4.2. Податкова політика щодо аграрного сектора економіки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Історія оподаткування налічує багато тисячоліть. Податко-ва система виникла і розвивалася разом з розвитком держави. „Податки є особливою історичною фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини між державою і платниками податків з метою створення загальнодержавного централізова-ного фонду грошових коштів, необхідних для виконання дер-жавою своїх функцій” [248, с. 13].

Початок розвитку теорії податків як науки пов’язують з пред-ставниками класичної англійської політекономії Адамом Смітом і Давидом Рікардо. Зокрема вважається, що саме Адам Сміт об-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

ґрунтував основні принципи оподаткування: громадяни кожної держави повинні брати участь у підтримці своєї держави по можливості та відповідно до доходів, які вони одержують під охороною держави; податок, що сплачується громадянами, пови-нен бути точно визначеним, час його сплати та розмір мають бути відомими платникові й усім, хто захоче це знати; будь-який податок повинен стягуватись у зручні для платника час і спосіб; будь-який податок повинен бути побудований так, щоб затрати на його вилучення були мінімальними [69, с. 201].

Вагомий внесок у розвиток теорії оподаткування у ХХ ст. здійснив всесвітньо відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Його теорія [135] сформувалась у той період, коли супереч-ності капіталістичного способу виробництва досягли такої межі, що істотно впливали на відтворення і погіршували його умови. При-чини економічних негараздів Дж. Кейнс вбачав у недостатності „су-купного попиту”. Виходячи з цього він вважав, що держава може сприяти досягненню рівноваги між платоспроможним попитом та обсягами виробництва за допомогою державних видатків, регулю-вання позичкового проценту та податків. Дж. Кейнс був прихиль-ником прогресивності в оподаткуванні. Він вважав, що великі зао-щадження заважають економічному зростанню, отже, їх необхідно вилучати за допомогою прогресивних податків.

До 70-х років ХХ ст. основу більшості ринкових теорій по-датків формували саме положення теорії Кейнса. Але розвиток ви-робничих відносин і процес розширеного відтворення у 70-ті роки в країнах з ринковою економікою характеризувався підвищенням нестабільності. Наслідком цього були глибокі циклічні кризи 1974-1975 рр. та 1980-1982 рр. на фоні структурних змін у продуктив-них силах. Зміна умов відтворення спричинила „перегляд” еконо-мічних концепцій і на зміну кейнсіанським методам регулювання прийшла неокласична теорія, зокрема неоконсерватизм [98, с. 31].

На відміну від кейнсіанської теорії, неокласична теорія опо-даткування виходить із забезпечення пропозиції ресурсів і до-статності заощаджень, з чого робиться висновок про не-обхідність значного зниження загального рівня оподаткування. Сучасній податковій теорії та практиці властиве не тільки про-

Розділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

тистояння кейнсіанства та неоконсерватизму, а й певне злиття та взаємопроникнення цих напрямів. Пошук шляхів удоскона-лення теорії та практики оподаткування відбувається і зараз.

У країнах з ринковою економікою система оподаткування виконує такі завдання: перерозподіл фінансових ресурсів від при-ватного сектора до громадського; розподіл витрат уряду по верти-калі між класами одержувачів доходів і по горизонталі між насе-ленням, яке має приблизно однакове економічне становище; стимулювання економічного зростання та стабільності країни, а також ефективності виробництва [103, с. 9]. Слід звернути особ-ливу увагу на перше та третє завдання. Оскільки перше завдання податкової системи полягає в перерозподілі фінансових ресурсів, а розподіл і перерозподіл є обов’язковою фазою відтворювально-го процесу в будь-якій сфері економічної діяльності, це автома-тично означає, що податкова система може істотно впливати на формування тенденції розвитку відтворювального процесу в будь-якій галузі економіки. Третє завдання по суті випливає з цієї мож-ливості: впливаючи на тенденції відтворювального процесу за допомогою податків, держава може свідомо чи несвідомо стиму-лювати або не стимулювати стабільність економічного розвитку Якщо врахувати циклічність економічного розвитку країн з рин-ковою економікою в цілому і зокрема сільського господарства, то можна стверджувати, що податки є одним із важливих антицикл-ічних важелів економічного механізму

г          т          в          т1        г1

ПьП2,Пз, п4,п5, п6,п7, п8

Пі - податок на додану вартість; Т -s П2 - податок на майно; I Пз - податок на землю;

Г П4 - відрахування на соціальне страхування; В -s

L П5 - інші податки і податкові платежі, які входять у собівартість продукції;

Г Пб - податок на додану вартість;

TiJ

^ П7 - акцизний податок; Г Fig - податок на прибуток.Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

Важливе значення податків для здійснення відтворюваль-ного процесу в сільському господарстві, а в рівній мірі і в інших галузях економіки, визначається тим, що податковий механізм діє практично на всіх стадіях кругообігу капіталу [98, с.15].

