Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНИ ПЕРЕКЛАДУ : Вступ до теорії перекладу : Бібліотека для студентів

ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНИ ПЕРЕКЛАДУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 

магниевый скраб beletage

АВТОКОМУНІКАЦІЯ - внутрішній діалог людини з самим собою; спілку-вання «Ego» і «АІІег EGO» особи.

АДРЕСАНТ (автор, мовець) - джерело повідомлення; у міжособистісному спілкуванніособа, яка ініціює комунікацію, кодує своє повідомлення засоба-ми мови і/або парамови і передає адресату (слухачеві, читачеві, аудиторії).

АДРЕСАНТНІСТЬ (повідомлення, дискурс, текст) — репрезентація в процесі спілкування особистості адресанта (ідей, позиції, світогляду тощо).

АДРЕСАТ (отримувач, слухач, читач, інтерпретатор, аудиторія) — кінцевий споживач повідомлення; у міжособистісному спілкуванні — особа, яка сприй-має повідомлення та у відповідності зі своїми когнітивними стратегіями і кон-іфетними конситуативними умовами інтерпретує повідомлення адресанта.

АКТ ВИМОВЛЯННЯ — див. Акт локутивний.

АКТ ІЛЛОКУТИВНИЙ — одна з трьох складових мовленнєвого акту (по-ряд з актами локутивним і перлокутивним), пов'язана з втіленням у повідом-ленні конкретної комунікативної інтенції, мети адресанта.

АКТ КОМУНІКАТИНИЙ — найзагальніше поняття комунікативної лінгві-стики; інтеракція, процес, який відбувається в певному місці на пересіченні осей простору та часу між адресантом і адресатом, результатом котрого є дискурс (текст).

' АКТ ЛОКУТИВНИЙ - одна з трьох складових мовленнєвого акту (поряд з актами іллокутивним і перлокутивним), яка встановлює зв'язок повідомлення з дійсністю (тобто визначає його смисл і референцію) та виявляється у формуван-ні пропозиції повідомлення.

АКТ МОВЛЕННЄВИЙ — складова повідомлення, цілеспрямована мовлен-нєва дія; одиниця нормативної соціомовної поведінки, яка розглядається в ме-жах прагматичної ситуації. Основними рисами мовленнєвого акту є інтенціона-льніст, цілеспрямованість і конвенційність. Цілісність мовленнєвого акту ство-рюють акт локуції (власне мовленнєве висловлювання), іллокуції (комуніка-тивної мети) і перлокуції (скерованості на результативний вплив щодо адреса-та).

АКТ МОВЛЕННЄВИЙ ШЩІАТИВНИЙ - мовленнєвий акт, який від-криває собою діалогічне спілкування учасників комунікації.

АКТ МОВЛЕННЄВИЙ НЕПРЯМИЙ — мовленнєвий акт, у якому ілло-куція адресанта виражена не буквально засобами повідомлення, а повинна „ви-читуватись" адресатом з опертям на імплікатури дискурсу.

Див. Список лексикографічних джерел. - С. 303. АКТ МОВЛЕННЄВИЙ ПРЯМИЙ — мовленнєвий акт, у якому іллокуція адресанта виражена буквально засобами повідомлення.

АКТ МОВЛЕННЄВИЙ РЕАКТИВНИЙ- мовленнєвий акт учасника спіл-кування, який слідує за мовленнєвим актом мовця; відповідь адресата на ініціа-тивний мовленнєвий акт адресанта.

АКТ МОВЛЕННЄВИЙ ФШАЛЬНИЙ — мовленнєвий акт учасника ко-мунікації, яким завершується діалогічне (полілогічне) спілкування.

АКТ ПЕРЛОКУТИВНИЙ — одна з трьох складових мовленнєвого акту (поряд із актами локуції та іллокуції), пов'язана з результатом (очікуваним чи досягнутим) впливу на адресата іллокутивної сили повідомлення.

АКТУАЛІЗАТОРИ — елементи, які прив'язують зміст мовних виразів до умов спілкування, знань учасників конкретного мовленнєвого акту.

АКТУАЛІЗАЦІЯ — перехід від мови до мовлення та реалізація потенційних властивостей мовних елементів, яких вимагає певна мовленнєва ситуація.

АКТУАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ — див. Смисл комунікативний.

АКТУАЛЬНЕ ЧЛЕНУВАННЯ РЕЧЕННЯ (ВИСЛОВЛЮВАННЯ) — чле-нування на тему (дане, основа, відоме) і рему (нове, ядро, повідомлюване).

АКУЛЬТУРАЦІЯ — процес засвоєння особистістю, вихованою в одній ку-льтурі, елементів іншої культури, субкультури, картини світу, зокрема прецеден-тних текстів, стереотипів мовного спілкування тощо.

АКЦЕНТНО-ШТОНАЦІЙНА СИСТЕМА див. Система.

АЛОЛЕКСА. Слово як член, як глосса, як варіант або різновид лексеми в даному акті мовлення (усного або письмового).

АЛОМОРФ. 1. Варіант, альтернант, різновид, дана конкретна маніфестація морфеми; 2. Морф, що перебуває у відношенні додаткової дистрибуції.

АЛОМОРФА див. аломорф.

АЛОНІМ. Варіантне найменування особи, географічного об'єкта й т. ін

АМБІВАЛЕНТНИЙ. Такий, який сполучає в собі протилежні значення.

АНАЛІЗ КОМУНІКАЦІЇ ТРАНСАКЦІЙНИЙ - термін сучасного амери-канського психоаналітика Зріка Берна; аналіз спілкування з погляду виявлення того, з яких позицій співрозмовники вживають конкретні репліки в діалогах.

АОРИСТ (минулий історичний, епістолярний час). Видочасова дієслівна форма в індоєвропейських мовах, уживана для позначення минулої дії як миттєвої, тобто без співзначень його розвитку або повноти здійснення, межі; порівн. імперфект, перфект.

