4.1. Теоретичні відомості


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 

Загрузка...

Необхідність забезпечення високого ступеня відповідально-сті страховика за соціально-економічні наслідки своєї діяльності обумовлює необхідність організації державного страхового на-гляду.

У загальній формі цей нагляд виражається у вивченні фінан-сового стану страховика і його платоспроможності. Відсутність засобів у страховика для розрахунку із зобов'язань підриває дові-ру не тільки до конкретного страховика, але і взагалі до ідеї стра-хування і до державних інститутів.

Державне регулювання страхування здійснюється за допомо-гою спеціальної податкової політики, прийняття законів за окреми-ми галузями підприємницької діяльності, окремих нормативних ак-тів, що відбивають порядок висновку договорів страхування і врегу-лювання виникаючих суперечок. Держава встановлює також, вихо-дячи з суспільних інтересів, обов'язкові види страхування.

Світова практика виробила два принципових підходи до державного регулювання страхового ринку. Кожний з підходів реалізується в рамках визначеної системи права - континенталь-ної й англо-американської.

Система континентального права, що існує в Німеччині, Фран-ції, Італії, Іспанії, Японії й інших країнах, заснована на точній зако-нодавчій регламентації діяльності суб'єктів ринку, при цьому основ-ними джерелами права є закони і кодекси. У рамках континенталь-ної системи права діє модель твердого регулювання страхової спра-ви, що характеризується детальною регламентацією всіх сторін дія-льності страховиків і систематичним контролем за дотриманням за-конодавства при проведенні страхових операцій.

Для континентальної моделі регулювання страхування, осо-бливо для ранніх етапів її розвитку, були характерні такі форми регулювання, як затвердження органами страхового нагляду страхових тарифів, або встановлення рамок коливання тарифів, затвердження змісту типових форм договорів страхування, пере-вірка виконання бізнес-планів, нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній і т.п.

Основну рису англо-американської системи права, що діє в США, Великобританії, Австралії, Канаді і в інших країнах, юристи бачать у тім, що в ній закон не є єдиним переважним джерелом права, поряд з ним важливу роль відіграє судовий пре-цедент. Законодавство визначає найбільш загальні умови, правові рамки економічної діяльності без детальної регламентації. У рам-ках даної правової системи будується ліберальна модель регу-лювання страхування, у якій основна увага приділяється контро-лю фінансового стану компаній на основі вивчення їх звітності; відсутня тверда регламентація страхових операцій, затвердження страхових тарифів і т. ін.

Ліберальна модель має два різновиди - децентралізовану і централізовану. Розбіжності в ступені централізації державного регулювання страхування обумовлені принципами державного устрою країни (федеративна або унітарна держава).

Децентралізована модель державного регулювання (США) відповідає принципам економічного федералізму. Кожен штат має власну, автономну страхову систему і, відповідно, влас-ний орган страхового нагляду, що встановлює нормативи страхо-вої діяльності в штаті і контролює звітність функціонуючих у штаті страховиків. Єдиного органу страхового нагляду немає. На федеральному рівні регулюються лише окремі ділянки діяльності страхових компаній, основні ж регулюючі дії здійснюються орга-нами страхового нагляду в штатах. Велика частина нормативів і вимог до страховиків не уніфікована. Децентралізоване регулю-вання приводить до того, що в різних штатах страховики постав-лені в зовсім різні за деякими позиціями умови.

Централізована модель (Великобританія) характеризується єдністю системи регулювання. У британській системі діє єдиний орган страхового нагляду. Усі страховики в країні підкоряються загальним правилам і нормативам. Така система зручніша як для цілей державного регулювання страхування, так і для самої стра-хової діяльності.

Британська модель зовні здається найбільш ліберальною стосовно страховиків. Важливе значення в ній, поряд з держав-ним регулюванням, мають механізми саморегулювання. Саме то-му при аналізі британської моделі не слід забувати про те, що в рамках даної моделі багато регулюючих функцій передані держа-вою саморегульованим організаціям, а не виключені взагалі.