Тільки на початку кругообігу, коли капітал авансується у грошовій формі, податки відсутні. З перетворенням грошового капіталу в елементи продуктивного починає діяти податковий механізм. Перш за все підприємство сплачує податок на дода-ну вартість на матеріальні ресурси, які накопичуються для май-бутнього виробництва, має сплачуватися податок на майно, податок на землю. На виробничу стадію сільськогосподарських підприємств припадають відрахування на соціальне страхуван-ня та до Пенсійного фонду, інші податкові платежі, які входять у собівартість продукції. На післявиробничій стадії, коли гото-ва продукція реалізується, господарства сплачують акцизні пла-тежі. У той же час у господарства в складі реалізованої про-дукції надходить податок на додану вартість, і вони одержують можливість перерахувати заборгованість з цього податку подат-ковим органам. З останньою, грошовою стадією обігу пов’яза-ний податок з прибутку [98, с. 16].

Оскільки в схемі кругообігу капіталу першим наведено по-даток на додану вартість (ПДВ), розпочнемо з аналізу розвит-ку цього податку та його впливу на відтворювальні процеси в сільському господарстві.

Податок на додану вартість – порівняно новий вид податків у світовій практиці. Уперше його запропонував французький економіст М.Лоре на початку 50 рр. ХХ ст., і з 1954 р. він вве-дений у Франції. [334, с. 36]. Наприкінці 80-х рр. більш ніж 50 країн світу запровадили ПДВ. Нині однією з умов вступу до ЄС є наявність ПДВ.

В Україні ПДВ було введено Законом України „Про пода-ток на добавлену вартість” [11] від 20 грудня 1991 р. У 1992 р. дію цього закону було зупинено і справляння ПДВ регламен-тувалося Декретом Кабінету Міністрів „Про податок на добав-лену вартість” від 26 грудня 1992 року [23]. Слід звернути ува-гу на те, що основна ставка ПДВ складала 21,875 % доРозділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

оподатковуваного обороту, що відповідає 28 % від ціни товару без урахування ПДВ. У 1997 році Верховна Радою України прийняла закон „Про податок на додану вартість” [12], згідно з яким основна ставка податку знизилася до 20 % від ціни то-вару без ПДВ. Доречно зауважити, що в більшості країн Євро-пейського Союзу, як правило, діє три групи ставок ПДВ: зни-жені (мінімальні) ставки, нормальні (стандартні), підвищені (максимальні). За нормальними ставками оподатковується основна маса товарів, за мінімальними – товари першої необхід-ності, як правило, продукти харчування, за максимальними – предмети розкошу й окремі специфічні товари: тютюнові виро-би, алкогольна продукція, вироби парфумерної промисловості тощо [333, с. 204].

З метою стимулювання сільськогосподарського виробництва, зокрема виробництва тваринницької продукції, з 01.01.1998 р. постачання переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, здійснюване сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності та господарювання, оподатковується за ну-льовою ставкою. Суми податку на додану вартість, сплачувано-го до бюджету переробними підприємствами за реалізовані мо-локо та молочну продукцію, м’ясо та м’ясопродукти, спрямовуються виключно на виплати дотацій сільськогоспо-дарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м’ясо в живій вазі. Верховна Рада дек-ілька разів продовжувала строк дії зазначеної норми законодав-ства про ПДВ і на даний момент його встановлено до 1 січня 2006 р.

13 липня 2000 р. Верховна Рада внесла зміни до закону „Про податок на додану вартість”, згідно з якими сільськогос-подарські підприємства звільнені від сплати до бюджету ПДВ за операції з продажу товарів (робіт, послуг) власного вироб-ництва, включаючи продукцію (за винятком підакцизних то-варів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з про-дажу переробним підприємствам молока та м’яса живою вагою, здійснюваних сільськогосподарськими товаровиробниками не-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

залежно від організаційно-правової форми та форми власності. Згідно з цим законом зазначені кошти залишаються в розпо-рядженні сільськогосподарських товаровиробників і викорис-товуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. „Особливий режим справляння по-датку на додану вартість для сільськогосподарських виробників дає щорічну економію сільському господарству України близь-ко 1,8-2,2 млрд грн.” [137, с. 7].

Оскільки ПДВ є непрямим податком і перекладається на кінцевих споживачів продукції, то безпосередні виробники товарів (робіт, послуг) не повинні відчувати тягар ПДВ за ефек-тивного механізму стягнення податку. На важливість надійно-го механізму оподаткування зверталась увага в усі часи. Так, ще у 1856 р. Генрі Джордж зазначав, що „спосіб оподаткування буває не менш важливим, ніж його розмір. Як невеликий ван-таж, незручно покладений, може втомити коня, який міг би з легкістю нести набагато більший вантаж, але належним чином укладений, так і народ може бути розорений і виробничі сили зруйновані податками, які могли б вноситися з легкістю, якщо б вони збиралися іншим способом” [82].

