Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: file_get_contents(files/survey) [function.file-get-contents]: failed to open stream: No such file or directory in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 82
ЛЕКСИКОЛОГІЯ (I) : Вступ до мовознавства : Бібліотека для студентів

ЛЕКСИКОЛОГІЯ (I)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 

Загрузка...

Розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови, називається лексикологією. Лексика може вивчатися з різних поглядів. Власне лексикологія — вивчає словниковий склад мо-ви в цілому, його кількісний обсяг, походження, систему. То-му й існують різні галузі (чи розділи) науки про лексику:

1)            семасіологія — досліджує семантику, тобто значення слів, природу і типи цих значень;

2)            етимологія — встановлює походження слів, зміни в їхньому значенні й звуковому оформленні, зв’язки з іншими словами цієї та інших споріднених мов;

3)            ономастика — розглядає власні назви людей (антро-поніміка) та місцевостей (топоніміка), їхнє походження, первісне значення;

4)            фразеологія — вивчає стійкі сполучення слів;

5)            лексикографія — узагальнює досвід укладання слов-ників.

Основний предмет лексикологічних досліджень — слова та фразеологічні одиниці.

Слово — центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують для слова і в слові (фо-неми та морфеми) або завдяки йому (речення).

Задовільного, логічно бездоганного визначення слова мо-вознавча наука ще не має, хоч мовці відчувають і виділяють у мовленні окремі слова. Це зумовлене тим, що, по-перше, сло-ва в мові дуже різні за своїм значенням і функціями, а, по-дру-ге, — визначення, яке підходить для однієї мови, часто не при-датне для іншої.

Давньогрецький граматист Діонісій Фракійський (бл. 170-90 рр. до н. е.) слово визначав як найменшу частину ре-чення. Для Е. Сепіра (1884-1939) слово — це “один з наймен-ших, цілком самодостатній елемент ізольованого змісту”.

ЛЕКСИКОЛОГІЯ (I)

В. Богородицький (1857-1941) вбачав у слові “звуковий сим-вол уявлення або поняття”. О. Потебня розглядав слово як “єдність членоподільного звука і поняття”.

Найбільш точно й стисло окреслив слово А. Мейє (1866-1936): “Слово — це вираження асоціації певного зна-чення з певним комплексом звуків, що піддається певному граматичному використанню”. Проте навіть це визначення да-леко не досконале, у ньому чітко не відмежовується слово від морфеми, з одного боку, і словосполучення — з іншого, не вра-ховано існування в мові багатозначних слів.

Основна відмінна риса слова — це наявність у нього пев-ного граматичного значення.

Отже, слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше значень, легко відтворюється і є будівельним ма-теріалом для речення.

Слово є діалектичною єдністю двох аспектів (матеріаль-ного та ідеального). Під матеріальною частиною ми розуміємо комплекс звукових коливань, що закріплені в звуковій обо-лочці слова. Ідеальна частина — це зміст значення слова.

Слово в мовленні виступає в різних формах і з різним зна-ченням. Для позначення всіх різновидів терміна слова недо-статньо. Тому в лексикології використовують ще поняття “лексема” й “словоформа”.

Лексема — це окреме слово з усією сукупністю властивих йому форм словозміни й значень у різних контекстах Напри-клад, форми голова, голови, голові, голову і т. д. з усіма її значен-нями (“частина тіла”, “керівник установи”, “передня частина колони” і т. ін.) становлять одну лексему — голова. Лексема — це узагальнене, абстрактне поняття. Конкретні форми й зна-чення цієї лексеми прийнято називати алолексами (або лекса-ми).

Словоформа — це окреме слово в певній граматичній формі (наприклад: чорнобривці, землею, квітнуть).

Кожне слово має одне чи більше значень або набуває пев-ного значення в контексті (як, наприклад, займенники). Слів без значення не існує.

Під лексичним значенням (семантикою) слова розуміють історично закріплену в свідомості народу (колективу) співвіднесеність слова з певним явищем.

У нашій свідомості існує ідеальне (недзеркальне) відобра-ження світу. Ми можемо уявити будь-який предмет чи явище, тобто вичленити його з суцільної картини, зосередити на ньо-му увагу (наприклад, яблуко). І ось коли цим образом рефлек-торно з’єднується звуковий комплекс (набір звуків [йаблуко]) і цей зв’язок закріплюється в нашій свідомості, виникає слово з певним лексичним значенням. У пам’яті утворюється стійкий образ цього звукового комплексу (образ слова), який щоразу, коли його чуємо, викликає в нашій уяві образ того са-мого предмета реальної дійсності.