АОРИСТИЧНИЙ ВИД. Те ж, що вид доконаний (див. вид).

АПАРАТ АРТИКУЛЯЦІЙНИЙ — органи мовлення, які беруть участь в ар-тикуляції.

АРТИКУЛЯЦІЯ— рух органів мовлення, необхідний для вимови звуків мов-лення в процесі спілкування

АПАРАТ АРТИКУЛЯЦІЙНИЙ — органи мовлення, які беруть участь в ар-тикуляції.

АРТИКУЛЯЦІЯ— рух органів мовлення, необхідний для вимовляння звуків мовлення в процесах спілкування.

АСЕРТИВ — див. Репрезентатив.

АСЕРЦІЯ — компонент смислу повідомлення, який не є пресупозицією і під-пягає дії заперечення, ствердження чогось.

АТМОСФЕРА СШЛКУВАННЯ — лінгво-психо-соціо-когнітивні стосунки учасників комунікативного акту.

АУДИТОРІЯ — збірна назва читачів, слухачів, глядачів, на яких розраховане конкретне повідомлення адресанта див. Адресат.

АУДІЮВАННЯ — рецептивний вид мовленнєвої діяльності; слухання, смис-лове сприйняття усного повідомлення. Складається із сприйняття мовної форми і розуміння змісту повідомлення.

АУТОКОРЕКЦІЯ — когнітивно-мовний процес, складова комунікативної стратегії, яка виявляється у постійному порівнянні адресантом перлокутивного ефекту власне мовлення із запланованими стратегічними цілями і виправлення наявних неспівпадінь шляхом уточнень, посилення чи послаблення іллокутив-них сил повідомлень тощо.

АФОРИСТИЧНИЙ. Те ж, що гномічний. Афористичне тепер.

АФІКС (афіксальна морфема, формальна морфема, формант). Морфема, яка виділяється в складі словоформи і видозмінює значення іншої частини слова, яка є стосовно афікса базою, і залежно від положення на початку, всередині або кінці слова називається префіксом або / і суфіксом. Афікс вторинний. Афікс граматичний. Афікси подвійні. Афікс нульовий. Афікс оцінний. Афікс пе-рвинний. Афікс словозмінний. Афікс словотвірний. Афіксів нагромаджен-ня

АФІКСАЛЬНИЙ. Прикм. до афікс. Афіксальна омонімія. Афіксальний словотвір. Афіксальна морфема. Те ж, що афікс. Афіксальний словотвір. Те ж, що деривація. 2. (форматив, оформлювач основ). Граматичний афікс (флек-сія (флексія) або службове слово, що виступає в чисто граматичній функції. Морфема словотвірна.

АФІКСАЦІЯ (прогресивна деривація). Морфологічний процес (відп. яви-ще), що полягає в приєднанні афіксів до кореня або основи.

БАГАТОМОВНІСТЬ — володіння людиною кількома (багатьма) мовами і активне їх використання в спілкуванні з іншими людьми.

БАГАТСТВО МОВЛЕННЯ — риторичний аспект комунікації, складова мовної компетенції адресанта, пов'язана з умінням застосовувати різноманітні засоби мовного коду, уникати повторення однотипних елементів, конструкцій, застосовувати синонімічні засоби тощо.

БАР’ЄРИ КОМУНІКАЦІЇ — див. Шум комунікативний.

БЕЗАФІКСНИЙ. 1. Той, який не користується афіксами як словотвірним засобом (тобто той, що використовує чергування звуків, перенос наголосу й т. ін). Безафіксний спосіб морфологічного словотвору. Безафіксний тип сло-вотвору. 2. Такий, в основі якого не виділяється афікс. Безафіксні утворення.

БЕЗПРЕФІКСНИЙ. (безприростковий) 1. Такий, який не користується префіксами як словотвірним засобом. Безпрефіксний тип словотвору. 2. БЕЗ-СУФІКСАЛЬНИЙ. Те ж, що безсуфіксний. Бесзуфіксальне утворення.

БЕЗСУФІКСНИЙ (безсуфіксальний). 1. Такий, який не користується суфі-ксами як словотвірним засобом. 2. Такий, в основі якого не виділяється суфікс. Безсуфіксні дієслова. Безсуфіксна основа. Безсуфіксні прикметники. Див. прикметник.

БЕЗФОРМНИЙ (аморфний). Нерозкладний на основу та закінчення; по-рівн. форма слова.

БІЛІНГВ — людина, яка активно володіє двома мовами, тобто якщо буде пот-реба, активно використає їх у спілкуванні

БІЛІНГВІЗМ — здатність особи або групи осіб користуватись почергово двома мовами для забезпечення комунікативних потреб.

ВАРІАНТ (варіантна форма). 1. Видозміна або різновид (реалізація, мані-фестація) мовної одиниці, або еми, тобто фонеми, морфеми й т. ін.; порівн. an¬no- . Варіант індивідуальний. 2. Морф, що перебуває у відношенні вільної дис-трибуції зі співвідносним (співвідносними) морфом (морфами). Варіант ком-бінаторний. Варіанти морфеми. Варіант орфографічний. Варіант позицій-ний (варіант контекстуальний). Варіант вільний. Варіанти слова. Варіант стилістичний. Варіант субфонемний. Варіант факультативний. Варіант фономорфологічний.

ВАРІАНТНА ФОРМА Те ж саме, що варіант.

ВАРІАНТНЕ ДІЄСЛОВО див. дієслово.

ВАРІЮВАННЯ Розходження у відтворенні, що полягає в зміні звукового складу або значення структурної одиниці мови без втрати її тотожності. Варію-вання морфем. Варіювання слів. Варіювання фонем. Варіювання вільне.