Стосовно механізму оподаткування податком на додану вартість слід зазначити, що він в усі часи не враховував спе-цифіку сільськогосподарського виробництва. Зокрема унаслідок сезонності виробництва в сільському господарстві та тривалості виробничого циклу закупівлі пального, мінеральних добрив, гербіцидів, насіння здійснювалися переважно в першій поло-вині календарного року. Відповідно і сплата ПДВ у складі ціни цих товарів здійснювалася в період найменшого надходження грошових коштів у вигляді виручки. У той же час, згідно з чин-ним законодавством, датою виникнення податкового зобов’я-зання з ПДВ при постачанні товарів вважається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від по-купця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, які постачаються, або дата відвантаження товарів. В умовах значного збільшення обсягів кредиторської заборгованості та значного розриву у строках постачання то-

Розділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

варів та оплати за них, що було досить характерним у 90-х ро-ках ХХ ст., сільськогосподарські товаровиробники, які сплачу-вали ПДВ, були в дуже незручному становищі: відвантаживши продукцію, вони змушені були (але досить часто не мали мож-ливості) сплатити податок до бюджету, оскільки не одержали своєчасно грошові кошти за поставлену продукцію. Така недо-сконалість механізму нарахування та сплати ПДВ призводила до ще більшого погіршення фінансового стану сільськогоспо-дарських підприємств.

Поряд з цим податок на додану вартість має ще декілька істотних недоліків з точки зору розвитку відтворювального процесу. Вони стають особливо помітними, якщо зміни подат-кового законодавства розглядати крізь призму циклічності еко-номічного розвитку, про яку стосовно агрраного сектора еко-номіки йшлося в розділі 3. Нагадаємо, що 90-ті роки ХХ ст. занаменували звужене відтворення в сільському господарстві України, вимивання обігових коштів унаслідок посилення дис-паритету цін, що в свою чергу значною мірою обумовлене зни-женням купівельної спроможності населення, погіршенням соц-іального стану його більшої частини.

Властивістю ПДВ, як уже зазначалося, є перекладання по-даткового тягара на кінцевого споживача. Це істотно підвищує ціну товарів, особливо широкого вжитку. Унаслідок цього по-гіршується становище соціально незахищених верств населен-ня. Крім того, “ПДВ стримує розвиток виробництва, що змен-шує гнучкість та адаптивність виробництва. Це особливо небезпечно для перехідних економік, які вимагають значних структуринх змін. ПДВ в більшій мірі, ніж оборотні податки, зменшує кількість власних оборотних засобів підприємств, вкрай необхідних в сучасних умовах українським підприєм-ствам” [155, с.98].

Отже, можна стверджувати, що введення ПДВ на початку 90-х років минулого століття мало негативний вплив для розвитку відтворювального процесу в сільському господарстві. Запровад-ження нульової ставки ПДВ при продажу молока та м’яса пере-робним підприємствам і звільнення від перерахування ПДВ доЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

бюджету в кінці 90-х та – на початку 2000-х років певною мірою сприяло подоланню кризової ситуації в сільському господарстві.

Однак і такий механізм оподаткування податком на додану вартість не є досконалим з точки зору забезпечення розшире-ного відтворення в аграрному секторі економіки. Оскільки од-ним із головних чинників, які стримують сталий розвиток сільського господарстві в Україні, є низька купівельна спро-можність населення, а введення ПДВ до ціни товарів призво-дить до зростання цін і ще більшого зниження купівельної спроможності населення, – доцільно знизити ставки ПДВ на продаж сільськогосподарської продукції. Недоцільно ввести нульову ставку ПДВ на всі види сільськогосподарської про-дукції, оскільки в такому випадку тягар податкових платежів з ПДВ, які виникли на попередніх стадіях виробництва (при виготовленні для сільського господарства сировини та матері-алів), будуть перекладені на сільськогосподарських товарови-робників і повинні будуть відшкодовуватися за рахунок коштів державного бюджету. Знижена ж ставка ПДВ повин-на бути встановлена на такому рівні, що дозволить відшкоду-вати ці витрати сільськогосподарських товаровиробників за рахунок ціни продажу продукції. У той же час унаслідок зни-ження цін продукція стане більш доступною для кінцевих споживачів, що в свою чергу сприятиме розширеному відтво-ренню в сільському господарстві.

До податків, які виникають у процесі формування виробни-чих ресурсів, належать податок на майно та плата за землю. Згідно із Законом України „Про систему оподаткування” [14] майнові податки включають в себе податок на нерухоме майно (нерухомість), плату (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Податок на нерухомість в Україні не запроваджено, а плата за землю та податок з власників транспортних засобів входять до складу фіксованого сільськогосподарського податку [18] і окре-мо не сплачуються сільськогосподарськими виробниками.

