Фінансово-правові норми — це:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 

Загрузка...

•          установлені державою правила поведінки учасників суспільних від-носин, виражені в їх юридичних правах і обов’язках;

•          установлені державою та закріплені в нормативних актах правила по-ведінки сторін щодо формування, розподілу та використання фондів грошових ресурсів для реалізації цілей та завдань держави;

•          загальнообов’язкові приписи компетентних державних органів щодо мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і де-централізованих фондів, які виражені в категоричній формі та забез-печуються примусовою силою держави. Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загаль-

нообов’язковими правилами поведінки, встановлені компетентними орга-нами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, які виокремлюють їх зі значної кількості соціальних правил, існуючих у суспільстві.

Норми права всіх галузей — це обов’язкові правила поведінки зага-льного характеру. Приписи, що містяться в нормі та вводяться в дію офі-ційно, повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опиняється в умовах, передбачених правилом. Кожна правова норма формулюється дер-жавою, містить чітко визначені юридичні права і обов’язки. Якщо правило, закріплене нормою, не виконується добровільно, держава примушує до цьо-го, застосовуючи заходи, які передбачаються санкціями. Таким чином, нор-ми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов’язковий характер, забезпечений примусовою силою держави. Усі ці ознаки властиві й фінансовим правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансо-вої діяльності та містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу порядку мобілізації, розподілу, використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. Вони мають імперативний характер, оскільки вміщують веління. Але імператив має форму категоричного при-пису, що виключає зміну норми за волевиявленням суб’єктів правовідно-син.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку грома-дян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, ст. 67 Кон-ституції України встановлює обов’язок щодо сплати податків і зборів у по-рядку та розмірах, встановлених законодавством) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди1.

Категоричність фінансово-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктів фінансово-правових від-носин, що регулюються цією нормою (активна чи пасивна) у зо-бов’язуючих, забороняючих і уповноважуючих.

Усі фінансово-правові норми реалізуються у фінансових правовідно-синах, тобто юридичних формах вияву та закріплення безпосередньо фінан-сових відносин2.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним — суб’єктивні юриди-чні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовими нормами. Суб’єктивні права — це належна фінансовому органу для забезпечення ви-конання його (тобто, держави, від імені якої він виступає) функцій та за-вдань міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони відносин (наприклад, платником податків). Саме обов’язки іншої сторони фінансових правовідносин є гарантією дотримання прав уповноваженого державою фінансового органу.

Юридичний обов’язок — це приписана зобов’язаному суб’єкту (плат-нику податків, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливіс-тю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотриму-ватися цей суб’єкт.

Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формують-ся, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і обов’язків іншої сторони фінансових правовідносин.

Суб’єкти фінансового права — це носії передбачених фінансово-правовими нормами суб’єктивних прав та обов’язків у сфері фінансової діяльності держави1.

1          Див.: Конституція України // Відомості Верховної ради України. — 1996. —

№ 20. — Ст. 141.

2          Див.: Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. —

М.: Юрид. лит., 1960. — С. 133; Карасева М. В. Финансовое правоотношение. — М.:

Норма, 2001. — С. 80.

Суб’єкти фінансових правовідносин — це реальні учасники певних правовідносин. Зазвичай розрізняють такі суб’єкти фінансових правовідно-син:

1)         адміністративно-територіальні утворення (держава, що виступає в особі вповноважених нею органів — Верховної Ради, КМУ, Президента Укра-їни, Міністерства фінансів тощо, й адміністративно-територіальні одиниці);

2)         колективні суб’єкти (органи державної влади й управління, терито-ріальні громади в особі органів місцевого самоврядування, підприємства та установи різних форм власності, громадські організації);

3)         індивідуальні суб’єкти (фізичні особи).

Властивість юридичної чи фізичної особи бути носієм юридичних

прав і обов’язків з огляду на юридичні норми називають право-суб’єктністю. Саме шляхом наділення правосуб’єктністю фіксується юри-дичне становище особи2.

Правосуб’єктність у фінансовому праві містить два елементи: можли-вість мати права і нести обов’язки (правоздатність) і можливість самостій-ного здійснення прав і обов’язків (дієздатність).

Так, наприклад, ч. 2 ст. 67 Конституції України закріплює, що всі гро-мадяни щороку зобов’язані подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законодавством. Подаючи декларацію, особа вступає у фінансові правовідносини з органами податкової служби України. Саме так ця особа вступає в конкретні фінансові правовід-носини, реалізуючи надані Основним законом України права і обов’язки.

Фінансові правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти — це відповідні життєві обставини, з якими правова норма пов’язує виникнення, зміну або припи-нення правовідносин3. До юридичних фактів у фінансовому праві належать дії (правомірні та неправомірні) та події.

1          Див.: Химичева Н. И. Субъекты советского бюджетного права / Под ред. В. М. Ма-

нохина. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1979. — С. 41; Карасева М. В. Финансовое пра-

воотношение. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1997. — С. 91.

2          Див.: Мицкевич А. В. Субъекты советского права. — М.: Госюриздат, 1962. —

С. 37; Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом

обществе. — М.: Наука, 1979. — С. 70–103; Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х

т. — М.: Юрид. лит., 1982. — Т. 2. — С. 139.

3          Див.: Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т. — М.: Юрид. лит., 1982. —

Т. 2. — С. 168–171.