Постачальник


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Рис. 1.3. Схема розширеного відтворення на рівні об'зднання, підпршмства

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

вачами та постачальниками, оскільки внаслідок змін у пропор-ціях обміну можна одержати за одну і ту ж кількість виробле-ної товарної продукції різну суму виручки, яка буде обміняна на різну кількість виробничих ресурсів, необхідних для здійснення наступного виробничого циклу. Така ситуація ство-рює підґрунтя для циклічних коливань розвитку відтворюваль-ного процесу.

Основне джерело циклічних змін ринкової економіки криєть-ся в динаміці взаємодії виробника та споживача. Кон’юнктура рівноваги не може бути досягнута з тієї причини, що повна відповідність параметрів попиту та пропозиції практично є не-досяжною, а розбіжність зумовлена різною природою цих кате-горій і лежить в основі процесів розвитку. Амплітудні характе-ристики кривої циклу визначаються інтегрованою величиною та спрямованістю розбіжності векторів „попит” – „пропозиція”. У випадку випередження попиту стимулюється економічна діяльність для його задоволення, і чим більше це випередження, тим сильніше поштовх до піднесення економічної активності. Зміна вектора попиту в протилежний бік вимагає переоріє-нтації вкладення ресурсів і перебудови господарського механіз-му, а розриви між учорашньою пропозицією та сьогоднішнім попитом утворюють провал в економічній активності. Ланцюг піднесень і спадів у конкурентному ринковому середовищі, при дотриманні орієнтації на вимоги споживача, спрямовує резуль-туючий тренд параметрів макроекономічної системи в бік роз-витку [120, с. 21] Тривалий період виробничого циклу в сільсько-му господарстві може призводити до того, що розрив між попитом і пропозицією обчислюватиметься не як „вчора” і „сьо-годні”, а місяцями і навіть роками. Якщо ж узяти до уваги відтво-рення основних засобів виробництва, то на його здійснення можуть витрачатися десятиріччя. Тому відтворювальний процес у сільському господарстві може мати різні типи циклічних ко-ливань, які накладаються одне на одне.

Ураховуючи, що наведена схема розширеного відтворення розроблялася І.І.Лукіновим майже 30 років тому, коли панува-ли централізована планова економіка та державна власність назасоби виробництва, вона не відображає два принципових моменти з точки зору сучасного стану відтворювального про-цесу в сільському господарстві: по-перше, можливості залучен-ня позичкового капіталу для забезпечення розширеного відтво-рення на певному етапі, отже схема не відображає відносини сільськогосподарських товаровиробників з кредитною систе-мою; по-друге, використання частини чистої продукції для за-доволення інтересів власників сільськогосподарських підприємств у зв’язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств на засадах приватно власності.

Можна зробити висновок, що відтворювальний процес за-лежить не тільки від пропорцій розподілу чистої продукції, а й від умов відтворення або відтворювальної спроможності. Кількісно її зміну можна визначити за динамікою коефіцієнта відтворювальної спроможності прибутку та коефіцієнта відтво-рювальної спроможності фонду оплати праці [37, с. 534]. Ко-ефіцієнт відтворювальної спроможності прибутку визначаєть-ся діленням індексу прибутку, приведеного до одиниці земельної площі, на індекс цін на матеріально-технічні ресурси, які купуються аграрними підприємствами для подальшого ви-робничого споживання. Коефіцієнт відтворювальної спромож-ності фонду оплати праці визначається діленням індексу фон-ду оплати праці одного працівника на індекс споживчих цін (індекс інфляції). Перевищення зазначеними показниками оди-ниці свідчить про підвищення відтворювальної спроможності.

Динаміку відтворювальної спроможності сільськогоспо-дарських підприємств України наведено в табл. 1.1.

У пореформений період відтворювальна спроможність сільськогосподарських підприємств має чітко виражену тенден-цію до скорочення за рахунок одержаного прибутку. Така тен-денція базується перш за все на тому, що через порушення ціно-вого паритету ціни пропозиції сільськогосподарської продукції (ціна виробництва) вищі за ринкові. З цієї причи-ни в сільському господарстві залишається лише 20 % доходів, створених за участі галузі. Тому очевидною є необхідність зба-лансування ціни пропозиції з ціною попиту. Цю функцію вЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

Таблиця 1.1

Динаміка відтворювальної спроможності сільськогосподарських підприємств України

[ 117;195, с. 10; 304]

 

Показники     2000 р.            2001 р.            2002 р.            2003 р.