ВИПАДНИИ. 1. Неутруднений, вільний. Випадна вимова. Випадне мов-лення. 2. Випадні голосні (рухливі голосні). Голосні е та о в сучасній українсь-кій, російській мові, що походять від ь и ь, і "випадні" (чергуються з нулем) при формоутворенні та словотворі.

ВВІЧЛИВІСТЬ (у комунікації) — див. Етикетність спілкування.

ВЕРБАЛІЗАЦІЯ— див. ПОРОДЖЕННЯ МОВЛЕННЯ.

ВЕРБАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ — засоби мовного коду, тобто слова, слово-сполучення, речення (повідомлення) тексти, за допомогою яких передається ін-формація в комунікації.

ВЗАЄМОДІЯ МОВЛЕННЄВА — сукупність усіх можливих типів діалого-вих ходів у дискурсі.

ВЗАЄМОРОЗУМШНЯ - механізм міжособистісної взаємодії, пов'язаний насамперед з когнітивними процесами, який забезпечує формування спільного смислового простору учасників спілкування.

ВИГУК. Клас незмінних слів, позбавлених спеціальних граматичних по-казників і виконуючих особливу експресивно-семантичну функцію - виражен-ня почутгів і вольових спонукань. Вигук вокативний (вигук кличний). Вигук, що збігається за формою із кличною формою іменника або кличного (вокатив-ного) словосполучення. Вигук дієслівний (вигукове дієслово, вигук віддієслів-ний) interjection. Особливе незмінне слово, що іноді збігається за формою зі звуконаслідувальними вигуками та дієслівним присудком, який вживається в

реченні зі значенням минулого часу доконаного виду. Вигук імперативний. Те ж, що імператив вигуковий (див. імператив). Вигук первинний (вигук непохі-дний). Вигук, який не зв'язаний із знаменними частинами мови та являє собою внутрішньо нерозчленований і граматично не оформлений знак емоційного й вольового вираження. Вигук наказовий. Те ж, що імператив вигуковий (див. імператив). Вигук похідний (вигук вторинний). Вигук, зв'язаний за походжен-ням зі знаменними частинами мови. Вигуків теорія. Те ж, що теорія похо-дження мови вигукова.

ВИД (аспект). 1. Граматична категорія дієслова, що позначає особливі влас-тивості, характер протікання даного процесу в його відношенні до внутрішньої межі, результату, тривалості, повторюваності й т. ін. Вид дієслова. Категорія виду. Морфологічна категорія, що представляє ряди протипоставлених форм дієслова та означає абстрактне уявлення або про цілісну дію, або про дію, що досягла своєї внутрішньої межі

ВИД АПЛІКАТИВНИЙ. Вид сприятливий. Вид видимий. Вид тривалий. Вид інхоативний. Вид лінійний. Вид багаторазовий. Вид незакінчений. Вид не-визначено-недоконаний. Вид недоконаний. Вид обов'язковий. Вид однократ-ний. Вид обумовлено-недоконаний. Вид негативний. Вид можливий. Вид про-тяжний. Вид термінативний. Вид ультрамиттєвий. Вид зменшувальний. Вид пі-дсилювальний. Вид стійкий. Вид ефективний.

ВИДОВИЙ ЧИСЛІВНИК. Те ж, що числівник збірний (див. Числівник).

ВИДО-ЧАСОВИЙ. Той, який характеризується одночасним і внутрішньо співвіднесеним вираженням виду й часу. Видо-часові відношення. Видо-часова система. Видо-часова форма дієслова. Видо-часова форма присудка.

ВИДОУТВОРЕННЯ ПРЕФІКСАЛЬНЕ. Те ж саме, що превербація.

ВИДИ МОВЛЕННЯ — різні аспекти мовної діяльності. Виділяються залеж-но від характеру мовлення (внутрішнього та зовнішня), способу організації MOB-HOI' діяльності (усної та письмова), міри активності (продуктивна та рецептивна) і т. ін.

ВІЛЬНИЙ ПЕРЕКЛАД - переклад, що передає загальний зміст сказаного на іншій мові в розумінні перекладача, без дотримання формальної відповідно-сті між мовою - джерелом і мовою об'єктом див. О. С. Ахманова.

ВПЛИВ КОМУНІКАТИВНИЙ- див. Акт перлокутивний. Вторинні групи -соціально-мовні колективи, у межах яких заглиблюється або модифікується соціалізація людей (трудовий колектив, група за інтересами, клуби і т. ін.).

ПОЗАЧАСОВИЙ (атемпоральний, екстратемпоральний). Мислимий як та-кий, що зберігає силу (залишається дійсним) завжди і скрізь, "за всіх часів". Позачасова дія. Позачасове значення речення. Внутрішній діалог. Внутрі-шній монолог. Внутрішнє мовлення.

ВНУТРІШНІЙ. Такий, який виражається зміною бази, неафіксальний; не має окремого лінійного вираження; протипост. ЗОВНІШНІЙ. Внутрішня множина. Внутрішня словозміна. Внутрішній суфікс. Те ж саме, що суфікс (в 1-му знач.); порівн. кінцевий суфікс. Внутрішня флексія див. флексія. Вну-трішня граматика. Внутрішнє доповнення. Внутрішній об’єкт. Внутрішнього об'єкта знахідний відмінок. Внутрішня синтагма. Внутрішній слово-твір. Внутрішнє з'єднання. Внутрішня форма слова. Внутрішня лінгвісти-ка. Внутрішня мовна форма. Внутрішня реконструкція. Внутрішнє склад-не слово.

ВНУТРІШНЬОДІЄСЛІВНИЙ СЛОВОТВІР див. Словотвір.

ВИРАЗНІСТЬ (ОБРАЗНІСТЬ) МОВЛЕННЯ — риторичний аспект комуні-кації, складова комунікативної компетенції адресанта, пов'язана із прагматич-ним впливом на адресат. Виявляється в наборі елементів мовного коду та умінні побудувати повідомлення з найбільшим перлокутивним ефектом.