В Україні з 1998 р. спочатку як експеримент у трьох адміні-стративних районах, а з 1999 р. для всіх сільськогосподарськихРозділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

підприємств, які відповідають цьому статусу, було введено пільгову систему оподаткування, основу якої складає фіксова-ний сільськогосподарський податок (ФСП). Він сплачується в рахунок 12-ти податків і зборів, основними серед яких є пода-ток на прибуток підприємства, плата за землю, податок з влас-ників транспортних засобів, збір на обов’язкове соціальне страхування, збір на обов’язкове державне пенсійне страхуван-ня та ін. Фіксований сільськогосподарський податок встанов-люється у відсотках від грошової оцінки 1 га відповідних видів сільськогосподарських угідь, яка визначається за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. У 1999-2004 рр. для ріллі, сіножатей і пасовищ ФСП складав 0,5 % від грошової оцінки землі, для багаторічних насаджень – 0,3 %. Для сільсько-господарських товаровиробників, які здійснюють виробництво у гірських зонах і на поліських територіях, ставка податку скла-дала відповідно 0,3 та 0,1 %. Згідно з Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств” від 23 грудня 2004 р. [1], ставки фіксованого податку зменшено для ріллі, сіножатей та пасовищ до 0,15 %, для багаторічних насаджень – до 0,09 % від грошової оцінки. Для сільськогосподарських товаровиробників, які здійснюють виробництво у гірських зонах і на поліських те-риторіях ставка податку складає відповідно 0,09 та 0,03 %. Змен-шення ставок фіксованого сільськогосподарського податку по-в’язане з виведенням зі складу ФСП збору на обов’язкове державне соціальне страхування та збору на обов’язкове дер-жавне пенсійне страхування.

Запровадження фіксованого сільськогосподарського подат-ку в Україні, без сумніву, мало ряд позитивних моментів: по-перше, значно знизився податковий тиск на сільськогоспо-дарські підприємства (за оцінками експертів, введення ФСП сприяло зниженню податкового тягаря у три-чотири рази [333, с.263] – на 1,4 млрд грн. щорічно [278, с.28]); по-друге, значно спростився податковий облік і підвищилися його прозорість і достовірність; по-третє, оптимізовано строки сплати податків (80 % ФСП сплачується сільськогосподарськими товаровироб-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

никами у ІІІ і ІV кварталах року, коли зібрано врожай сільсько-господарських культур та одержано основну частину виручки).

Запровадження фіксованого сільськогосподарського подат-ку має і ряд недоліків. Перший недолік криється „в методично-му підході до його запровадження, оскільки його введення вик-лючає можливість застосування в якості об’єктів оподаткування прибутку, праці, власності та інших ресурсів. Практично весь податковий тиск перекладено на землю. Як по-казує досвід багатьох країн світу, це не завжди дає позитивний ефект” [104, с.530]. Доречно зауважити, що внаслідок механічно-го поєднання декількох податків у фіксованому сільськогоспо-дарському податку податковий тягар перемістився на слабкіші в економічному відношенні господарства [261, с. 494].

Другий недолік ФСП полягає в тому, що його сплата не залежить від фінансового стану платника: навіть якщо сільсько-господарське підприємство одержало збитки (що є досить по-ширеною ситуацією в сільському господарстві), воно змушене сплачувати фіксований сільськогосподарський податок. За ста-тистичними даними, у 2000-2003 рр. питома вага збиткових сільгосппідприємств мала чітку тенденцію до збільшення і до-сягла у 2003 р. 47,8 % [288, с.6]. У певної частини сільськогос-подарських товаровиробників сума збитків не перевищує суму сплаченого фіксованого сільськогосподарського податку. Подібна ситуація є характерною в цілому для сільськогосподарських підприємств України. Наприклад, сума збитків сільськогосподарсь-ких підприємств у 2002 р. складала 330,8 млн грн., а у 2003 р. – 4,6 млн грн.[195, с.10]. Сума нарахованого фіксованого сільсько-господарського податку у 2002 р. склала 455 млн грн. [48, с. 96]. Отже, можна стверджувати, що якби сільськогосподарські підприємства у 2002 і 2003рр. були звільнені від сплати фіксо-ваного сільськогосподарського податку, вони б мали позитивні фінансові результати та певні передумови для розширеного відтворення. Але за такої позиції слід розглянути питання про рівномірність податкового тиску на різні галузі економіки, до розгляду якого повернемося нижче.Розділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

Третій недолік фіксованого сільськогосподарського податку пов’язаний з тим, що він заміняє поряд з іншими податками і зборами податок на прибуток. З певною мірою умовності мож-на вважати, що сільськогосподарські підприємства сплачують податок на прибуток, одержаний від сільськогосподарського виробництва, за нульовою ставкою. Це призводить до того, що не діє так званий податковий коректор, або податковий щит, отже, не стимулюється залучення у сільськогосподарське вироб-ництво вкрай необхідного позичкового капіталу. За інших рівних умов податковий коректор дозволяв би здешевити на чверть залучення кредитних ресурсів при діючій ставці оподат-кування прибутків. Відсутність податкового щита не сприяє також залученню в сільськогосподарське виробництво нової техніки через систему лізингових угод, оскільки реальна вартість лізингу виявляється вищою за вартість придбання тех-ніки за рахунок власних коштів [210, с. 63]. Більш детально ці питання буде розглянуто у підрозділі 6.3.

