ЕКОЛОПЧНЕ ПРАВО Розділ II Право власності на природні ресурси та право природокористування § 1. Понятгя та зміст права власності на природні ресурси


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 

Загрузка...

Власність - це економічна категорія, яка виявля-ється у відносинах між людьми з приводу привласнен-ня матеріальних благ. Структура власності розкрива-ється через такі економічні елементи, як володіння, користування й розпорядження. Як й інші економічні відносини, зазначені відносини опосередковуються, реґулюються правом. За допомогою правових норм установлюється зміст правовідносин власності, визна-чаються права й обов' язки суб’ єктів права до певних конкретно визначених предметів матеріального світу, у тому числі до природних ресурсів. Можна зазначити, що право власності на природні ресурси - це вреґульо-вані правовими нормами суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження природ-ними. Конституція України закріплює принцип набут-тя і реалізації права власності на природні ресурси громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою відповідно до закону.

В.М. КОМАРНИЦЬКИЙ, В.І. ШЕВЧЕНКО, С.В. ЄЛЬКІН

Право власності на природні ресурси має ряд спе-цифічних особливостей, пов'язаних із їх екологічним змістом.

По-перше, воно не є всеосяжним, бо не всі приро-дні ресурси за своїми властивостями можуть перебу-вати у власності, а лише ті з них, котрі є відносно ста-більними, підлягають індивідуалізації. До них нале-жать земля, надра, води, ліси, тваринний світ, при-родно-заповідні об'єкти. Інші елементи природного се-редовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, атмо-сферне повітря, кліматичні ресурси й інше), тому що не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства.

По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно взаємо-пов'язані. Тому вилучення природної речовини в про-цесі використання даних об'єктів (видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, від-стріл і відлов тварин, ловля риби тощо) не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів.

За своїм юридичним змістом право власносгі на природні ресурси розкривається через зміст його струк-турних елементів: права володіння, користування та розпорядження.

Право володіння природними ресурсами являє собою фактичне володіння уповноваженою особою об'єктом, здійснення господарського панування над привласненими природними ресурсами й усунення всіх інших осіб від їх фактичного привласнення.

ЕКОЛОПЧНЕ ПРАВО

Право володіння може належати не лише власни-ку, але й особі, якій власник передає природний об'єкт на підставі угоди, наприклад оренди. Власник при цьому не втрачає права володіння. Він перестає здійс-нювати його, але цілком зберігає можливість мати при-родний об'єкт у своєму господарстві, у складі майна. Право володіння одним і тим же природним об'єктом належить у таких випадках і власнику, і особі, якій власник передав об'єкт за договором. Тут володіння не відокремлюється від права власності, тому що власник має згідно із законом право на витребування речі з чужого незаконного володіння.

Разом із тим право володіння осіб, що не є власни-ками, істотно відрізняється від права володіння влас-ника. Право володіння цих осіб має похідний харак-тер. Власнику, крім права володіння, належать також правомочності користування та розпорядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права ро-зпорядження і мають право користування в межах, встановлених угодою з власником (наприклад оренди земельноїділянки).

Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу - титул. Правовою підставою воло-діння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути угода з власником, адміні-стративний акт та інші юридичні факти. Екологічне право визнає лише титульне володіння. Якщо особа фактично володіє окремим природним об'єктом, але без належної підстави (титулу), вона вважається неза-конним власником.

Право користування природними ресурсами слід розуміти як визнання законом можливості їх гос-подарської експлуатації та вилучення з них корисних можливостей і доходів. Слід зазначити, що право ко-ристування природними ресурсами власника має відВ.М. КОМАРНИЦЬКИЙ, В.І. ШЕВЧЕНКО, С.В. ЄЛЬКІН

мінності від права користування природними ресур-сами невласника. Воно як й інші правомочності (права й обов' язки) власника не може бути обмежено стро-ками, здійснюється власником самостійно, не передба-чає втручання інших осіб, що не є власниками. У де-яких випадках при здійсненні права користування природними ресурсами, наприклад, у разі заготівлі де-ревини, збору лікарських рослин тощо має місце не тільки користування, а й розпорядження відповідни-ми лісовими ресурсами, тому що у якості таких вони припиняють існування. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і є залежним від права влас-ності. Зокрема, орендар може користуватися орендо-ваною земельною ділянкою лише на умовах, визначе-них угодою та цільовим призначенням землі.

Право розпорядження природними ресурса-ми - це визнана за власником і ґарантована йому мо-жливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природ-них об'єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність).

Такими діями є в основному угоди (купівля-продаж, дарування, обмін тощо). Унаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (наприклад уразіпродажу).

Усі зазначені правомочності здійснюються власни-ком особисто, незалежно від волі та бажання всіх ін-ших осіб, і обмежується лише законом. Останній мо-мент має принципове значення для розвитку інституту права власності на природні ресурси. Адже минули вже часи, коли поняття власності мало абсолютист-ський характер (практично до середини XX ст.): кож-ний власник визнавався сувереном свого майна. Пра-во власності розумілося виключно як суб' єктивне праЕКОЛОПЧНЕ ПРАВО

во і будь-які реґламентаційні заходи, що мали за мету його об’ єктивізувати, сприймалися як такі, що вно-сять дестабілізацію у його вихідну конструкцію. У су-часний період певні обмеження, зобов’ язання, пов’ язані зі здійсненням права власності на природні ре-сурси, передбачені законодавством багатьох країн, включаючи Україну. Вони викликані потребою у за-безпеченні захисту інтересів власників при здійсненні природокористування іншими особами, пріоритету охорони довкілля при реалізації власниками своїх пра-вомочинів, вільного доступу громадськості до природ-них благ. Прикладом тут може бути стаття 91 Земель-ного кодексу України, яка покладає на власників земе-льних ділянок відповідні обов’ язки. Зокрема вони зо-бов’ язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земель-ний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвишувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивос-ті землі; своєчасно надавати відповідним органам ви-конавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших приро-дних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства й обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітугів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиеро-зійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.