9.3. Порядок регулювання діяльності банків


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 

Загрузка...

На створення необхідних умов для стабільної діяльно-сті банків спрямована система економічних нормативів регулю-вання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов’язко-вою для всіх комерційних банків.

Найважливішими економічними нормативами, які характери-зують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати бі-льшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема норма-тив адекватності регулятивного капіталу (Н2), норматив адекват-ності основного капіталу (Н3).

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій гро-шового характеру. Чим вище значення показника адекватності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її при-ймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встановлюєть-ся для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредито-рів/вкладників банку.

Значення показника адекватності регулятивного капіталу ви-значається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зваже-них за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму ство-рених відповідних резервів за активними операціями.

Для розрахунку адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за ступенем ризику та під-сумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження.

Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків не може бути меншим, ніж 8 відсотків.

Для банків, що розпочинають операційну діяльність, цей нор-матив має становити:

• протягом перших 12 місяців діяльності (з дня отримання лі-цензії) — не менше 15 відсотків;

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

♦              протягом наступних 12 місяців — не менше 12 відсотків;

♦              надалі — не менше 8 відсотків.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) встанов-люється з метою визначення спроможності банку захистити кре-диторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може за-знати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Показник адекватності основного капіталу банку розрахову-ється як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.

Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:

♦              недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;

♦              нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

♦              капітальних вкладень у нематеріальні активи;

♦              збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

♦              збитків поточного року.

При розрахунку нормативу адекватності основного капіталу сума загальних активів відповідно зменшується на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму не-амортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів.

Нормативне значення нормативу Н3 має бути не меншим, ніж 4 відсотки.

Однією з узагальнених характеристик діяльності комерційно-го банку, що відображають рівень його надійності з погляду мо-жливості вчасно виконувати всі взяті зобов’язання, є ліквідність.

Ліквідність банку — це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалан-сованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також стро-ками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національ-ному банку та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

186          e- '■ Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності — ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх від-пливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов’язаннями у зв’язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні за-соби без суттєвих втрат.

У зв’язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідніс-тю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного вико-нання всіх взятих на себе зобов’язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвід-ношення між власними та залученими коштами, формувати оп-тимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

3 метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) встановлюється для ко-нтролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношен-ня суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зо-бов’язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не менше, ніж 20 відсотків.

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для ви-значення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зо-бов’язань банку.

Для розрах’нку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобовязання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношен-ня активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань ба-нку з відповідними строками виконання.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше, ніж:

•              30 відсотків;

•              з 01.07.2002 — 35 відсотків;

•              з 01.01.2003 — 40 відсотків.

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) встановлю-ється для контролю за здатністю банку виконувати взяті ним ко-роткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як спів-відношення ліквідних активів до короткострокових зобов’я-зань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності вклю-чаються ліквідні активи та короткострокові зобов'язання з почат-ковим строком погашення до одного року.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не менше, ніж 20 відсотків.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно іден-тифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовір-ність отримання збитків), створювати необхідні резерви для спи-сання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність — наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність пози-чальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кре-дитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити опера-тивну конверсію активів у ліквідні кошти.

3 метою обмеження кредитного ризику, який виникає внаслі-док невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань, НБУ встановлює норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7).

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

188          Є. /. Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

3 метою обмеження концентрації кредитного ризику за окре-мим контрагентом або групою споріднених (пов’язаних) контра-гентів НБУ встановлює норматив великих кредитних ризиків (Н8).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів, уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних кон-трагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком що-до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, стано-вить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвід-ношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з ура-хуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регуля-тивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищу-ються:

•              якщо перевищення становить не більше, ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються;

•              якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нор-мативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюєть-ся для обмеження ризику, який виникає під час здійснення опе-рацій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для ба-нку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випад-ках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійс-нюється достатньо об’єктивно.

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та пору-чительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвід-ношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього ін-сайдера, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, га-рантій та поручительств, наданих інсайдерам (H10), установ-люється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсай-дерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збере-женню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гаран-тій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як спів-відношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та капіталу банку.

Нормативне значення нормативу H10 не має перевищувати 40 відсотків.