Четвертий недолік фіксованого сільськогосподарського подат-ку, який справлявся у 1999-2004 рр., пов’язаний з пенсійною ре-формою. Згідно із Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [3], система пенсійного забезпе-чення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень – со-лідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності та субсиду-вання. Другий рівень – накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопи-чувальному фонді. Третій рівень – система недержавного пен-сійного забезпечення, яка базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень.

Через те, що рівень заробітної плати в сільському госпо-дарстві є найнижчим з усіх галузей народного господарства, а також через те, що в 1999-2004 рр. внески до Пенсійного фон-ду були включені до складу фіксованого сільськогосподарсько-го податку, працівники сільського господарства практично були позбавлені можливості користуватися другим і третім рівнямиЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

пенсійного забезпечення, отже, вони були приречені одержу-вати і найнижчі пенсії, що ніяк не сприяє вирішенню соціаль-них проблем села та відтворенню трудових ресурсів сільського господарства. Згідно з Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо оподаткування сільськогоспо-дарських підприємств” [1] внески до пенсійного фонду виве-дені зі складу фіксованого сільськогосподарського податку. Для сільськогосподарських товаровиробників з 01.01.2005 р. вста-новлено спеціальний режим оподаткування, який передбачає нарахування пенсійних внесків на заробітну плату найманих працівників, зайнятих у виробництві сільськогосподарської продукції, за спеціальною ставкою, яка складає на 2005-2006 рр. 20 % від загальної ставки. А починаючи з 2007 р. ставку слід щорічно збільшувати на 20 %, щоб у 2010 р. перейти на загаль-ну ставку нарахувань плати до Пенсійного фонду. Слід звер-нути увагу на ще одну важливу обставину. Поряд зі спеціаль-ним режимом нарахування внесків до пенсійного фонду на заробітну плату найманих працівників, зайнятих у сільськогос-подарському виробництві, платники ФСП сплачуватимуть за всіх інших найманих осіб внески за загальною ставкою.

З одного боку такі зміни повинні призвести до покращен-ня пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарсь-ких підприємств. Але, як показують розрахунки, при здійсненні такої політики податковий тиск від сплати фіксо-ваного сільськогосподарського податку та внесків до Пенсій-ного фонду в розрахунку на одиницю сільськогосподарських угідь, з урахуванням тенденцій зміни рівня оплати праці у сільському господарстві, підвищиться приблизно у вісім разів [243, с. 16]. При збереженні існуючого рівня цін на сільсько-господарську та промислову продукцію це неминуче призве-де до збільшення кількості збиткових сільськогосподарських підприємств і як наслідок – до подальшого звуженого відтво-рення у сільському господарстві.

Крім того, нарахування внесків до Пенсійного фонду на

заробітну плату працівників сільськогосподарських

підприємств, зайнятих у несільськогосподарському вироб-

Розділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

ництві, за загальною ставкою обмежує можливості вертикальної виробничої інтеграції сільського господарства, можливості роз-витку підсобних і переробних виробництв, які вкрай необхідні для покращення фінансового стану сільськогосподарських підприємств і підвищення їх фінансової стійкості.

Оцінюючи запровадження фіксованого сільськогосподарсь-кого податку та зміни у його адмініструванні крізь призму цик-лічності розвитку аграрного сектора економіки України і з по-зицій подолання економічної кризи 90-х років ХХ ст., слід зазначити, що введення фіксованого податку у 1999р. було здійснено з точки зору економічної доцільності зі значним запіз-ненням, коли спад сільськогосподарського виробництва досяг най-нижчої межі. Істотне зниження податкового тиску на початку 90-х років сприяло б значному зменшенню негативних наслідків економічної кризи, яка охопила все народне господарство.

Незважаючи на збільшення обсягів виробництва валової продукції сільського господарства у 2001, 2002 та 2004 рр. [118], сучасний стан оподаткування сільськогосподарських підприємств фіксованим сільськогосподарським податком і внесками до Пенсійного фонду та їх удосконалення не стиму-лює подальше піднесення сільського господарства. Такий вис-новок базується на тому, що збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в Україні супроводжується погіршенням фінансового стану сільськогосподарських товаро-виробників і звуженим відтворенням основних елементів ре-сурсного потенціалу, що було показано у попередніх розділах. Отже, підвищення податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників у найближчій перспективі не сприятиме по-доланню циклічності розвитку сільського господарства та ви-ходу з кризи, а, навпаки, може викликати перехід від сприят-ливої фази економічного розвитку до несприятливої.

