальнообов'язкове соціальне страхування», не пророблені такі кардинально важливі положення, як механізм упровадження конкретних програм медичного соціального стра-хування, розрахунок страхових тарифів і величина страхових платежів, їх диференціація залежно від груп, що підлягають стра-хуванню, і т.д.

5.         He розглянуте питання про співвідношення у рамках даної системи обов'язкового і добровільного медичного страхування.

У країнах з розвинутою ринковою економікою поняття ме-дицини і страхування практично нерозривні. Система охорони здоров'я, як правило, базується на функціонуванні обов'язкового соціального і добровільного медичного страхування.

Метою добровільного медичного страхування є гарантія застрахованій особи при виникненні страхового випадку отри-мання оплати вартості медичної послуги за рахунок засобів стра-хових резервів, а також фінансування профілактичних заходів.

Як правило, система добровільного медичного страхування виникає як альтернатива державним програмам медичного стра-хування (Великобританія, Іспанія і т.д.). Добровільне медичне страхування розраховане на категорію громадян, яких не задовольняє загальний рівень медичного обслуговування і вони згодні «доплатити» за визначені послуги, не передбачені загальнодер-жавною системою.

В Україні в 2002р. за даними статистики добровільне стра-хування здійснювало 79 страховиків. При цьому не можна не від-значити позитивної динаміки розвитку даного сектора страхового ринку. (див. рис.4), хоча на сьогоднішній день ріст кількості до-говорів, що укладаються, говорить скоріше про відсутність аль-тернативи з боку держави в плані «легалізації» платної медицини.

3573256

4000000 3500000 3000000 2500000 2000000 1500000 1000000 500000 0

5211    31432 52128

1998 1999       2000 2001 2002

Кількість діючих договорів

в т.ч. за рахунок страхувальників-фізичних осіб

Рисунок 4. Динаміка кількості укладених договорів добровільного медичного страхування.

В Україні ліцензуються таки види добровільного медичного страхування: страхування здоров'я на випадок захворювання і безперервне страхування здоров'я.

Страхування здоров'я на випадок захворювання передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретних захворю-вань, що визначаються в договорі.

Безперервне страхування здоров'я передбачає страхування витрат, пов'язаних з поліклінічним обслуговуванням застрахова-ного (включаючи купівлю лікарських препаратів), стаціонарного обслуговування, послуг невідкладної медичної допомоги. Воно

проводиться на випадок захворювання, тривалість якого складає не менш двох тижнів. При цьому договори страхування уклада-ють на термін не менше трьох років. При настанні страхового ви-падку виплати застрахованій особі здійснюються послідовно в період дії договору страхування.

У добровільному медичному страхуванні страховим випад-ком є випадок звернення страхувальника під час дії договору до медичної установи (з переліку тих, котрі зазначені в договорі) з метою одержання консультаційної, профілактичної або іншої до-помоги, що передбачена договором страхування.

При укладанні договору страхувальником вибирається про-грама медичного страхування, що включає перелік страхових ви-падків, у яких страхова компанія зобов'язана зробити виплату. Страхові тарифи залежать від вибраної програми медичного страхування, рівня страхового забезпечення й інших умов, перед-бачених договором.

Страховики в України, що проводять добровільне медичне страхування, пропонують населенню приблизно ідентичний набір страхових програм. Найбільш поширені поліси, що передбачають при настанні страхового випадку (лікування в стаціонарі, реабілі-таційна допомога, пологи і т.п.) оплату страхової суми або її час-тини безпосередньо медичній установі. У деяких випадках стра-хова компанія самостійно здобуває і доставляє в медичну устано-ву необхідні медикаменти і матеріали.

Поліси добровільного медичного страхування можуть бути універсальними і спеціалізованими.

Універсальні поліси передбачають ті випадки, медична до-помога при яких не вимагає консультації фахівців вузької спеціа-лізації (наприклад, медична допомога терапевта, сімейного ліка-ря). Спеціалізовані поліси передбачають медичну допомогу у ву-зькій спеціалізованій галузі(наприклад, стоматологія). У договорі встановлюється максимальна страхова сума, франшиза, а також перелік випадків, коли страхова виплата не відбувається.

Проблемою розвитку добровільного медичного страхування є той факт, що державні медичні структури нині не зацікавлені в співробітництві зі страховими компаніями. Кошти, перераховані страховиком за лікування клієнта, не впливають на фінансовий стан медичної установи і зарплату його співробітників. У страхо-вих компаній, таким чином, часто відсутній ефективний механізм

впливу на якість медичного обслуговування застрахованих. Крім того, страхова компанія змушена постійно контролювати процес проведення лікування на предмет призначення великої кількості дорогих ліків (при наявності більш дешевих вітчизняних анало-гів) і додаткових (не завжди необхідних) обстежень. Це логічне протистояння бажанню клієнта вилікуватися за допомогою одно-го страхового поліса від усіх захворювань відразу.

Таким чином, у секторі добровільного медичного страху-вання існує велика кількість проблем, що, однак, не говорить про те, що дана система при створенні визначених умов з боку дер-жави, не може бути доповненням до загальнообов'язкового соціа-льного медичного страхування.

Як основні напрямки щодо вирішення існуючих проблем можна запропонувати:

-          подальше детальне пророблення Законопроекту про обов'язкове соціальне медичне страхування за умовою відкрито-сті обговорення основних положень і залучення до роботи над документом провідних експертів і представників зацікавлених структур;

-          забезпечення даним Законопроектом пріоритетності пер-шої медичної допомоги і гарантій безкоштовного медичного об-слуговування для соціально незахищеного населення;

-          створення ефективної системи державного контролю над цільовим використанням коштів, призначених для соціального захисту громадян, а також організація незалежного інституту ек-спертів в галузі медицини, права й ін., за допомогою яких забез-печувалася би гарантія ефективності функціонування системи медичного страхування;

-          врегулювання питань часткового зниження обов'язкових зборів і відрахувань фізичних і юридичних осіб при сплаті ними страхових платежів;

-          формулювання загальних стандартних вимог до переліку і якості медичних послуг, наданих населенню медичними устано-вами незалежно від форм власності; законодавче забезпечення зв'язку оплати праці медичного й обслуговуючого персоналу з обсягом і якістю наданих послуг;

-          вивчення зарубіжного досвіду в сфері медичного страху-вання і впровадження елементів ефективно функціонуючих сис-тем з урахуванням національних особливостей економіки;

- забезпечення функціонування поряд з державним соціаль-ним добровільного медичного страхування за умови чіткого за-конодавчого розмежування сфер діяльності різних суб'єктів стра-хового ринку.

Як остаточний висновок слід зазначити, що існує безліч альте-рнативних варіантів між стовідсотковим державним і приватним медичним страхуванням. Робота над створенням системи медичного страхування, що відповідає принципам ринкової економіки, повинна будуватися поетапно, з обліком позитивного зарубіжного досвіду, поєднуючи зусилля всіх зацікавлених структур: державних органів, страхових організацій і медичних установ.