ГРАМАТИКА. МОРФОЛОГІЯ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Граматика досліджує форми слів та існуючі в мовах засо-би поєднання слів у речення. Складність завдань граматики, зумовлених вивченням форм слів і засобів поєднання їх у ре-чення, спричинила її поділ на два рівноправних розділи: мор-фологію і синтаксис.

Морфологія — це учення про граматичні властивості слів: зміну їхніх форм і пов’язаних з ними граматичних значень; во-на включає в себе також учення про частини мови як лексико-граматичні властивості.

Метою синтаксису є встановлення механізмів побудови висловлювань із слів. Синтаксис розглядає граматичні кате-горії, що виражаються за допомогою службових слів та поряд-ку слів, хоча його сфера значно ширше: вона включає моделі побудови речень, їхню комунікативну структуру.

Граматичні правила входять у загальну систему відповідностей між планом змісту та планом вираження мови, тобто між значенням й особливостями зовнішнього вигляду мовних одиниць, які формуються. Ті елементи змісту, які сто-ять за граматичними правилами, називають граматичними значеннями. Кожне слово має одне або більше граматичних значень. Граматичне значення є обов?язковою ознакою слова. Окреме граматичне значення називають грамемою. За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на кваліфікаційні, синтаксичні та номінативні.

Важливою ознакою граматичних значень слова є їхній си-стемний характер. Граматичні значення існують у взаємозв?язку і взаємовиключенні.

Кожна окрема система однорідних граматичних значень — це граматична категорія. Граматична категорія щодо грама-тичних значень є загальним, а граматичні значення щодо гра-матичної категорії — частковим. Усі змінні граматичні кате-горії поданого слова формують його парадигму — сукупність усіх словоформ.

Кожна мова має свою систему граматичних категорій. Кількість граматичних значень (грамем), які творять певну граматичну категорію, у різних мовах може бути різною.

Граматичну категорію можна визначити як низку протис-тавлених один одному однорідних граматичних значень, сис-тематично виражених тими чи іншими формальними показ-никами.

Граматична будова слова передбачає виділення складо-вих морфологічних компонентів. Їх називають морфемами. Морфема — найменша значуща частина слова. Морфема — це мінімальна двостороння одиниця мови, тобто така одини-ця, у якій 1) за певним експонентом закріплений той чи інший зміст, і яка 2) неподільна на більш прості одиниці, що мають ті самі властивості. Залежно від граматичної і семан-тичної ролі морфеми поділяють на два види: корінь і афікси. Ці види протиставляються один одному перш за все за харак-тером значення, яке виражається, та за своєю функцією у складі слова. Корені — носії лексичного значення. Корінь ут-ворює смислове ядро та структурний організуючий центр слова. Граматичні значення, які властиві словоформі та сло-ву в цілому, виражаються різними шляхами, зокрема афікса-ми.

Граматичні способи — це матеріальні засоби вираження граматичних значень. Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається син-тетичним. Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним.

До синтетичних граматичних способів належать:

Афіксація — найпоширеніший граматичний спосіб. Най-важливішу роль відіграє закінчення (флексія). Проте є мови, у яких граматичні значення передаються і за допомогою трансфіксів, конфіксів, інфіксів, суфіксів, префіксів.

                ГРАМАТИКА. МОРФОЛОГІЯ

Внутрішня флексія — це такі чергування звуків у корені, які служать для утворення різних форм того самого слова.

Наголос може бути граматичним способом лише тоді, ко-ли він рухомий, нефіксований.

Тон також іноді виступає в ролі граматичного способу.

Повтори (редуплікація) як граматичні способи бувають:

♦              повні — повторюється все слово;

♦              часткові — повторюється тільки частина слова. Суплетивізм — утворення різних форм того самого слова

від різних коренів.

До аналітичних граматичних способів належать різні службові слова (прийменники й післяйменники, артиклі, до-поміжні дієслова, сполучники, частки), а також порядок слів.

У сучасному мовознавстві під частинами мови розуміють певні класи слів, які виділяються за тими чи іншими ознаками. Говорячи про частини мови, мають на увазі угрупування лек-сичних одиниць мови, тобто виділення у лексиці мови певних груп розрядів, що характеризуються тими чи іншими ознака-ми.

За лексико-граматичними ознаками всі слова поділяються на дві групи: повнозначні (самостійні) і неповнозначні (служ-бові). Такий підхід ґрунтуєтья на протиставленні: повнозначні мають лексичне значення, службові, як правило, не мають, по-внозначні виступають членами речення, службові виконують суто граматичну роль. За цими ознаками в українській мові, наприклад, виділяються сполучники, прийменники, частки, в англійській, німецькій і деяких інших — ще й артиклі.

Класифікація повнозначних слів ґрунтується на враху-ванні їхніх семантичних і граматичних властивостей. Ураху-вання морфологічних ознак слів дає можливість точніше виз-начити приналежність слова до певного граматичного класу. За семантичними ознаками серед повнозначних виділяються іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники.

Проте врахування лише однієї семантики слова часто бу-ває недостатнім критерієм при групуванні слів за частинами мови. Врахування морфологічних ознак слів та урахування синтаксичної ролі слова дає можливість точніше визначити приналежність слова до певного граматичного класу.