ЛЕКСИКОЛОГІЯ (II)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Лексико-семантичне поле — це сукупність лексичних зна-чень, які об’єднані спільністю змісту і відображають по-няттєву, предметну або функціональну подібність позначува-них явищ. Це слова, пов’язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле ча-су (темпоральне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо.

Лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов’язані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють си-нонімічні, антонімічні і родово-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як прави-ло, належать і до іншого лексико-семантичного поля.

Слова за значенням по-різному пов’язані між собою: вони наближаються одні до одних або, навпаки, відштовхуються на протилежні полюси. За характером віднощень між словами розрізняють антоніми, синоніми, омоніми, пароніми.

Синоніми — це слова із спільним основним лексичним значенням. У семантичному полі вони перебувають поруч. Цілком тотожних синонімів не буває — вони різняться зна-ченнєвими та стилістичними відтінками. Синоніми об’єдну-ються в синонімічний ряд, у якому виділяється стрижневе слово. Синоніми бувають: поняттєві, емоційно-оцінні, стилістичні, семантико-стилістичні.

Антоніми — це пари слів з протилежним значенням (мир — війна). У семантичному полі вони розташовуються на проти-лежних полюсах. Антоніми бувають постійні та контекстуальні. Постійні антоніми мають протилежне значення й поза контекс-том (сум — радість); контекстуальні ж бувають протилежного значення лише в контексті.

Табу — слово, вживання якого заборонено з різних при-чин: через забобони, вірування.

Евфемізми — слова або вислови, що вживаються замість слів з грубим чи неприємним змістом.

Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різне значення. Омоніми в мові виникають:

1)            унаслідок розпаду в мові багатозначності слова у зв’яз-ку з диференціацією значень;

2)            унаслідок збігу звукового складу запозичених і незапо-зичених слів;

3)            унаслідок словотвору;

4)            унаслідок фонетичних процесів.

Розрізняють омоніми повні і неповні. До омонімічних явищ у мові належать омофони, омографи, омоформи.

Омофони при однаковій вимові мають різне написання (в англійській мові: root “ корінь” — route “маршрут”). Омографи при однаковому написанні мають різну вимову ( в англійській мові, наприклад, bow [bail] “уклін” — bow [bou] “дуга”). Омо-форми мають однаковий звуковий склад тільки в певній гра-матичній формі (шию — від шити і шию — від шия). Застарілі слова бувають двох типів: історизми й архаїзми.

Історизми — це слова, які вийшли з активного вжитку то-му, що зникли позначувані ними речі, явища: кріпак, осавул, віче.

Архаїзми — це слова, які вийшли з активного вжитку тому, що їх з різних причин замінили іншими словами: піїт, ректи, воістину, рать.

Слова, які щойно з’явились у мові, називаються нео-логізмами.

За сферою вживання вся лексика поділяється на загаль-новживану та вузьковживану.

Загальновживану лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання (день, ніч, сонце).

ЛЕКСИКОЛОГІЯ (II)

До вузьковживаної лексики належать:

1)            діалектизми — вживаються в мові людей певної місце-вості (мигунка “блискавка”, ляскавиця — “грім”);

2)            професіоналізми — вживаються в мові людей певної професії (наприклад, у мові викладачів: лекція, семінар, ко-локвіум);

3)            жаргонізми — вживаються людьми певної соціальної категорії (відомі картярський, злодійський, гендлярський та інші жаргони);

4)            екзотизми — позначають реалії лише чужої дійсності (леді, сер, лодр — стосуються англійської дійсності);

5)            наукова лексика, зокрема терміни. Терміни — слова, що виражають чітко окреслені поняття з певної галузі науки, техніки, мистецтва.

Більшу частину лексики в мовах світу становлять спо-конвічні слова, які виникли в конкретній мові (багаття, мріяти, січень). Поряд із споконвічною лексикою у будь-якій мові існують іншомовні, або запозичені, слова (тарілка, муси-ти, майдан). Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою. Запозичення бувають прямі (з мови в мову) та опосе-редковані — через інші мови. Запозичення іншомовних слів — об’єктивно-історичний процес, зумовлений постійними і різноманітними контактами між народами. Звичайно, не всі іншомовні слова збагачують лексику і не всяке нововведення чужої лексики виправдане. На цій підставі в історії багатьох народів раз у раз виникали і виникають вимоги обмежити вве-дення чужої лексики, а почасти й розгортати боротьбу проти іншомовних впливів. Так, з’являються пуристичні тенденції у ставленні до слів іншомовного походження. Вони виявлялись, насамперед, у намаганні очистити мову від чужомовних еле-ментів. Сам же процес очищення мови прийнято називати пу-ризмом.

Із стилістичного погляду вся лексика поділяється на стилістично нейтральну та стилістично забарвлену.

Стилістично нейтральна лексика становить основу будь-якого висловлювання. Переважна більшість слів стилістично нейтральна.

Стилістично забарвлена лексика надає висловлюванню певних експресивних, емоційних відтінків. Вона поділяється на слова піднесеного плану (доблесть, торжество, гожий) і слова зниженого плану ( балакати, вештатись, чудило).