3 метою обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капі-талу інвестора, Національний банк установив такі нормативи ін-вестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за ко-жною установою (H11), норматив загальної суми інвестування (H12).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (H11) встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кож-ною установою, до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення нормативу H11 не має перевищувати 15 відсотків.

Норматив загальної суми інвестування (H12) встановлю-ється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фон-

190          e- '■ Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

дів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати ка-піталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як спів-відношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капі-талу банку.

Нормативне значення нормативу H12 не має перевищувати 60 відсотків.

При проведенні комерційними банками зовнішньоторгове-льних, валютних кредитних операцій, операцій на фондових і товарних біржах виникає валютний ризик у зв'язку з перехо-дом (при розрахунках) від однієї валюти до іншої та зміною курсу національної валюти щодо іноземних валют. 3 метою зменшення валютного ризику НБУ встановлює певні його но-рмативи. Серед них: норматив загальної відкритої валютної позиції банку (H13), норматив загальної довгої відкритої ва-лютної позиції (HI3-1), норматив загальної короткої валютної позиції (HI3-2).

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. За їх рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності - - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань по прода-ною валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг ви-мог за купленою валютою перевищує обсяг зобов'язань.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) ва-лютної позиції банку (H13) визначається як співвідношення за-гальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іно-земними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення (H13) має бути не більше 35 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для до-вгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

•              загальна довга відкрита валютна позиція (HI3-1) має бути не більше 30 %;

•              загальна коротка відкрита валютна позиція (HI3-2) має бути не більше 5 %.

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Банк, який не може здійснювати та розвивати свої активні операції, не є ліквідним у широкому розумінні, але водночас такий банк може залишатись платоспроможним, тобто може своєчасно здійснювати погашення своєї заборгованості перед вкладниками та кредиторами, у тому числі забезпечувати пла-тежі (розрахунки за поточними операціями клієнтів за їхній рахунок).

Баланс банку вважається ліквідним, якщо його стан дає змогу за рахунок швидкої реалізації активів покривати строкові зо-бов'язання за пасивом. Банківські менеджери повинні дотриму-ватися правила: яким є пасив за строками, таким необхідно фор-мувати й актив. Лише тоді забезпечується рівновага в балансі між сумою і строком вивільнення коштів за активом у грошовій фор-мі і сумою та строком платежу за зобов'язаннями банку. Однак слід зауважити, що такий підхід до ліквідності банку веде до зменшення його прибутковості, оскільки в цьому разі банку по-трібно залучати довгострокові пасиви та відповідно збільшувати статті процентних витрат за ними. 3 іншого погляду, за відсутно-сті рівноваги за строками між активами та пасивами банк може підвищити прибутковість банківської установи за рахунок змен-шення витрат за пасивами (залучення дешевих короткострокових пасивів). Але в цьому разі банк певною мірою ризикує: при зміні економічної ситуації на ринку банківських капіталів він може бу-ти не в змозі придбати ці короткострокові пасиви, що, у свою чергу, призведе до зменшення або втрати ліквідності банку.

Очевидно, що фінансове управління банківською ліквідністю

- складна й багатогранна проблема, яка не має однозначного

вирішення і вимагає щоденного аналізу не лише банківських ак-

тивів і пасивів, а й стану економіки в цілому та перспектив її роз-

витку.

Величина вкладень банку в прибуткові активи визначається обсягом власних та залучених коштів банку. Однак уся ця сума не може бути використана для здійснення активних операцій. Управління банківською ліквідністю саме й полягає у встанов-ленні обсягів і напрямів розподілу вільних ресурсів та величини джерел покриття дефіциту ресурсів, тому задоволення попиту на ліквідні кошти має бути для банків пріоритетним.

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважа-

192          e- '■ Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

ють цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів.

При застосуванні стратегії управління пасивами банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стопроцентної гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною або придбати взагалі.

За діяльністю комерційних банків здійснюється певний на-гляд. Під банківським наглядом розуміють моніторинг проце-сів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функ-ціонування банків.

