Стратегічні цілі підприємства пов'язані з:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 

Загрузка...

-          реалізацією напрямків діяльності у привабливих галузях;

-          конкурентним положенням на ринку та сприйманням його споживачами й суспільством;

-          інвестиційною діяльністю зовнішніх інвесторів, місцем, яке бажає здійняти підприємство на фінансовому ринку;

-          внутрішніми особливостями та можливостями підприємства

забезпечувати реалізацію зовні спрямованих цілей.

Сукупність цілей можна охарактеризувати за допомогою конкретних показників, що дає змогу виконати вимогу вимірюваності. Кожне підприємство обирає та формулює свої цілі, a також формує систему показників для їхньої характеристики.

Показники, що у загальному переліку можуть відбивати цілі організації, найчастіше згруповані таким чином [72]:

1)         загальноекономічні цілі: рівень прибутків; рівень рентабельності (розрахований за різними методиками); річний приріст прибутку; річний приріст доходу в розрахунку на одну просту акцію тощо;

2)         маркетингові цілі: загальний обсяг продажу; частка ринку, що його обслуговує фірма; приріст обсягів продажу; приріст частки ринку; рівень забезпеченості ресурсами; рівень цін;

3)         цілі виробництва: масштаб виробництва та динаміка приросту; рівень витрат; додана вартість та її динаміка; рівень якості виробництва; упровадження нових методів виробництва; рівень диверсифікації; рівень ефективності тощо;

4)         фінансові цілі: мінімізація податкового "пресу", фінансова стабільність; оптимальна структура капіталу; динаміка обігу капіталу; ціна акції та рівень дивідендів; приріст інвестицій та ін.;

5)         науково-технологічні цілі: технологічний рівень; розробка нових продуктів і технологій; придбання патентів і ліцензій; адаптація "Know - how" до умов виробництва тощо;

6)         кадрові цілі: оптимальний рівень чисельності та структури персоналу; рівень кваліфікації персоналу; розвиток системи набору, добору, підвищення кваліфікації та перекваліфікації; рівень продуктивності праці тощо;

7)         організаційно-управлінські цілі: упровадження ефективних технологій управління; оптимізація часових характеристик для прийняття рішень; упровадження ефективних методів організації виробництва та управління тощо.

Залежно від обраних класифікаційних ознак існують і різноманітні переліки й структура показників, що використовуються для опису цілей.

Цільові орієнтири різних груп акціонерів та контактних аудиторій щодо діяльності акціонерного товариства такі:

- власників - фінансовий обіг, імідж;

-          працівників - вдоволеність працею, заробітною платнею, взаємовідносинами з керівниками та колегами;

-          споживачів - співвідношення "ціна-якість" продукції та обслуговування;

-          кредиторів - поворотність кредитів;

-          постачальників - вдоволеність виконанням договірних зобов'язань і розвитком відносин;

-          уряду - дотримання законів, взаємовідносин "держава-власник";

-          суспільних інститутів - відповідність вимогам соціальної відповідальності.

Встановлення цілей у загальному вигляді передбачає проходження чотирьох обов'язкових етапів:

1)         виявлення та аналіз тенденцій, що можна спостерігати в оточенні. Керівництво повинно передбачати, в якому стані буде середовище і встановлювати цілі відповідно з таким передбаченням;

2)         встановлення загальної мети організації. При встановлені цілей для організації в цілому важливо визначати, яку із широкого кола можливих характеристик діяльності організації необхідно взяти в якості загальної мети організації;

3)         побудова ієрархії цілей ("дерева цілей"). Припускається

визначення таких цілей для всіх рівнів організації, досягнення яких

окремими її підрозділами приведе до досягнення загально-

організаційних цілей;

4)         встановлення індивідуальних цілей та завдань як інструменту

забезпечення їхнього виконання. В цьому випадку кожний працівник

ніби через особисті цілі включається у процес спільного досягнення

кінцевих цілей підприємства.

Встановлені цілі мають статус закону для організації. Але це не означає, що цілі не можуть змінюватись. До цієї проблеми є два підходи:

-          цілі змінюються, коли цього вимагають обставини, ситуації;

-          зміна цілей здійснюється систематично, періодично. В цьому випадку в організації встановлюються довгострокові цілі. На базі таких цілей виробляються деталізовані короткострокові (річні) цілі. При їх досягненні розробляються нові довгострокові цілі, в яких враховуються зміни в середовищі та в рівнях вимог, які висуваються по відношенню до організації суб'єктами впливу.

Важливим моментом, який визначає процес встановлення цілей в організації, є ступінь делегування права прийняття рішення по цілях нижчим рівням підприємства. Як показує практика, процес встановлення цілей в різних організаціях проходить по-різному. В одних організаціях встановлення цілей повністю централізовано, в інших можлива повна децентралізація. Існують організації, в яких процес встановлення цілей має проміжний між повною централізацією і повною децентралізацією характер.

Підходи до процесу встановлення цілей, як бачимо, можуть бути різними, але загальним моментом є те, що вирішальна роль в прийнятті цілей в усіх випадках належить вищому керівництву. Але якщо керівники не знають основної цілі, то вони не матимуть основу для вибору найкращої альтернативи.

Зв'язок середовища, цілей і стратегій підприємства та роль суб'єктивного сприймання ситуації у визначенні цілей показано на рис. 1.1 [72].

Зовнішнє        Внутрішній стан

середовище    підприємства

 

Відбиття в суб'єктивному сприйманні менеджерів

і

Зміст і структура цілей

с,.і,

Рис. 1.1. Роль суб'єктивного сприймання ситуації у визначенні цілей

Форми прийняття рішень щодо встановлення цілей поділяються на дві групи.

Першу групу складають форми прийняття рішень, які базуються на індивідуальній відповідальності за прийняте рішення. До таких форм відносяться авторитарна, колегіальна, партиципативна, "знизу

догори". Остаточне рішення приймає керівник підприємства.

Друга група прийняття рішень включає форми колективного прийняття рішень. У цьому випадку група людей підприємства бере на себе відповідальність за прийняте рішення по цілях.