Операції із страхування, як і в континентальній моделі, підляга-ють ліцензуванню, але нагляд за діяльністю страховиків з боку державних органів порівняно слабкий і відноситься переважно до контролю фінансового стану.

Британська модель регулювання страхування була прийня-та за основу при створенні уніфікованої системи регулювання на рівні Європейського Союзу.

Нині європейські країни характеризуються розвинутою страховою системою, що дозволяє пропонувати клієнтам близько 400-500 видів страхування. Багаті страхові традиції кожної з кра-їн Європи, а також процеси економічної інтеграції створили пе-редумови об'єднання національних страхових систем у єдиний європейський страховий ринок, що характеризується дуже висо-ким рівнем розвитку страхування. Датою створення Єдиного страхового ринку, на якому зараз функціонують близько 5000 страховиків, вважають 1 липня 1994 року.

На європейському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує саморегулювання і державне регулювання страхової діяльності.

Саморегулювання здійснюється міжнародними об'єднаннями страховиків. Головне з них у Європі - Європейський комітет зі стра-хування (ЄКС, Comite Europeen des Assurances, CEA), - створений y 1953 році за 5 років до утворення Європейського Співтовариства, як консультаційний і координаційний центр, покликаний сприяти роз-витку страхування в Європі і представляти інтереси європейського страхового ринку в міжнародному масштабі.

Основне завдання ЄКС - представляти інтереси страховиків країн-членів ЄКС у міжнародних організаціях, у першу чергу в Європейському Союзі.

Напрями роботи ЄКС:

-          сприяння формуванню страхової культури в суспільстві;

-          організація конференцій;

-          видавнича діяльність у сфері страхування;

-          розвиток інформаційного забезпечення страховиків;

-          участь у розробці міжнародних норм права;

-          захист економічних інтересів учасників національних ри-нків у взаєминах з їхніми урядами й ін.

Державне регулювання страхування на рівні ЄС ґрунтується на прийнятті і виконанні Директив, видаваних окремо за страхуванням життя і ризиковим страхуванням. Для знову створюваних компаній діє заборона сполучати страхування життя з іншими видами страхування, однак деяким діючим компаніям як виняток дозволено продовжувати діяльність у двох сферах.

Міждержавна система регулювання в Європейському Союзі формувалася в три етапи.

1          етап (1973-1987 р.) - зняття обмежень на діяльність філій

і дочірніх організацій страховиків країн - членів ЄС.

Перша Директива Європейського Союзу із страхування 73/239/СЕЕ (24.07.73р.) відноситься до регулювання видів страху-вання інших, ніж страхування життя. Відповідно до цієї Директиви, страхові організації країн-членів ЄС змогли укладати договори страхування за видами, іншими ніж страхування життя, у всіх інших країнах Союзу, у яких вони мають дочірні організації, філії або від-ділення. Директива значно спрощувала порядок ліцензування цих організацій і філій. Для вітчизняних страховиків і компаній інших країн-членів Союзу зрівнювалися умови функціонування. 5 березня 1979 року була затверджена аналогічна Директива із страхування життя, однак за нею режим роботи за межами своєї країни був більш твердим, ніж за загальним страхуванням.

2          етап (1987-1994р.) - перехідний до уніфікованого регу-

лювання.

У 1987 році був підписаний Договір (Угода) про Єдину Єв-ропу, відповідно до якого Європейським Союзом почали вжива-тися заходи для створення до 1992 року єдиного європейського ринку за широким переліком товарів (послуг), що попадають у сферу уніфікованого регулювання. У зв'язку з цим вступила в дію ще одна Директива, процес прийняття якої почався ще в 1975 ро-ці і тривав 12 років - до моменту остаточного оформлення в чер-вні 1987 р. Директива дозволила проведення операцій із загаль-ного страхування компаніями країн-членів Союзу на території будь-якої країни ЄС без одержання відповідного дозволу в місце-вих органах нагляду. Фактично прийняття цієї Директиви означа-ло взаємне визнання всіма країнами Союзу систем ліцензування страхової діяльності. Крім того, Директива містила вимогу інфо-рмувати органи страхового нагляду про діяльність дочірніх орга-нізацій і філій у країнах, що не входять до ЄС (частина щодо об-межень на діяльність за межами ЄС згодом була знята).

