5. Роль землеустрою в регулюванні земельних відносин


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Складність і важливість земельної реформи не дають змоги здійснити її швидко й безболісно. Це – дуже відповідальний і довготривалий процес, який повинен базуватися на глибоко продуманому проведенні комплексу землевпорядних робіт, раціональному використанні та охороні земель. Тільки таким шляхом можна досягти очікуваного результату.

В умовах широкомасштабного здійснення земельної ре-форми на території сільськогосподарських підприємств Ук-раїни відбуваються значні перетворення, які змінили орган-ізаційно-правові та організаційно-територіальні форми власності на землю і господарювання на ній, земельні відно-сини, порушили організацію виробництва й управління ним, знизили ефективність використання земельних та інших ресурсів. У результаті земельних перетворень значно зросла кількість сільськогосподарських та інших землеволодільців і землекористувачів: порушились їхні межі, площі, організація виробництва, території.

Земельне право України

Так, за роки земельної реформи в Україні землекористувачів і землеволодільців збільшилося з 0,8 до 23 млн. Крім того, на території колишніх колгоспів та радгоспів утворилося понад 39 тис. селянських (фермерських) господарств і 6,2 млн. власників земельних часток (паїв). Поява такої кількості нових користу-вачів та власників землі дуже ускладнила регулювання земель-них відносин, порушила організацію території господарств, що призвело до далекоземелля, черезсмужжя, вклинення і непра-вильного встановлення меж новоутворених формувань1 .

Основним напрямом сучасного землеустрою є оптимізація ландшафтних систем у гармонійному поєднанні економічних, соціальних, екологічних інтересів суб’єктів земельних відносин. Головним принципом створення оптимальних середовище-формуючих та рекреаційних форм в агроландшафтах (природні луки і пасовища, ліси й захисні лісові насадження, стави, тери-торії природоохоронного фонду та інші природні об’єкти) має бути екологічна гармонізація їх із природним середовищем і господарською діяльністю землекористувачів.

Крім того, в межах новоутворених сільськогосподарських підприємств з’явилися значні площі земель, що потребують особливого режиму та умов використання, які мають обмежен-ня і земельні сервітути.

Досвід нашої держави і практика зарубіжних країн пока-зують, що реальним механізмом наведення порядку у викори-станні земель, регулюванні земельних відносин і впорядку-ванні території існуючих та новоутворених формувань може бути тільки землеустрій, у процесі якого розв’язуються правові, соціально-економічні, екологічні та найголовніше – економічні завдання. Тому всі дії, пов’язані з перерозподілом земель, ут-воренням нових землеволодінь і землекористувань, організа-цією використання та охорони земель, слід здійснювати тільки в порядку землеустрою, на підставі проектів землевпорядку-вання території з відповідним економічним і грунтовоеколог-ічним обгрунтуванням.

Землевпорядний вісник. – 2000. – №3. – С.19-20.

Розділ X. Правові форми управління замельними ресурсами

У наш час роль та значення землеустрою помітно зменши-лася. Так, на початку проведення земельної реформи в Україні за рік складалося до 600 проектів землеустрою, а тепер – оди-ниці. Це пояснюється тим, що у структурі землевпорядних робіт за вказаний період появилися земельно-кадастрові види робіт, які відповідали фіскальним і політичним цілям держави (пере-розподіл земель, їх роздержавлення та приватизація, збір зе-мельного податку).

Зниження ролі держави у здійсненні землеустрою призве-ло до втрати функції планування як основної в системі управ-ління земельними ресурсами, що порушило комплексність у проведенні землевпорядних робіт.

На сьогодні в Україні ще не затверджена Національна про-грама охорони земель до 2010 р., не розробляються програми використання та охорони земель по регіонах, що спричиняє деградацію земельного покриву. Через брак коштів майже при-пинилися роботи з охорони земель (створення захисних насад-жень та лісосмуг, будівництво протиерозійних споруд, рекуль-тивація земель). Зазначені види робіт повинні фінансуватися за рахунок бюджетних коштів на підставі обгрунтованих про-ектних рішень.

При реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств (станом на 01.04.2000р.) було створено 12 674 но-вих агроформувань, з яких 7236 – приватні господарства.

Як правило, ці новоутворені фермерські господарства вико-ристовують свої земельні ділянки без належної організації їхньої території та відповідної науково обгрунтованої системи чергу-вання культур, що призводить до виснаження і втрати родю-чості грунтів. Настав час зосередити увагу всіх землевпорядних органів на терміновій розробці проектів організації території цих новоутворених фермерських господарств. Найближчими рока-ми потрібно виконати роботи по землеустрою у 13 тис. нових формувань і в 39 тис. фермерських господарств.

А це значить, що потрібно скоригувати території цих гос-подарств, відновити грунтові обстеження як базові для дифе-ренціації землі за напрямами використання, обновити плано-Земельне право України

во-картографічний матеріал та розробити проекти землеустрою з коригуванням сівозмін і розробкою бізнес-планів на кожне господарство.

В основі проекту землеустрою господарства повинна зна-ходитись агроекологічна оцінка його території, що забезпечить раціональне використання земель, оптимізацію складу і розмі-щення земельних угідь, сільськогосподарських культур та сис-теми сівозмін.

З метою поліпшення організації використання сільськогос-подарських угідь, охорони і відтворення родючості грунтів у проектах землеустрою обов’язково мають визначитись обсяги щодо вилучення малопродуктивної ріллі з активного обробіт-ку з урахуванням природних, економічних умов конкретного регіону, сільськогосподарського підприємства, даних агро-хімічної паспортизації.

Крім того, в проекті землеустрою повинне бути і правове обгрунтування (встановлення правового режиму та умов кори-стування землею, оформлення прав власності або користування і підготовка документів, які посвідчують це право, створення умов для регулювання внутрішньогосподарських земельних відносин). Важливу роль у складанні проектів землеустрою но-воутворених формувань повинні відіграти філіали Інституту зем-леустрою УААН, які мають певний досвід у проведенні вказа-них робіт, а також необхідні планово-картографічні матеріали.

Із вищевикладеного можна зробити висновок, що в ході земельної реформи роль землеустрою зростає. Безперечно, ця проблема має реалізуватися через нову систему відносин влас-ності на землю та землекористування; механізм економічного управління охороною, раціональним використанням земель та підвищення родючості грунтів; розробку розпорядчих і конт-рольних функцій; системне здійснення землевпорядкування, державного фінансування робіт із землеустрою та охорони зе-мель; застосування економічних важелів впливу на суб’єкти землекористування.

Розділ X. Правові форми управління замельними ресурсами

За цих умов вкрай необхідне на державному рівні прийнят-тя законів України “Про землеустрій”, “Про охорону земель” і затвердження Національної програми охорони земель до 2010 р.