В Україні функції банківського регулювання та нагляду по-кладено на Національний банк України. Система банківського нагляду скоординована вертикально і функціонує як єдиний ме-ханізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ й побудована за такою структурою:

—            генеральний департамент банківського нагляду;

—            комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

—            комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ;

—            відділи банківського нагляду регіонального управління НБУ.

Структура Генерального департаменту банківського нагляду затверджена Правлінням Національного банку України (рис. 4).

Генеральний департамент банківського нагляду є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Національного банку України. До його складу входять чотири управління: стра-тегії, планування та координації; економічного аналізу та звітно-сті; методології; застосування заходів впливу.

Генеральному департаменту функціонально підпорядковані департаменти: інспектування та моніторингу банків; реєстрації та ліцензування; реорганізації та ліквідації банків. Генеральний де-партамент здійснює функціональне, організаційне й методичне керівництво останніми.

Управління стратегії, планування та координації: бере участь у розробленні законодавчих актів щодо здійснення банківського нагляду й інших питань, які належать до компетенції цього управління; регулює міжнародну діяльність банків; подає пропо-

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

зиції іншим структурним підрозділам НБУ про удосконалення нормативних актів; визначає стратегію, пріоритетні завдання здійснення ефективного банківського нагляду; розробляє ком-плексні програми досягнення поставлених цілей банківського на-гляду: визначає напрями діяльності банківського нагляду; забез-печує співробітництво з органами банківського нагляду інших країн, із Міжнародним валютним фондом. Світовим банком, ін-шими міжнародними фінансовими організаціями з питань бан-ківського нагляду та багато інших функцій, визначених поло-женнями НБУ.

Генеральний департамент банківського нагляду

 

               

1                             1              1                             1

Управління

стратегії,

планування та

координації                           Управляння економічного

аналізу та звітності               Управління методології                      Управління

застосування

заходів впливу

                                                                             

                               ^              1                             1

Департамент реорганізації та ліквідації банків

Департамент реєстрації та ліцензування

Департамент

інспектування та

моніторингу банків

Рис. 4. Структура Генерального департаменту банківського нагляду

Управління економічного аналізу та звітності: провадить ре-гулювання й аналіз діяльності банківської системи; забезпечує функціонування автоматизованих інформаційних систем «Досьє банків» та «Реєстр позичальників»; визначає методику складання статистичної звітності; здійснює систематизацію усіх форм звіт-ності та комплексний аналіз фінансового стану кожного банку і системи комерційних банків у цілому й подає ґрунтовні пропози-ції щодо підвищення фінансової стабільності системи комерцій-них банків та вдосконалення форм і методів банківського нагля-ду; розробляє прогнози фінансового стану банківської системи й аналітичні звіти з метою упередження виникнення кризових си-туацій; визначає перелік відомостей, що підлягають опубліку-ванню банками, виходячи з чинного законодавства, інші функції.

194          e- '■ Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

Управління методології: розробляє та вдосконалює норматив-ні документи, які регулюють банківську діяльність.

Управління застосування заходів впливу: вживає заходи впли-ву щодо комерційних банків за порушення чинного законодавст-ва України та нормативно-правових актів НБУ.

Наступним важливим органом, що входить до структури на-гляду, є Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, яка є спеціальним органом, ко-трий створено для проведення скоординованої політики щодо ре-єстрації, ліцензування банків; надання рекомендацій щодо діяль-ності банків; встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства й санкцій за порушення валютного законодавства, що сприятиме успішному функціонуванню українських банків, надійному захисту інтересів їхніх вкладників і кредиторів та своєчасному реагуванню на зміни, які відбуваються у банківській системі України.

Комісію очолює заступник Голови правління НБУ — куратор служби банківського нагляду. До складу комісії входять: заступ-ник директора Генерального департаменту банківського нагляду, директорії департаментів служби банківського нагляду, Юриди-чного департаменту, Департаменту бухгалтерського обліку, Де-партаменту валютного контролю та ліцензування, начальник Го-ловного управління НБУ по Києву та Київській області.

