1.3. Об’єктивна необхідність державного


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

регулювання відтворювального процесу в

сільському господарстві в ринкових умовах

В економічній літературі тривалий час точаться жваві дис-кусії про роль і місце держави в регулюванні соціально-еконо-мічного розвитку країни в ринкових умовах. Фундатори кла-сичної політичної економії В.Петті, А.Сміт, Ж.-Б.Сей, Д.Рікардо проголошували принцип ринкової рівноваги та заперечували втручання держави в регулювання економічних відносин. Подібної точки зору дотримувалися теоретики маржиналізму та заснов-ники неокласичної теорії Л.Вальрас, А.Маршал, В.Джевонс,Дж.Б.Кларк та ін. Але світова практика та тенденції економіч-ного розвитку свідчать про серйозні недоліки такого підходу. З 1825 р. капіталістична система з певною періодичністю пере-живає кризи, які виявляються у перевиробництві товарів, не-можливості їх реалізації. Це призводить до спаду виробництва, зростання армії безробітних, зниження рівня життя населення і т.ін. Найглибша криза охопила капіталістичне господарство у 1929-1933 рр. Саме тоді стало абсолютно зрозуміло, що ринко-ва економіка не здатна ні подолати, ні зменшити глибину еко-номічних криз [256, с.388-391]. У той час Дж.М.Кейнсом була запропонована теорія антициклічного державного регулюван-ня (виділено нами – О.О.), яка сприяє розширенню сукупного попиту в період спаду виробництва та його обмеженню у фазі піднесення [135].

Сучасна аграрна політика розвинутих держав з ринковою економікою також певною мірою має антициклічну спрямо-ваність. Наприклад, у США у прийнятому Конгресом 13 трав-ня 2002 р. новому сільськогосподарському Законі (2002 Farm Security and Rural Investment Act), дія якого передбачається на п’ять років, передбачено антициклічні платежі [113, с. 122].

Як альтернатива кейнсіанству виник монетаризм – теорія мікрорегулю-вання економіки. Згідно з цією теорією, державне регулювання має обмежуватися контролем над грошовою ма-сою. Монетаризм заперечує необхідність регулювання цін на сільськогосподарську продукцію.

Державне регулювання економіки та ринковий механізм не повинні протиставлятися одне одному. Державу та ринок по-єднує те, що вони є регуляторами економіки. У них одна мета – досягнення збалансованості, рівноваги у співвідношенні попи-ту та пропозиції товарів за обсягом, структурою, якістю. Саме це обумовило не лише одночасне співіснування державного та ринкового регулювання, а й доповнення, взаємодію та взаємо-заміну одне одного, створення двомеханізмової моделі регулю-вання економіки [170, с. 69].

У доповіді Світового банку виділяється п’ять основних зав-дань держави, без яких не можливий сталий економічнийЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

розвиток: утвердження основ законності; підтримка збалансова-ності політичної обстановки, яка б не підлягала спотворенням, включаючи забезпечення макроекономічної стабільності; фінан-сування базових соціальних послуг та інфраструктури; підтрим-ка незахищених верств населення; охорона навколишнього се-редовища [26, с.3.]. Усі ці завдання є надзвичайно актуальними для економіки України в цілому й її аграрного сектора зокрема.

Як відомо, у сучасному світі домінують дві узагальнені моделі регулювання ринку – західна (американська) та японська. Пер-ша ґрунтується на необхідності залучення держави тоді, коли виявляються невдачі ринкового механізму, тому ця модель і на-зивається реактивною. Друга, навпаки, спираючись на історич-ну традицію, орієнтована на превентивні дії, які компенсують певні недосконалості ринку навіть у разі нормального функціо-нування ринкового механізму, і закріплює за державою в особі уряду легітимну роль у розробці та реалізації промислової пол-ітики, при цьому бізнес і держава несуть однакову відпові-дальність за результати національного економічного розвитку [170, с. 69]. Й.Завадський та В.Попова, досліджуючи циклічність у розвитку української економіки, дійшли висновку, що в сучас-них умовах одним із найбільш актуальних завдань є перехід від реактивного регулюючого механізму державного управління до стратегічної спрямованості державного регулювання [120, с. 22]. Подібної точки зору стосовно регулювання аграрного сектора економіки дотримується В.І.Бойко. На його думку в сучасних умовах посилення ролі держави є об’єктивною необхідністю. Але поряд із розв’язанням поточних проблем села на часі є визна-чення стратегії його розвитку [59, с.23].