Інші Директиви ЄС із страхування стосуються конкретних питань діяльності страхової організації (стандартів обліку і звіт-ності, інвестиційної діяльності, організації страхового аудиту і т.п.). Велика частина цієї групи директив носить не примусовий, а рекомендаційний характер, і органи влади кожної країни самі визначають порядок їх застосування у внутришньонаціональній системі регулювання. Крім того, кожна країна вправі відкласти на певний строк уведення якої-небудь норми. Проте у наявності за-гальна тенденція до уніфікації всього страхового законодавства, включаючи регулювання приватних питань функціонування страхового ринку.

3 етап - з 1994 р. - функціонування єдиного європейського страхового ринку з уніфікованим регулюванням.

Усередині ЄС відкриті межі для взаємного надання страхо-вих послуг без юридичного оформлення комерційної присутності на території даної країни (реєстрації філій або дочірніх організа-цій). Унаслідок цього ще більш посилилося зближення націона-льних систем регулювання страхових ринків.

Уніфікація вимог у директивах ЄС зовсім не означає відмо-влення від національних систем регулювання страхового ринку. Навпроти, за національними органами страхового нагляду зали-шене виключне право нагляду за вітчизняними й іноземними страховиками, що оперують у країні, контроль їхнього фінансо-вого стану і т.п. Крім того, директиви ЄС -це інструмент прямого регулювання, а непряме (економічне) регулювання цілком здійс-нюється на рівні національних систем. Зокрема, режими оподат-ковування страхової діяльності в різних країнах значно відмінні. Вибрана модель, форми і методи державного регулювання мо-жуть значно різнитися залежно від особливостей конкретного страхового ринку, обумовлених специфікою економічного розви-тку країни і сформованих національних традицій.

Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має особливу історичну специфіку.

Страхове законодавство в колишньому СРСР протягом усі-єї його історії будувалося на базі державної монополії на страхо-ву діяльність. Оскільки всі страхові операції здійснювалися дер-жавною установою (Держстрахом), була відсутня необхідність у формуванні законодавчої бази, що визначає фінансові й організа-ційні вимоги до страховиків. Окремі аспекти страхової діяльності

регулювалися постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, но-рмативними документами Держстраху й Укрдержстраху, тобто існувала державна монополія на страхову діяльність.

У становленні законодавчого регулювання страхової діяль-ності в Україні можна зазначити три основних етапи.

Перший етап (з 1991 по 1993 р.) характеризувався відсутністю будь-якої методологічної і законодавчої бази, що регулювала стра-хову діяльність. На даному етапі спостерігалося утворення великої кількості страховиків (близько 800), що пропонували населенню рі-зні страхові послуги. Діяльність таких компаній регулювалася тіль-ки законами «Про підприємництво» і «Про господарські товарист-ва». He існувало законодавчих вимог до величини статутного капі-талу, платоспроможності, правил проведення страхування. Був від-сутній також державний контроль за діяльністю страховиків.

Формування ринкових відносин в Україні супроводжувало-ся реформуванням регіональних філій колишнього Укрстраху. 3 метою формування конкурентного середовища на страховому ринку була створена Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (HACK «Оранта»), головним засновником якої з боку держави виступив Фонд державного майна. Набули статуту окремих компанії п'ять найбільших обласних філій Укрстраху -«Оранта - Донбас», «Оранта - Дніпро», «Оранта - Запорожжя», «Оранта - Лугань», «Оранта - Крим".

