16.2. Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 

Загрузка...

Податок на прибуток

Податок на прибуток підприємств — це прямий податок, що сплачується підпри-ємствами з прибутку, одержаного від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фі-нансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також із прибутку від орендних опе-рацій, роялті та від позареалізаційних операцій.

Основним законодавчим актом, який установлює податкові правила для обчис-лення податку на прибуток, є Закон України «Про оподаткування прибутку підпри-ємств» в редакції від 22.05.1997 р. за № 283/97-ВР.

Визначення оподаткованого прибутку представлено на рис. 16.2.

 

Оподаткований прибуток   ^=        Скоригований валовий дохід         -          Скориговані валові витрати                        Сума податкової амортизації

 

           

           

           

           

            -         

 

           

           

           

           

                       

 

Рис. 16.2. Порядок розрахунку оподаткованого прибутку

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, вик-лючній (морській) економічній зоні, так і за їхными межами.

Формування скоригованого валового доходу наведено на рис. 16.3.

 

Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)

 

 

Приріст балансової вартості запасів           «->      Інші доходи

 

 

 

+/-

 

Зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)

 

 

 

+/-

 

Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів

 

 

 

+/-

 

Врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості

 

Рис. 16.3. Формування показників скоригованого валового доходу

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

— або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку — дата її оприбуткування в касі

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівки в банківській установі, що обслуговує платника податку;

— або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата фактичного надан-ня результатів робіт (послуг) платником податку.

У разі здійснення торгівлі продукцією (валютними цінностями) або роботами (послугами) з використанням торговельних автоматів або іншого подібного облад-нання, що не передбачає наявності касового апарата, контрольованого уповноваже-ною на це фізичною особою, датою збільшення валового доходу вважається дата ви-лучення з таких торговельних апаратів або подібного обладнання грошової виручки.

Якщо торгівля продукцією (роботами, послугами) через торговельні автомати здійснюється з використанням жетонів, карток або інших замінників гривні, то да-тою збільшення валового доходу вважається дата продажу таких жетонів, карток або інших замінників гривні.

У разі коли торгівля продукцією (роботами, послугами) здійснюється з викорис-танням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків, то датою збільшення валового доходу вважається дата оформлення від-повідного рахунка (товарного чека).

Валові витрати виробництва та обігу (далі — валові витрати) — сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здій-снюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (ви-готовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Формування скоригованих валових витрат наведено на рис. 16.4.

 

 

Інші доходи

Сума страхових внесків до

фондів державного соціального страхування

Сума

податків,

зборів

(обов’язкових

платежів)

+/-+/-

+/-

Витрати на

придбання

товарів

(робіт,

послуг)

 

 

Убуток

балансової

вартості

запасів            «-►     Витрати

на оплату праці

Зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)

Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів

Врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості

 

Рис. 16.4. Формування показників скоригованих валових витрат

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка при-падає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що стала-ся раніше:

— або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їхнього придбання за готівку — день їхньої ви-дачі з каси платника податку;

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

—        або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) —

дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У разі коли платник податку придбаває товари (роботи, послуги) з викорис-танням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків, то датою збільшен-ня валових витрат вважається дата оформлення відповідного рахунка (товарного чека).

Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним опера-цій з особами, які є:

а)         нерезидентами;

б)         резидентами, які сплачують податок на прибуток за ставкою нижчою, ніж 25

відсотків, або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є

звільненими від сплати податку або не є його суб’єктами згідно із законодавством, —

є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті — також робіт

(послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), —

дата їхнього фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їхньої

оплати (у тому числі часткової або авансової).

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів — поступове віднесен-ня витрат на їхнє придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скориго-ваного доходу платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Амортизації підлягають витрати на:

—        придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного вироб-ничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення;

—        самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайня-ті на виготовлення таких основних фондів;

—        проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів по-ліпшення основних фондів;

—        капітальні поліпшення землі, не пов’язані з будівництвом, а саме: іригація, осу-шення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Не підлягають амортизації та повністю належать до валових витрат звітного пері-оду витрати платника податку на:

—        придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

—        вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

—        придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшо-го продажу їх іншим особам чи використання їх як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів;

—        призначених для подальшого продажу іншим особам;

—        утримання основних фондів, що знаходяться на консервації.

Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінан-сування:

—        витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й житло-вих будинків, придбання і збереження бібліотечних та архівних фондів;

—        витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загально-го користування;

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

—        витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бю-джетів, бібліотечних і архівних фондів;

—        витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліп-шення невиробничих фондів.

Термін «невиробничі фонди» слід розуміти як капітальні активи, які не викорис-товуються в господарській діяльності платника податку.

Основні фонди — це матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких мате-ріальних цінностей та вартість яких перевищує 1000 грн, поступово зменшуються у зв’язку з фізичним або моральним зносом.

Основні фонди підлягають поділу на чотири групи, склад яких зображено на рис. 16.5.

О С Н О В Н І Ф О Н Д И

 

Група 1

 

Будівлі, споруди, їхні структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі

 

 

 

Група 2

 

Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них

 

 

 

Група 3

 

Будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4

 

 

 

Група 4

 

Електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їхнє програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби для зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів)

 

Рис. 16.5. Групи основних фондів

Сума амортизаційних відрахувань звітного періоду визначається як сума аморти-заційних відрахувань, нарахованих для кожного з календарних кварталів, що входять до такого звітного періоду (далі — розрахункові квартали). Сума амортизаційних від-рахувань розрахункового кварталу визначається шляхом застосування норм аморти-зації, визначених законом, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Балансова вартість групи основних фондів (окремого об’єкта основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу розраховується за формулою:

 

Б(а) = Б(а — 1) + П(а — 1) — В(а — 1) — А(а — 1),

 

(16.1)

 

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

де Б(а) — балансова вартість групи (окремого об’єкта ОФ групи 1) на початок роз-рахункового кварталу;

Б (а — 1) — балансова вартість групи на початок кварталу, що передував розра-хунковому;

П(а — 1) — сума витрат, понесених на придбання основних фондів, здійснення ка-пітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших поліпшень основних фон-дів, що підлягають амортизації, протягом кварталу, що передував розрахунковому;

В (а — 1) — сума виведених з експлуатації основних фондів (окремого об’єкта ОФ групи 1 протягом кварталу, що передував розрахунковому;

А (а — 1) — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у кварталі, що пере-дував розрахунковому.