З метою стимулювання економічного розвитку, подолання його циклічності в багатьох країнах світу свого часу вводили-ся податкові інвестиційні знижки, які сприяли збільшенню об-сягів виробничих інвестицій (саме цього не вистачає сільсько-му господарству України) і на цій основі створювалиЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

можливості для подальшого економічного зростання. Більш детально це питання буде розглянуто у підрозділі 6.3.

Ще одним податком, який виникає на стадії виробництва, є податок з доходів фізичних осіб (донедавна прибутковий податком з громадян).

У 90-х роках ХХ ст. та до 1.01 2004 р. прибутковий податок з громадян справлявся згідно з Декретом Кабінету Міністрів Україні „Про прибутковий податок з громадян” [22] зі заміна-ми та доповненнями. Цей податок утримувався за прогресив-но зростаючою шкалою. У 1996-2003 рр. шкала оподаткування не змінювалася, неоподатковуваний мінімум доходів громадян складав 17 грн. на місяць, а найвища ставка оподаткування – 40 % із суми місячного доходу понад 100 неоподатковуваних мінімумів (1700 грн.). Оскільки за період з 1995 по 2003 рр. середньомісячна заробітна плата в сільському господарстві України зросла з 38 до 210 грн. (у 5,5 раза), питома вага, а відпо-відно і суми нарахованого прибуткового податку із заробітної плати одного працівника зросли більш ніж у 13 разів.

Незважаючи на те, що платниками прибуткового податку були окремі громадяни України, а об’єктом оподаткування – сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, джерелом створення доходу, з якого утримувався цей податок, є знов ство-рена вартість у сфері виробництва. Тим більше що утримує, пе-рераховує до бюджету та несе відповідальність за сплату цього податку підприємство. Тому прибутковим податком з громадян після запровадження фіксованого сільськогосподарського подат-ку та надання пільг з ПДВ здійснювався найбільший податко-вий тиск на сільськогосподарські підприємства. У багатьох гос-подарствах сума цього податку у 2003 р. перевищила суми фіксованого сільськогосподарського податку.

На відміну від фіксованого сільськогосподарського податку механізм сплати прибуткового податку з громадян ніяк не вра-ховував специфіку сільськогосподарського виробництва. Зок-рема, згідно з Декретом Кабінету Міністрів Україні „Про при-бутковий податок з громадян”, сплата цього податку повинна була здійснюватися щомісяця не пізніше одержання коштів зРозділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

рахунку у банку для виплати заробітної плати. Але добре відо-мо, що значна частина витрат у сільському господарстві, в тому числі витрат праці, здійснюється у першій половині року, ос-новна маса грошових надходжень припадає на друіу половину календарного року Отже, такий механізм сплати прибутково-го податку в умовах стрімкого вимивання обігових коштів у сільськогосподарських товаровиробників ще більше посилював нестачу цих коштів і створював додаткові труднощі для здійснення хоча б простого відтворення у сільському.

Ще однією економічною та соціальною проблемою у 2000-2003 pp. було оподаткування прибутковим податком орендної плати за земельні та майнові паї, яка нараховувалася пенсіоне-рам та іншим не працюючим в господарстві орендаря власни-кам земельних і майнових паїв. У 2003 р. загальна площа зе-мель, переданих в оренду, складала в Україні 21,4 млн га, у тому числі переданих в оренду селянами-пенсіонерами - 10,8 млн га (50,5 % від загальної площі орендованих земель). Середній розмір орендної плати за 1 га орендованої землі складав 112,3 грн. [29, с. 54]. Якщо виходити з того, що середній розмір земельного паю в Україні дорівнює 4,1 га [205, с.56], то можна обчислити середній розмір орендної плати, який припадає на одного власника земельного паю, - 460,43 грн. (112,3-4,1).

Оскільки орендна плата за здану в оренду землю вважалася доходом не за місцем основної роботи, то вона оподатковувала-ся за ставкою 20 відсотків, які орендар повинен був перерахува-ти у грошовій формі до місцевого бюджету протягом місяця після її виплати. Сума прибуткового податку з 460 грн орендної плати складала 92 грн. Після здійснення річного перерахунку понад дві третини утриманого прибуткового податку (66,44 грн.) мали бути повернені власникам земельних і майнових паїв як надлиш-ково утриманий податок. Але таке повернення було можливе за умови складання пенсіонерами й іншими власниками земельних ті майнових паїв декларації про доходи. Оскільки орендна плата не перевищувала три прожиткових мінімуми, то податкові орга-ни не вимагали обов’язкового декларування доходів власника-ми земельних і майнових паїв, а відповідно і не повертали надЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

лишково утриманий прибутковий податок. Унаслідок цього у зведеному бюджеті держави залишалося близько 200-250 млн грн., які вилучалися з обороту сільськогосподарських підприємств і яких недораховувалися сільські пенсіонери – власники земель-них і майнових паїв.