Прибуток (+) , збиток(-) на 100 га с.-г. угідь, тис.грн.      5,7       3,6       -1,5     -0,002

У % до попереднього року  100,0   63,2     -41,7   0,1

Індекс цін на матеріально-технічні ресурси, які споживаються аграрними підприємствами, %       100,0   86,3            106,1   112,8

Коефіцієнт відтворювальної спроможності прибутку      1,000   0,732              

Середньомісячна оплата праці, грн.          111      151      178      210

У % до попереднього року  100,0   136,0   117,9   118,0

Індекс споживчих цін          125,8   106,1   99,4     108,2

Коефіцієнт відтворювальної спроможності оплати праці           1,000   1,281   1,288   1,091

країнах з розвинутою економікою виконує держава за допомо-гою економічних регуляторів, насамперед ціни, квот, ліцензій, субсидій, дотацій, інтервенцій [289, с. 624]. Слід звернути ува-гу на те, що переважна більшість цих регуляторів є основними елементами економічного механізму. Отже, забезпечення роз-ширеного відтворення значною мірою залежить від доскона-лості економічного механізму.

Підвищення реальної заробітної плати працівників сільсько-господарських підприємств у 2000-2003 рр. слід розглядати як позитивний момент. Але слід мати на увазі, що досягнутий рівень заробітної плати є найнижчим у народному господарстві і нижчим від прожиткового мінімуму. А тому, якби заробітна плата була єдиним фінансовим джерелом відтворення трудових ресурсів сільського господарства, вона б не забезпечила навіть простого їх відтворення. У зв’язку з цим невипадковим є знач-

не зменшення питомої ваги заробітної плати в сукупних дохо-дах домогосподарств сільського населення. Рівень реальних доходів працівників сільськогосподарських підприємств у 2003 р. був у декілька разів нижчим за рівень доходів у 1990 р. Все це вимагає ще більш значного підвищення відтворювальної спроможності оплати праці.

Прибутковість, отже можливість розширеного відтворення в сільському господарстві тісно пов’язані з веденням балансів виробництва та споживання. На думку доктора економічних наук, члена-кореспондента УААН І.Г.Кириленка, за існуючого рівня споживання Україні необхідно виробляти 32-35 млн т зернових на рік, щоб повністю забезпечити внутрішнє спожи-вання (продовольчі та кормові цілі, насіння, запаси Держрезер-ву тощо) та зберегти експортний потенціал [138, с.11]. Така позиція ставить під сумнів необхідність розширеного відтво-рення в сільському господарстві і в першу чергу в зерновому виробництві, оскільки у 2001, 2002, 2004 рр. валові збори зерна перевищили вказану цифру.

Обґрунтовуючи необхідність розширеного відтворення в сільському господарстві України, слід урахувати деякі аспекти. По-перше, це тенденції розвитку аграрного виробництва в найбільш розвинутих країнах світу, досвід яких ретельно вив-чається вітчизняними науковцями та практиками з метою мож-ливого його запровадження в нашій країні. За статистичними даними, з 1998 р. не виявляються тенденції до зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції у США, Канаді, Франції, Італії, Німеччині, Великобританії. У 2002 р. у по-рівнянні з 1990 р. скоротилося в розрахунку на душу населен-ня виробництво зерна у Великобританії, Німеччині, США, Франції, виробництво цукрових буряків – у Канаді, Німеччині, США, Франції, виробництво соняшнику – у Франції, Італії, США, виробництво м’яса – у Німеччині, Великобританії, ви-робництво молока – у Франції, Великобританії, Італії [29, 195]. По-друге, постановка питання про розширене відтворення в сільському господарстві України певною мірою суперечить свідомому обмеженню зростання сільськогосподарського ви-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

робництва шляхом квотування обсягів виробництва окремих видів продукції у США та країнах ЄЕС, до яких прагне при-єднатися наша країна. По-третє, розширене відтворення перед-бачає збільшення розмірів ресурсів до кожного наступного цик-лу виробництва та поліпшення їх якості [115, с. 170]. Це вимагає додаткових фінансових ресурсів, гострий дефіцит яких відчу-вають як окремі сільськогосподарські підприємства України, так і держава в цілому.

Неодмінною умовою соціально-економічного прогресу сусп-ільства є повне задоволення потреб населення у продуктах хар-чування. Основним їх постачальником є сільськогосподарське виробництво. То ж розглянемо динаміку споживання основних продуктів харчування в Україні на душу населення (табл. 1.2). Лише обсяги споживання картоплі, хліба та хлібопродуктів перевищують раціонально обґрунтовані норми харчування. По цукру й олії у 2003 р. вони були нижчими від раціональних норм споживання, але вищими від мінімальної норми. По всіх інших продуктах вони менше раціональної норми і за період 1990-2003 рр. мали тенденцію до скорочення. Отже, в Україні виявляється гострий дефіцит продовольчого споживання. За набором основних харчових продуктів, необхідних для здорово-го харчування, цей дефіцит (недоїдання) дорівнює майже 40 %, у т.ч. продуктів тваринного походження – 50 %, рослинного походження – понад 22 %. Це свідчить про напружений стан продовольчої безпеки в країні [285, с. 8].

Держави світу поділяються на такі, що забезпечують на-селення продовольством за рахунок власного виробництва, та такі, що у більших або менших обсягах додають імпорто-вані товари. Україна поки що досягає продовольчого само-забезпечення основними продуктами харчування за рахунок функціонування власного агропромислового комплексу. Імпортуються переважно продовольчі товари, які не вироб-ляються в Україні або виробництво яких недостатнє для за-безпечення власних потреб. До того ж для імпорту продо-вольства необхідні значні фінансові ресурси, а в Україні вони обмежені [101].Таблиця 1.2

Споживання основних продуктів харчування на душу населення України за рік, кг

[29, с. 139; 196, с. 32]

 

Група

продуктів

харчування                                                   Норма споживання  2003 p., %

 

           

           

           

           

            раціо-нальна  міні-

мальна                       ДО

раціо-нальної норми

М'ясо та м'ясопродукти       68        39        37        35        75        45        51,4     46,7

Молоко та

молочні

продукти        373      243      246      226      370      292      60,6     61,1

Яйця, шт.       272      171      192      214      283      231      78,7     75,6

Картопля       131      124      157      138      122      93        105,3   113,1

Овочі та баштанні     103      97        112      108      158      110      104,9   68,4

Хлібі хлібопродукти  141      128      134      130      105      102      92,2     123,8

Плоди, ягоди, виноград       47        33        24        28        84        42        59,6     33,3

Цукор  50        32        42        36        38        28        72,0     94,7

Олія    12        9          19        11        13        6          91,7     84,6

Риба та рибопродукти         17        4          13        12        20        14        70,6     60,0

Прагнучи підвищити споживання продуктів харчування до рівня медично обґрунтованих норм завдяки розширеному відтворенню виробництва у власному АПК або збільшенню імпорту продуктів з-за кордону, необхідно враховувати одну надзвичайно важливу обставину. Сільське господарство як соц-іально-економічна система прагне до відтворення і може фун-кціонувати, забезпечуючи певний рівень життя населення, відтворення природного середовища та виробничого потенціа-лу. Ці соціально-економічні завдання вирішуються на основіЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

виробництва та реалізації необхідної суспільству продукції. Отже, виробництво продукції з точки зору її виробників – не мета функціонування сільського господарства, а засіб, фактор вирішення його соціальних завдань. Завдання працівника аг-рарного сектора полягає в забезпеченні себе та своєї родини засобами існування, у створенні необхідних умов життя, а не в тому, щоб „нагодувати місто”, виробити сировину для промис-ловості. Коли економічні умови виробництва та реалізації про-дукції не дозволяють працівникові виконати це завдання, він розвиває особисте підсобне господарство або мігрує з села [295, с. 20]. Якщо до цього додати, що чисельність сільського населен-ня в Україні складає майже третину всього населення країни, а в сільськогосподарському виробництві зайнято близько чверті зайнятого в економіці населення, то стане очевидним, що зву-жене відтворення сільськогосподарського виробництва немину-че буде призводити до накопичення соціально-економічних про-блем і підвищення соціальної напруги в суспільстві. Зрештою питання слід вирішувати так, щоб кожний із наявних в Україні 29,6 тис. сільських населених пунктів мав змогу насамперед за рахунок землі, на якій він розташований, забезпечити його жи-телям абсолютно переважну більшість доходів для гідного жит-тя та праці [285, с. 5]. Отже, основним шляхом розв’язання заз-начених проблем є розширене відтворення аграрного сектора економіки як об’єктивна необхідність для України.