Під час визначення балансової вартості груп основних фондів необхідно дотри-муватися таких норм:

—        для основних фондів групи 1 балансову вартість розраховують за кожним об’єктом окремо та в цілому по групі 1 як суму балансових вартостей окремих об’єктів такої групи. Облік балансової вартості основних фондів, які підпада-ють під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуата-цію таких основних фондів;

—        у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі якщо платник податку на прибуток підприємств зареєстрований плат-ником податку на додану вартість. У разі здійснення витрат на самостійне ви-готовлення основних фондів платником податку для власних виробничих по-треб балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму всіх виробничих витрат, понесених платником податку, що пов’язані з їхнім виготовленням та введенням в експлуатацію, а також витрат на виготов-лення таких основних фондів, що мають інші джерела фінансування, без ура-хування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість;

—        у разі виведення з експлуатації окремих об’єктів основних фондів групи 1 у зв’язку з їхнім продажем балансова вартість групи 1 зменшується на суму ба-лансової вартості такого об’єкта. Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематері-альних активів включається до валових доходів платника податку, а сума пе-ревищення балансової вартості над виручкою від такого продажу включається до валових витрат платника податку;

—        у випадку виведення з експлуатації основних фондів груп 2, 3 і 4 у зв’язку з їх продажем балансова вартість групи зменшується на суму вартості продажу та-ких основних фондів (вартості продукції, робіт, послуг, отриманих платником податку в межах бартерних (товарообмінних) операцій). Якщо сума вартості основних фондів дорівнює або перевищує балансову вартість відповідної гру-пи, то її балансова вартість прирівнюється до нуля, а сума перевищення вклю-чається до валового доходу платника податку відповідного періоду;

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

—        у разі виведення з експлуатації окремого об’єкта основних фондів групи 1 або передачі його до складу невиробничих фондів за рішенням платника податку, то його балансова вартість для цілей амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні відрахування не нараховуються. У цьому ж порядку від-бувається виведення основних фондів з експлуатації внаслідок їх відчуження за рішенням суду. Зворотне введення таких основних фондів в експлуатацію відбувається в порядку, встановленому законом.

—        у разі виведення з експлуатації окремих фондів груп 2, 3 і 4 з будь-яких причин (крім їхнього продажу) балансова вартість таких груп не змінюється. Зворот-не введення таких основних фондів в експлуатацію після проведення їхнього ремонту, реконструкції та модернізації збільшує баланс групи тільки на суму витрат, пов’язаних з цими роботами.

Суми амортизаційних відрахувань визначають шляхом множення балансової вартості груп основних фондів на початок розрахункового кварталу на норму амор-тизації.

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал):

1)         для витрат, що понесені після 01.01.2004 р. на придбання (виготовлення) осно-вних фондів груп 1, 2, 3, а також на поліпшення зазначених новопридбаних (виго-товлених) основних фондів відповідно для нових об’єктів: група 1–2%; група 2–10%; група 3–6%; група 4–15%.

2)         для основних фондів, витрати за якими понесені до 01.01.2004 р.: група 1–1,25%; група 2–6,25%; група 3–3,75%; група 4–15%.

Амортизація окремого об’єкта ОФ групи 1 провадиться до досягнення балан-совою вартістю такого об’єкта ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Залишкова вартість такого об’єкта належить до валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а вартість такого об’єкта прирівнюється до нуля. Амортизація основних фондів груп 2, 3 і 4 проводиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.

Для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками вихо-дячи з його первісної вартості з урахуванням індексації протягом строку, який визна-чається платником податку, самостійно виходячи з терміну корисного використання таких нематеріальних активів або терміну діяльності платника податку, але не біль-ше 10 років безперервної експлуатації. Амортизаційні відрахування проводяться до досягнення залишковою вартістю нематеріального активу нульового значення.

Основна ставка податку на прибуток становить 25%. Крім того, підприємства, які здійснюють плату за придбання торгового патенту для деяких видів підприємниць-кої діяльності, мають право при обчисленні податку до сплати зменшити податкове зобов’язання звітного періоду на вартість придбаних торгових патентів у цьому звіт-ному періоді.

У бухгалтерському обліку методологічні засади формування інформації про по-даток на прибуток визначені П(С)БО 17 «Податок на прибуток».

Витрати (дохід) з податку на прибуток — загальна сума витрат (доходу) з по-датку на прибуток, яка складається з поточного податку на прибуток з урахуванням відстроченого податкового зобов’язання або відстроченого податкового активу.

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

Для обліку суми податку на прибуток призначено рахунок 98 «Податок на при-буток», який має два субрахунки:

981      «Податок на прибуток від звичайної діяльності»;

982      «Податок на прибуток від надзвичайних подій».

На субрахунку 981 «Податок на прибуток від звичайної діяльності» ведеться об-лік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, що визначається від прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподаткування).

На субрахунку 982 «Податок на прибуток від надзвичайних подій» ведеться об-лік нарахованої суми податку на прибуток від надзвичайних подій.

Внаслідок розбіжностей у порядку формування прибутку в бухгалтерському обліку та за вимогами податкового законодавства може виникати відстрочений по-даток на прибуток, який визначається за допомогою відстроченого податкового зобов’язання або відстроченого податкового активу.

Відстрочений податковий актив — сума податку на прибуток, що підлягає від-шкодуванню в наступних періодах унаслідок:

—        тимчасової різниці, що підлягає вирахуванню;

—        перенесення податкового збитку, не включеного до розрахунку зменшення по-датку на прибуток у звітному періоді.

Відстрочене податкове зобов’язання — сума податку на прибуток, який сплачува-тиметься в наступних періодах з тимчасових різниць, що підлягають оподаткуванню.

Якщо податок на прибуток, визначений за даними бухгалтерського обліку, біль-ший від оподатковуваного прибутку, виникає відстрочене податкове зобов’язання, яке відображається на рахунку 54 «Відстрочені податкові зобов’язання».