Отже, можна стверджувати, що прибутковий податок з гро-мадян і механізм його стягнення у 1996-2003 рр. не стимулю-вали ефективне здійснення розширеного відтворення у сільському господарстві.

Не випадково у кінці 90-х – на початку 2000-х років учені обґрунтовували зниження ставок прибуткового податку з гро-мадян [377, с.27]. Пропозиції щодо оподаткування доходів гро-мадян за ставкою 12-13 % вносилися і нами у 2002 р. [255, с. 181].

З 1 січня 2004 р. податок з доходів фізичних осіб справляєть-ся на підставі Закону України „Про податок доходів з фізичних осіб” [10]. Згідно з цим законом, основна ставка оподаткування доходів фізичних осіб складатиме у 2004-2006 рр. 13 % від суми оподатковуваного доходу, а з 1 січні 2007 р. – 15%.

Запровадження 13-відсоткової ставки оподаткування до-ходів фізичних осіб певною мірою вирішило зазначені вище проблеми. Але якщо врахувати, що і у 2004 р. заробітна плата в більшості сільськогосподарських підприємств залишалася ниж-че прожиткового мінімуму, то утримання 13 % від доходів фізичних осіб зменшує можливості виконання заробітною пла-тою відтворювальної функції.

Оподаткування прибутків підприємств та організацій в Ук-раїні здійснювалося згідно з Декретом Кабінету Міністрів Украї-ни „Про податок на прибуток підприємств і організацій” № 12-92 від 26 грудня 1992 р. [24]. Підприємства звільнялися від сплати податку з прибутку, одержуваного від виробництва сільськогос-подарської продукції. З 1994 рок. справляння податку на прибу-ток підприємств здійснювалося згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” [6]. У 1997 р. Верховною Радою було прийнято нову редакцію цього закону [7].

Як зазначав академік П.Т.Саблук, у середині 90-хї років сільськогосподарські підприємства усіх форм мали особливоРозділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

великі фінансові втрати від двох податків – податку на прибу-ток і податку на додану вартість. Прорахунки при запровад-женні податку на прибуток полягали у встановленні терміну його сплати: сільськогосподарські підприємства повинні були сплачувати податок щомісяця. Ця методична помилка була усунута в наступній редакції Закону України „Про оподатку-вання прибутків підприємств” [317, с.37].

Дію Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” зупинено для сільськогосподарських товаровироб-ників – платників фіксованого сільськогосподарського податку згідно із Законом України „Про фіксований сільськогосподарсь-кий податок” [18]. Отже, в пореформений період сільськогоспо-дарські підприємства фактично звільнені від сплати податку на прибуток. Це зменшує податковий тиск на ті підприємства, які ведуть своє виробництво прибутково. Разом з тим відсутність податку на прибуток має і певні негативні наслідки через відсутність ефекту так званого податкового щита, що негативно впливає на можливості залучення позичкового капіталу для здійснення інвестицій у сільське господарство. Більш детально ці питання будуть розглянуті в підрозділі 6.3.

У цілому оцінюючи податковий тиск на сільськогосподарсь-ких товарови-робників і тенденції його зміни, слід зазначити, що із введенням фіксованого сільськогосподарського податку та з наданням інших пільг в оподаткуванні (зокрема по податку на додану вартість) „створені сприятливі податкові умови для аг-раріїв” [137, с. 7]. Разом з тим з огляду на циклічність економіч-ного розвитку аграрного сектора економіки слід погодитися, що введення пільгового режиму оподаткування в сільському госпо-дарстві здійснено зі значним запізненням, бо падіння обсягів виробництва сільськогосподарської продукції перевищило дво-разову величину. Надання таких пільг на початку 90-х років, коли в сільському господарстві з’явилися лише перші ознаки звуженого відтворення, без сумніву, сприяло б зменшенню гос-троти економічної кризи, яка охопила сільське господарство, а відповідно і зменшенню амплітуди циклічних коливань.Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

З точки зору забезпечення сталого розвитку аграрного сек-тора економіки та зменшення амплітуди циклічних коливань невиправданим є посилення податкового тиску на сільськогос-подарські підприємства шляхом збільшення відрахувань до Пенсійного фонду, оподаткування прибутків сільськогоспо-дарськими підприємствами від несільськогосподарського вироб-ництва, скасування пільг з ПДВ на самому початку виходу з економічної кризи. Це може призвести до формування хроніч-ної напівдепресії в розвитку відтворювального процесу в сільському господарстві. У зв’язку з цим дуже актуальним є зауваження Дж.М.Кейнса: „Ефективний засіб боротьби з еко-номічними циклами треба шукати не в усуненні бумів та вста-новленні хронічної напівдепресії, а в тому, щоб усунути кризи і постійно підтримувати стан квазібуму” [135, с. 297].