ВИСЛОВЛЕННЯ (ВИСЛОВЛЮВАННЯ) — одиниця модусу мовної діяль-ності; речення, актуалізоване в мовленні з конкретною тема-рематичною структу-рою речення.

ВИКОНАННЯ КОМУНІКАТИВНЕ — поєднання комунікативної компе-тенції з низкою фізіологічних, фізичних, психологічних тощо станів, в яких пе-ребуває адресант на момент спілкування.

ВИРАЗНІСТЬ (ОБРАЗНІСТЬ) МОВЛЕННЯ — риторичний аспект кому-нікації, складова комунікативної компетенції адресанта, пов'язана з прагматич-ним впливом на адресата. Виявляється у доборі елементів мовного коду та умінні побудови повідомлень з найвищим перлокутивним ефектом.

ВПЛИВ КОМУНІКАТИВНИЙ — див. Акт перлокутивний. Вторинні гру-пи — соціально-мовні колективи, в межах яких поглиблюється або модифіку-ється соціалізація людей (трудовий колектив, група за інтересами, клуби фана-тів-болільників тощо).

ГЕНОЛОГІЯ — у деяких лінгвістичних традиціях (зокрема, польській) роз-діл комунікативної лінгвістики, який вивчає комплекс проблем, пов'язаний з мовленнєвими жанрами.

ГЕРМЕНЕВТИКА—міжнаукова галузь гуманітарних досліджень і одночас-но філософсько-методологічне вчення про інтерпретацію та розуміння тексту з опертям лише на сам текст.

ГІПЕРТЕКСТ— спосіб організації текстової інформації у вигляді сітки, вузли якої співвідносяться з певними фрагментами тексту.

ГОВОРІННЯ - вид мовленнєвої діяльності з використанням вокального ка-налу комунікації, який полягає у створенні повідомлень (мовленнєвих актів), направлених адресатові.

ГРАМАТИКА. Розділ мовознавства, що вивчає форми словозміни, форму-ли словосполучення та типи речень, абстрагованих від конкретного матеріаль-ного (лексичного, речовинного) значення слів, словосполучень і речень. Гра-матика асоціативна. Граматика зовнішня. Граматика внутрішня. Грама-тика загальна. Граматика дескриптивна. Граматика історична. Граматика пояснювальна. Граматика описова. Граматика синтагматична. Граматика синхронічна. Граматика порівняльна. Граматика порівняльна. Граматика порівняльно-історична. Граматика формальна. Граматика академічна. Граматика антична. Граматика наукова. Граматика нормативна. Граматика нормативно-описова. Граматика шкільна. Граматика логічна. Гра-матика що породжує. Граматика таксономічна. Граматика універсальна.

ГРАМАТИІСАЛІЗАЦІЯ (граматизація). 1. Узагальнення, абстрагування, ві-докремлення від конкретного лексичного значення. Граматикалізація синтакси-чної структу’и (граматикалізація побудови). 2. Втрата словом лексичної самос-тійності у звязку зі звичним уживанням його в службовій функції. Граматика-лізація дієслів. Граматикалізація прийменників.

ГРАМАТИКО-СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ СЛІВ. Те ж, що частини мо-ви.

ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ. 1. Система словоформ, які виражають конк-ретне втілення загального граматичного значення. 2) Сукупність однорідних граматичних значень і способів їхнього вираження. 3) Сукупність однорідних грамем. 4) Певні системи рядів граматичних форм, які є ознаками частин мови. Категорія бінарна. Категорія, що складається із двох членів. Категорія бага-точленна. Категорія, що складається з декількох членів. Категорія морфоло-гічна. Система протипоставлених один одному рядів морфологічних форм із однорідним змістом. Категорія синтаксична. Категорія, яку утворюють ті ха-рактеристики словоформ, які диктують вибір узгоджуваної словоформи. 2. Су-купність морфологічних протиставлень, властивих даній мові, його граматич-них категорій і способів їхнього вираження.

ГРАМАТИЧНИЙ. Стосовний граматики, який характеризується властиво-стями граматики. Граматичний закон. Граматичні зміни в мові. Граматичне відношення. Граматична розчленованість. Граматичний зв'язок. Грама-тична абстракція. Граматичний аналіз. Граматична аналогія. Граматична диференціація. Граматичне значення. Граматична категорія. Граматична морфологічна категорія. Граматична норма. Граматичні омоніми. Грама-тичний плеоназм. Граматична позначка. Граматичні поняття. Граматичне правило. Граматична правильність. Граматичний процес автономний. Граматичний зв'язок синонімічний. Граматичні синоніми. Граматична си-стема мови. Граматична стилістика. Граматичний лад. Граматичної стру-ктури антиномії. Граматична єдність. Граматичний ідіоматизм. Грама-тичний підмет. Граматичне речення. Граматичний присудок. Граматичне словосполучення. Граматичний суб'єкт. Граматичний афікс. Граматичні класи слів. Граматичний прислівник. Граматичне оформлення. Грамати-чні відмінки. Граматична пауза. Граматичне припущення. Граматичний порядок. Граматична ознака. Граматичний рід. Граматичні слова. Грама-тичне узгодження. Граматичний спосіб. Граматичний засіб. Граматичний суфікс. Граматичне уподібнення. Граматична форма слова. Граматичне чергування.

ГРАМАТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ. Значення, яке, втілюючись у словоформах, є обов’язковим і регулярним. Загальне, додаткове значення, що супроводжує ле-ксичне значення в кожному конкретному випадку вживання слова.

ГРУПА МОВНА МАЛА — нечисленна (3—15 осіб) соціальна група, члени якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому особистому

контакті, що служить основою виникнення як емоційних стосунків (симпатії, ан-типатії тощо), так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

ГРУПА МОВНА РЕФЕРЕНТНА — мала мовна група, у межах якої найпо-вніше розкривається особистість. Двомовність — див. Білінгвізм.