Наприклад, податок на прибуток за даними бухгалтерського обліку за звітний період становить 2500 грн, а за даними податкового обліку — 2000 грн. У бухгалтер-ському обліку необхідно відобразити такі господарські операції:

Дт 981 «Податок на прибуток від звичайної діяльності»

Кт 641 «Розрахунки за податками» — 2000 грн;

Дт 981 «Податок на прибуток від звичайної діяльності»

Кт 54 «Відстрочені податкові зобов’язання» — 500 грн.

Якщо податок на прибуток, визначений за даними бухгалтерського обліку, мен-ший від оподатковуваного прибутку, то виникає відстрочений податковий актив, який відображається на рахунку 17 «Відстрочені податкові активи».

Наприклад, податок на прибуток, за даними бухгалтерського обліку, за звітний період становить 2000 грн, а за даними податкового обліку — 2500 грн. У бухгалтер-ському обліку необхідно відобразити такі господарські операції:

Дт 981 «Податок на прибуток від звичайної діяльності»

Кт 641 «Розрахунки за податками» — 2000 грн;

Дт 17 «Відстрочені податкові активи»

Кт 641 «Розрахунки за податками» — 500 грн.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ПДВ) — це непрямий податок на споживання, який вилучає до бюджету частину доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва та обігу. Він включається у вигляді надбавки до ціни товарів, робіт, послуг і повністю сплачується кінцевим споживачем товарів, робіт та послуг.

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

Правила ведення податкового обліку ПДВ встановлені Законом України «Про податок на додану вартість» №168 від 03.04.1997 р.

Ставки податку на додану вартість становлять 20% і 0% до бази оподаткування та додаються до ціни товарів (робіт, послуг). При цьому платники податку здійснюють окремий облік операцій з продажу та придбання, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% та звільнених від оподаткування, а також операцій, сума за якими не включається до складу валових витрат виробництва (обігу) або не підлягають амор-тизації, імпортних та експортних операцій.

За нульовою ставкою оподатковуються операції з: продажу товарів, що були ви-везені (експортовані) платником податку за межі митної території України; продажу робіт, послуг, призначених для використання та споживання за межами митної тери-торії України; продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України в зонах митного контролю (безмитних мага-зинах); надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за меж-ами митного кордону України; продажу переробним підприємствам молока та м’яса живою масою сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності і господарювання; продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів.

Сума ПДВ, що має бути сплачена до бюджету, визначається так:

ПДВ до бюджету = ПЗ — ПК,        (16.2)

де ПЗ — загальна сума податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з продажем продукції протягом звітного періоду. Податкове зобов’язання — сума податку, одер-жана (нарахована) платником податку в звітному періоді;

ПК — сума податкового кредиту за розрахунковий період. У свою чергу, подат-ковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного податкового періоду.

Для обчислення і сплати податку важливо встановити дату виникнення податко-вих зобов’язань і право платника на податковий кредит.

Податкове зобов’язання — це загальна сума податку, отримана (нарахована) плат-ником податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно із Законом «Про податок на додану вартість».

За загальним правилом датою виникнення податкових зобов’язань з поставки то-варів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

—        або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

—        або дата відвантаження товарів (робіт, послуг).

У деяких випадках дата виникнення податкового зобов’язання виникає за інши-ми правилами. Узагальнення випадків та дат виникнення податкових зобов’язань на-ведені в табл. 16.2.

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

Таблиця 16.2

Випадки та дати виникнення податкових зобов’язань

 

Випадки виникнення податкових зобов’язань     Дата виникнення податкових зобов’язань

З поставки товарів (робіт, послуг)  Дата, яка припадає на податковий період, про-тягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: – або дата зарахування коштів від покуп-ця (замовника) на банківський рахунок (оприбуткування в касі, дата інкасації го-тівкових коштів); – або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (по-слуг) платником податку

У разі поставки з використанням торговель-них автоматів       Дата виймання з таких торговельних автома-тів грошової виручки

У разі поставки з використанням жетонів, карток або інших замінників гривні          Дата поставки таких замінників гривні

У разі поставки з використанням кредитних або дебетових карток, дорожніх, комерційних, персональних або інших чеків     Будь-яка з подій, що сталася раніше: – або дата оформлення податкової наклад-ної; – або дата виписки відповідного рахунка (товарного чека)

Для бартерних операцій      Дата відвантаження товарів (оформлення до-кументів, що засвідчує факт виконання робіт (послуг).

При   здійсненні   операцій   з   нерезидентом дата першої події імпорту товарів (робіт, по-слуг)

Поставка товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів      Дата надходження таких коштів на розра-хунковий рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому вигляді

Під час імпорту товарів        Дата подання ввізної митної декларації

Під час імпортування робіт (послуг)          Будь-яка з подій, що сталася раніше: – або дата списання коштів з розрахунко-вого рахунка платника податку для опла-ти робіт (послуг); – або дата оформлення документа, який за-свідчує факт виконання робіт (послуг) нерезидентом

За довгостроковими контрактами  Дата збільшення валового доходу виконавця довгострокового контракту

Для операцій фінансової оренди (лізингу) Дата фактичного передавання об’єкта фінан-сової оренди (лізингу) у користування орен-дареві

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв’язку з при-дбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяль-ності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незаверше-них капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпор-ті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного по-даткового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковуваня операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо в подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в опе-раціях, які не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, чи осно-вні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведен-ня, але не нижче від ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Не включаються до складу податкового кредиту:

—        суми податку, якщо платник податку закуповує (виготовляє) товари (послу-ги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування;

—        сума податку, сплачена платником податку під час придбання легкового авто-мобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів (сума ПДВ, що сплачена, належить до складу валових витрат платника) сума подат-ку, нарахована (сплачена) туристським оператором у зв’язку з придбанням (створенням) туристського продукту, не підлягає включенню до складу його податкового кредиту та включається до складу його валових витрат, за винят-ком окремих випадків, передбачених Законом «Про ПДВ»;

—        сума податку, сплаченого у зв’язку з придбанням (виготовленням) матеріаль-них та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх викорис-тання в господарській діяльності такого платника;

—        суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (по-слуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з по-дій, що сталася раніше:

—        або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комер-ційних чеків;

—        або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання плат-ником податку товарів (робіт, послуг).

