3.2. Відтворення матеріально-технічної бази сільського господарства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 

Загрузка...

Система відновлення матеріально-ресурсного потенціалу в аграрному секторі економіки, як свідчить багаторічна практи-ка, є визначальною умовою відтворювального процесу у ви-робничій сфері. Тому подолання тривалої кризи в агропромис-ловому комплексі, нарощування обсягів і підвищення ефективності виробництва продовольчих ресурсів в умовах переходу до ринкових відносин значною мірою зумовлюють-ся динамікою інвестицій в основний капітал сільського госпо-дарства, створенням відповідно до сучасних вимог матеріаль-но-технічної бази для забезпечення конкурентоспроможного виробництва і на внутрішньодержавному, і на міждержавно-му ринках [289, с. 619]. Надзвичайну актуальність відтворен-ня матеріально-технічної бази сільського господарства з по-зицій сталого його розвитку та розширеного відтворення визнають практично всі дослідники даної проблеми [78, 151, 167, 186, 192 та ін.].

У той же час, як свідчать дані табл. 3.8, в сільськогосподарсь-ких підприємствах України в останні роки простежується аб-солютно чітка тенденція до зменшення основних засобів. Так, у 2003 р. вони складали 52,2 млрд грн ( 36,9 % до рівня 1996 р., і 59,6 % до рівня 2000 р). Ще більш істотно зменшилися основні засоби сільськогосподарського призначення. Слід звернути ува-гу на найвищі темпи зменшення робочої та продуктивної ху-доби у складі основних засобів сільськогосподарського призна-чення – майже в чотири рази у 2003 р. у порівнянні з 1996 р. і майже в три рази в порівнянні з 2000 р. Така тенденція в повній мірі пояснює причини дефіциту м’яса та м’ясних про-дуктів і значного зростання цін на них на внутрішньому рин-ку України на початку 2005 р.

У цілому можна зробити висновок, що негативна тенден-ція до скорочення основних засобів сільськогосподарських підприємств існує і в пореформений період.Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

Таблиця 3.8

Динаміка основних засобів в сільськогосподарських підприємствах України

[196, с. 34] (у фактичних цінах на кінець року, млрд грн)

 

Види основних засо-бів                                                                 2003 p. у % до:

 

           

           

           

           

           

            1996р. 2000р.

Основні засоби у сільському господар-стві - усього        141,3   131,2   87,8     60,2     52,2     36,9     59,5

У тому числі основні засоби сіль-ськогосподарського призначення     121,3   111,7   74,8     47,9     41,1     33,9            54,9

3 них: будівлі, спо-руди та передавальні пристрої           90,6     83,2     53,6     31,3     25,7     28,4     47,9

машини й обладнан-ня        19,1     17,1     11,5     8,8       8,2       42,9     71,3

транспортні засоби   6,1       5,3       3,5       3,0       2,8       45,9     80,0

робоча та продукти-вна худоба      2,2       2,1       1,7       0,7       0,6       27,3     35,3

багаторічні наса-дження      1,5       1,3       1,2       1,0       1,2       80,0     100,0

По областях України відзначається досить істотна дифе-ренціація темпів зменшення вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств. Наприклад, за період 1996-2003 рр. наявність основних засобів у сільськогоспо-дарських підприємствах Івано-Франківської області скороти-лася в шість разів, Дніпропетровської та Тернопільської обла-стей – приблизно у п’ять разів, а в сільськогосподарських підприємствах Житомирської області – лише на 45,3 %, Чер-нігівської – на 47,3 %, Рівненської – на 47,8 %. Диференціа-ція темпів зменшення основних засобів по районах та окре-мих сільськогосподарських підприємствах є ще більш високою. Незважаючи на це, можна стверджувати, що у переважної більшості сільськогосподарських товаровиробників відбуваєть-ся звужене відтворення основних засобів.Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

Ефективність сільськогосподарського виробництва та тен-денції його відтворення значною мірою залежать від технічної забезпеченості. Дослідження взаємозв’язку між обсягами ви-робництва валової і товарної продукції та наявністю окремих видів сільськогосподарської техніки, проведене нами по сільськогосподарських підприємствах Харківської області за 1990-2003 рр., показало, що коефіцієнти парної кореляції коли-ваються від 0,85 до 0,95, а коефіцієнти детермінації – від 0,722 до 0,902. Тобто рівень технічної забезпеченості за інших рівних умов на 72,2-90,2% визначає обсяги виробництва сільськогос-подарської продукції [226, с. 236].

Дані табл. 3.9 переконливо свідчать про тенденції скорочен-ня чисельності усіх видів техніки в сільському господарстві Ук-раїни. За 1996-2003 рр. чисельність тракторів, використовуваних у сільськогосподарському виробництві, скоротилася з 441,7 до 390,8 тис. шт. (на 11,5 %), зернозбиральних комбайнів – з 85,9 до 62,1 тис. (27,7 %), кукурудзозбиральних комбайнів – з 12,0 до 5,8 тис шт. (51,7 %). У порівнянні з 1990 р. скорочення наяв-ності техніки у 2003 р. було ще більш істотним: по тракторах – майже чверть, по вантажних автомобілях і зернозбиральних комбайнах – понад 40 % [109, с.297]. Особливе занепокоєння викликає той факт, що і в пореформений період зберігаються тенденції до скорочення наявності основних видів техніки в сільському господарстві.