ДАВАЛЬНИЙ ВІДМІНОК. Категоріальна форма відмінка зі значенням не-прямого об'єкта. Давальний окличний. Форма давального відмінка, яка вжи-вається в латинській мові при вигуках heu, vae. Давальний вигоди - невиго-ди (давальний призначення, давальний мети). Вживання форм давального від-мінка для позначення особи або предмета, на користь якого відбувається дія. Давальний діяча (давальний діючої особи). Вживання давального відмінка для позначення особи або предмета, якому приписується здійснення дії, позначено-го присудком безпідметового речення. Давальний зацікавленої особи (дава-льний інтересу, давальний симпатичний, давальний етичний). Уживання форми давального відмінка у функції, близькій до вставного слова, тобто поза зв'язком із прямим значенням. Давальний інклюзивний. Давальний напрямку, що при-пускає проникнення в саме місце призначення. Давальний особи. Давальний відмінок іменників, що позначають особу у конструкціях, що не включають (і не пропонують) паралельного прямого доповнення. Давальний напрямку. Уживання форм давального відмінка для позначення напрямку руху, що вира-жається керуючим дієсловом. Давальний посесивний (давальний приналеж-ності, давальний присвійний). Уживання форм давального відмінка для позна-чення володіння чим-н., власності на что-н., у латинській мові при дієслові esse для позначення особи, що володіє чим-н., що має що-н. Давальний предмета. Відмінок іменників, що позначають предмет як фіксований відмінок керування при деяких дієсловах. Давальний приад’єктивний. Уживання форм даваль-ного відмінка у функції доповнення до прикметника. Давальний придієслів-ний. Форма давального відмінка у функції непрямого доповнення. Давальний приіменний (давальний присубстантивний). Уживання форм давального відмі-нка у функції доповнення до деяких розрядів іменників. Давальний самостій-ний (давальний абсолютний, давальний адвербіальний, давальний обставин-ний). Синтаксична конструкція в слов'янських мовах, що складається з незале-жного дієприкметника в давальному відмінку, з яким узгоджується іменник, що позначає логічний суб'єкт даного процесу або явища. Давальний сильноке-рований. Форми давального відмінка, що обирають дане дієслово за законами сильного керування. Давальний слабокерований. Форми давального відмін-ка, що залежать не від дієслова, а від цілого словосполучення або загального змісту висловлення. Давальний суб’єкта. Форма давального відмінка, що поз-начає особу або предмет, який перебуває в стані, позначуваному присудком бе-зособового речення. Давальний ексклюзивний. Давальний напрямку, що не передбачає проникнення в саме місце призначення.

ДЕВІАТОЛОГІЯ КОМУНІКАТИВНА — розділ комунікативної лінгвіс-тики, який вивчає причини і механізми різноманітних типів невдач у спілкуван-ні.

ДЕВІАЦІЯ КОМУНІКАТИВНА — збій у спілкуванні, недосягнення перло-кутивного ефекту тощо, причиною яких є недостатня комунікативна компетен-ція адресанта, перш за все недотримання правил, максим, постулатів, конвенцій комунікативного кодексу. Пов'язана зі специфікою комунікативної семантики та прагматичними чинниками.

ДЕВІАЦІЯ МОВНА — тип комунікативної невдачі чи збою у спілкуванні, причиною яких є недостатня мовна компетенція учасників. Це різноманітні по-милки, неточності, обмовки, описки, лінгва-ляпсуси тощо, пов'язані зі специфі-кою лексичної та граматичної семантики.

ДЕВІАЦІЯ У СШЛКУВАННІ — різноманітні типи комунікативних нев-дач, помилок, обмовок, описок, провалів тощо, пов'язані з мовною та комуні-кативною компетенцією учасників спілкування. Див. Девіація комунікативна. Девіація мовна.

ДЕЗАФІКСАЦІЯ - Втрата афікса при слово- і формоутворенні.

ДЕЙКСИС - вказівка у процесі спілкування за допомогою засобів мовного коду на учасників комунікативного акту, предмет мовлення, міру його віддале-ності, часову та просторову локалізацію тощо.

ДЕКЛАРАТИВ — тип мовленнєвого акту, іллокутивна мета якого — встано-вити відповідність між пропозиційним змістом повідомлення та реальністю.

ДЕКОДУВАННЯ — переведення адресатом змісту отриманого мовного по-відомлення у звичні особистісні смисли.

ДЕНОТАТ - предметна віднесеність знаків мовного коду комунікації, тобто сукупність об'єктів (у широкому сенсі слова), які можуть іменуватися (чи „сиг-ніфікуватися") певною одиницею мовного коду чи мовним виразом.

ДЕНОТАТИВНИЙ - такий, який служить для співвіднесення з даним рефе-рентом, що вказує на предмет безвідносно до його природних або відмітних властивостей.

ДЕПРЕВЕРБАЦІЯ - утворення простого дієслова від префіксального.

ДЕСЕМАНТИЗОВАНИЙ - те ж, що асемантичний.

ДЕТЕРМІНАЦІЯ - те ж, що означення.

ДИГЛОСІЯ — паралельне використання у колективі двох форм існування мови — діалектів, літературної мови та діалекту, двох літературних мов (у пері-од Київської Русі — церковнослов'янської і давньоруської) тощо.

ДИКЦІЯ — міра точності, розбірливості вимови фонем, морфем, слів, фраз, яка визначає розбірливість мовлення, а значить і його розуміння іншими людь-ми.

ДИРЕКТИВ — тип мовленнєвого акту, іллокутивна мета якого — змусити ад-ресата виконати певну дію.

ДИСКУРС — тип комунікативної діяльності, інтерактивне явище, мовленнє-вий потік, що має різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, регулюється стратегіями і тактиками учасників; синтез когнітивних, мовних і позамовних (соціальних, психічних, психологічних тощо) чинників, які визначаються конкретним колом „форм життя”, залежними від тематики спілкування, має своїм результатом формування різ-номанітних мовленнєвих жанрів.