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

Узагальнення випадків та дат виникнення податкового кредиту наведені в табл. 16.3.

Таблиця 16.3

Випадки та дати виникнення податкового кредиту

Випадки виникнення податкового кредиту          Дата виникнення податкового кредиту

 

Для операцій з поставки товарів (робіт, по-слуг) Дата здійснення першої з подій:

– або дата списання з банківського рахун-ка платника податку для оплати товарів (робіт, послуг) (дата виписки відповід-ного рахунка (товарного чека) — в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків);

– або дата отримання податкової наклад-ної, що засвідчує факт придбання плат-ником податку товарів (робіт, послуг)

Для операцій з імпорту товарів (супутніх по-слуг)           Дата сплати податку за податковими зобо-в’язаннями

Для бартерних (товарообмінних) операцій           Дата отримання товарів (робіт, послуг) вихо-дячи зі звичайних цін

3 контрактів, визнаних довгостроковими Дата збільшення валових витрат замовника довгострокового контракту

Для товарів (послуг), придбання(надання) яких контролюється приладами обліку    Факт отримання (надання) таких  товарів (послуг)

Для операцій фінансової оренди    Дата фактичного отримання об’єкта фінансо-вого лізингу орендарем

Слід зазначити, що попередня оплата вартості товарів (супутніх послуг), які екс-портуються чи імпортуються, не змінюють значення податкового кредиту або подат-кових зобов’язань платника податку — відповідно такого експортера або імпортера.

Особа, яка протягом останніх дванадцяти календарних місяців мала оподаткову-вані поставки, вартість яких не перевищує суму 300 тис. грн, може вибрати касовий метод податкового обліку.

Якщо зазначений вибір здійснюється під час реєстрації такої особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з моменту такої реєстрації і не може бути змінений до кінця року, протягом якого відбулася така реєстрація.

Якщо зазначений вибір здійснюється протягом будь-якого часу після реєстрації особи як платника цього податку, касовий метод починає застосовуватися з подат-кового періоду, наступного за податковим періодом, у якому було здійснено такий вибір, і не може бути змінений протягом наступних дванадцяти місячних (чотирьох квартальних) податкових періодів.

Рішення про вибір касового методу подається податковому органу разом із зая-вою про податкову реєстрацію або податковою декларацією за звітний (податковий) період, протягом якого було здійснено такий вибір.

Основними реєстрами для обліку податкових зобов’язань та кредиту є податкова накладна і реєстр отриманих та виданих податкових накладних.

Податкова накладна — звітний податковий документ, який підтверджує виник-нення податкового зобов’язання у платника податку у зв’язку з продажем товарів

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

(робіт, послуг), і одночасно — права на податковий кредит у покупця-платника по-датку у зв’язку з придбанням товарів (послуг).

Податкова накладна заповнюється згідно з вимогами Порядку заповнення подат-кової накладної, затвердженої наказом ДПАУ від 30.05.1997 за № 165.

Платник податку зобов’язаний надати покупцю податкову накладну, що має міс-тити всі реквізити.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (по-слуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кре-диту.

Підставою для нарахування податкового кредиту при постачанні товарів (по-слуг) за грошові кошти або з розрахунковими картками платіжних систем, банків-ськими або персональними чеками в межах 10 тис. грн за день є оформлений товар-ний чек, інший платіжний або розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу, з указаною загальною сумою платежу, сумою податку і податкового номера постачальника (продавця).

Без податкової накладної дозволяється включати в податковий кредит суми ПДВ, зазначені в рахунках, що виставляються підприємствами зв’язку, а також під-приємствами, що надають інші послуги, вартість яких визначається відповідно до по-казників приладів обліку та містять загальну суму платежу, суму податку та подат-ковий номер продавця, за винятком тих, у яких форма встановлена міжнародними стандартами.

Підставою для нарахування податкового кредиту без одержання податкової на-кладної є:

—        транспортні квитки;

—        готельні рахунки;

—        касові чеки, які містять суму поставлених товарів (послуг), загальну суму на-рахованого податку (з визначенням фіскального номера, але без визначення податкового номера постачальника. При цьому з метою такого нарахування загальна сума поставлених товарів (послуг) не може перевищувати 200 грн за день (без урахування податку на додану вартість).

Основні бухгалтерські проводки щодо виникнення податкових зобов’язань та кредиту наведені в табл. 16.4.

Таблиця 16.4

Основні проводки з обліку податкових зобов’язань та кредиту з ПДВ

 

№ з/п  Зміст господарської операції           Кореспонденція рахунків

 

           

            Дебет                          Кредит

1          Відображено податковий кредит з ПДВ щодо отриманих матеріальних цінностей без попередньої оплати            641 «Розрахунки за податками»      631 «Розрахунки з вітчизняними по-стачальниками»

2          Відображено податковий кредит з ПДВ щодо придбаних основних засобів та нема-теріальних активів без попередньої оплати       641 «Розрахунки за податками»      685 «Розрахунки з іншими кредитора-ми»

3          Відображено податковий кредит з ПДВ щодо отриманих послуг, виконаних робіт без попередньої оплати            641 «Розрахунки за податками»      685 «Розрахунки з іншими кредитора-ми»

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

Продовження табл. 16.4

4          Відображено податковий кредит з ПДВ за попередньою оплатою за матеріальні цін-ності, основні засоби або нематеріальні ак-тиви, за отриманими послугами чи викона-ними роботами    641 «Розрахунки за податками»    644 «Податковий кредит»

5          Відображено податкові зобов’язання з ПДВ за відвантаженою готовою продукцією (то-варами, роботами, послугами) без попере-дньої оплати   70 «Доходи від реа-лізації»  641 «Розрахунки за податками»

6          Відображено податкові зобов’язання з ПДВ за реалізованими іншими оборотними ак-тивами       712 «Дохід від ре-алізації інших обо-ротних активів»  641 «Розрахунки за податками»

7          Відображено податкові зобов’язання з ПДВ за реалізованими основними засобами або нематеріальними активами 742 «Дохід від від-новлення кориснос-ті активів»           641 «Розрахунки за податками»

8          Відображено податкові зобов’язання з ПДВ щодо операцій з ліквідації основних засобів за власною ініціативою, з безкоштовної пе-редачі неплатнику ПДВ, з переведення їх до складу невиробничих основних фондів 97 «Інші витрати»     641 «Розрахунки за податками»

Податок з доходів фізичних осіб

Податок з доходів фізичних осіб — це плата фізичної особи за послуги, які нада-ються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податко-ву адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно із Законом.