Слід звернути увагу на формування в пореформений пері-од протилежних тенденцій у відтворенні сільськогосподарської техніки в різних категоріях господарств. Наприклад, якщо в сільськогосподарських підприємствах за період з 2000 по 2003 рр. чисельність тракторів скоротилася з 318,9 тис. шт. до 250,7 тис. шт. (на 21,4 %), то в господарствах населення їх кількість зросла з 101,3 до 140,2 тис. шт. (на 38,4 %). Подібні тенденції спостерігаються і по інших видах техніки. На жаль, така закономірність пояснюється збільшенням не стільки об-сягів інвестицій, здійснюваних господарствами населення для придбання нової техніки, скільки обсягів передачі частини тех-ніки сільськогосподарськими підприємствами селянам, які ви-

Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

рішили вилучити здані в оренду свої майнові паї, або викупом зношеної техніки за залишковою вартістю.

Таблиця 3.9

Наявність техніки в сільському господарстві (всі категорії господарств) [196, с.37]

 

Ввди техніки                                                            2003 р.

у % до

 

           

           

           

           

           

            1996р. 2000р.

Трактори        441,7   420,2   413,6   404,3   390,8   88,5     93,0

Вантажні автомобілі

(у с.-г. підприємст-вах)        262,2   224,4   205,1   186,7   166,5   63,5     74,2

Зернозбиральні ком-байни  85,9     67,4     65,6     64,0     62,1     72,3     92,3

Кукурудзозбиральні комбайни        12,0     7,9       7,1       6,4       5,8       48,3     73,4

Бурякозбиральні машини     18,3     13,0     12,0     11,2     10,2     55,7     78,5

Картоплезбиральні машини            6,8       3,6       3,2       2,9       2,6       38,2     72,2

Певною мірою це положення підтверджується значним пе-ревищенням обсягів зменшення кількості сільськогосподарсь-кої техніки в сільськогосподарських підприємствах над обся-гами її збільшення в господарствах населення. Наприклад, якщо за 2000-2003 рр. чисельність тракторів у сільськогоспо-дарських підприємствах скоротилася на 68,3 тис. шт., то в гос-подарствах населення вона зросла лише на 38,9 тис. шт.; чи-сельність зернозбиральних комбайнів – відповідно на 11,7 тис. шт. і на 6,4 тис., кукурудзозбиральних комбайнів – на 2,2 тис. шт. і на 0,1 тис. шт. Оцінюючи тенденцію збільшення кількості техні-ки в підсобних господарствах населення, варто мати на увазі, що за період 2000-2003 рр. площа сільськогосподарських угідь, на яких здійснюють виробництво господарства населення, збільшилася з 8,5 до 12,7 млн га (в 1,5 раза).

Ефективність сільськогосподарського виробництва та його відтворення визначається не загальною кількістю наявної тех-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

ніки, а рівнем забезпеченості нею, який характеризується перш за все наявністю технічних засобів у розрахунку на одиницю земельної або оброблюваної площі (зворотний показник – на-вантаження земельної або оброблюваної площі на одиницю техніки). Як свідчать дані табл. 3.10, рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств України тракторами та ос-новними видами збиральних комбайнів (за винятком бурякоз-биральних машин) у 2003 р. дуже істотно знизився в по-рівнянні з 1990 р. Рівень забезпеченості тракторами знизився на 26,7 %, зернозбиральними комбайнами – на 22,2 %, а куку-рудзозбиральними комбайнами – більш ніж у п’ять разів. Підвищення ж рівня забезпеченості сільськогосподарських підприємств бурякозбиральними машинами обумовлене більш швидким скороченням площ посіву цукрових буряків у по-рівнянні зі скороченням чисельності наявних бурякозбираль-них машин. Наприклад, чисельність бурякозбиральних машин у 2003 р. скоротилася в порівнянні з 1990 р. на 40 %, а площа збирання за той же період зменшилася майже на 60 %. Збере-ження і навіть підвищення рівня технічної забезпеченості у 2003 р. у порівнянні з 2000 р. також у значній мірі пояснюєть-ся більш швидким зменшенням площ земельних угідь і посівів окремих культур у сільськогосподарських підприємствах у по-рівнянні з темпами скорочення чисельності наявної техніки.

Існує дуже висока диференціація в рівні забезпеченості окремими видами техніки по регіонах України і ще більше по окремих господарствах. Наприклад, у 2003 р. наявність трак-торів на 1000 га ріллі у сільськогосподарських підприємствах За-карпатської області складала 45 одиниць, Івано-Франківської – 30, Львівської – 28, Волинської – 26, а в Запорізькій області на 1000 га ріллі припадало сім тракторів, у Дніпропетровській, Кіровоградській, Луганській, Херсонській – вісім. Отже, наван-таження ріллі на один трактор у сільськогосподарських підприємствах варіює по областях України від 22 до 143 га. Наявність зернозбиральних комбайнів у сільськогосподарських підприємствах у розрахунку на 1000 га посівів зернових без кукурудзи коливалася від 16 шт. у Волинській, Івано-

Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення

Таблиця 3.10

Забезпеченість сільськогосподарських підприємств України тракторами та збиральними комбайнами [196, с.37]

 

Показники                                                    2003 p. у % до

 

           

           

           

           

            1990р. 1996р. 2000р.

Трактори

(на 1000 гаріллі)        15        14        11        11        73,3     78,6     100,0

Зернозбиральні комбайни (на 1000 га посіву зернових без кукурудзи) 9          7          6          7          77,8     100,0            116,7

Кукурудзозбиральні комбайни (на 1000 га посіву кукурудзи)     21        33        8          4          19,0     12,1     50,0

Бурякозбиральні машини (на 1000 га посіву буряків)      11        14        16        16        145,5   114,3   100,0

Франківській, Львівській областях до 4 шт. в Автономній Рес-публіці Крим, Дніпропетровській, Луганській, Херсонській обла-стях. Навантаження на один зернозбиральний комбайн по сільськогосподарських підприємствах в областях України варіює від 250 до 62 га посівів зернових. (для порівняння: у США на 1 трактор припадає 28 га ріллі, а на один зернозбиральний ком-байн – 67 га посівів зернових культур, у Великобританії – відпо-відно 13 і 71 га, у Франції – 12 і 63 га, в Німеччині – 5 і 36 га, і це за умов, що техніка в цих країнах є більш продуктивна і якісною за своїми технічними параметрами, ніж в Україні [358, с. 400].

