4. Організація аналітичного обліку витрат виробництва


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 

Загрузка...

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ве-деться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підпри-ємства та центрами витрат і відповідальності. Основними вироб-ничими підрозділами промислового підприємства є цехи або са-мостійні ділянки.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-госпо-дарському розумінні виробнича частина підприємства, яка скла-дається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску пев-ної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на вико-нанні однорідних технологічних процесів.

Відповідно до технологічних процесів виробництва цехи роз-різняють за їх функціональними ознаками.

Основні, де здійснюється основний виробничий процес із ви-пуску продукції, що поділяється на три стадії — заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відно-сяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призна-ченням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підпри-ємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех норма-лей — гвинтів, шайб, гайок тощо).

Допоміжні цехи, які не беруть безпосередньої участі у вигото-вленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого

процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремон-тно-механічний тощо. Обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів.

Побічні, які займаються переробленням відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побіч-не виробництво може бути організоване як самостійна галузь ро-боти підприємства, яка виконує частину його основної виробни-чої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини).

Експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура цеху — це сукупність його ділянок, до-поміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв’язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлен-ня продукції.

Ділянка являє собою первинний виробничий підрозділ проми-слового підприємства. Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами. Підприємст-ва, що мають безцехову структуру, складаються тільки з їх само-стійних ділянок.

Залежно від масштабів виробництва та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня — це велика та слабо-спеціалізована ділянка; відділ цеху — це велика ділянка або декі-лька функціонально пов’язаних ділянок (у поточному виробниц-тві вузькоспеціалізована ділянка називається лінією, в серійному — конвеєром)

Допоміжні виробництва — це сукупність цехів та інших під-розділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного ви-робництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг.

Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують ін-ші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (елект-роенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка частина продукції, робіт або послуг допоміжних вироб-ництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємс-твам, організаціям, установам, фізичним особам).

Аналітичний облік витрат допоміжних виробництв ведеться в розрізі таких видів виробництв:

― інструментальні (виготовлення інструментів, пристроїв, штампів, моделей, запасних частин, виробництво будівельних конструкцій і деталей);

― ремонтні (ремонт механічного і електричного обладнання, транспортних засобів, будівель і споруд);

― енергосилові (забезпечення різними видами електро- і теп-лоенергії, стислим повітрям, киснем, водою);

― транспортні (залізничний, водний і автомобільний транс-порт тощо).

Виходячи з потреб основного виробництва, встановлених норм і технічних нормативів споживання послуг, усім підрозді-лам допоміжних виробництв керівництвом підприємства встано-влюються завдання (нормативи, замовлення) щодо виробництва виробів, робіт і послуг, щодо собівартості та, відповідно, плано-во-розрахункова вартість одиниці виробів або послуг та інші госпрозрахункові показники. Ці показники необхідні для внутрі-шньовиробничого госпрозрахунку, а на великих підприємст-вах — для розрахунків між підрозділами основного і допоміжно-го виробництв за надані послуги та оприбуткування виготов-лених інструментів і матеріалів. Для ефективного контролю за обсягом послуг допоміжних виробництв у цехах основного виро-бництва встановлюються лічильники, вимірювальні пристрої, де-талізуються нормативи і норми для забезпечення контролю за споживанням послуг допоміжних виробництв. Витрати допоміж-них виробництв розподіляються пропорційно кількості послуг, що споживаються.

У виробництвах, які випускають однорідну продукцію, всі ви-трати за місяць розподіляються на кількість виробленої продукції або послуг у відповідних одиницях виміру (1 кВт-год електро-енергії, 1 Гкал тепла, 1 т пару, 1000 м3 води, 1 т перевезень, 1 год роботи автомобіля тощо).

Складніше організований розподіл витрат у виробництвах, що випускають різнорідну продукцію. На першому етапі тут розпо-діляються непрямі витрати, на другому — оцінюються залишки незавершеного виробництва.

Особливістю допоміжних виробництв є наявність взаємних (зустрічних) послуг. Для спрощення цих складних розрахунків доцільно оцінювати і списувати взаємні та інші послуги за пла-новою або нормативною собівартістю. У деяких випадках допус-кається віднесення послуг за фактичною собівартістю минулого місяця.

Обслуговуючі виробництва та господарства — це виробницт-ва, діяльність яких не пов’язана з виробництвом продукції, вико-нанням робіт, наданням послуг та не відповідає меті створення даного підприємства.

Продукція обслуговуючих виробництв та господарств, а та-кож виконані ними роботи та послуги можуть споживатись як безпосередньо самим підприємством для власних потреб, так та іншими, сторонніми (зовнішніми), споживачами.

Аналітичний облік витрат обслуговуючих виробництв ведеть-ся в розрізі таких виробництв та господарств:

― житлово-комунальні (утримання гуртожитків, житлових будинків, пралень, лазень, тощо);

― науково-дослідні та конструкторські підрозділи;

― майстерні побутового обслуговування (ательє, перу-карні);

― їдальні та буфети;

― будинки відпочинку, санаторії, профілакторії, спортивні клуби та інші установи оздоровчого та культурно-просвіт-ницького призначення;

― дитячі дошкільні установи.