З точки зору здійснення розширеного відтворення у сільському господарстві України однозначну оцінку останніх новацій в податковому законодавстві можна дати лише з ура-хуванням змін усього комплексу елементів економічного меха-нізму його функціонування. З цим пов’язана і оцінка рівня податкового тиску на сільськогосподарські підприємства.

Рівень номінального податкового тиску (питома вага по-датків у вартості валової та товарної продукції, валової доданої вартості) в сільському господарстві значно нижче, ніж в інших галузях економіки. Рівень податкового навантаження у 2005 р. у цілому по економіці склав 39,8 % до ВВП, в той час як у Швеції цей показник дорівнює 58,5 %. З цього співвідношення зроблено висновок про те, що в Україні є ще колосальний ре-сурс для того, щоб збільшити доходи зведеного бюджету [200]. Слід зазначити, що Швеція має один із найвищих у світі рівнів податкового навантаження на ВВП, а такі країни, як США, Канада, Великобританія, Італія, Японія – нижчий від показни-ка, який склався в Україні [69, с. 221].

Абсолютно очевидно, що питома вага податків і зборів у вартості виробленої сільськогосподарської продукції не переви-щує 10 %. Але, аналізуючи показники податкового навантажен-ня на сільське господарство в цілому та на окремі сільськогос-

Розділ 4. Удосконалення основних елементів економічного механізму...

подарські підприємства, слід мати на увазі декілька надзвичай-но важливих обставин. По-перше, оцінка податкового наванта-ження на основі показників питомої ваги податків і зборів у вартості валової та товарної продукції є некоректною. З точки зору забезпечення розширеного відтворення податкове наванта-ження в 50 % від вартості товарної продукції за певних умов може бути легшим, ніж податкове навантаження в 1 %. Наприк-лад, якщо рівень рентабельності складає 125 %, то сплата по-датків і зборів в розмірі 50 % від вартості товарної продукції все одно залишить підприємству 10 % прибутків для здіснення розширеного відтворення. Якщо ж виробництво є збитковим, то сплата податків навіть у розмірі 1 % від вартості товарної про-дукції ще більше погіршує фінансовий стан підприємства, а отже, звужує можливості навіть для простого відтворення. Як відомо, за період з 1996 по 2003 рр. виробництво сільськогосподарської продукції було прибутковим у цілому по країні лише у 2001 та 2002 рр., але сума одержаних прибутків у ці роки значно менше збитків, понесених у попередні роки.

По-друге, оцінюючи питому вагу податків і зборів, які спла-чують сільськогосподарські товаровиробники, у валовій доданій вартості, слід враховувати, що „створена в аграрній сфері додат-кова вартість залишається в межах 20 %, а решта 80 % реалі-зується за різними схемами в інших сферах економіки (торгівлі, банках), тоді як дане співвідношення має бути зворотним: 80 % на користь тих, хто створив додаткову вартість, а 20 % – іншим” [286, с.20]. Якщо припустити, що вказану диспропорцію буде усунуто за рахунок подолання диспаритету цін, то сплата по-датків і зборів у розмірах, які будуть дорівнювати навіть по-ловині доданої вартості, що залишатиметься у сільському гос-подарстві, буде менш обтяжливою у фінансовому відношенні для сільськогосподарських товаровиробників, ніж існуючий податковий тиск.

По-третє, оптимальний рівень податкового навантаження досить часто пов’язується з теорією А.Лаффера, згідно з якою у міру підвищення ставок оподаткування обсяг сплачених по-датків зростає, але темп зростання уповільнюється і при досяг-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

ненні певної межі, навіть при підвищенні ставок оподаткуван-ня, суми сплачених податків зменшуються. Наприклад, О.Д.Ва-силик вважає, що прогресія оподаткування, залежно від підви-щення доходу, не повинна перевищувати розумного оптимуму, який дорівнює третині доходу [69, с. 199]. У зв’язку з цим слід зауважити, що А.Лаффер проводив дослідження стосовно оп-тимальної ставки прибуткового податку, який перевищує 30 % у структурі податкових надходжень США, Канади, Швеції та деяких інших країн. Питома ж вага прибуткового податку в структурі податкових надходжень України складала у 2003 р. 24,9 %. Але підвищення податкової ставки з доходів фізичних осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, в сучас-них умовах також є недоцільним, оскільки заробітна плата в сільському господарстві є найнижчою серед інших галузей еко-номіки, а в багатьох підприємствах нижче прожиткового мінімуму. Тому збільшення ставки податку з доходів фізичних осіб ще більш ускладнює виконання заробітною платою відтво-рювальної функції.

Висока ефективність податкової політики стосовно аграр-ного сектора економіки може бути досягнута лише за умови узгодження цієї політики з іншими елементами економічного механізму функціонування галузі.