Отже, рівень технічного забезпечення сільськогосподарсько-го виробництва в Україні не відповідає сучасним світовим стан-дартам і має тенденцію до звуженого відтворення, що підтвер-джується і попередніми нашими дослідження [220, 233]. „З такою техніко-технологічною базою виробництво конкурентос-проможної продукції та гідне місце в СОТ унеможливлюється” [214, с. 268].Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

Низька забезпеченість сільськогосподарською технікою призводить до порушення оптимальних строків виконання тех-нологічних операцій і як наслідок до зростання втрат продукції. Наприклад, „лише через подовження строків збирання врожаю ранніх зернових до 30 днів проти нормативних 10 днів щорічні втрати зерна в 2001 і 2002 роках досягли 4 млн тонн, що за вартістю еквівалентне 2500-3000 нових вітчизняних зернозби-ральних комбайнів” [299, с. 8]. Унаслідок переходу від запобі-жного до післявідмовного обслуговування техніки господарства втрачають 7,33 % продукції рослинництва [181].

Використання техніки ускладнилося роз’єднанням еле-ментів продуктивних сил. Практично типовою стала ситуація, коли власники землі – це один склад людей, власники майна – вже інший, а персонал сільгосппідприємства – ще інший. через це використання техніки стає дорогим, не завжди господарство вільно розпоряджається орендованою технікою. Значно склад-нішим і дорожчим для сільгосппідприємства є користування технікою, яка належить окремим особам, приватним фірмам. Сільгосппідприємства, які змушені залучати машини зі сторо-ни, потрапляють у значно гірші умови, ніж виробники, які за-безпечені власною технікою або оформленою як орендована [106, с. 537].

Не менш гострою проблемою є рівень зносу наявних основ-них засобів, зокрема сільськогосподарської техніки. Як було показано в підрозділі 3.4, рівень зносу основних засобів має чітко виражену тенденцію до підвищення, причому його зрос-тання відбувається певною мірою циклічно. Високий рівень зносу техніки обумовлений перш за все віковим її складом (табл. 3.11). Понад три чверті сільськогосподарської техніки в Харківській області відпрацювала у 2002 р. більше 10 років, тобто по одному і більше амортизаційних періодів.

Головною причиною зниження рівня технічного забезпечен-ня сільськогосподарського виробництва в Україні є значне ско-рочення обсягів закупівлі сільськогосподарської техніки. „До 1990 р. на придбання сільськогосподарської техніки щороку спрямовувалося понад 2 млрд карбованців інвестицій. Щоро-

Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення

Таблиця 3.11

Основні види сільськогосподарської техніки за строками експлуатації в Харківській області. 2002 р.

 

Види техніки До 3-х років   До 10-ти років           Понад 10 років         

 

                                                                                 

 

Трактори        109      0,7 2355          15,2     13033 84,1      15497

Зернозбира-льні комбай-ни            71        2,5       639      22,4     2144    75,1     2855

Кукурудзо-

збиральні

комбайни       2          0,6       47        14,3     283      85,1     332

ку сільськогосподарські підприємства купували понад 50 тис. тракторів, 15-16 тис. зернозбиральних комбайнів, 30-35 тис. плугів, до 50 тис. культиваторів, 30-40 тис. тракторних сівалок та багато інших сільськогосподарських машин. Коефіцієнт онов-лення виробничих фондів складав 7,0-8,5 %, а машинно-трак-торного парку – 10-12 %. В теперішній час такі темпи відтво-рювального процесу є для аграрного сектора України просто утопічною мрією” [309, с. 235]. Такий висновок у повній мірі підтверджується даними табл. 3.12, в якій наведено динаміку обсягів інвестицій в основний капітал по основних галузях економіки України.

У 2002 р. обсяги інвестицій в основний капітал сільського гос-подарства складали лише 7,4 % від обсягів інвестицій у 1990 р. По сільському господарству відбулося найбільше скорочення об-сягів інвестицій у порівнянні з іншими основними галузями економіки, а по торгівлі і громадському харчуванню інвестиції за цей період зросли майже втричі. Разом з тим слід звернути увагу на деяке зростання обсягів інвестицій у пореформенийЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

період – з 690 млн грн (у порівнянних цінах) у середньому за 1996-2000 рр. до 880 млн грн. у 2002 р. Тенденція до зростання обсягів інвестицій збереглася і в 2003р.: обсяги інвестицій у фактичних цінах склали 2054 млн грн проти 1854 млн грн у 2002 р.

Таблиця 3.12

Інвестиції в основний капітал по основних галузях економіки України

[29, с. 664] (у порівнянних цінах, млн грн.)

 

            1990 р.            У середньому                                   

Галузь

            за

1991-

1995рр.           за

1996-

2000 pp.         