Ефективність банківського нагляду Національного банку України базується на його адекватній правовій інфраструктурі, до якої входять такі три рівні:

• чинне законодавство — Закон України «Про банки і банків-ську діяльність» від 7 грудня 2000 р. надає Національному банку України широкі офіційні права у сфері здійснення нагляду за дія-льністю комерційних банків. А саме: а) другий розділ закону вка-зує на права Національного банку при вирішенні питань та умов створення банків, умов і порядку ліцензування банків, реоргані-зації чи ліквідації банківських установ; б) у четвертому розділі закону, який безпосередньо присвячений регулюванню банківсь-кої діяльності й нагляду, перелічено форми регулювання й нагля-ду, який здійснюється Національним банком, заходи впливу, які можуть бути використані Національним банком при порушенні банківськими установами норм законодавства. Другим важливим

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

законом, що становить основу правової інфраструктури банків-ського нагляду, є Закон України «Про Національний банк Украї-ни» від 20 травня 1999 p., який доповнює деякі аспекти банківсько-го нагляду, викладені у законі «Про банки і банківську діяльність». Зоьфема, закон надає НБУ повноваження встановлювати банкам норми обов’язкового резервування (ст. 26); запроваджувати еконо-мічні нормативи, які мають забезпечувати контроль за ризиками, притаманними банківській діяльності (ст. 58); роз’яснює сферу та мету банківського нагляду (ст. 55) і багато інших понять, що дає змогу зробити висновок про поступове поліпшення законодавчої бази України щодо питань банківського нагляду;

•              регулятивні правила — визначення службою банківського нагляду відповідно до її повноваження регулятивних вимог та обмежень для банків, які затверджуються постановами Правління Національного банку України. Як приклад можна навести такі нормативні акти: Положення «Про порядок створення і держав-ної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відді-лень», затверджене постановою Правління НБУ 31.08.2001 р. №375; Положення «Про порядок формування обов’язкових резе-рвів для банків України», затверджене постановою Правління НБУ 27.06.2001 р. №244; Положення «Про порядок видачі бан-кам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на здій-снення окремих операцій», затверджене постановою Правління НБУ 17.07.2001 р. № 275.

•              роз’яснення політики — викладені окремими нормативними актами методики або регулятивні правила, які використовуються службою банківського нагляду для деталізації своїх дій при ви-конанні службових повноважень, у формі листів, роз’яснень, те-леграм, інструкцій. До роз’яснювальних документів нагляду на-лежать: «Методика розрахунку економічних нормативів регулю-вання діяльності банків в Україні», схвалена постановою Прав-ління НБУ 28.11.2001 р. №489; Інструкція «Про порядок регу-лювання діяльності банків в Україні» тощо.

Чітка й конкретна правова інфраструктура є необхідною умо-вою здорової і розвинутої банківської системи, оскільки дає мо-жливість усім комерційним банкам «знати правила гри» і намага-тися повністю їх дотримуватися.

На основі аналізу Положення НБУ «Про застосування Націо-нальним банком України заходів впливу до комерційних банків

196          e- '■ Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

за порушення банківського законодавства» та Закону України «Про банки і банківську діяльність» можна виділити такі етапи банківського нагляду в Україні:

♦              реєстрація та ліцензування банку;

♦              здійснення безвиїзного моніторингу банку;

♦              здійснення комплексного чи тематичного виїзного інспекту-вання банку;

♦              визначення рейтингової оцінки комерційних банків;

♦              застосування заходів впливу до банків, що порушили чинне банківське законодавство.

Розглянемо зазначені етапи банківського нагляду докладніше.

До функцій, які виконує Департамент реєстрації та ліцензу-вання банків, належать:

>реєстрація банків, представництв банків нерезидентів, які створюються на території України;

>ведення Книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ:

^ ліцензування банків, зареєстрованих НБУ, які діють на те-риторії України;

^підготовка пропозицій щодо надання, розширення або від-кликання ліцензії на здійснення банківських операцій;

^ ведення Книги реєстрації наданих ліцензій;

^ створення банківського об'єднання та порядку його держав-ної реєстрації.

Отже, нагляд починається із появою банку. Створення нової банківської установи чи її філії починається з реєстрації. Реєст-рація банку — це момент відповідного запису у «Реєстрі банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредит-них установ». Він означає створення, відповідно до чинного за-конодавства, специфічної юридичної особи -- банківської уста-нови згідно з «Положенням про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відді-лень», затвердженим постановою Правління Національного бан-ку України від 31.08.2001 р. Банки можуть бути у формі акціоне-рного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному ба-нку України.