Податок з доходів фізичних осіб розраховується та утримується із загального річ-ного оподатковуваного доходу, який складається з місячних оподатковуваних дохо-дів та доходів, отриманих за кордоном. З частини оподатковуваних доходів податок сплачується за результатами місяця, з останніх доходів податок сплачується в кінці року.

Під час виплати доходу податок утримують податкові агенти — юридичні особи та суб’єкти підприємницької діяльності, які відповідальні за нарахування та утри-мання податку з платника.

Податкова соціальна пільга — сума, на яку платник податку може зменшити за-гальний місячний оподаткований дохід, що отриманий з джерел на території України від одного роботодавця у вигляді заробітної плати.

Види та порядок надання податкової соціальної пільги було розглянуто в розділі 13 «Облік розрахунків з оплати праці».

Під час обчислення доходу за різними формами (у вигляді заробітної плати в гро-шовій формі, доходу в натуральній формі, в іноземній валюті) необхідно враховувати таке:

— під час нарахування доходів у вигляді заробітної плати об’єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збо-ру до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, які справляються з найманої особи;

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

— під час нарахування доходів у будь-яких негрошових формах об’єкт оподатку-вання визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами та помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою:

К = 100 : (100 — Сn),           (16.3)

де К — коефіцієнт;

Сn — ставка податку.

При цьому сума негрошового доходу, визначена за звичайною ціною, збільшуєть-ся на:

1)         суму ПДВ, якщо суб’єкт господарювання, який нараховує дохід, є платником ПДВ (ПДВ під час нарахування податку не виключається);

2)         суму акцизного збору, якщо надається підакцизний товар.

Під час нарахування доходів в іноземній валюті їхня сума перераховується у гривні за курсом НБУ, що діяв на момент отримання таких доходів.

З 01.01.2007 р. ставка податку становить 15%. Окремі види доходів оподатковува-тимуться за іншими ставками. Так, максимальну ставку податку 26% (з 1 січня 2007 року — 30%) встановлено для доходів нерезидентів, доходів, отриманих як призи, а також у вигляді спадщини від спадкодавця-іноземця.

Мито і акцизний збір

Мито — непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону, тобто в разі імпорту, експорту та транзиту товарів. Даний податок, як і акцизний збір, вклю-чається до ціни товарів, сплачується за рахунок покупця, його ставки диференційова-ні за групами това рів, перелік яких значно ширший, ніж перелік підакциз них товарів.

Митні збори і митні платежі — це своєрідна пла та за виконання митницею сво-їх обов’язків і послуг, яка використовується для розвитку системи митних органів України.

Мито сплачується в національній валюті України за встановленими ставками, виходячи з митної вартості товару.

Митна вартість — це ціна товару, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину мит ного кордону України. До митної вартості включається ціна то-вару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не вклю-чено до рахунка-фактури:

1)         на транспортування, вантажно-розвантажні роботи, страхування до пункту пе-ретину митного кордону;

2)         комісійні та брокерські;

3)         плата за використання об’єктів інтелектуальної власності, яка повинна бути оплачена як умова їх ввезення (вивезення).

Порядок оплати і ставки мита визначаються Єдиним митним тарифом Украї-ни. Згідно з законодавством, Єдиний митний тариф — це систематизоване зведен-ня ставок мита, яким обкладаються товари та інші предме ти, що ввозяться на мит-ну територію України або виво зяться за межі цієї території. Єдиний митний тариф ґрунтується на міжнародних визнаних нормах і розвива ється в напрямі забезпечення максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці прин-ципів і правил митної справи. Ставки Єдиного митного тарифу є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяль ності незалежно від форм власності, організації

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

госпо дарської діяльності або територіального розміщення, за винятком випадків, пе-редбачених законами України та її міжнародними договорами.

Єдиний митний тариф затверджує Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Основні елементи мита показані в табл. 16.5.

Таблиця 16.5

Елементи мита

 

Платники       Об’єкт опо-даткування        Ставки за варіантами           Сума мита за варіантами

 

           

            І                         ІІ       І                         ІІ

Юридичні

та фізичні

особи, які

здійснюють

переміщення

товарів через

митницю       Митна вар-тість товару =

Вартість то-вару у валюті контракту х

Офіційний

курс гривні до валютного контракту на

день подачі

митної декла-

рацїї    У відсотках до митної вартості (диференці-ація залежно від товарної групи, країни походження)   У встанов-леному грошовому вираженні на одиницю товару      Митна вар-

тість х Ставка

мита, % / 100 Кількість

одиниць то-

вару х Мито

в грошовому

вираженні

з одиниці

товару

Оподатковувані товари зводяться в товарну класифікаційну схему, яка ґрунту-ється на Гармонізованій системі опису і кодування товарів.

Єдиний митний тариф України передбачає три види ставок, які відрізняються розмірами.

Преференційні ставки застосовуються:

—        до товарів, які походять із країн, що входять разом з Україною в митні союзи;

—        при встановленні спеціального преференційного митного режиму відповідно до міжнародних договорів;

—        до товарів, які походять з країн, що розвиваються (крім продукції тваринни-цтва, харчової промисловості, продук тів рослинного походження).

Пільгові ставки застосовуються до товарів, які по ходять:

—        з країн, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння (Австрія, Великобританія, Італія, США, Німеччина, Франція та ін.);

—        з країн, що розвиваються (за винятком товарних груп, за якими застосовують-ся преференційні ставки).

Повні (загальні) ставки застосовуються до інших товарів і предметів.

Вивізне мито є одним із інструментів регулювання структури екс порту. Ставки вивізного мита затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На відміну від більшості податків, мито розраховують не самі платники, а органи митної служби. Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають обкла-данню мито м, проводиться на базі їхньої митної вартос ті, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України.

Нараховані суми мита обов’язково записуються у ван тажній митній декларації і підлягають сплаті платником з поточного рахунка (коли перетин кордону не дозволя-ється без сплати мита) або шляхом виписування векселів (якщо імпорт або експорт дозволяється з відстрочкою платежу до 90 днів).