ДІАЛЕКТ — територіальний або соціальний різновид певної мови.

ДІАЛОГ (діалогічна форма спілкування) — форма мовлення (і спілкування), якій притаманна зміна мовленнєвих актів (повідомлень), як правило, двох мов-ців, які перебувають у безпосередньому зв’язку.

ДІАЛОГІЧНІСТЬ — комплекс комунікативно-прагматичних чинників, які виформовують специфіку діалогу: зв’язність реплік, їхню ситуативну залежність тощо.

ДІЄПРИКМЕТНИК - іменна форма дієслова, яка граматично змінюється (в українській, російській мові) подібно прикметникам і означає дію (стан, про-цес), приписувану особі або предмету як їхня ознака (властивість), що прояв-ляється в часі.

ДІЄПРИСЛІВНИК. Непредикативне віддієслівне утворення, яке поєднуєть-ся із системою дієслівних форм категоріями виду, стану та спільністю керуван-ня та означає другорядну додаткову дію, що примикає до головної дії. Дієпри-кметник незалежний. 1) Дієприкметник у сполученні з називним відмінком іменника або займенника в складі окремого речення. 2) Дієприкметник у складі вставних словосполучень при розгляді їх як результату опущення називного ві-дмінка.

ДІЙСНИЙ І.Такий, який вмішує дієслово у формі дійсного стану та залежні від цієї форми пояснюючі її слова. Дійсний зворот. 2. Стосовний до системи форм дійсного стану. Дійсний стан (див. стан). Дійсний дієприкметник (див. дієприкметник).

ДІЯ КОМУНІКАТИВНА — одиниця опису комунікативної поведінки учас-ників спілкування, окремий мовленнєвий акт, репліка, невербальний сигнал, комбінація вербальних і невербальних засобів тощо у межах певного комуніка-тивного параметра.

ДІЯ МОВЛЕННЯ — див. Хід мовленнєвий.

ДІЯЛЬНІСТЬ МОВЛЕННЄВА — спеціалізоване вживання мовлення в про-цесах взаємодії між людьми; частковий випадок діяльності спілкування із засто-суванням мовного коду.

ДІЯЛЬНОСТІ МОВЛЕННЄВОЇ ТЕОРІЯ — напрям у мовознавстві, варіант психолінгвістики, в основі якого лежить поняття мовлення як діяльності. Від психолінгвістики відрізняється широким залученням аспектів соціального кон-тексту, урахуванням ролі паралінгвальних засобів у комунікації та деякими ін-шими рисами.

ДОРЕЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ -- риторична складова спілкування, пов’язана з регістровими аспектами дискурсу та орієнтацією на особу адресата.

ДОСВІД КОМУНІКАТИВНИЙ — сукупність уявлень про вдалі та невдалі комунікативні тактики, які ведуть або не ведуть до реалізації відповідних кому-нікативних стратегій.

ДОСЛІВНИЙ ПЕРЕКЛАД- механічна підстановка слів даної мови як екві-валентів слів іншої мови при збереженні іншомовної конструкції.

ЕВОКАТИВНІСТЬ — здатність повідомлення, дискурсу, тексту викликати у свідомості адресата значну кількість асоціацій.

ЕВФЕМВМИ — емоційно нейтральні слова або вирази, які вживають за-мість синонімічних їм слів або виразів, що здаються мовцеві непристойними, грубими або нетактовними.

ЕКЗЕГЕТИКА — філософсько-методологічне (та релігійне) вчення, в основі якого лежить вивчення інтеракції релігійних текстів з урахуванням контексту, в якому ці тексти створювались.

ЕКСПЛЩИТНИЙ — явний, виражений смисл, який сприймається комуні-кантами із значеннями мовних одиниць.

ЕКСПРЕСНЕ МОВЛЕННЯ — тип мовленнєвого акту, іллокутивна мета яко-го — експлікувати психологічний стан адресанта, його ставлення до того, про що він повідомляє адресата.

ЕКСПРЕСІЯ МОВЛЕННЄВА (КОМУНІІСАТИВНА) — насиченість пові-домлень мовними та позамовними засобами вираження суб'єктивного ставлен-ня адресанта до адресата або змісту комунікації, їх оцінки.

ЕКСТРАЛІНГВАЛЬНИЙ — позамовний, такий, що стосується позамовної дійсності, в межах якої розгортається комунікація, розвивається і функціонує мова.

ЕМОТИВ — див. Експресний.

ЕМПАТІЯ КОМУНІКАТИВНА — комплексне поняття, пов'язане зі спів-пережванням, вдаванням учасників комунікації в почуття, емоції, свідомість тощо один одного, що сприяє успішності комунікації, виформуванню сприятли-вої атмосфери спілкування.

ЕНТРОПІЯ ПОВІДОМЛЕННЯ — спрощення частини інформації на шля-ху від мовця до слухача.

ЕРИСТИКА— мистецтво суперечки, полеміки; наука, що розробляє загальні методи та прийоми ведення полеміки та дискусій.

ЕТИКЕТ КОМУНІКАТИВНИЙ - куртуазний аспект спілкування; до-тримання принципу етикетності комунікації.

ЕТИКЕТ МОВЛЕННЄВИЙ — система стандартних, стереотипних словес-них формул, уживаних у ситуаціях, які повторюються повсякденно: вітання, ви-бачення, запрошення, прощання тощо.

ЕТНОГРАФІЯ МОВЛЕННЯ — див. Етнолінгвістика.

ЕТНОЕЙДЕМА - наскрізний словесно-образний лейтмотив дискурсу (тек-сту); закріплені культурою в словах (зворотах) мовного коду емоційні стани та ситуації, притаманні певному етносу; специфічні національно-образні емоційні концепти.