Другий етап (з1993 по 1996р.) характеризувався прийняттям у травні 1993р. Декрету «Про страхування», проект якого був ро-зроблений Кабінетом Міністрів України. Декрет встановлював окремі вимоги до проведення страхової діяльності: необхідність одержання ліцензії, формування статутного капіталу в розмірі $5000, перелік вимог до умов страхування. У 1993р. був створе-ний Комітет зі справ нагляду за страховою діяльністю (Укрстрах-нагляд). На цьому етапі відбулося також структурування ринку за видами страхових послуг (майнове страхування, особисте і стра-хування відповідальності). Завдяки встановленню мінімальних вимог до величини статутного капіталу, кількість страховиків на страховому ринку України скоротилася приблизно до 500. На да-ному етапі на страховому ринку діяли такі страхові організації:

- філії колишнього Держстраху в системі HACK «Оранта»;

-          страхові компанії, створені міністерствами, відомствами, фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;

-          страхові компанії, створені на основі приватного (акціо-нерного) капіталу.

Третій етап (1996р. - 2001рр.) Затверджений у березні 1996р. Закон України «Про страхування» позначив початок третього етапу розвитку страхового ринку. Законом були встановлені нові вимоги до величини статутного капіталу (не менше 100 тис. ЄКЮ для резидентів-стра.ховиків і 500 тис. ЕКЮ для страховиків за участю іноземних юридичних осіб).

До нововведень Закону також можна було віднести:

-          поділ страхових компаній на дві групи - страхові компа-нії, що здійснюють ризикове страхування і страхові компанії, що здійснюють довгострокове страхування життя;

-          нові вимоги до забезпечення платоспроможності страхо-вих компаній і формування страхових резервів;

-          необхідність актуарних розрахунків тарифних ставок;

-          нові вимоги до складання договору і правил проведення страхування;

-          розширення повноважень Укрстрахнагляду.

У даний час основою законодавчої страхової бази України є закон України «Про страхування», прийнятий Постановою Вер-ховної Ради України 7.03.96р.(зм. - 4.10.2001р.), а також низка законодавчих і нормативних документів:

-          блоки законів «Про підприємництво»; «Про підприємства в Україні», «Про внесення змін у закон України «Про страхуван-ня», «Про оподаткування прибутку підприємств» і т.д.;

-          блок кодексів України (Цивільний, Морський, Повітря-ний, Торговельний і т.д.);

-          блок постанов і роз'яснень Вищого арбітражного суду України;

-          блок інструкцій різних Міністерств і відомств (Мінфіну, Мінпраці, Держкомтуризму і т.д.);

-          блок постанов і рішень Кабінету Міністрів України;

-          блок наказів і роз'яснень Державної податкової адмініст-рації України.

В Україні з 2003р. функції державного органу з нагляду за страховою діяльністю виконує Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (далі - Держфінпослуг).

Головними завданнями Держфінпослуг визначені:

-          проведення єдиної й ефективної державної політики у

сфері надання фінансових послуг;

-          розробка і реалізація стратегії розвитку ринків фінансо-вих послуг;

-          здійснення державного регулювання і нагляду за надан-ням фінансових послуг і дотриманням законодавства в цій сфері;

-          захист прав споживачів фінансових послуг із застосуван-ням заходів впливу з метою запобігання порушень законодавства на ринках фінансових послуг,

-          узагальнення практики застосування законодавства Укра-їни з питань функціонування ринків фінансових послуг, розробка і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

-          впровадження міжнародних визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг,

-          здійснення функцій державного фінансового моніторингу ринків фінансових послуг з метою забезпечення реалізації норм закону України «Про запобігання і протидію легалізації (відми-ванню) доходів, отриманих злочинним шляхом»;

-          сприяння інтеграції у світовий ринок фінансових послуг.

