10.1. Банківська система України та роль у ній НБУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 

Загрузка...

Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності дер-жави та системою діючих спеціальних суб’єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи щодо грошей, цінних папе-рів і валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару1. З пра-вової точки зору, банківську діяльність можна розглядати як сукупність дій, здійснюваних певними суб’єктами у формі, закріпленій нормативно-правовими актами чи договорами, спрямованими на отримання прибутку2.

Однією з особливостей цих відносин є те, що в їх регулюванні значне місце належить диспозитивним нормам (цивільно-правові, господарсько-правові). Саме тому завдання цієї теми — не всебічний аналіз банківських відносин, а конкретизація їх фінансово-правового аспекта.

Банківська система — це складна специфічна структура, що підпо-рядкована економічним законам, є частиною загального механізму регу-лювання господарської діяльності в країні, має власні функції та завдання. Бюджетна, податкова системи, система ціноутворення органічно взаємо-пов’язані з банківською системою і разом впливають на цінову політику у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній діяльності.

Завдання державного регулювання банківської системи мають склад-ний характер, оскільки, з одного боку, передбачають механізм забезпечення стабільного її функціонування для подолання системних прорахунків, ефек-тивне регулювання та нагляд уповноважених фінансових органів, а з іншо-

1          Див.: Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2005. —

С. 8.

2          Див.: Ефимова Л. Г. Банковское право: Учеб. и практ. пособ. — М.: БЕК, 1994. —

С. 27.

го — здійснюють дерегулюючі заходи, спрямовані на розвиток самостійно-сті будь-яких учасників банківської системи.

Заходи, які вживають у межах державного управління (наприклад, обов’язкове ліцензування банківської діяльності; виконання банками спіль-них правил і норм, регулюючих проведення банківських операцій; здійс-нення нагляду за банками з боку центробанку; встановлення для банків економічних нормативів, статистичної та бухгалтерської звітності; встанов-лення режиму банківської таємниці тощо), спрямовані на забезпечення ста-більності фінансово-кредитної системи держави загалом і банківської сис-теми зокрема. Можна сказати, що такі заходи спрямовані на задоволення публічних інтересів у сфері банківської діяльності1.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 7 грудня 2000 року, № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», банківська система України є дворів-невою та складається з НБУ й інших банків, що створені й діють на терито-рії держави2.

Дворівневість банківської системи виявляється в тому, що, з одного боку, банки самостійні щодо НБУ і юридично йому не підпорядковані, тоб-то НБУ не є вищою інстанцією для банківської установи. З іншого — банки є піднаглядовими НБУ, їх створення та діяльність безпосередньо залежать від нього. Фактично відносини між ними мають вертикальний характер, є владними і тому регулюються нормами публічного права (фінансового, ад-міністративного)3.

Банки — це установи, функціями яких є кредитування суб’єктів гос-подарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підпри-ємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валю-тних та інших банківських операцій.

Банки — одні з найстаріших фінансових посередників. Так, напри-клад, М. І. Тургенєв у XIX ст., досліджуючи історію виникнення банків, да-тував виникнення установ під назвою «банки» у 1407 р. (у Генуї) та 1852 р. (у Венеції)4.