1.5. Ґрунт та його родючість


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 

Загрузка...

Середовищем і умовою існування наземних рослин є біосфера, що включає ґрунтову оболонку Землі і приземний шар атмосфери. Найважливішою складовою частиною біосфери є ґрунт – своєрідне природно-історичне тіло, що є складною багатофазною мінераль-ною і органічною системою різного хімічного, фізичного і біологіч-1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва

ного складу. В ґрунті сконцентрована, нагромаджена і зберігається у формі органічної речовини перетворена промениста енергія сонця, яка забезпечує підтримання, відтворення і подальше вдосконалення життя на суші нашої планети.

Органічна речовина ґрунтів – це сукупність живої біомаси і орга нічних решток рослин, тварин, мікроорганізмів, продуктів їх метабо лізму і специфічних новоутворюваних органічних речовин ґрунту – гумусу. В органічній речовині ґрунтів завжди присутня певна кіль кість решток відмерлих організмів, що знаходяться на різ-них стадіях розкладу, а також живі клітини мікроорганізмів і ґрун-това фауна.

За Д. Шредером (1978), середній склад органічної речовини ґрун ту такий: гумус – 85 %, рослинні рештки – 10 %, ґрунтова флора і фау на – 5 %. З усієї маси ґрунтової флори і фауни частка грибів і водорос тей становить 40 %, бактерій і актиноміцетів – 40 %, дощо-вих чер в’яків – 12 %, макрофауни – 5 % і мезо- та мікрофауни – 3 %. До мікроорганізмів (мікрофлори) відносять бактерії, актиноміцети, гриби і водорості.

Серед ґрунтових мікроорганізмів найбільш розповсюджені бак-терії, чисельність яких складає 70 % від усіх ґрунтових мікроорга-нізмів. Жива маса їх в орному шарі становить від 3-х до 6-7 т/га. В необроблюваних ґрунтах нараховується 1 млн бактерій в 1 г ґрунту, а в окультурених – мільярди.

Бактерії – одноклітинні організми з численними і різнобіч-ними морфологічними, анатомічними, фізико-хімічними і біохі-мічними властивостями. Ці організми здатні існувати за низьких і високих температур, зокрема за температури, близькій до точ-ки кипіння води. Вони проявляють високу активність і здатність розмножувати ся: чисельність деяких із них за 20 хв може подвоюва-тися. За необхідності вони припиняють розмножуватися, різко зни-жують ак тивність, утворюють спори і, знаходячись у такому стані, здатні пере носити тривале зневоднення, дію високого тиску і вакуу-му, низьких і високих температур і т.д. Очевидно, в своїй більшості бактерії при стосувалися до життя в умовах, що існували на ранніх геологічних етапах, і набули здатності виживати при всіх наступних змінах клімату.

За способом живлення бактерії поділяються на автотрофні і ге-теротрофні.

Введення до спеціальності агрономія

Автотрофні бактерії засвоюють вуглець із вуглекислого газу. Для перетворення вуглецю СО2 в органічні сполуки свого тіла вони використовують або енергію сонця (фотосинтез), або хімічну енер-гію окислення деяких мінеральних речовин (хемосинтез). Здатність до фотосинтезу властива невеликій групі кольорових бактерій (зе-лені і пурпурні сіркобактерії), в складі яких знаходяться фотосин-тезуючі пігменти. Ці бактерії – типові водні організми. Хемосинте-зуючі бак терії широко розповсюджені в ґрунтах. До них належать нітрифіку ючі бактерії, залізобактерії, безкольорові сіркобактерії, водневі і тіонові бактерії.

Гетеротрофні бактерії засвоюють вуглець готових органічних сполук. Ці бактерії широко розповсюджені в природі і характери-зуються специфічним відношенням до джерел вуглецю. Певні фізіо-логічні групи бактерій можуть споживати окремі органічні речови-ни як джерело поживи і енергії, інші ж органічні сполуки можуть бути для них непридатними або навіть токсичними.

Така спеціалізація відносно джерел вуглецю дозволяє залучати в біологічний кругообіг всі доступні організмам сполуки вуглецю.

Автотрофні і гетеротрофні бактерії неоднаково відносяться до джерел азотного живлення. Одні здатні фіксувати атмосферний азот (азотфіксатори), інші засвоюють тільки аміачний азот (нітри-фікатори), треті – азот білкових сполук (амоніфікатори). Для бак-терій необхідні також зольні елементи живлення (фосфор, калій, сірка, кальцій, мікроелементи та ін.).

За типом дихання бактерії поділяються на аеробні, які для сво-єї життєдіяльності потребують вільного (молекулярного) кисню, і анае робні, що живуть без доступу кисню. Серед анаеробних бакте-рій зу стрічаються облігатні, що розвиваються без молекулярного кисню, і умовні (факультативні), які можуть жити як без вільного кисню, так і за його наявності.

Актиноміцети, або як інколи називають, променисті гриби (Асtinо-mycetes), використовують як джерело вуглецю різноманітні органічні сполуки. Вони можуть розкладати клітковину, лігнін, пе-регнійні ре човини ґрунту.

Актиноміцети становлять близько 30 % ґрунтової мікрофлори. Вони відносно стійкі до нестачі вологи. Оскільки вони беруть актив-ну участь в процесах мінералізації, найбільша їх кількість зустріча-ється в ґрунтах, багатих на органічну речовину. Актиноміцети здатні до мінералізації важкорозчинних органічних речовин. Вони беруть

1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва

активну участь у розкладі азотовмісних і безазотистих органіч них речовин в ґрунті, в процесах утворення і мінералізації гумусу. Крім того, актиноміцети мають ще одну важливу властивість – здат ність утворювати антибіотики, які згубно діють на різних збудників хво-роб і, таким чином, відіграють важливу роль у підтриманні біоло-гічної рівноваги в ґрунті.

Гриби – це сапрофітні гетеротрофні організми, які становлять 1-3 % від об’єму мікрофлори. Вони зустрічаються у всіх ґрунтах. Серед грибів найбільш розповсюджені плісняві гриби із родів: Aspergillus, Репісіllium, Тrihoderта, Rhisopus, які порівняно з бакте-ріями і акти номіцетами вважаються більш високоорганізованими. Особливо велика кількість пліснявих грибів зосереджена в орному шарі, де їх на раховується до сотні тисяч в 1 г ґрунту. Ці гриби, ма-ючи міцелій, що галузиться, густо переплітають органічні рештки в ґрунті. В аеробних умовах вони розкладають клітковину, лігнін, жири, білки та інші ор ганічні сполуки. Гриби беруть участь в міне-ралізації гумусу ґрунту.

Гриби – стійкі до кислої реакції і є основними мешканцями кис-лих ґрунтів. Багато ґрунтових грибів утворюють на поверхні корін-ня рослин мікоризу.

Встановлено, що деякі зелені рослини, особливо з деревних по-рід, позбавлені мікоризи, розвиваються слабко або зовсім не рос-туть. То му при розведенні деревних порід на нових місцях в ґрунт вносять відповідну мікоризу (шляхом збагачення мікоризною зем-лею або за стосуванням спеціальних мікоризних препаратів).

Водорості також поширені в ґрунтах. Кількість їх коливається від 5 тис. до 1,5 млн в 1 г ґрунту, а біомаса досягає сотень кілограмів на 1 га. Так, у дерново-підзолистому шарі ґрунту 0-10 см вона стано-вить в се редньому 40-300 кг/га, у чорноземному – близько 200 кг/га (Баб’єва І.П., Зенова Г.М., 1983).

Водорості містять у своїх клітинах хлорофіл. У болотних ґрун-тах і на рисових полях водорості покращують аерацію, засвоюючи розчинений СО2 і виділяючи у воду кисень. Водорості беруть ак-тивну участь в процесах вивітрювання порід і в первинному процесі ґрунтоутворення.

У ґрунті також зустрічаються мікроскопічні види водоростей, які за сприятливих умов, особливо за достатнього зволоження, посилено роз-множуються і покривають ґрунт зеленим нальотом. Проте така величез-на кількість водоростей в ґрунті буває короткочасною, і зміна умов

Введення до спеціальності агрономія

зов нішнього середовища призводить до їх загибелі. Вони підвищують ро дючість ґрунту, збагачуючи його органічною речовиною. Слиз, що виді ляють водорості, сприяє поліпшенню структурного стану ґрунту.

Запаси органічної речовини, що створюють водорості, станов-лять від 0,05 до 0,2 % від її загального запасу в верхньому ґрунто-вому го ризонті. Основна маса водоростей мешкає на поверхні або у верхніх шарах ґрунту. На глибині 10-20 см кількість водоростей дуже ма ла. Клітини водоростей, як і інших мікроорганізмів, активно поїда ються амебами, інфузоріями, кліщами, нематодами. Прижит-тєві виді лення водоростей, їх слизові чохли стають поживою грибів і бактерій. Водорості виділяють біологічно активні речовини.

Органічна речовина є дуже важливою складовою частиною ґрун ту, яка відрізняє його від ґрунтоутворюючої породи. Утворення орга нічної речовини в ґрунті є наслідком життєдіяльності рослин, мікро організмів і ґрунтової фауни, а також внесення органічних до-брив. Органічна речовина ґрунту представлена: живими організма-ми, що мешкають в ґрунті або на його поверхні; відмерлими тілами рослин, тва рин і мікроорганізмів; внесеними в ґрунт органічними добривами, що знаходяться на різних ступенях розкладання; про-дуктами життєдіяльності, які виділяють в ґрунт живі організми, що живуть в ньому; ґрун товим перегноєм.

Все різноманіття сучасних ґрунтів утворилося в результаті три-валих і складних змін різних гірських порід в минулі геологічні пе-ріоди. Розрізняють два взаємозв’язані процеси, під впливом яких відбувався розвиток і продовжується еволюція ґрунтів: вивітрюван-ня і ґрунтоутворення. В процесі вивітрювання масивні гірські крис-талічні породи під впливом фізичних, хімічних, а пізніше і біологіч-них процесів втрачали цілісність, подрібнювалися, змінювали свій мінералогічний склад, перетворювалися на рихлу масу осадкових порід (рухляк).

Процес вивітрювання звичайно передує процесу ґрунтоутво-рення. Фізичні і хімічні дії, зміни складу і властивостей гірських порід зробили їх придатними для заселення рослинами і мікроорга-нізмами. Рихлі гірські породи в первинному стані мають обмежену здатність забезпечувати живі організми водою і зольними речови-нами, тому спочатку на них поселяються нижчі рослини та мікроор-ганізми. В процесі їх життєдіяльності, накопичення поживних речо-вин, підвищення водоутримуючої здатності поступово створюються умови і для заселення ґрунту вищими рослинами і тваринами.

1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва

Ґрунтоутворення, його характер, спрямованість і швидкість ви-значаються дією взаємозв’язаних природних чинників: материн-ської породи, рослинних і тваринних організмів, клімату, рельєфу місцевості, тривалості процесу (часу утворення ґрунту) і виробни-чої діяльності людей.

Єством процесу ґрунтоутворення, його рушійною силою є нако-пичення органічної речовини і енергії в результаті життєдіяльності рослин і тварин, розкладання цієї речовини після відмирання рос-лин і тварин мікроорганізмами. В результаті ґрунтоутворювального процесу в осадковій породі відбувається накопичення всіх необхід-них елементів живлення рослин – N, Р, К, S, Са та ін.

В природних умовах в результаті дії і взаємодії природних фак-торів ґрунтоутворення мікробне розкладання органічних решток забезпечує в поєднанні з мінералізацією утворення якісно нових ор-ганічних сполук. Вони мають властивість розкладатися і поступово нагромаджуються в кореневмісному шарі ґрунту. Ця найважливіша складова частина органічних речовин ґрунту називається перегно-єм або гумусом. Гумус – продукт сумісної життєдіяльності рослин і мікроорганізмів, складний динамічний комплекс азотовмісних органічних сполук, усі складові частини якого знаходяться в тісній взаємодії один з одним і мінеральною частиною ґрунту. Перетво-рення органічних решток в гумус (гумусоутворення) є сукупністю процесів розкладання вихідних органічних решток, синтезу вторин-них форм мікробної плазми і їх гуміфікації. Гумус – це складний комплекс органічних речовин ґрунту, характерною і специфічною частиною якого є гумусові кислоти, що вступають у взаємодію з мі-неральною частиною ґрунту і утворюють з її компонентами складні органо-мінеральні сполуки. Первинним і основним джерелом орга-нічних речовин, з яких утворюється гумус, є рештки зелених рослин у вигляді наземного опаду і коріння. Гумус сприяє розвитку в ґрун-тоутворювальній породі нових специфічних хімічних і біологічних процесів і явищ. Збільшення вмісту колоїднодисперсних мінералів і органічних сполук з величезною внутрішньою поверхнею, обчис-люваною нерідко десятками квадратних метрів в одному грамі, обу-мовлює високу поглинальну здатність поживних речовин. Таким чином, в процесі ґрунтоутворення виникає і отримує розвиток най-важливіша властивість ґрунту – його родючість.

У сучасній науковій літературі ще досить широко розповсюдже-не визначення родючості ґрунту, дане академіком В.Р. Вільямсом

Введення до спеціальності агрономія

(1936). Згідно з яким під родючістю ґрунту розуміють його здат ність безперервно забезпечувати рослини одночасно водою і елемен тами живлення. Тепло і світло, необхідні рослинам, розглядаються ним як космічні фактори. Проте, нині родючість ґрунту розу міють ширше. Розпушені гірські породи також здатні утримувати во ду і містять елементи живлення рослин, але насіння рослин, що по трапило на оголену породу, так само як і у воду, якщо і проростає, то не утворює нормально розвинутих рослин.

Рослини крім води і елементів мінерального живлення потребу-ють світла, тепла і кисню, а зелені частини рослин – і вуглекислоти. До складу ґрунту входять численні живі організми.

За розмірами грунтові організми поділяються на п’ять груп: мі-крофлора – бактерії, актиноміцети, гриби, водорості (розміром до 0, 002 мм), мікрофауна – амеби, корененіжки (0, 002-0, 2 мм), мезофа-уна – кліщі, ногохвостки, нематоди (0, 2-2 мм), макрофауна – слима-ки, енхітриди, павуки, хрущі, личинки мух (2 мм -2 см), мегафауна – дощовики, ховрахи, кроти (2-20 см). Вони віді грають важливу роль у мобілізації елементів живлення рослин і в за безпеченні їх вугле-кислотою, а продукти життєдіяльності мікроорга нізмів, крім того, справляють безпосередню пригнічувальну або сти мулюючу дію на рослини, що призводить до зміни родючості ґрунту. Сонячне світ-ло визначає тепловий режим ґрунту, тобто один із най важливіших факторів життя рослин і умову родючості ґрунту, впли ває на проце-си випаровування ґрунтової вологи, на швидкість і на прямок склад-них хімічних і фізико-хімічних реакцій на молекуляр ному рівні. Сонячне світло визначає виникнення і інтенсивність фо тохімічних реакцій в ґрунті, причому спостерігається висока фотохі мічна ак-тивність сонячного випромінювання щодо ґрунтового гуму су. Вста-новлена тісна залежність нагромадження в ґрунті ряду аміно кислот від прямої сонячної радіації.

Таким чином, ґрунт як материнський організм використовує енер гію сонця, речовини і елементи живлення навколишнього се-редовища, трансформує їх в процесі складних біофізико-хімічних процесів і за безпечує рослини всім необхідним.

Більшість вчених дотримується визначення родючості ґрунту як здатності його забезпечувати рослини водою, поживними речо-винами і повітрям протягом їхнього життя, а також створювати для їх життє діяльності сприятливі фізичні, фізико-хімічні, хімічні, біо-логічні та інші умови.

1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва

Родючість – це істотно якісна властивість ґрунту, що відрізняє його від гірської породи. Поняття «ґрунт» і його родючість нерозрив-ні. Родючість ґрунту – результат розвитку природного ґрунтоутворю-вального процесу, а за сільськогосподарського використання – також і процесу окультурення.

Розрізняють елементи та умови родючості ґрунту. Елементи – це земні фактори життя рослин, тобто поживні речовини, вода, повітря, а також частково і тепло. До умов родючості належить сукупність властивостей і режимів, складна взаємодія яких визначає можливість забезпечення рослин земними факторами (фізичні і фізико-хімічні властивості ґрунту, його реакція, чистота від бур’янів, збудників хво-роб і шкідників). Умови родючості залежать не тільки від природних властивостей ґрунту, але й від антропогенного фактора (діяльності людини), оскільки створюються в процесі використання землі як за-собу сільськогосподарського виробництва (тобто внаслідок окульту-рення ґрунту).

Найважливішими параметрами, від яких залежить рівень родю-чості, є конкретні показники ґрунтових режимів: теплового, водно-повітряного, поживного, фізико-хімічного, біологічного, сольового і окислювально-відновного.

Параметри режимів, у свою чергу, визначаються кліматичними умовами, агрофізичними властивостями ґрунтів, їх гранулометрич-ним, мінералогічним і хімічним складом, потенціальним запасом елементів живлення, а також вмістом їх рухомих форм, складом і за-пасами гумусу, інтенсивністю мікробіологічних процесів, реакцією та іншими фізико-хімічними властивостями.

Родючість як об’єктивна властивість ґрунту є тільки однією з умов отримання урожаю. «Урожай» – значно складніше поняття, рівнодіюча і функція ряду факторів: ґрунту, клімату, рослини, праці землероба й часу. Тому родючість не обов’язково характеризуєть-ся урожаєм. Але за рівності всіх інших умов його величина буде точною характеристикою родючості. Соціально-економічна суть родючості знаходить своє відображення за сільськогосподарського використання ґрунту, де він виступає як основний засіб виробни-цтва, а також у тому, що розвиток родючості ґрунтів та його рівень нерозривно пов’язані з розвитком продуктивних сил, досягнення-ми науки і техніки. Родючість ґрунту тісно пов’язана і з характером суспільно-економічних відносин. В умовах землеробського вико-ристання ґрунтів їх родючість є рівнодіючою природного розвитку

Введення до спеціальності агрономія

ґрунтоутворювального процесу і її зміни під впливом заходів дії на ґрунт при вирощуванні рослин.

У природних біогеоценозах ґрунт і рослини тісно пов’язані і взаємно обумовлюють одне одного. Ріст і продуктивність рослин залежать від родючості ґрунту і його властивостей, а рослини, ви-значаючи великою мірою об’єм і характер біологічного кругообігу речовин, в свою чергу справляють великий вплив на властивості ґрунту. Тому просторова зміна ґрунтових умов завжди супроводжу-ється зміною природного рослинного покриву, а зміну рослинності супроводжує зміна ґрунтів.

У результаті тривалого природного відбору в природних біоге-оценозах встановлюється динамічна рівновага, за якої властивості ґрунту екологічно відповідають біологічним властивостям його рос-линного покриву, навіть якщо ґрунт має дуже кислу або лужну ре-акцію, мерзлотний режим, заболочений чи засолений. І такі грунти, які мають, здавалося б, досить несприятливі властивості, викорис-товуються рослинністю, але специфічною, біологічні властивості якої відповідають властивостям ґрунту: наприклад, болотною рос-линністю на болотних грунтах, лісовою – на кислих підзолистих грантах, солевитривалою і солянками на солонцях і солончаках і т.д. Із цього випливає, що всі грунти, які б не були їх властивості, ма-ють різний рівень природної родючості, але родючості не взагалі, а відносної – щодо певних видів рослин і рослинних асоціацій. Один і той же ґрунт може бути родючим для одних рослин і малородю-чим або зовсім неродючим для інших. Болотні грунти, наприклад, – високородючі щодо болотних рослин, але на них не можуть рости степові або інші види рослин; кислі, малогумусні підзоли – родючі щодо лісової рослинності, яка сама по собі без особливих меліора-цій не росте навіть на багатих гумусом чорноземах, високородючих щодо лучно-степової рослинності тощо. При цьому необхідно мати на увазі, що різним грунтам властивий різний рівень потенціальної і ефективної родючості щодо різних видів рослин і розвинутих рос-линних асоціацій.

Як специфічна властивість ґрунту, його родючість формується в процесі утворення самого ґрунту і визначається не яким-небудь од-ним чи двома показниками, а всією сукупністю показників родючості ґрунту. При цьому необхідно мати на увазі й те положення, що родю-чість ґрунту обумовлюється не тільки кореневмісним верхнім шаром, а й будовою його профілю і підстилаючої товщі або підґрунтя, що

1. Сільське господарство як галузь матеріального виробництва

справляє істотний вплив на багаторічні рослини з глибокою корене-вою системою. Помилкою землеробства минулого було ототожнення ґрунту тільки з його верхнім гумусованим або орним шаром, в той час як на споживання рослинами води і елементів живлення великий вплив чинять і більш глибокі грунтові горизонти та грунтові і під-грунтові води, що знаходяться на глибині. Родючість ґрунту визна-чається характером і особливостями всього його профілю.

Зміна природних несприятливих для культурних рослин влас-тивостей ґрунту з метою створення і постійного підтримання висо-кого рівня його родючості або ж усунення негативних для рослин властивостей ґрунту, яких він набув під впливом нераціональної виробничої діяльності людини, називається окультуренням ґрунту. Воно здійснюється за рахунок застосування агро-технічних та ме-ліоративних заходів, кінцевою метою яких є створення в грунтах властивостей, які б забезпечували високі та сталі врожаї сільсько-господарських культур.

Окультуреним слід вважати ґрунт, чистий від бур’янів, збудників хвороб і шкідників, з глибоким орним шаром, добрим структурним станом і оптимальною будовою, сприятливим водним, повітряним, поживним і тепловим режимами. Окультурений ґрунт, як правило, містить більше гумусу, доступних елементів живлення, має кращу реакцію і фізичні властивості. Окультуреність ґрунту визначається рівнем його ефективної родючості, врожайністю вирощуваних на ньому сільськогосподарських культур.

В умовах інтенсифікації землеробства значну увагу необхідно приділяти питанню підвищення родючості ґрунту. Відтворення втра-ченої родючості – об’єктивна необхідність, яка зумовлюється обме-женістю земельних площ і обґрунтовується законом повернення.

Розрізняють просте і розширене відтворення родючості ґрунтів. Просте відтворення – це усунення негативних явищ, які виника-ють у грунті внаслідок вирощування культурних рослин чи інших факторів, надання ґрунту родючості, яку він мав до використання. Розширене відтворення – це створення вищої родючості ґрунту по-рівняно з вихідною. Розширене відтворення має велике значення на грунтах з низькою природною родючістю, наприклад, дерново-підзолистих, які в природному стані не можуть забезпечити достат-ню ефективність заходів інтенсивного землеробства.

У сучасному інтенсивному землеробстві для відтворення родю-чості ґрунтів застосовують 2 способи: речовинний і технологічний.

Введення до спеціальності агрономія

Речовинний передбачає раціональне застосування добрив, меліо-рантів, пестицидів тощо. Технологічний спосіб відтворення родю-чості – це поліпшення агрономічних властивостей ґрунту за раху-нок механічного обробітку його, зокрема меліоративних заходів.

Найбільш сильно і різноманітно на родючість ґрунту впливають речовинні компоненти (органічні та мінеральні добрива, вода та ін.). Різні заходи обробітку, забезпечуючи короткочасний ефект, сприя-ють здебільшого прискореному використанню (шляхом мобілізації) речовинних ресурсів ґрунту, що призводить до наступного знижен-ня його родючості. Тому останнім часом посилюється тенденція до мінімізації механічного обробітку ґрунту.

Конкретні заходи щодо розширеного відтворення родючості ґрунтів і використання її з метою одержання високих урожаїв сіль-ськогосподарських культур є основою розроблених у кожній облас-ті науково обґрунтованих систем землеробства.

Розширене відтворення родючості ґрунтів і на цій основі підви-щення врожайності сільськогосподарських культур повинно здій-снюватися за рахунок оптимізації їх основних агрономічних влас-тивостей.

Майже всі показники родючості ґрунтів певною мірою можна регулювати. Однак не завжди відомо, які параметри цих показників найбільш сприятливі для росту і розвитку різних рослин. Тому од-нією з основних проблем агрономічної науки є створення системи оптимальних параметрів показників родючості ґрунтів, які назива-ють моделями родючості.

Модель родючості – це сукупність агрономічно важливих влас-тивостей та ґрунтових режимів, які забезпечують певний рівень продуктивності рослин.

Оптимальні параметри показників родючості встановлюються для кожного типу ґрунту за даними тривалих багаторічних дослідів.