           

           

 

Промисловість          19088  10707  4899    6871    7287    38,2

Сільське господарство         11799  4853    690      753      880      7,4

Транспорт і зв’язок   5344    3244    2203    3810    3402    63,7

Будівництво  1926    788      235      572      896      46,5

Торгівля і громад-ське харчування 340      168      198      656      992      291,8

Разом з тим абсолютно очевидно, що таких обсягів інвес-тицій недостатньо навіть для простого відтворення основних засобів сільськогосподарських підприємств. За розрахунками ННЦ „Інститут аграрної економіки” лише для оновлення ма-шинно-тракторного парку аграрних підприємств на рівні техно-логічної потреби необхідно щорічно купувати машини й облад-нання на суму понад 15 млрд грн, з них на оновлення парку тракторів – 6 млрд грн.; зернозбиральних комбайнів – 3,5-4,0; бурякозбиральних машин – 0,35-0,40; кормозбиральних – 1,0-1,2; машин для тваринництва –1,6-1,7; техніки загального призна-чення – на 3,5-4,0 млрд грн. Для підтримання машинно-трактор-ного парку в робочому стані необхідно мати 2,0-2,5 млрд грн. на закупівлю запасних частин і ремонтних матеріалів [337, с. 34]. Указані напрями інвестування не враховують капітальні вкла-

Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

дення на будівництво виробничих об’єктів, витрати на форму-вання основного стада тварин та ін. Отже, реальний обсяг інве-стицій у сільське господарство України не перевищує десятої частини від загальної потреби.

Ще однією проблемою є галузева структура інвестицій у сільському господарстві (табл. 3.13).

Домінує рослинництво. За період з 1999 по 2002 рр. пито-ма вага інвестицій у цю галузь збільшилася з 50,1 до 75,1 % від загальної суми інвестованих коштів у сільське господарство. Збільшення повністю відбулося за рахунок скорочення інвес-тицій в інші виробництва. Питома вага інвестицій у тваринниц-тво хоч і залишається стабільною, але їх обсяг у 2002 р. був у п’ять разів меншим від обсягу інвестицій у галузі рослинницт-ва. Це знову підтверджує висновок про те, що дефіцит продукції тваринництва, зокрема м’яса, на продовольчому ринку Украї-ни на початку 2005 р. виник не випадково.

Таблиця 3.13

Галузева структура інвестицій в основний капітал сільського господарства України

(у фактичних цінах) [29, с. 666]

 

Показники     1999 р.            2000 р.            2001 р.            2002 р.

 

            млн грн.         %         млн грн.         %         млн грн.         %         млн грн.         %

Сільське господарство -всього       814      100      871      100      1552    100      1854    100

У тому числі: рослинництво           408      50,1     508      58,3     1104    71,1     1393    75,1

тваринництво           118      14,5     142      16,3     305      19,7     286      15,4

інші виробництва     288      35,4     221      25,4     143      9,2       175      9,5

У цілому такі зміни структури інвестицій означають, що не йдеться не про розвиток переробних виробництв, допоміжних виробництв і промислів, не про розвиток вертикальної інтег-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

рації виробництва та ефективну його диверсифікацію. Отже, сільське господарство все більше перетворюється на виробни-ка сировини, який все більше залежить від ринкової кон’юнк-тури та позиції переробних підприємств і все менше стає захи-щеним від них.

Проблема матеріально-технічного забезпечення сільсько-го господарства пов’язана з вирішенням ще одного важливо-го питання: орієнтація має бути на національних виробників сільськогосподарської техніки та знаряддя чи на їх імпорту? Кожна країна в умовах світового поділу праці та формуван-ня світових ринків вирішує проблему, що їй економічно більш вигідно – створювати та розвивати власну базу вироб-ництва сільськогосподарської техніки, чи купувати зарубіж-ну. Для країн, в яких така техніка не вироблялася і все по-трібно починати з „нуля”, можливо, більш вигідно купувати сільськогосподарську техніку. Для України, в якій вже ство-рена база для виробництва сільськогосподарської техніки, є свій метал у достатній кількості, надлишок робочої сили ви-сокої кваліфікації, в соціальному й економічному аспектах життєво необхідно виробляти різноманітну сільськогоспо-дарську техніку. Більше того, вона вже виробляється, але в недостатній кількості. Масове виробництво техніки дало б змогу значно знизити ціни і вона стала б більш доступною для аграрних товаровиробників. Адже зарубіжна техніка коштує дорого [169, с.192]. До того ж засилля різноманітної іноземної техніки призводить до розвалу місцевих ремонт-но-постачальних підприємств. А закони ринку невблаганні: здавши одну позицію, втрачаємо дедалі більше. Кожна зару-біжна фірма, закріпившись на нашому ринку, прагне створи-ти розгалужену мережу свого технічного сервісу. Цей процес набирає темпів. І якщо йому нічого не протиставити, він може стати необоротним [272, с.302].

На жаль, тенденції зменшення в Україні в останні 14 років обсягів виробництва тракторів і сільськогосподарської техніки ще більш вражаючі, ніж зменшення обсягів сільськогосподарсь-кого виробництва (табл. 3.14).Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення

Таблиця 3.14

Динаміка виробництва тракторів та сільськогосподарсь-ких машин в Україні, од. [196, с.43; 301, с. 133]

 

Види техніки 1990 р.            1995 р.            2000 р.            2001 р.            2002 р.            2003 р.            2003 р

у % до 1990 р

Трактори        106221            10386  4034    3640    2980    4531    4,3

Плуги тракторні        89158  1712    3142    3528    3312    4233    4,7

Сівалки тракторні     57066  1505    2008    3820    4906    7449    13,1

Машини для внесення мінеральних добрив і вапна у ґрунт       13850  148      6          1051    649      737      5,3

Машини бурякозбиральні    8600    362      74        159      116      246      2,9

Жатки рядкові           58830  1043    883      1166    1196    835      1,4

У 2003 р. було вироблено тракторів і сільськогосподарських машин значно менше, ніж у 1940 р. У передвоєнному році в України було вироблено 10,4 тис. тракторів, 19,8 тис. трактор-них плугів, 11 тис. тракторних сівалок [309, с. 235]. Незважаю-чи на це, ми поділяємо точку зору багатьох дослідників [57, 299, 350], що „Україна „приречена” орієнтуватися на виробництво своєї сільськогосподарської техніки” [169, с. 192].

Зменшення обсягів виробництва та закупівлі сільськогос-подарськими товаровиробниками тракторів і сільськогоспо-дарської техніки аж ніяк не означає, що на техніку та на зна-ряддя відсутній попит. Як зазначає Л.В.Романова, в Україні існує величезний попит на сільськогосподарські машини, ус-таткування, добрива, ядохімікати й інші матеріали, але він не забезпечений фінансовими можливостями сільськогоспо-дарських товаровиробників [280, с. 417]. Однією з головних причин їх фінансової неспроможності є дуже істотне пору-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

шення паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію (табл. 3.15).

Таблиця 3.15

Співвідношення цін на деякі види сільськогосподарської та промислової продукції [29, с. 177]

 

Види

промислової

продукції        Рік       Кількість сільськогосподарської продукції,

необхідної для придбання одиниці

промислової продукції, т

 

           

            Зер-но            Цук-

рові

буряки            Соняш-ник    Моло-ко         Ялови-чина   Сви-нина

Трактор T-150K        1990 1996 2002         37,8 454,0 440,0        233,8 1026,3 1070,9  25,1 218,0 163,0        27,4 246,3

254,2   3,9 56,4

47,1     4,3 26,8 26,9

Зернозбираль-ний комбайн СК-5 „Нива” 1990 1996 2002         34,2 486,3 556,8        211,7 1099,7 1358,3  22,7 233,6 206,2     24,8 263,9 326,6        3,6 60,5 59,6   3,9 28,8 34,0

Бензин авто-мобільний       1990 1996 2002         0,6

5,1 5,1 4,0 11,4 12,3   0,4

2,4 1,9 0,5

2,7 2,9 0,1 0,6 0,5       0,1 0,3 0,3

Дизельне пальне       1990 1996 2002         0,2 4,0 4,6       1,3 9,1 11,2     0,1 1,9

1,7       0,2

2,2 2,6 0,02 0,5 0,5     0,02 0,2 0,3

За період 1990-2002 рр. співвідношення цін на зерно та цін на вказані промислові товари погіршилося більш ніж у десять разів, на цукрові буряки – у 3-8,6 раза, на соняшник – у 5-17 разів. У цілому купівельна спроможність сільськогоспо-дарської продукції знизилася за 1990-2003 рр. майже у шість разів [77, с.10]. Виходячи з цього, як один з основних напрямів вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників можна розглядати хоча б часткове подолання диспаритету цін на сільськогоспо-дарську та промислову продукцію, яка споживається в сільсько-му господарстві. Але ця проблема потребує самостійного по-глибленого дослідження і буде висвітлена в підрозділі 6.1.Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

Ще однією з головних причин занепаду матеріально-техніч-ної бази сільського господарства є недосконала амортизаційна політика [238]. Справедливою є критика сучасної амортизацій-ної політики, висловлювана багатьма провідними вченими [72, 283]. В умовах виживання сільського господарства амортизація втратила свою відтворювальну функцію. Реформування бухгал-терського обліку призвело до втрати чинності амортизаційного фонду: він не створюється на підприємствах [265, с. 120].

У теоретичному плані амортизація являє собою об’єктивний процес поступового перенесення вартості засобів праці в міру їх зносу на створюваний ними продукт. В Україні амортизація визначається податковим законодавством, згідно з яким амор-тизація є поступовим віднесенням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань [335, с. 25]. З точки зору відтворення основних засобів амортизація може розглядатися як джерело простого їх відтворення. Але, як зазначають Ю.Ф.Наумов та І.Г.Лотохова, щорічний знос основних засобів в аграрних підприємствах майже в 10 разів перевищує їх відновлення [202, с. 52]. В уза-гальненому вигляді така ситуація може бути пояснена двома головними причинами – зменшенням сум нарахованої аморти-зації (питома вага амортизації в структурі виробничих витрат за 1990-2003 рр. скоротилася вдвічі – з 9,8 % до 4,9 %) і знов-таки майже шестиразовим порушенням паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію.

Про десятиразовий розрив між рівнем зносу основних засобів у сільському господарстві та темпами їх оновлення свідчать й інші дані. Як уже зазначалося, за розрахунками Інституту аграрної еко-номіки УААН, для оновлення машинно-тракторного парку аграр-них підприємств на рівні технологічної потреби необхідно щоріч-но купувати машини й обладнання на суму понад 15 млрд грн. Нині джерела фінансування формуються за рахунок прибутку – 0,5 млрд грн., амортизації – 1,5 млрд грн., сторонніх інвестицій – 0,5 млрд грн. [337]. З року в рік через причини, які не залежать безпосередньо від сільськогосподарських товаровиробників,Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

перші два джерела постійно скорочуються. Прибутки зменшу-ються у зв’язку з постійно зростаючим диспаритетом цін на промислову продукцію, використовувану в сільськогосподарсь-кому виробництві, та на сільськогосподарську продукцію, а та-кож у зв’язку зі збільшенням витрат на поточні ремонти стар-іючої техніки, що позначається на собівартості продукції.

Досить швидкими темпами скорочується й амортизація. Це обумовлене декількома причинами: по-перше, щорічним зменшенням кількості та вартості наявної техніки; по-друге, залученням певної частини техніки у сільськогосподарське ви-робництво через систему лізингових угод і послуг МТС; на-рахована амортизація передається власникам техніки, а сільськогосподарські товаровиробники знову залишаються без неї; по-третє, використанням значної кількості техніки через систему орендних відносин стосовно майнових паїв колишніх членів КСП; на цю техніку в багатьох господарствах аморти-зація зовсім не нараховується; по-четверте, застосуванням су-часних методів нарахування амортизації, більшість з яких встановлює норму амортизації від залишкової вартості. Оск-ільки залишкова вартість техніки складає близько 20 %, то за-стосування норми амортизації 15%, яка, згідно з податковим законодавством, діяла у 2002 р., дасть суму амортизації 3 % від первісної вартості техніки ((20х15):100). Це має означати, що техніка повинна використовуватись у сільському господарстві 33 роки, що не відповідає дійсності та сучасним завданням, які стоять перед аграрним сектором економіки. Не поліпшили си-туацію і зміни до Закону України “Про оподаткування при-бутків підприємств”, прийняті Верховною Радою 24 грудня 2002 р. Підвищення ставки амортизації по основних фондах ІІІ групи, до якої належить сільгосптехніка, з 15 до 24 % річних призведе до того, що при залишковій вартості техніки 20 % сума нарахованої амортизації складе 4,8 % від її первісної вар-тості – цього також недостатньо для створення фінансових джерел хоча б для простого відтворення техніки. Утворилося хибне коло: техніки не вистачає через недостатність фінансо-вих джерел для її оновлення, а недостатність фінансових дже-

Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

рел певною мірою обумовлена недостатньою кількістю наяв-ної техніки [231].

Амортизаційна політика сільськогосподарського підприєм-ства значною мірою відображає амортизаційну політику держа-ви. Вона базується на встановлених державою принципах, ме-тодах і нормах амортизаційних відрахувань. Разом з тим кожне підприємство має можливість здійснювати індивідуальну амор-тизаційну політику [58].

У розвинутих країнах органи державного управління серед найважливіших інструментів активізації інвестиційної діяль-ності широко використовують реформування системи аморти-зації. Так, під час серйозної економічної кризи у США в 1970-1975 рр. велику стабілізуючу роль відіграла нова амортизаційна політика, яка ґрунтувалася на розширенні масштабів викорис-тання прискореної амортизації. Вона була введена у 1971р. і проіснувала без змін до 1981 р. У перші два роки після її вве-дення спостерігався справжній інвестиційний бум. Щорічний приріст інвестицій у порівнянних цінах був зареєстрований у розмірі 8-10 % [254, с. 34]. Слід звернути увагу на те, що при-скорена амортизація в США застосовувалася з моменту, коли з’явилися перші ознаки зниження обсягів виробництва, але рівень забезпеченості підприємств основними засобами та рівень їх придатності були досить високими. Невипадково вона мала такий позитивний вплив на тенденції інвестиційного про-цесу. У даному випадку амортизаційна політика відігравала роль антициклічного регулятора економічного розвитку.

З формальної точки зору в Україні здійснюється прогресив-на амортизаційна політика, оскільки згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 „Основні засоби” підприємствам надано право обирати будь-який метод нараху-вання амортизації з п’яти наведених у стандарті. Це такі мето-ди: прямолінійний, зменшення залишкової вартості (залишку, який зменшується), прискореного зменшення залишкової вар-тості (залишку, який зменшується за подвійною нормою), ку-мулятивний (суми чисел), виробничий (амортизація нарахо-вується пропорційно обсягу продукції або послуг) [269].Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

Знов-таки з формальної точки зору три з названих методів нарахування амортизації можуть бути віднесені до прискоре-них, а перший та останній до неприскорених за умови, що амор-тизаційний період дорівнює економічно раціональному строку служби основних засобів. До того ж стандартом передбачено можливість використання податкового методу нарахування амортизації, який за своїм змістом також може бути віднесений до методів прискореної амортизації.

В Україні ж протягом 1997-2001 рр. вартість основних за-собів сільськогосподарських підприємств зменшувалася в се-редньому за рік на 13,9 млрд грн., унаслідок чого загальний їх обсяг скоротився в 1,6 раза [298]. Загальні капітальні вкладен-ня у сільське господарство за період з 1990 по 2000 рр. скоро-тилися більш ніж у 20 разів [209]. Основними машинами сільське господарство забезпечене на 48-66 % [298], а стан машинно-трак-торного парку та ґрунтообробних знарядь на 60-80 % дійшов до межі, за якою їх експлуатація стала просто неможливою [140]. Отже, прискорена амортизація в Україні запроваджувалася в умовах різкого зменшення вартості основних засобів і значно-го зростання рівня їх зносу. Дуже стрімко скорочувалися суми амортизації як в абсолютному, так і у відносному вимірі. На-приклад, у 2003 р. сума нарахованої амортизації по сільськогос-подарських підприємствах Харківської області склала 58,7 млн грн. – 36,7 млн грн. у рослинництві і 22,0 млн грн. у тварин-ництві. Питома вага амортизаційних відрахувань у структурі ви-робничих витрат скоротилася з 14,1 % (1999 р.) до 4,5 % (2002 р.). Амортизаційні відрахування в рослинництві у 2003 р. склали в розрахунку на 1 га ріллі в середньому по області 33,7 грн., а в цілому по сільськогосподарському виробництву – 53,9 грн.

Отже, нинішня амортизаційна політика є не до кінця вива-женою, контрольованою та прогнозованою, що призводить пев-ною мірою до порушення економічної суті самого амортизац-ійного процесу [209, с. 50].

Пошук шляхів вирішення вказаних проблем слід розпоча-ти саме з аналізу суті прискореної амортизації. Як зазначають П.Орлов і С.Орлов [254, с. 34], під системою прискореної амор-

Розділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

тизації слід розуміти сукупність таких методів її нарахування і такий порядок переоцінки засобів праці, коли протягом перших років або всього амортизаційного періоду, який не перевищує економічно раціонального строку служби, забезпечується випе-реджаюче зростання нагромадженої суми амортизаційних відра-хувань порівняно з дійсними темпами втрати засобами праці споживчих властивостей і вартості. Але, як було показано вище, застосування податкового методу нарахування амортизації, який за формальними ознаками також належить до методів прискореної амортизації, не дозволяє в сучасних умовах забез-печити навіть пропорційне нагромадження амортизаційних відрахувань порівняно з дійсними темпами втрати основними засобами своєї вартості, отже, не забезпечує створення необхі-дних джерел для простого відтворення основних засобів.

Зниження розміру амортизаційних відрахувань призводить до штучного зменшення витрат виробництва і на цій основі до зниження собівартості продукції та завищення прибутків. Через це чимало господарств, нібито прибуткових, такими, на жаль, не є [209, с. 51].

Певні пропозиції з удосконалення амортизаційної політи-ки держави було передбачено в Указі Президента України „Про концепцію амортизаційної політики” від 7 березня 2001 р. Ос-новною метою Концепції є підвищення зацікавленості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок власних амортизаційних відрахувань. Концепція передбачає розмежування амортизаційних відра-хувань відповідно до їх економічної та податкової ролі. Еко-номічна роль амортизації полягає у фактичному відшкоду-ванні діючих основних фондів, а податкова – у фінансовому відшкодуванні основного капіталу за рахунок зменшення оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відра-хувань та одержання податкової знижки.

Одним із заходів, спрямованих на реалізацію основної мети концепції, є затвердження максимальних граничних рівнів по-даткової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищува-ти обсяг економічної амортизації.Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

Аналізуючи можливості застосування основних положень Концепції стосовно сільськогосподарських підприємств, слід зробити декілька зауважень. По-перше, стимулюючу дію має виконувати саме податкова амортизація. Але більшість сільсько-господарських підприємств не є платниками податку на при-буток (його заміняє фіксований сільськогосподарський пода-ток), отже, вони не можуть одержати податкові знижки або відшкодування від нарахування амортизації. По-друге, з метою підвищення граничного рівня податкової амортизації, як зазна-чалося вище, у грудні 2002 р. Верховною Радою було внесено зміни до Закону України „Про оподаткування прибутків підприємств” і значно підвищено норми амортизації. У той же час, згідно із законом України „Про державний бюджет Украї-ни на 2004 рік”, з метою покриття ризиків втрат бюджету, по-в’язаних з проведенням податкової реформи, для досягнення рентабельності і збалансованості державного та місцевих бюд-жетів було зупинено на 2004 р. дію підвищених норм аморти-зації, встановлених законом України „Про внесення змін до закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” для основних фондів груп 1, 2, 3, за винятком дії цих норм до амортизації витрат, здійснених платником податку після 1 січня 2004 р. у зв’язку з придбанням (виготовленням) нових основ-них фондів груп 1, 2, 3.

Для підвищення економічної ролі амортизації вчені пропону-ють перейти до нарахування амортизації за прямолінійним методом, з визначенням строку корисного використання кожного об’єкта на рівні економічно раціонального строку служби засобів праці. Од-нією з передумов здійснення ефективної амортизаційної політи-ки є також регулярна переоцінка об’єктів основних засобів та при-ведення їх початкової вартості у відповідність до відновної (ринкової) вартості цих засобів [209, 254].

Такі заходи певною мірою підвищать ефективність аморти-заційної політики стосовно сільськогосподарських товаровироб-ників в Україні. Але вони не зможуть забезпечити в повному обсягу створення фінансових джерел простого відтворення основних засобів виробництва. Цей висновок ґрунтуєтьсяРозділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

перш за все на тих фактах, які вже було наведено вище: забез-печеність сільськогосподарських підприємств основними маши-нами складає близько 50% від технологічної потреби (причому значна частина машин та обладнання морально застаріла), а рівень їх зносу наближається до 80-90 %. Отже, нарахування амортизації за прямолінійним методом від первісної вартості наявної техніки, оціненої за ринковою вартістю, буде створю-вати фінансові джерела для відтворення техніки на рівні поло-вини від технологічної потреби.

З метою відновлення реальної ролі амортизаційних фондів у технічному переоснащенні сільського господарства потрібні більш радикальні рішення [157, с. 5]. Без державної підтримки інвестицій у сільське господарство, у тому числі і шляхом удос-коналення амортизаційної політики, вирішити це питання не-можливо [32, 152]

Якщо уявити на мить, що сільськогосподарські товаровироб-ники успішно подолали кризову ситуацію, здійснили технічне переозброєння виробництва з урахуванням сучасних технологіч-них вимог, повністю задовольнили свої потреби у техніці та зна-ряддях, то це, з одного боку, означало б необхідність відтворення даної матеріально-технічної бази і в подальшому, а з іншого – ав-томатично призвело б до значного збільшення сум нарахованої амортизації. Наприклад, якби забезпеченість сучасними зернозби-ральними комбайнами у сільському господарстві складала 10 ком-байнів на 1000 га посівів зернових, що вище сучасного рівня за-безпечення, але значно нижче рівня в найбільш розвинутих країнах світу, то при строку служби комбайнів 10 років і прямолінійному методі нарахування амортизації на кожний гектар посівів зерно-вих необхідно було б нарахувати лише по комбайнах близько 150 грн. амортизації, але це для добре випробуваних СК-5 „Нива”. У разі використання комбайнів марки „ДОН” сума амортизації на 1 га зросла б до 400-450 грн., а при використанні комбайнів „Джон Дір” взагалі б перевищила 1000 грн/га.

Виходячи з цього і враховуючи специфіку сільськогоспо-дарського виробництва, особливо рослинництва, найбільш ра-дикальним шляхом удосконалення сучасної амортизаційноїЕкономічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

політики держави стосовно сільського господарства могло б стати запровадження нормативної амортизації в розрахунку на 1 га посіву відповідної культури. Такі нормативи амортизацій-них відрахувань можуть бути визначені на основі технологіч-них карт [325], які відображають прогресивні технології виро-щування сільськогосподарських культур, повний набір техніки, необхідний для даної культури, її реальну ринкову вартість, прогресивні норми амортизації, передбачені чинним законодав-ством, а також нормативне навантаження сільськогосподарської техніки. Проведені нами розрахунки показали, що нормативи амортизації по окремих культурах коливаються від 147 грн. на 1 га багаторічних трав на сіно до 700 грн. на 1 га посіву озимої пшениці (додатки А.1 – А.7), а в середньому складають 507 грн. на 1 га посівної площі. Це приблизно в 10 разів більше фактич-них обсягів нарахованої амортизації у 2003 р. Але ж, як було показано вище, реально нарахована амортизація забезпечує лише десяту частину простого відтворення техніки.

Абсолютно очевидно, що запровадження такого методу на-рахування амортизації призведе до зменшення сум скоригова-ного прибутку сільськогосподарських товаровиробників. І якщо нараховані суми амортизації не будуть відшкодовані цінами продажу продукції, тобто якщо амортизаційна політика не буде узгоджена з ціновою політикою, то збільшені суми амортизації автоматично перетворяться у збитки сільськогосподарських товаровиробників. Але це питання слід вирішувати при фор-муванні державної цінової політики стосовно аграрного секто-ра економіки.

Слід також зауважити, що більш високі норми амортизації на сільськогосподарську техніку, які реально застосовуються в розвинених країнах світу, лягають на більш високий рівень ефективності й інтенсивності сільськогосподарського вироб-ництва, в результаті це не призводить до значного подорожчан-ня сільськогосподарської продукції, а внаслідок високої продук-тивності сільськогосподарської техніки та скорочення втрат продукції, навпаки, може супроводжуватися зниженням со-бівартості продукції. Але абсолютно очевидно, що тимчасовеРозділ 3. Тенденції, фактори й економічний механізм відтворення ...

підвищення собівартості продукції за умови запровадження запропонованого методу нарахування амортизації поступово буде зменшуватись у міру оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва та підвищення на цій основі рівня економічної ефективності виробництва.

Отже, запровадження нормативної амортизації за умови відшкодування її цінами продажу сільськогосподарської про-дукції дозволило б, з одного боку, за чотири-п’ять років повер-нути амортизації функцію створення фінансових джерел для простого відтворення засобів праці, а з іншого, поставило б в рівні умови сільськогосподарські підприємства з різним рівнем забезпечення технікою й основними засобами. Більше того, в такому випадку було б неможливим штучне зменшення амор-тизаційних відрахувань і збільшення прибутків, а амортизація була б більш ефективним важелем антициклічного регулювання економічного розвитку. В умовах спаду та економічної кризи не відбувалося б істотного скорочення розміру амортизаційних відрахувань та інвестування у відтворення матеріально-техніч-ної бази було б більш рівномірним. Як свідчать наші досліджен-ня навіть при існуючому рівні технічного забезпечення, госпо-дарства та райони, які в більшій мірі забезпечені технікою, більш ефективно протистоять посиленню циклічних коливань у роз-витку аграрного сектора економіки [236].

Поряд із забезпеченням відтворення основних засобів не менш важливе значення має відтворення оборотних засобів. Оборотні засоби є найбільш рухомим елементом ресурсного потенціалу аграрних підприємств. Специфіка їх полягає в тому, що вони беруть участь лише в одному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію. Відповідно до цього вони повинні знов і знов відтворюватися в кожному виробничому циклі. На жаль, сільськогосподарські підприємства в останні роки відчувають надзвичайно гостру нестачу оборотних засобів. У першій половині 90-х років ця нестача значною мірою пояснювалася високими темпами інфляції та низькою швидкістю обігу оборотних засобів у сільському господарстві. Але в міру подолання інфляції, змен-

Економічний механізм розширеного відтворення в сільському господарстві

шення її темпів на перше місце, з точки зору формування про-блем відтворення оборотних засобів, виходить забезпечення паритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію.

Унаслідок поглиблення диспаритету цін і нестачі обігових коштів різко зменшилися обсяги споживання окремих видів оборотних засобів. Як уже зазначалося, внесення мінеральних добрив скоротилося в 15 разів, споживання моторного пального зменшилося з 6514,0 тис.т (1990 р.) до 2330,3 тис.т (2000р.), споживання електроенергії – з 7670,5 до 2088,8 млн кВт/год.[28].

З точки зору реальних економічних зв’язків і структури бухгалтерського балансу, основними шляхами збільшення обо-ротних активів є трансформація інших видів активів або збільшення джерел їх формування [234, с. 27]. Зменшення нео-боротних активів з метою збільшення наявності оборотних за-собів не може розглядатися як прийнятний шлях для вирішен-ня проблеми, тим більше що, як зазначалося вище, основні засоби сільськогосподарських підприємств і так скоротилися до катастрофічного рівня. Реальне збільшення джерел формуван-ня оборотних активів може здійснюватися або за рахунок збільшення прибутків, що практично не можливо за умов на-явного диспаритету цін, або за рахунок розширеного залучен-ня позикових коштів і в першу чергу банківських кредитів. Певні зрушення є, але залишається чимало невирішених питань, які більш детально будуть розглянуті в підрозділі 4.3.