ЕТНОКОМУНІКАЦІЯ — див. Комунікація міжкультурна.

ЕТНОЛШГВІСТИКА — розділ мовознавства, який вивчає мову у ії спів-відношенні з культурою, взаємодію мовних, етнокультурних і етнопсихологіч-них чинників у функціонуванні, еволюції мови, а також у процесах міжкультур-ної комунікації.

ETHOTEKCT — текст, мовний код якого є рідним для автора-носія конкре-тних етнокультурних рис.

ЕФЕКТ ПЕРЛОКУТИВНИЙ — досягнення адресантом за допомогою мов-леннєвих актів певної іллокуції, адекватної своїй комунікативній меті реагуван-ня адресата.

ЕФЕКТИВНІСТЬ СШЛКУВАННЯ — складова інтерактивності; досяг-нення у процесах спілкування згоди, взаєморозуміння, кооперації, виформуван-ня сприятливої атмосфери комунікації.

ЖАНР МОВЛЕННЄВИЙ — прийняті в конкретних ситуаціях і призначені для передавання певного змісту типові способи побудови мовлення; розгорнута мовленнєва побудова, яка складається з кількох (іноді значної кількості) мов-леннєвих актів, іллокутивна сила яких підпорядкована певній стратегії та такти-ці адресанта.

ЖЕСТ — складова паралінгвістичних засобів спілкування, зокрема кінесики; виразний рух пальців, рук у комунікації. У випадках усвідомленого вживання служить для передавання інформації, емоцій, психічних станів, бажань тощо; у випадках неусвідомлюваного вживання несе інформацію про психічні стани мо-вця. Жести мають соціальні й національно-культурні особливості.

ЗАДУМ — див. ШТЕНЦІЯ.

ЗАЙМЕННИК. Частина мови, категоріальним значенням якої є вказівка на предмет (ознаку) в умовах даної ситуації, обстановки даного мовлення. Я -суб'єкт даного акту мовлення. Він - особа, що не бере участі в даному акті мов-лення. Цей - такий, який знаходиться поблизу мовця. Той - такий, який знахо-диться на відстані від мовця. Займенник ад'єктивний. Займенник взаємний. Займенник зворотний. Займенник питальний. Займенник питально-відносний. Займенник окличний. Займенник видільний. Займенник коре-лятивний. Займенник особовий. Займенник особовий диз'юнктивний. За-йменник прислівниковий. Займенник невизначений. Займенник узагаль-нено-особовий. Займенник узагальнюючий. Займенник означальний. За-йменник відносний. Займенник заперечний. Займенник предметний. За-йменник присвійний. Займенник присвійний зворотний. Займенник родо-вий. Займенник сукупний. Займенник сполучниковий. Займенник вказів-ІІІІІІ. Займенник емфатичний.

ЗАЙМЕННИК-ІМЕННИК. Те ж, що займенник іменниковий.

ЗАЙМЕННИК - ПІДМЕТ - займенник у функції підмета.

ЗАЙМЕННИКИ-ПРИКМЕТНИКИ. Те ж, що прикметники займенникові.

ЗАЙМЕННИК - ПРИСЛІВНИКИ. Те ж, що прислівники займенникові (див. Прислівник).

ЗАЙМЕННИК-СПОЛУЧНИК - займенник, що виступає у функції сполуч-ного слова.

ЗАЙМЕННИК-ЧИСЛІВНИК - те ж, що числівник кількісний, невизначе-но-кількісний (див. Числівник).

ЗАКІНЧЕННЯ. Така значима частина слова, що може служити для зв'язку слів у реченні та виражати абстрактне значення, яке, будучи обов'язковим, утворює регулярний ряд словоформ.

ЗАКОНИ СШЛКУВАННЯ (КОМУНІКАТИВНІ ЗАКОНИ) — найзага-льніші поняття, в яких знаходять своє відображення імпліцитні основи комуні-кації, тобто те, що відбувається між учасниками спілкування; вони незалежні від конкретних умов і комунікативної ситуації, тобто реалізуються незалежно від то-го, хто спілкується, з якою метою, в якій ситуації тощо.

ЗАСОБИ ПАРАЛІНГВІСТИЧНІ — немовні засоби комунікації (кінесика, проксеміка, ольфакторика, засоби інших семіотичних систем) див. Парамова.

ЗВ'ЯЗОК ЗВОРОТНИЙ БЕЗОЦШНИЙ — тип зворотного зв'язку, у якому не відображено ставлення адресата до змісту комунікації. Використовується у випадках, коли потрібно більше дізнатися про почуття людини або допомогти співбесіднику сформулювати думку щодо обговорюваного, прямо не втручаю-чись у його дії.

ЗВ'ЯЗОК ЗВОРОТНИЙ ОЦІННИЙ — повідомлення своєї думки, свого ставлення до того, про що йдеться у спілкуванні.

ЗВ'ЯЗОК ЗВОРОТНИЙ У СШЛКУВАННІ (ЗВОРОТНА ІНФОРМАЦІЯ) — реакція на повідомлення з боку адресата (словесна, паралінгвальна), яка допо-магає адресантові орієнтуватись в особі першого, визначаючи міру дієвості своїх аргументів, переконуватись у досягненні чи недосягненні комунікативної мети (перлокутивного ефекту) тощо.

ЗДАТНІСТЬ МОВНА — багаторівнева система неусвідомлюваних правил мовленнєвої діяльності, яка формується у свідомості людини. Це система компо-нентів, які служать узагальненим відображенням системи мови. Реалізується за особливими правилами у відповідності з комунікативним завданням, ситуацією спілкування і комунікативними здатностями учасників спілкування.

ЗМІСТ КОМУНІКАТИВНИЙ — значення (зміст) мовних одиниць і скла-дових парамови дискурса, що формується в комунікативному акті як результат взаємодії інтенцій мовця в конкретній ситуації спілкування.