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

Враховуючи те, що перетнути митний кордон без сплати мита неможливо, відпо-відальності за несплату не існує. Винятком є вексельні розрахунки, за якими дозво-ляється сплата мита протягом 90 днів. У випадку непогашення векселя на платника накладається штраф 100% від суми мита, а вексель погашається або платни ком, або банком, який акцептував вексель.

Акцизний збір — непрямий податок, основою якого виступає диференційований підхід до оподаткування різних товарів та товарних груп. Тому його відносять до ка-тегорії специфічних акцизів.

Нині в Україні підакцизними товарами є:

—        алкогольні напої;

—        спирт етиловий;

—        тютюнові вироби;

—        транспортні засоби;

—        пиво солодове;

—        бензини, дистиляти, паливо тощо.

Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлює Кабінет Міні-стрів України.

Платниками акцизного збору переважно є виробники підакцизних товарів (рези-денти і нерезиденти). Подальші продавці включають до ціни товару суму акцизного збору, яка оплачена виробником.

Крім виробників підакцизних товарів, акцизний збір сплачують:

—        будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, що імпортують на митну тери-торію України підакцизні товари;

—        фізичні особи — резиденти або нерезиденти, які ввозять підакцизні товари на митну територію України;

—        юридичні або фізичні особи, які купують (орендують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Об’єктом оподаткування акцизним збором є:

—        обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів;

—        обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників;

—        митна (коли її немає — закупівельна) вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту або в порядку обміну чи безкоштовної передачі.

Елементи справляння акцизного збору відображено в табл. 16.6.

Таблиця 16.6

Елементи справляння акцизного збору

Платники       Об’єкт оподаткування         Ставки

 

Юридичні та фізичні особи, які виготовля-ють і імпортують під-акцизні товари        Для вітчизняних то-варів — оборот за реа-лізацією    Для імпортованих то-варів — митна вартість      Диференціюються залежно від товарної групи  і  походження товару   (вітчизняний чи імпортний)

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

 

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» податок обчислюється:

—        у твердих ставках у гривнях або в євро з одиниці реалі зованих (переданих, вве-зених в Україну) товарів;

—        за ставками у відсотках до обороту з реалізації (передачі).

Акцизний збір, обчислений у євро, щодо товарів (продук ції), що вироблені і ре-алізуються в Україні, сплачується у валюті України за валютним курсом НБУ, що діє на перший день кварталу, в якому здійснюється реалізація товару (продукції), і залишається незмінним протягом кварталу.

Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.

Сума акцизного збору, якщо ставка встановлена в грошовому еквіваленті до фі-зичної одиниці виміру товару, обчислюється так:

1)         при застосуванні ставки акцизного збору у гривнях за формулою

А = С х К,      (16.4)

де А — сума акцизного збору; С — ставка акцизного збору; К — кількість товару, визначена у фізичних одиницях виміру;

2)         при застосуванні ставки акцизного збору в євро за формулою

А = С х Є х К,            (16.5)

де   Є - курс гривні до євро станом на перший день відповідного кварталу.

Основною особливістю методики розрахунку акциз ного збору за твердими став-ками є те, що на розмір податку зовсім не впливає вартість товару (митна вартість у випадку імпорту);

3)         сума акцизного збору, якщо ставка встановлена у від сотках, обчислюється за

такими формулами:

а)         для вітчизняних товарів:

А = С х В,       (16.6)

де  В — вартість;

б)         для імпортних товарів:

А = В   х С,     (16.7)

де  В  — вартість митна.

До того ж при імпорті товарів акцизний збір нарахо вується на суму митної вар-тості з урахуванням фактично сплаченої суми мита.

А = (В + ВМ) х С,      (16.8)

де А — сума акцизного збору; В  — митна вартість;

м

ВМ — ввізне мито;

С — ставка акцизного збору;

4) Якщо формується ціна з плановою нормою прибутку:

А = (С + П) / (100% х С) х С,           (16.9)

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

де  СБ — собівартість; П — прибуток.

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками само-стійно відповідно до чинного законодавства, виходячи з обсягів реалізованих підак-цизних товарів (продукції) за встановленими ставками. Строки сплати до бюджету визначаються окремо для кожного виду підакцизної продукції.

Ресурсні платежі

До основних ресурсних платежів належать:

1)         збір за використання радіочастотного ресурсу;

2)         платежі за використання природних ресурсів;

3)         збір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства;

4)         збір за забруднення навколишнього середовища.

Збір за використання радіочастотного ресурсу — це загальнообов’язковий збір, який сплачується з метою формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного його використання.

Справляння збору за використання радіочастотного ресурсу наведено в табл. 16.7.

Таблиця 16.7

Збір за використання радіочастотного ресурсу

Платники       Об’єкт            Ставка

 

Юридичні та фізичні особи — користувачі радіоелектрон-них засобів, або радіовипромінювальних пристроїв, які ма-ють ліцензію на використання радіочастот           Операції з ви-користання радіочастот       Залежно       від ширини смуги, визначеної в лі-цензії

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів — це загальнодержавний збір за користування природними ресурсами, який впроваджується з метою відшкодування витрат на відновлення лісових угідь.

Механізм справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів наве-дено в табл. 16.8.

Таблиця 16.8

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів

Платники       Об’єкт            Ставка

Юридичні та фізичні особи, яким надано в постійне або тимчасове

користування земельні ділян-ки лісового фонду  Користування

лісовими фондами для: заго-тівлі деревини, що випуска-ється на пні, заготівлі живиці; заготівлі другорядних лісових матеріалів     Ставки,   диференційовані   у гривнях, встановлюються за: – породами   (сосна,   кедр,

ялинка, дуб, ясен, клен і

т.д.); – якістю деревини (ділова,

дров’яна); – сортаментами     (велика,

середня, мілка); – лісотаксовим поясами та

розрядами

До спеціального використання лісових ресурсів належить:

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

—        заготівля деревини під час рубок головного користування;

—        заготівля живиці;

—        заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень тощо);

—        побічні користування лісом (випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна тощо).

