3. Розмежування норм земельного, цивільного та інших галузей права


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Предметом цивільного права, як відомо, є майнові і особисті немайнові відносини, а предметом адміністративного – уп-равлінські відносини. На відміну від них предметом земельно-го права є земельні відносини, які становлять собою комплекс майнових і управлінських відносин. Згадані три види суспіль-них відносин не можна ототожнювати, хоча в деякій мірі вони зближуються.

Особливість предмета земельного права полягає в тому, що, з одного боку, земля – майно, відносини щодо використання якого в певній частині можуть регулюватися нормами цивіль-ного і земельного законодавства, а з іншого боку, коли земля виступає об’єктом владних повноважень, до регулювання зе-мельних відносин залучається метод адміністративного права з його владними приписами про порядок проведення держав-ного земельного кадастру, землеустрою, державної реєстрації прав на землю, ведення державного земельного контролю.

Питання про розмежування сфери дії норм цивільного, зе-мельного і адміністративного законодавства під час регулювання земельних відносин виникає тому, що не до всіх земельних відносин допустиме застосування норм цивільного чи адміні-стративного права. У зв’язку з тим, що закон допускає угоду з землею і вона стає об’єктом товарного обігу, то можливість за-стосування до земельних відносин норм цивільного права знач-но розширюється.

Іноді в земельному законодавстві робиться відсилання до цивільного законодавства, якщо ті чи інші відносини, пов’язані з використанням землі, регулюються цивільним законодав-ством. Однак для застосування норм цивільного законодавства не завжди вимагається обов’язкова вказівка про це в законі. Засто-сування їх буває не лише бажаним, а й необхідним, якщо в земель-ному праві існує прогалина, а відповідні земельні відносини в силу їх майнового змісту і однорідності з цивільними відносинами можуть бути врегульовані нормами цивільного права.

Земельне право України

Безумовно, норми цивільного законодавства не можуть за-стосовуватись у випадках, коли земельні відносини, хоча і близькі за характером до цивільного, врегульовані безпосеред-ньо нормами земельного законодавства. Так, земельний закон встановлює порядок плати за земельні ділянки, вказує, кому вони надаються і в яких розмірах. Ці питання вирішені в Зе-мельному кодексі. Таким чином, необхідності в застосуванні цивільного законодавства нема і не може бути. Інша справа, наприклад, відносини, пов’язані з відшкодуванням збитків ко-ристувача землі, у разі визначення яких завжди застосовують-ся вихідні положення Цивільного кодексу про повне відшко-дування збитків і про можливість неповного відшкодування лише у випадках, спеціально окреслених у законі.

Розмежування сфери дії норм цивільного і норм земельно-го законодавства може проводитись по лінії як предмета, так і методу регулювання суспільних відносин. За предметом – коли вирішується питання про можливість чи неможливість засто-сування до однорідних з цивільними земельними відносинами норм Цивільного кодексу; за методом – коли земельні відно-сини регулюються в адміністративному порядку і до них не-можливо застосувати норми Цивільного кодексу.

Норми адміністративного права застосовуються до тих зе-мельних відносин, учасники яких перебувають у стані влади і підлеглості. Це відбувається, наприклад, у випадку захоплення землі, коли компетентний орган державної влади, опираючись на закон, у порядку покарання вирішує питання щодо вилучен-ня земельної ділянки. Отже, державний орган приймає управл-інське рішення, тобто адміністративно-правовий акт, на підставі якого припиняється право користування землею. Дане рішен-ня є обов’язковим для органів землевпорядної служби, які ви-ясняють межі земельної ділянки на місцевості і передають його іншому користувачу (власнику) землі. Воно є обов’язковим і для колишнього користувача земельною ділянкою, так як ос-танній не має права ігнорувати вимоги, що містяться в доку-менті державного органу. Однак, враховуючи, що власник зе-мельної ділянки став її законним володарем, отримав свою

Розділ I. Предмет, метод і система земельного права

ділянку в натурі, він починає самостійно господарювати на землі, ніхто не має права втручатися в цю його діяльність. Внут-рігосподарське використання земельної ділянки регулюється, як правило, нормами земельного законодавства.

Зв’язок земельного права з водним, лісовим, гірничим пра-вом обумовлено тим, що земля – найважливіша частина всієї біосфери, на якій розташовані інші природні об’єкти: ліси, води, тваринний і рослинний світ, корисні копалини тощо. Без ви-користання землі практично неможливе використання інших природних ресурсів. У даному випадку безгосподарність відносно землі негайно буде наносити шкоду всьому навколиш-ньому природному середовищу, не лише призведе до руйну-вання грунтів, їх ерозії, засолення, заболочення, хімічного заб-руднення, а й супроводжуватиметься погіршенням умов використання інших природних ресурсів ( забруднення вод продуктами ерозії грунтів, втрата запасів води при зрошуваль-ному землеробстві, нераціональні вирубки та скорочення площ лісів під час невиправданого вилучення земель лісового фонду для будівництва і промисловості тощо). Тому норми законодав-ства про раціональне і комплексне використання земель підви-щують ефективність норм інших природоресурсних галузей законодавства: водного, лісового, гірничого тощо.

Із викладеного випливає також нерозривний зв’язок зе-мельного права з охороною природи. Земельно-правові норми приводяться у відповідність з екологічними вимогами, відбу-вається екологізація норм земельного права. Це проявляється за багатьма напрямами: під час планування, прогнозування використання земельного фонду; в ході землеустрою; при на-данні і вилученні земель; у разі накладення стягнення за пору-шення земельного законодавства; в ході здійснення державно-го контролю за правильним використанням і охороною земель. У зв’язку з цим земельно-правове регулювання є комплексним.

Екологізація галузі земельного права – лише один бік вир-ішення проблеми охорони природи і комплексного природоко-ристування. Всебічні екологічні зв’язки в природі ведуть до того, що господарське використання одного природного ресур-Земельне право України

су справляє вплив на стан інших природних об’єктів і в цілому природного навколишнього середовища. Тому стоїть завдання забезпечення охорони природи в процесі господарської експ-луатації окремих її складових частин: земель, вод, лісів, надр. Адже природні ресурси становлять матеріальну базу розвитку суспільного виробництва. В ході господарського використання природних об’єктів виникає необхідність охорони не лише кож-ного окремого природного ресурсу, а й природної системи в цілому, екологічних зв’язків у природі.