Масштабність державного регулювання економіки не є стаб-ільною. На ранніх етапах розвитку товарного виробництва дер-жавне втручання в економіку було мінімальним. Державне регу-лювання соціально-економічних процесів у країнах з ринковою економікою помітно посилилося у період з 30-х по 70-ті роки включно. Держава уже систематично регулювала розвиток національних економік, поширювався її вплив на розвиток макроекономічних процесів. Поєднання в товарному господарстві ринкових і державних форм регулювання, свідоме та планомірне коригування ринкового механізму дали значні ре-зультати. Показники економічного зростання розвинутих країн протягом майже трьох післявоєнних десятиліть були вищими, ніж у першій половині ХХ ст., було здійснено перехід від ек-стенсивного до інтенсивного типу економічного розвитку. Зросла продуктивність праці, збільшилася ефективність вико-ристання досягнень НТП, відбулася структурна перебудова господарства. Однак на кінець 70-х років у більшості розвину-тих країн економічна стабільність порушилася. Поглибилися еко-номічні спади, прискорилися процеси інфляції, зросло безробіт-тя, знизилися темпи оновлення виробництва. Тому невипадково у 80-ті роки ХХ ст. у більшості розвинутих країн набрало сили так зване дерегулювання економіки. Держава відмовилася від регулювання ряду економічних процесів, залишаючи його на розсуд корпорацій і фірм. Посилилися регулюючі тенденції рин-ку. Однак у 90-ті роки ХХ ст. неоконсервативна хвиля з її „рей-ганомікою” та „тетчеризмом” стихає. Тобто у ряді країн позиції щодо державного втручання в економічні процеси змінюються з правоконсервативної на більш помірну. Змінюються пріорите-ти централізованого регулювання [170, с. 64].

Такі закономірності зміни інтенсивності державного регулю-вання економіки спонукають до висновку, що не тільки держав-не регулювання впливає на економічний розвиток, а й тенденції розвитку економіки визначають ступінь державного регулюван-ня, який залежить від фази циклу розвитку [54, с.9]. Як доводять у своїх дослідженнях С.М.Меньшиков та Л.А.Клименко, на пер-іод 1938-1974 рр. у більшості країн з розвиненою ринковою еко-номікою припадають відновлення та тривале піднесення, або, іншими словами, підвищувальна хвиля довгого циклу Кондрать-єва. А з 1974 р., на їх думку, розпочалася тривала криза, або по-нижувальна хвиля довгого циклу [188, с.235]. До подібного вста-новлення фаз довгих циклів Кондратьєва спонукають і дослідження В.Г.Клінова, який обчислив середньорічні темпи приросту ВВП у чотирьох найбільш розвинутих країнах світу – США, Великобританії, Франції, Німеччині за останні півтораЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

століття: в середньому за 1851-1875 pp. вони складали 1,5 %; 1876-1895 - 1,2; 1896-1929 - 1,5; 1930-1950 - 0,9; 1951-1973 -3,5; за 1974-1997 pp. - 1,7 % [144, с. 36]. Отже, приблизно 30 післявоєнних років припали на підвищувальну хвилю дов-гого циклу Кондратьєва, а середина 70-х років XX ст. знамену-вала перехід до понижувальної хвилі. Логічним є висновок, що перехід від однієї фази циклу до іншої вимагав зміни економі-чної політики з боку держави.

Радикальна аграрна реформа в Україні, вивільнивши енер-гію приватного підприємництва, та ще й на фоні останніх уро-жайних років, у багатьох сформувала ілюзію саморегуляції рин-ку, небезпечної впевненості в тому, що система забезпечення країни продовольством може бути створена за мінімальної участі держави, a то і без неї [139, с. 10].

Незважаючи на те, що в Україні аграрна реформа супровод-жувалася запровадженням монетаристського підходу, який ґрунтується на лібералізації економіки та саморегуляції ринку [287, с.15], в останні роки все більшого поширення як серед науковців [36,146, 166], так і серед представників владних структур[77, 137] набуває точка зору про необхідність держав-ного регулювання аграрного ринку. Про це свідчить також по-силення в останні роки державної підтримки аграрного секто-ра за рахунок коштів державного бюджету.