Відповідно до закону України «Про фінансові послуги і

державне регулювання ринків фінансових послуг», комісія є ко-легіальним органом. До складу комісії входять: голова, три його заступники і п'ять членів комісії - директорів департаментів. Рі-шення комісії у вигляді розпоряджень затверджуються колегіа-льно шляхом голосування на засіданнях комісії. Усі члени Дер-жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України при голосуванні мають рівні права - один голос.

До організаційно-штатної структури Держфінпослуг вхо-дять 6 департаментів, 16 управлінь, у тому числі 3 самостійних, 32 відділи, у тому числі 3 самостійних. Профільні підрозділи -п'ять департаментів, очолюваних директорами департаментів -членами комісії:

-          департамент державного регулювання і розвитку ринків фінансових послуг;

-          департамент страхового нагляду;

-          департамент нагляду за кредитними установами;

-          департамент нагляду за фінансовими компаніями;

-          департамент нагляду за недержавними пенсійними фон-дами.

Розпорядженнями Держфінпослуг затверджені положення про ці департаменти, у яких визначені їх завдання, повноважен-ня і функції, права для реалізації наданих повноважень.

Держфінпослуг фінансується з загального фонду Держав-ного бюджету України. Як центральний орган виконавчої вла-ди, Держфінпослуг направляє свою діяльність на реалізацію за-гальнодержавних програм, виконання завдань Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

У 2003 році діяльність Держфінпослуг була підлегла за-вданням, визначеним Програмою діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність» і спрямована на підвищення якості життя населення, забезпечення прав і волі громадян, створення можливостей для вільного розвитку особис-тості на основі постійного економічного росту.

Виходячи з завдань, покладених на Держфінпослуг проек-том розпорядження Президента України «Про Перелік центра-льних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України в Європей-ський Союз», Держфінпослуг включена до Переліку централь-них органів виконавчої влади і визначена відповідальною за здійснення завдань, передбачених Стратегією інтеграції Украї-ни в Європейський Союз у сфері страхування.

Держфінпослуг брала участь у розробці проектів нормати-вних документів Кабінету Міністрів України з реалізації страте-гічних напрямів розвитку країни, сприянню європейської і євро-атлантичної інтеграції України, співробітництву з міжнародни-ми фінансовими організаціями. Зокрема, з початку своєї діяль-ності в 2003 році Держфінпослуг брала участь у розробці таких документів:

-          Проект Стратегії економічного і соціального розвитку України до 2015 року (п.5. „Розвиток небанківських кредитно-фінансових інститутів і ринку страхових послуг");

-          Проект Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2004 рік (пункт 6.5.2. „Розвиток небанків-ських фінансових установ і ринку фінансових послуг");

-          Проект Плану-графіка адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу в пріоритетних сферах на 2004 рік;

-          Проект Цільового плану «Україна - НАТО» на 2004 рік;

-          Проект стратегії залучення міжнародної технічної до-помоги Україні на 2000 - 2007 роки;

-          Проект Стратегії співробітництва України з міжнарод-ними фінансовими організаціями на 2004-2006 роки.

Держфінпослуг є членом Міжнародної мережі органів на-гляду за недержавними пенсійними фондами (INPRS) і Міжнаро-дної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю (LAIS).

У 2003 році Держфінпослуг розроблялися заходи щодо засто-сування міжнародних стандартів бухгалтерського обліку фінансових установ і методик відповідного трансформування їх фінансової звіт-ності. Держфінпослуг взяла участь у підготовці проекту Планугра-фіка адаптації законодавства України до законодавства ЄС у сферах, зокрема, за розділом «Фінансові послуги. Страхування».

У 2003 році Держфінпослуг активно реалізовувала свої фу-нкції як орган регулювання, нагляду і контролю за діяльністю страховиків. Здійснювалася робота з ліцензування страхових ор-ганізацій, включенню їх до Державного реєстру фінансових установ, проводилися перевірки страхових компаній і страхових брокерів.