ЗМІСТОВНІСТЬ МОВЛЕННЯ — когнітивно-риторичний аспект спіл-кування, пов'язаний з максимами кількості та якості інформації, продумуван-ням адресантом найважливіших положень, які розвиватимуться в дискурсі, а та-кож його складових — мовленнєвих жанрах та повідомленнях.

ЗМІШУВАННЯ КОДІВ (У КОМУНІКАЦІЇ) — неусвідомлюваний перехід адресанта (мовця) у процесах мовного спілкування з однієї мови, діалекту, сти-лю) на інший, не пов'язаний зі зміною умов комунікації, найчастіше внаслідок низької мовної компетенції в одній із використовуваних мов. Пор.: Переключен-ня кодів.

ЗНАРЯДДЯ ОРУДНИЙ - те ж, що орудний інструментальний (див. Оруд-ний відмінок).

ЗНАХІДНИЙ ВІДМІНОК (аккузатив). Категоріальна форма відмінка, що вказує на предмет, який безпосередньо піддається дії, позначеній дієслівним присудком, або, ширше, взагалі на предмет, що не є агентом (або суб'єктом) цієї дії. У класичних мовах це загальне значення піддавалося різноманітним ви-дозмінам, які конкретизуються термінологічними словосполученнями, такими як: Знахідний часу, Знахідний місця, Знахідний обмеження, Знахідний від-ношення, Знахідний оцінки, Знахідний при вигуках, Знахідний відстані, Знахідний результативний, Знахідний абсолютний. Знахідний зовнішнього об’єкта. Знахідний внутрішнього об’єкта, Знахідний подвійний. Знахідний кількості. Знахідний предикативний. Знахідний прямого доповнення. Зна-хідний мети.

ЗНАЧЕННЯ — пов’язаний з конкретною мовною одиницею у свідомості носіїв мови узагальнений образ певного предмета або ситуації, факту, події.

ЗНАЧЕННЯ (семантичний склад слова) - 1. Відображення предмета дійсно-сті у свідомості, що стає фактом мови внаслідок установлення постійного й не-розривного його зв’язку з певним звучанням, у якому воно реалізується; це ві-дображення дійсності входить у структуру слова в якості його внутрішньої сто-рони (змісту), стосовно якого звучання даної мовної одиниці виступає як мате-ріальна оболонка, необхідна не тільки для вираження значення та повідомлення його іншим, але й для самого його виникнення, формування, існування й розви-тку. Значення абсолютне. Значення слова, що лексично виражає граничну ступінь якості, і тому не допускає вживання підсилювальних слів або форм. Значення абстрактне (Значення відокремлене). 1) Узагальнене значення, влас-тиве абстрактним іменником. 2) Те ж, що значення реляційне. Значення атри-бутивне. Значення ознаки, реалізоване за допомогою атрибутивного зв’язку. Значення безособово-інтенсивне. Значення безособових дієслів фізичного або внутрішнього стану на =ся в російській мові. Значення речовинне (значення реальне, значення матеріальне, значення лексичне, значення основне, значення словникове). Значення основної (речовинної) частини слова на відміну від зна-чення його формальної, або граматичної частини. Значення вторинне. 1) Зна-чення слова або форми, що є похідним, неосновним. 2) Те ж, що значення побі-чне. Значення видільне. Значення посилення (емфази), що виражається зви-чайно синтаксичними засобами, а саме перенесенням члена речення зі слабкої синтаксичної позиції в сильну. Значення дієслова підсилювально-означальне. Значення, яке виражається приєднанням до неперехідних дієслів у російській мові постфікса =ся та яке полягає a) у вказівці на те, що дія суб'єкта відбувається в його інтересах, і б) у вказівці на те, що дія суб’єкта обмежується одним певним моментом. Значення граматичне (значення формальне). 1) Зна-чення формальної приналежності слова, тобто значення відношення, виражене не окремим словом, а несамостійними елементами, додатковими стосовно ос-новної (речовинної) частини слова. 2) Значення структури, значуще розташу-вання елементів словосполучення та речення; синтаксичне значення, що вира-жається даним типом синтаксичного зв’язку у відокремленні від лексичного значення сполучуваних слів і їхньої лексико-фразеологічної взаємодії. Значен-ня дериваційне. Значення словотвірних афіксів, які виражають додаткові ознаки, що не мисляться самостійно, а супроводять речовинне значення кореня, обмежуючи та уточнюючи його. Значення додаткове. Те ж, що й конотація (в

1 знач.). Значення інтенсіональне (інтенція). Значення слова як одиниці мови. Значення вихідне (значення первісне). Споконвічне значення речовинної час-тини слова, його етимон. Значення категоріальне. Узагальнене (абстрактне) значення, яке накладається на конкретне лексичне значення слова.. 2. Ознака, загальна для всіх ситуацій, у яких мовець може вимовити дану мовну одиницю (слово), і всіх реакцій, які проголошення даної мовної одиниці в ситуаціях да-ного типу викликає в слухачах. Значення конкретне. Значення слів, які озна-чають фізичні предмети. Значення кумулятивне. Складне значення немотиво-ваного слова, яке розкладається на семантичні компоненти, або множники. Значення лексичне потенціальне. 1) Лексичне значення, властиве слову як віртуальній одиниці мови. 2) Значення потенціального слова. Значення номі-нативне. Основне, пряме значення слова, яке яке безпосередньо направлено на предмети, явища, дії та якості дійсности, включаючи і внутрішнє життя люди-ни, та відображує їхнє суспільне розуміння. Значення нульове. Відсутність ві-дкритого вираження даного лінгвістичного змісту. Значення оказіональне. Значення, яке придане даному слову в даному контексті мовленнєвого вживан-ня і яке відображує відхід, відступ від звичайного та загальноприйнятого. Зна-чення основне. Інваріантне (емі