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації ба-нку має бути повністю сплачений і не може бути менший (з 09.01.2002 p.): для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області, — 1 млн євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області (регіональні), — 3 млн євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території всі-єї України (міжрегіональні), — 5 млн євро. Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капі-талу банку лише на час створення і реєстрації банків для забезпе-чення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.

Після реєстрації банку, з метою підвищення надійності й ста-більності банківської системи України, забезпечення захисту ін-тересів кредиторів, вкладників банків, а також згідно з законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та Положенням «Про порядок видачі банкам бан-ківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженим постановою Правління Націо-нального банку України від 17.07.2001 p., Національний банк України визначає порядок видачі банкам та банківським корпо-раціям банківських ліцензій, письмових дозволів і ліцензій на ви-конання окремих операцій.

Ліцензування — це порядок видачі комерційним банкам до-зволу на здійснення окремих чи всіх банківських операцій.

Банк має право здійснювати банківську діяльність лише після отримання банківської ліцензії.

При наданні банкам ліцензій на здійснення банківських опе-рацій Національний банк встановлює умови отримання ліцензії, при невиконанні яких Національний банк має право відмовити у наданні ліцензії.

Другий етап банківського нагляду — безвиїзний моніторинг застосовується органами банківського нагляду із початком діяль-ності новоствореного банку.

Безвиїзний нагляд — це дистанційний моніторинг діяльності окремих баків і банківської системи в цілому. Безвиїзний нагляд використовується як система раннього застереження, що дає змо-гу наглядовим органам ухвалювати рішення про застосування щодо банків коригувальних заходів ще до загострення ситуації або до проведення інспекційної перевірки на місці.

198          e- '■ Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

У більшості країн безвиїзний нагляд ґрунтується на аналізі звітності (балансовий звіт, звіт про прибутки/збитки та інші су-путні форми), що подається органам банківського нагляду на ре-гулярній основі і дає їм можливість постійно оновлювати інфор-мацію про фінансовий стан банків, зокрема про їхню капітальну й ліквідну позиції, рентабельність, а також умовно і про якість активів.

В Україні відповідно до Інструкції «Про порядок регулю-вання діяльності банків в Україні», що була затверджена по-становою Правління Національного банку України 28.08.2001 p., форми звітності банків поділяються на щоденні, щомісячні та квартальні. Через те, що загальна кількість форм банківської звітності становить близько ста, ми не розглядатимемо кожної з них окремо.

Дані звітності аналізуються і зводяться у статистичні звіти, за якими розраховуються різні стандартні показники. Такі звіти да-ють змогу:

♦              виявляти, чи дотримуються банками економічні нормативи;

♦              досліджувати тенденції в діяльності банків за певний період;

♦              проводити порівняльний аналіз за групами банків.

До функцій, які виконують управління безвиїзного моніто-рингу Департаменту інспектування та моніторингу банків, на-лежать:

♦              розроблення та впровадження необхідних нормативів і про-цедур для якісного проведення моніторингу банків, вимог щодо форм звітності й змісту розкриття фінансового стану банків в ау-диторських висновках і звітах;

♦              моніторинг оперативної діагностики та раннього реагування на можливе виникнення проблем у діяльності банків;

♦              проведення порівняльного аналізу фінансового стану, лікві-дності, платоспроможності, дотримання нормативів та інших по-казників за групами банків;

♦              дослідження тенденцій у діяльності кожного окремого банку за окремими показниками його діяльності за певний період;

♦              підготовка аналітичних таблиць фінансового стану комер-ційних банків за звітний період та узагальнення результатів ана-лізу для інформування правління НБУ.

Перевірка банківської звітності та здійснення інших форм безвиїзного нагляду допомагає запобіганню проблем на ранній

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

стадії, проте сам собою безвиїзний нагляд не може слугувати за-вершеною системою для ефективного банківського нагляду.

