5.3. Кредитний ризик та методи його зниження


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 

Загрузка...

Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальни-ком основного боргу та відсотків за користування кредитом, які належать до сплати, у терміни, визначені кредитним договором.

У банківській практиці застосовуються певні заходи, спрямо-вані на мінімізацію втрат від кредитного ризику. Це:

•              лімітування;

•              диверсифікація;

•              оперативність при стягненні боргу;

•              страхування;

•              забезпечення кредиту;

•              вивчення й оцінювання кредитоспроможності позичальника.

I              спосіб — встановлення позичальникам лімітів кредитування.

Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір

обігу з видачів кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких

випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує

заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує обіг з видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутаці-єю, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоно-влювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У ряді випадків питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуа-льно.

II             спосіб — диверсифікація кредитних вкладень. Це означає

розподіл кредитів між різними суб’єктами правовідносин, клієн-

тами різних форм власності та галузей економіки, між різними

регіонами країни тощо. У деяких випадках дотримання банком

92            6. /. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або ви-мог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

III            спосіб — оперативність при стягненні боргу — передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти про-тягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слід-кувати за станом справ у клієнта і у разі необхідності застосову-вати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

IV            спосіб — страхування кредитних операцій. Він означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мі-крорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалі-зованих страхових компаніях.

V             спосіб — забезпеченість кредиту.

У країнах з розвинутою ринковою економікою найпоширені-шими є такі форми забезпечення кредитів:

•              гарантія або порука третьої сторони;

•              переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

•              застава товарних запасів;

•              застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних па-перів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія або порука — це зобов'язання третьої особи погаси-ти борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; офо-рмляється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні буді-вельних компаній, що здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт креди-туючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовни-ка зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунка, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом за-стави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова про-дукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут ви-

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

ступають документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при

якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої

особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею,

- будівлі, споруди, квартири, земельні ділянки громадян, бага-

торічні насадження тощо.

Заставою за кредитом можуть бути такі види рухомого мийна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного папера здійснюється шля-хом індосаменту і вручення заставодержавцю індосованого цін-ного папера. Умовою використання цінних паперів як форми за-стави має бути їх висока ліквідність.

Зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та збері-гання останнім протягом встановленого терміну визначеної суми коштів на вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичаль-никам за заставу беруться поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; при кре-дитуванні підприємств добувних галузей - - корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; при кредиту-ванні фермерських господарств — урожай.

V             практиці роботи українських комерційних банків найпоши-

ренішими формами забезпечення зобов'язань позичальника пе-

ред банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої

особи, стягнення пені й штрафів, переуступка на користь банку

вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відпові-

дальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і

ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави

визначені Цивільним кодексом України.

VI            спосіб - - оцінка кредитоспроможності позичальника. У

процесі роботи, що передує укладанню кредитної угоди, праців-

ник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспромож-

ність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити

кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непогашення

позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від йо-

го платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи

на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на най-

94            6. /. Капран, М. С. Кривченко, О. К. Коваленко, С. I. Омельченко

ближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного повернення позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від розміру позички, терміну позички, результатів минулої діяльності пози-чальника, забезпечення кредиту (яка форма забезпечення перед-бачається), взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особли-вості, які вимагають більш детального вивчення.

Оцінка кредитоспроможності — процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналі-тичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в го-сподарській діяльності й фінансовому стані позичальників, зок-рема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника та передбачати обставини, які можуть на них вплинути.