Реальний предмет (чи явище) як об’єкт найменування на-зивається денотатом. Його узагальнений, абстрактний образ у нашій уяві — це сигніфікат. Сигніфікат, пов’язуючись з об-разом слова, стає його лексичним значенням. Коли ми бачимо реальний предмет (чи явище), завдяки сигніфікатові, рефлек-торно з’єднаному в нашій пам’яті з образом слова, пригадуємо його назву. І навпаки, коли чуємо назву, через образ слова ак-тивізуємо сигніфікат і, зіставляючи його з довкіллям, упізнаємо названий словом предмет (чи явище).

Значення та поняття — категорії не тотожні. Поняття — категорія мислення. Воно знаходить матеріальний вираз у слові, складає основу його лексичного значення. Всі слова відображають поняття, але не всі вони мають лексичне значен-ня (наприклад, службові слова).

Поняття — результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта чи ряду однорідних об’єктів дійсності. Поняття в нашій свідо-мості пов’язане із сигніфікатом. Поняття про предмет впливає на сигніфікат. Таким чином і такою мірою поняття входить у

ЛЕКСИКОЛОГІЯ (I)

лексичне значення слова (у свідомості не тільки окремих лю-дей, а й усього суспільства).

Лексичне значення не обов’язково передбачає також на-явність поняття (наприклад, не всяка людина має поняття про комп’ютер, хоч знає, що це таке і навіть може користуватися ним). Поняття ж обов’язково пов’язується з лексичним зна-ченням, яке в свідомості людини виступає організуючим цен-тром для вичленуваних суттєвих ознак, з яких і формується поняття.

Концепт — це не будь-яке поняття, а найбільш складні та важливі його аспекти, без яких було б важко уявити собі пев-ну культуру. Поняття включає суттєві та необхідні ознаки, а концепт — і несуттєві. Порівняно з концептами поняття мають простішу структуру: в структурі поняття переважає змістовна складова та є не всі компоненти, які є у структурі концепта. Концепт оточений емоційним, експресивним ореолом; це той “пучок” уявлень, понять, знань, асоціацій, який супроводжує слово та поняття, що ним виражається. Кількість лексичнх одиниць, що є концептами, обмежена. Концептом стають ті явища дійсності, які актуальні для певної культури, мають ве-лику кількість мовних одиниць для своєї фіксації, є темами прислів’їв та поетичних текстів. Вони є носіями культурної пам’яті народу.

Слово узагальнює (тобто виступає представником бага-тьох однорідних предметів) на двох рівнях: на рівні сигніфіката — за зовнішніми, поверхневими ознаками — і рівні їм поняття —за внутрішніми, суттєвими властивостями.

Назви предметам і явищам даються по-різному. Люди виділяють певну суттєву для них на цей час ознаку і роблять її представником усього предмета. Яку ознаку той чи інший на-род покладе в основу назви, залежить і від його фантазії.

Ознака предмета, покладена в основу його назви, нази-вається внутрішньою формою слова. Внутрішня форма — це мотивованість назви, наприклад, місяць жовтень, бо все

жовтіє. З часом слова можуть втрачати свою внутрішню фор-му і стають немотивованими, наприклад, тепер ніхто уже не відчуває зв’язку слів жир і жити, хоч колись такий зв’язок був очевидний.

Є три основні типи мотивованості слів: морфологічний, фонетичний та семантичний.

Фонетична мотивованість проявляється через бажання носія мови визначити референт так, щоб звукова форма мак-симально повно його характеризувала.

Морфологічна — значення розкривається через його мор-фологічну структуру.

Семантична — пов’язана з переосмисленням значень слів.

Мотивованість проявляється в словах простих, складних та похідних. Проте в кожній мові є як мотивовані, так й немо-тивовані слова. Немотивовані здебільшого — однаскладові. Шляхи мотивації досить різні в різних мовах. Один і той же ре-ферент дійсності може набувати різні асоціації в різних мовах.

Слово, яке функціонує у мові лише з одним сталим лек-сичним значенням, називають однозначним. Властивість сло-ва мати одне значення йменують моносемією. З поняттям од-нозначності пов’язане розуміння терміна, оскільки бажано, щоб він мав єдине значення. Термін — це слово або сполучен-ня слів, які служать точним позначенням поняття якоїсь спе-цифічної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя. Сукупність термінів певної галузі називається термінологією.

Полісемія — це властивість слова виступати з кількома закріпленими за ним у мові пов’язаними між собою лексични-ми значеннями, які виявляються у різному словесному ото-ченні.

Термін “багатозначність слова” однаковою мірою засто-совний як до слова, що має два значення, так і до слова, яке ви-ражає значно більше значень. З ряду значень будь-якого слова здебільшого одне виділяється як основне, пряме, інші — як пе-реносні, або фігуральні.