Збір справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи до-ходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах. Такси на де-ревину лісових порід, що відпускається на пні, застосовуються з урахуванням розпо-ділу лісів за лісотаксовими поясами і розрядами, видами основних порід лісу, якістю та сортаментом деревини.

Розмір орендної плати визначається за узгодженням сторін у договорі оренди, але не нижче від законодавчо встановлених такс.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин — це загаль-нодержавна плата за користування природними ресурсами України, які являють со-бою частину земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водойм і про-стягається до глибин, що доступні для геологічного вивчення та освоєння.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин справля-ється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час видобування. Механізм справляння наведено в табл. 16.9.

Таблиця 16.9

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин

Платники       Об’єкт            Ставка

 

Усі суб’єкти підприємниць-кої діяльності незалежно від форм власності, які здійсню-ють   видобування   корисних копалин, включаючи підпри-ємства з іноземними інвести-ціями   Об’єм фактично погашених у надрах балансових та позаба-лансових запасів (об’єм добу-тих) корисних копалин Нормативи плати за одиницю об’єму погашених, видобутих корисних копалин та норма-тиви плати до вартості добу-тої мінеральної сировини

Нормативи плати встановлюються для кожного виду корисних копалин (групи корисних копалин, близьких за призначенням) як базові або диференційовані залеж-но від геологічних особливостей та умов експлуатації родовищ. Базові нормативи плати за видобування корисних копалин залежно від виду корисних копалин вста-новлюються у фіксованому та відсотковому виразі. Фіксований вираз передбачає встановлення нормативів у гривнях за одиницю погашених у надрах запасів або ви-добутих корисних копалин. Відсотковий вираз передбачає встановлення нормативів у відсотках до вартості мінеральної сировини корисних копалин у процесі видобутку встановлюються для кожного родовища.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів — це загальнодержавний збір за використання природних ресурсів, який установлюється з метою стимулю-вання раціонального та комплексного використання та відновлення, вирівнювання соціально-економічних умов господарювання при використанні водних ресурсів

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

різного ступеня доступності, проведення природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використан-ня води з водних об’єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних при-строїв та скидання в них стічних вод.

Механізм стягнення плати за спеціальне використання водних ресурсів наведено і табл. 16.10.

Таблиця 16.10

Плата за спеціальне використання водних ресурсів

Платники       Об’єкт            Ставка

 

Підприємства,   установи   та організації    незалежно    від форми власності, а також гро-мадяни — суб’єкти підприєм-ницької діяльності, що вико-ристовують водні ресурси        Фактичний обсяг води, який використовують   водокорис-тувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водо-постачання            Нормативи збору за спеціаль-не використання поверхневих водних об’єктів та підземних вод встановлюються в копій-ках за кубічний метр

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюються ліміти, які визна-чаються в дозволах на поставку води. Обсяг використаної води визначається водо-користувачами самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками ви-мірювальних приладів.

Плата за використання водних ресурсів не справляється: за воду, що використо-вується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення; за воду, що використовується для протипожежних потреб; за воду, що використовується для потреб зовнішнього благоустрою територій міст та інших населених пунктів тощо.

Збір за забруднення навколишнього середовища — це загальнодержавний збір за користування природними ресурсами, який встановлюється з метою відшкодування витрат на охорону навколишнього середовища.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється за:

—        викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин;

—        стоки забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти;

—        розміщення відходів.

Механізм стягнення збору за забруднення навколишнього природного середови-ща представлено в табл. 16.11.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства — це загальнодер-жавний збір, який утримується від реалізації в оптової-роздрібній торгівлі алкоголь-них напоїв та пива, включаючи імпортовані.

Механізм справляння збору наведено в табл. 16.12.

До складу виручки включаються також суми податку на додану вартість та ак-цизного збору, інших зборів і надбавок, що включені до продажної відпускної ціни. Податкові зобов’язання щодо сплати збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства виникають з моменту отримання коштів за реалізовані алкогольні напої та пиво. У разі реалізації продукції за попередньою оплатою податкові зобов’язання виникають з дати фактичного відвантаження оплаченої продукції.

Сума збору в обсяг реалізації не включається, торговельна надбавка з цієї суми не обчислюється.

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

Таблиця 16.11

Збір за забруднення навколишнього середовища

Платники       Об’єкт            Ставка

Підприємства, заклади, організації (далі — підприємства);   відокремлені  самостійні підрозділи  підприємств,  які  не  мають статусу юридичної особи, у тому числі об’єднання, філіали, відділи (далі — філі-али), розміщені на території іншої тери-торіальної общини, які мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окре-мий баланс; бюджетні, громадські та інші заклади та організації, навіть якщо ви-трати на його виплату не передбачені в кошторисі; постійні представництва нере-зидентів, які отримують доходи в Україні; громадяни, які здійснюють на території України та в межах її континентального шельфу та виключної (морської) еконо-мічної зони викиди та скидання забруд-нювальних речовин у навколишнє при-родне середовище й розміщення відходів; правонаступник, який перестав функціо-нувати як самостійна юридична особа       Викиди   в   атмосферне повітря   забруднюваль-них речовин стаціонар-ними   та   пересувними джерелами забруднення; скидання       забруд ню-вальних речовин безпо-середньо у водні об’єк-ти; розміщення відходів         Ставки встановлюють-ся у вигляді фіксова-ної   плати,   відповідно до кожного інгредієнта забруднювальної речо-вини і виду шкідливо-го впливу на довкілля, а також відповідно до виду забруднювальних речовин та класу небез-пеки відходів, у гривнях на 1 т забруднювальних речовин

Таблиця 16.12

Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства

Платники       Об’єкт            Ставка

Суб’єкти підприємницької ді-яльності незалежно від форм власності   й   підпорядкуван-ня, які реалізують в оптової-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво        Виручка, одержана від реалі-зації в оптово-роздрібній тор-говельній   мережі   алкоголь-них напоїв та пива у вигляді грошових коштів          1% від об’єкта оподаткування (включаючи ПДВ та акциз-ний збір)

Інші податкові платежі

До інших податкових платежів належать:

—        державне мито;

—        плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

—        податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і меха-нізмів;

—        плата за землю.

Державне мито — це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та за

видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами. Механізм справляння державного мита наведено в табл. 16.13.

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

Таблиця 16.13

Державне мито

Платники       Об’єкт оподаткування         Ставка

 

Фізичні та юридичні особи, в інтересах яких здійснюються дії і яким видаються докумен-ти, що мають юридичне зна-чення, уповноваженими на те органами            Факт здійснення дій і видачі документів, що мають юри-дичне значення, уповноваже-ними на те органами           Згідно  з  законодавством,  в залежності від характеру дій і документів, за які справля-ється державне мито

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підпри-ємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися визначеними законодавством видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує права інтелектуальної власності.

Механізм справляння плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності наведено в табл. 16.14.

Таблиця 16.14

Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності

Платники       Об’єкт оподаткування         Ставка

 

1. Юридичні особи і СПД, які не мають статусу юридичної осо-би, — резиденти і нерезиденти, а також їх відокремлені підрозді-ли, які здійснюють торговельну діяльність за готівкові кошти  Право на здійснення торговель-ної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків       Згідно із законодавст-вом

2. Діяльність з обміну готівкових валютних цінностей    Право на здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цін-ностей           Згідно із законодавст-вом

3. Діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу            Право на здійснення діяльності у сфері грального бізнесу     

 

4. Діяльність з надання побуто-вих послуг           Право на здійснення діяльності з надання побутових послуг            Згідно із законодавст-вом

Податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування й проведення природо-охоронних заходів на водоймах.

Механізм справляння податку з власників транспортних засобів та інших само-хідних машин і механізмів наведено в табл. 16.15.

Таблиці 16.15

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів

Платники       Об’єкт оподаткування         Ставка

 

Юридичні та фізичні особи, у власності яких є відповідні транспортні засоби            Об’єм двигуна автотранспор-ту та довжина корпусу засобів водного транспорту       У  гривнях  зі  100  см  куб. об’єму циліндрів двигуна чи 100 см довжини корпусу

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування

Плата за землю (орендна плата за земельні ділянки державної i комунальної влас-ності) — це податок на володіння та користування землею, який справляється з юри-дичних та фізичних осіб.

Основні нормативні документи при обчисленні плати за землю:

1.         Земельний кодекс України № 2768-III від 25.10.2001 р., із змінами і доповнен-нями.

2.         Закон України від 19.09.1996 р. № 378 «Про плату за землю».

3.         Закон України від 06.10.1998 р. № 161-ХІV «Про оренду землі».

4.         Постанова КМУ від 12.05.2000 р. №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Механізм справляння плати за землю наведено в табл. 16.16.

Таблиця 16.16

Плата за землю

 

Платники       Об’єкт оподаткування         Ставка

Юридичні та фізич-ні особи — власники землі  і  землекорис-тувачі   Площа земельної ді-лянки            Диференційовані за:

а)         землями сільськогосподарського призна-

чення — залежно від напрямів використан-

ня землі (рілля, багаторічні насадження,

сінокоси і пасовища) та родючості ґрунтів;

б)         землями   несільськогосподарського   при-

значення за групами населених пунктів

залежно від чисельності населення та міс-

цезнаходження земельної ділянки

Плата за землю справляється у двох формах: земельний податок і орендна плата. Розрахунок земельного податку залежить від того, проведена грошова оцінка зе-мель чи ні.

Обчислення плати за землю, грошову оцінку яких проведено

Сума податку за землю, де проведено грошову оцінку землі, розраховується за формулою

 

C = БВ x S x C x K,

 

(16.10)

 

де  Сп — сума плати за землю;

БВ — балансова вартість 1 м2 метру квадратного в залежності від факторів розта-шування (встановлюється згідно Закону України «Про плату за землю»);

S — площа земельної ділянки;

С — ставка податку;

Кі — коефіцієнт індексації грошової оцінки.

Коефіцієнт індексації грошової оцінки визначається за формулою

 

Кі = (І — 10)/100,

 

(16.11)

 

де І — середньорічний індекс інфляції року, за результатами якого проводиться ін-дексація. Якщо значення Кі не перевищує 1, індексації не проводять. Кінцева сума грошової оцінки землі населеного пункту залежить від місця розташування земель-ної ділянки, функціонального використання землі та виду діяльності платника.

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

Обчислення податку за землі, грошової оцінки яких не проведено

Сума плати за землю, грошової оцінки якої не проведено, розраховується за фор-мулою

С = Пд х ССп ,          (16.12)

де   С — сума податку за землю;

Пд — площа ділянки;

ССп — середня ставка податку, яка коригується на коефіцієнт індексації (коефіці-єнт індексації визначається Законом України про державний бюджет на відповідний рік).

Після того як буде розраховано суму плати за землю, за необхідності застосову-ють додаткові коефіцієнти, а саме:

—        коефіцієнт, що застосовують у містах Києві, Сімферополі, Севастополі;

—        місцеві коефіцієнти: коефіцієнт до середньої ставки податку, функціональний коефіцієнт, локальний коефіцієнт (встановлює сільська (міська) рада), але не вище, ніж у 2 рази від середніх ставок податку з урахуванням установлених законом коефіцієнтів;

—        курортний коефіцієнт (якщо земельна ділянка віднесена до статусу курорт-них).

Для правильності нарахування та обчислення земельного податку важливим є розподіл земель за їхніми категоріями.

Згідно із Земельним кодексом, землі України за основним цільовим призначен-ням поділяються на ряд категорій. Віднесення земель до певних категорій здійсню-ється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відпо-відно до їхніх повноважень.

Слід зазначити, що при оподаткуванні земельної ділянки ставки земельного по-датку залежатимуть від таких чинників:

—        регіону розміщення земельної ділянки;

—        напряму використання земельної ділянки (цільове й нецільове використан-ня);

—        категорії земель;

 

—        функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки та ін. За категоріями землі поділяються на:

—        землі сільськогосподарського призначення;

—        землі житлової та громадської забудови;

—        землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

—        землі оздоровчого призначення;

—        землі рекреаційного призначення;

—        землі історико-культурного призначення;

 

—        землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого при-значення;

—        землі лісового фонду;

—        землі водного фонду.

Розділ 16. Облік розрахунків з бюджетом та органами соціального страхування