Слід зазначити, що безвиїзний нагляд може бути ефективним лише за умови, що він провадиться на основі достовірної звітнос-ті, отриманої від банків, та у разі дотримання ними певних стан-дартів обліку й звітності і високого рівня комп'ютеризації бан-ківської діяльності.

Виїзне інспектування банків здійснюється шляхом проведення комплексних і тематичних перевірок банків.

Питання проведення інспекційних перевірок на місцях пере-буває у компетенції управління інспектування банків Департаме-нту інспектування та моніторингу.

До функцій управління інспектування банків належать:

♦              визначення мети, засобів і методів перевірки діяльності банків на місці, а також розроблення та вживання заходів щодо організаційного зміцнення й фінансового оздоровлення цих установ;

♦              проведення інспекційних перевірок банківських установ України та визначення загальної рейтингової оцінки за системою CAMEL;

♦              перевірка стійкості фінансового стану банку;

♦              перевірка дотримання банком законів України та норматив-них актів НБУ;

♦              розгляд кореспонденції, яка надходить до департаменту, і надання керівництву банків консультацій щодо поліпшення дія-льності за результатами проведених інспекцій;

♦              здійснення інспектування на консолідованій основі;

♦              перевірка достовірності поданої банком звітності.

Відповідно до функцій, які виконує управління інспектування,

можна виділити такі головні завдання інспекторів, котрі мають визначати:

>             правильність і достовірність складання звітності;

^ дотримання законів і нормативних актів;

^ ризики, притаманні банку;

>             рівень безпеки і стабільності операцій банку;

>             наявність ефективної системи управління банком;

>             стійкість фінансового стану банку.

Зазначені завдання зазвичай вирішуються у процесі загальної перевірки, однак можуть бути й тематичні перевірки банку, що

200          e- '■ Капран, M. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

стосуються однієї або двох важливих сфер діяльності, наприклад, вивчення кредитного портфеля, яке здійснюється з метою визна-чення якості активів та їхнього впливу на якість капіталу.

Інспекційні перевірки банків на місцях мають проводитися кваліфікованими спеціалістами банківського нагляду, які здатні оцінити ступінь ризиків, можливих у діяльності того чи іншого банку, і визначити якість управління цими ризиками.

Об’єктами інспекційних перевірок служби банківського на-гляду Національного банку є:

•              банки;

•              філії банків;

•              власники істотних активів у банку;

•              юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії.

Перевірки банків на місцях організовуються службою банків-ського нагляду у порядку, регламентованому ст. 71 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням «Про планування та порядок проведення інспекційних переві-рок», затвердженим постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р. № 276.

Інспекційні перевірки банків та їхніх філій здійснюються від-повідно до плану інспекційних перевірок.

Національний банк може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки, коли є обгрунтовані підстави:

—            виявлення при здійсненні безвиїзного нагляду фактів суттєвого погіршення фінансового стану банку та виникнення становища, яке загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

—            факти подання Національному банку недостовірної звіт-ності;

—            письмове звернення органів Прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Дер-жавної податкової служби України, Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президе-нтові України.

Підсумовуючи, зазначимо, що за досить невеликий проміжок часу держава в особі НБУ спромоглася створити цілком ефектив-ний механізм банківського нагляду, який успішно вирішує за-вдання регулювання банківської системи.

БАНКІВСЬКІОПЕРАЦІЇ    201

\ Визначення окремих термінів до розділу 9

Банківський баланс — це бухгалтерський баланс, який відбиває стан активів, пасивів та власного капіталу у грошовій формі на пе-вну дату.

Банківський нагляд — моніторинг процесів, що мають місце у банківсь-кій сфері на різних стадіях функціонування банків.

Прибутковість акціонерного капіталу банку (ROE) — показник, що

характеризує відношення чистого прибутку до акціонерного

капіталу. Прибутковість банківських активів (ROA) — це показник, що характе-

ризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після

оподаткування) й активів банку. Процентна маржа (SPRED) — показник, що показує, наскільки успішно

банк виконує функцію посередника між вкладниками та пози-

чальниками і наскільки гостра конкуренція на грошовому ри-

нку, учасником якого є установа банку.

т

Завдання для самоконтролю до розділу 1. Дати відповіді на наведені нижче запитання: