2. Земельне право СРСР (1917–1990 рр.)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Із історії відомо, що більшовики відстоювали націоналізацію землі, в той час як меншовики, ліві есери – муніципалізацію. Згадані партійні установки знайшли своє відображення в Дек-реті про землю, прийнятому Другим з’їздом Рад робітничих і солдатських делегатів на другий день після перемоги Жовтне-вої революції, тобто 26 жовтня (8 листопада) 1917 р.

На підставі Декрету про землю був ліквідований земельний лад дореволюційної Російської імперії і створений новий зе-мельний лад. Була відмінена приватна власність на землю без винагороди крупних власників. Ліквідація приватної власності на землю фактично виявилась націоналізацією землі.

Земельне право України

Хоча в самому Декреті термін “націоналізація землі” не міститься, однак його положення законодавчо закріпили якраз націоналізацію землі. Декрет установив, що поміщицька власність на землю відміняється негайно і без будь-якого вику-пу, всі землі перетворюються у всенародне надбання і перехо-дять у користування всіх трудящих.

Розкриваючи політико-юридичний зміст націоналізації землі, треба сказати, що націоналізація є передача всієї землі у власність держави. Власність означає право на ренту і визнан-ня державною владою загальних для всієї держави правил во-лодіння та користування землею. До таких загальних правил під час націоналізації відноситься заборона будь-якого посередниц-тва, тобто заборона передавання землі суборендаторам, заборо-на передавання землі тому, хто не є сам господарем.

Юридичним проявом націоналізації землі стало право вик-лючної власності держави на землю – заборонялись будь-які угоди щодо землі: купівля-продаж, оренда тощо.

Декрет про землю запровадив принцип трудового землеко-ристування, визначив принципи і форми володіння і користу-вання землею. Земельні ділянки з висококультурними госпо-дарствами перетворювались у державні господарства. Основна маса земель передавалась на підставі зрівняльного землекорис-тування селянам за трудовими нормами і зазнавала періодич-ного переділу. Правом користування землею наділялись усі гро-мадяни нової Імперії, що бажали обробляти її своєю працею з сім’єю чи в колективі. Наймана праця не допускалася. Форми користування землею допускалися різноманітні в залежності від бажання громадян окремих поселень: подвірні, хутірські, об-щинні, артільні.

Таким чином, Декрет про землю предбачав різні форми зем-лекористування. В подальшому одні форми (наприклад, ху-торські, общинні, одноосібні) землекористування були відмінені, а інші зміцнились і в кінцевому рахунку стали пере-важаючими і основними. Здійснення націоналізації землі при-вело до виникнення і наступного розвитку земельного законо-давства.

Розділ II. Історія земельного права

Положення Декрету про землю негайно були включені в Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу1 , яка зго-дом увійшла в першу Конституцію РРФР2 .

Третій Всеросійський з’їзд Рад 18 січня 1918 р. прийняв основні положення Декрету про соціалізацію землі3 . З’їзд до-ручив Всеросійському Центральному Виконавчому комітету (ВЦВК) доопрацювати і затвердити Декрет у цілому. Під впли-вом більшовиків проект Декрету був суттєво виправлений, а ряд положень принципово змінено. 9 лютого 1918 р. ВЦВК затвердив Декрет про соціалізацію землі.

Декрет складався із 13 розділів, в яких були розвинуті і більш чітко сформульовані основні принципи і положення Декрету про землю. Новий закон підтвердив націоналізацію земель, надр, лісів і вод. Декрет про соціалізацію землі також підтвердив положення про право виключної державної влас-ності на землю та її надра. Земля передавалась без будь-якого викупу в користування трудящого народу.

У першу чергу земля надавалась у користування для веден-ня сільського господарства державним господарствам, сільсько-господарським комунам і товариствам.

В 1918 р. ВЦВК прийняв Положення про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землево-лодіння4 . Дане Положення нерозривно пов’язало заходи щодо землеустрою та перебудови сільського господарства. В Поло-женні обгрунтовувалася необхідність переходу від одноосібних форм землекористування до землекористування радгоспів, сільськогосподарських комун, артілей, товариств щодо суспіль-ного обробітку землі. Положенням передбачалось безліч пере-ваг і створювались сприятливі умови для розвитку колектив-них форм землекористування. Містились вимоги раціонального використання сільськогосподарських земель, охорони землі від

1          СУ РСФСР. – 1918. – №15. – С.215.

2          СУ РСФСР. – 1918. – №51. – С.502.

3          З’їзд Рад у документах. – 1917 – 1936 рр. – Т.1. – С. 33.

4          СУ РСФСР – 1919. – №4.-С.43

Земельне право України

виснаження, будівництва зрошувальних і осушувальних спо-руд, насаджень захисних лісів тощо.

Разом з тим Положення регламентувало і одноосібне зем-лекористування трудових господарств.

Положення вперше ввело поняття єдиного державного зе-мельного фонду, який перебував у безпосередньому віданні відповідних органів державної влади і управління. Складові частини єдиного державного земельного фонду хоча і не пере-раховувалися, однак згадувалися такі категорії земель, як землі сільськогосподарського призначення; землі, зайняті промисло-вими підприємствами, транспортом, курортами; міські і селищні землі тощо.

Положення визначило мету і завдання землеустрою, коло землевпорядних дій, черговість і порядок складання і виконан-ня державних записів та обліку землекористування.

У перший рік після Жовтневої революції були здійснені спроби кодифікації земельного законодавства. На початку 1918 р. Наркомземом був розроблений проект Земельного кодексу РРФСР. Проект включав основні положення Декретів про зем-лю і про соціалізацію землі. В ньому передбачалось закріплен-ня права державної власності на землю, вперше давалось виз-начення єдиного державного земельного фонду, вказувались форми і види землекористування. Особлива увага приділялась землекористуванню радгоспів і колективних господарств. У проекті Кодексу містились положення про сільськогосподарські землі, землі міські, землі транспорту. Конкретно відзначалось про землеустрій, земельні спори.

На Третьому Всеросійському з’їзді Рад у грудні 1920 р. підкреслювалось про необхідність переходу до практичних за-ходів допомоги селянському одноосібному господарству. ІХ Всеросійський з’їзд Рад ( грудень 1921р.) доручив Наркомзему переглянути діюче земельне законодавство з метою повного погодження його з основами нової економічної політики і пе-ретворення його в стрункий, чіткий і дохідливий для кожного землероба звід законів про землю5 .

5 СУ РСФСР. – 1922. – №4. – С.41

Розділ II. Історія земельного права

З метою впорядкування і створення стійкого трудового од-ноосібного господарства третя сесія ВЦВК дев’ятого скликання в травні 1922 р. прийняла Закон “Про трудове землекористуван-ня” і постанову “З питання про кодекс земельних законів”6 .

Четверта сесія ВЦВК дев’ятого скликання 30 жовтня 1922 р. затвердила Земельний кодекс РРФСР, який вступив у дію 1 грудня 1922 р.7 . Після цього земельні кодекси були прийняті і в інших союзних республіках створеного в 1922 р. Радянсько-го Союзу, в тому числі й в Україні.

Кодексом конкретно регулювалось землекористування рад-госпів, сільськогосподарських артілей і комун, товариств щодо суспільного обробітку землі. Друге його завдання полягало в правовому регулюванні землекористування одноосібних се-лянських господарств, у забезпеченні стійкості їх землекорис-тування, яке, як і всі інші види землекористування, вважалось похідним від права виключної державної власності на землю. Значну увагу в Кодексі звернено на правове становище земель-ного суспільства, а також селянського двору.

Земельний кодекс РРФСР 1922 р. допускав як виняток трудову оренду і допоміжну найману працю.

З утворенням СРСР земельне законодавство почало удосконалюватися не лише як республіканське, а й як за-гальносоюзне.

Перша Конституція СРСР 1924 р., закріпивши право вик-лючної державної власності на землю, віднесла до ведення Ра-дянського Союзу встановлення загальних засад землекористу-вання і землеустрою, а також користування надрами, лісами і водами на всій території СРСР.

15 грудня 1928 р. Центральний Виконавчий комітет (ЦВК) СРСР затвердив Загальні засади землекористування і землеус-трою8 , які врегулювали основне коло земельних відносин: визначили мету і завдання земельного законодавства; встанови-

СУ РСФСР. – 1922. – №36. – С.426–427. СУ РСФСР. – 1922. – №68. – С.901. СЗ СССР. – 1928. – №69. – С.642.

Земельне право України

ли, що суб’єктом права на землю є СРСР; розмежували компетен-цію Союзу РСР і союзних республік у галузі регулювання земель-них відносин; докладно регламентували землеустрій; визначили правовий режим сільськогосподарських земель, земель спеціаль-ного призначення, міських земель, земель державного запасу, а також сформулювали права і обов’язки землекористувачів і вста-новили порядок вирішення земельних спорів тощо.

Подальший розвиток союзного і республіканського земель-ного законодавства пішов по лінії удосконалення основних земельно-правових інститутів: права виключної державної влас-ності, права землекористування та його різних видів, правово-го режиму різних категорій земель, землеустрою тощо.

У результаті колективізації землекористування колгоспів і радгоспів стало основним і вимагало подальшого удосконален-ня, впорядкування й охорони від будь-яких порушень.

Прийнятий Другим Всесоюзним з’їздом колгоспників-удар-ників і затверджений Радою Народних Комісарів (РНК) СРСР і Центральним Комітетом ВКП(б) 17 лютого 1935 р. Примірний статут сільськогосподарської артілі виходив із незмінності на-ціоналізації землі. Земля згідно з Примірним статутом як все-народне надбання передавалась колгоспам у безплатне і без-строкове користування. Даний принцип був закріплений потім у ст. 8 Конституції СРСР 1936 р. і став, таким чином, консти-туційним принципом. Принцип безплатності користування землею був розповсюджений на всі сільськогосподарські землі, а також на всі види користування землею і лісами, сіножатями, пасовищами тощо9 .

У цей період приймались нормативні акти щодо розвитку колгоспного і радгоспного землекористування10 .

13 грудня 1968 р. в СРСР було кодифіковано земельне за-конодавство – були прийняті Основи земельного законодав-ства Союзу РСР і союзних республік11 .

СЗ СССР. – 1937. – №37. – С.150. – №76. – С.373.

СЗ СССР. – 1932. – №66. – С.388. – СУ РСФСР. – 1933. – №51. – С.223. Ведомости Верховного Совета СССР. – 1968. – №51. – С.485.

Розділ II. Історія земельного права

У 1970 р. в повній відповідності з Основами земельного законодавства СРСР у всіх союзних республіках, у тому числі і в УРСР, були прийняті Земельні кодекси. В усіх кодексах були в повному обсязі продубльовані Основи законодавства СРСР. Одночасно в них були також відображені національні, місцеві умови і особливості регулювання земельних відносин.

Земельним законодавством був закріплений принцип без-платності землекористування. В якості землекористувачів вис-тупали колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські підприє-мства, організації, установи; промислові, транспортні та інші несільськогосподарські підприємства, організації, установи; гро-мадяни СРСР. Земельні ділянки надавалися виконкомами місцевих Рад народних депутатів, Радами Міністрів союзних і автономних республік відповідно до їх компетенції. За рішен-ням цих органів земельні ділянки могли вилучатись в установ-лених випадках.