4. Проблеми охорони агроландшафтів України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Сучасні агроландшафти – це складна система, створена з різних елементів агроекосистем (рілля, сіножаті, пасовища, ба-гаторічні насадження тощо) і розташованих між ними незнач-них ареалів лісів, чагарників, природних лук, боліт, торфовищ. Вони являють собою екологічну різноманітність і структуру агроландшафту, що тісно пов’язані як з його стабільністю, так і з продуктивністю.

Нині природних ландшафтів, не порушених господарською діяльністю, майже не залишилося. В 60–80-х р. відбулася їх знач-на трансформація за рахунок надмірної розораності схилових земель, освоєння значних площ лісів і чагарників у сільськогос-подарські угіддя, промислового та меліоративного будівництва.

Техногенне навантаження на природні ландшафти окремих територій України від часу становлення в певних випадках природокористування майже катастрофічне. Проведений аналіз структури сільськогосподарських угідь на ключових річкових і балкових водозборах сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що склад і співвідношення сучасного агролан-дшафту різко погіршилися порівняно з минулими роками. Збільшилася розораність схилових земель і як наслідок – змен-Розділ IX. Правова охорона земель

шилися площі кормових угідь, чагарникових та лісових масивів, заповідних охоронних територій тощо. В той же час значно зросли урбанізовані та індустріальні території.

У цілому антропогенне навантаження на перетворення аг-роландшафтів збільшилося в 1,5 – 2 рази. Екосистеми агролан-дшафтів значно спрощені, їхній видовий склад, екологічна роз-маїтість угідь і зв’язки між компонентами ландшафту порушені, деградується грунтовий покрив, а на деяких територіях актив-ізувались ерозійні та інші негативні процеси.

За останні 30 років площі еродованих земель зросли у 2,5 раза, в тому числі еродованої ріллі – у три рази. Внаслідок ерозій-них процесів щорічний змив грунту з розораних схилових земель досягає 460 млн т У ньому міститься 11 млн т гумусу, 0,5 – азоту, 0,4 – фосфору і 7 млн. т. калію. Найбільший змив грунту зафіксовано в Чернівецькій (27,8 т/га), Харківській (24), Тернопільській (24,5), Закарпатській (23,3 т/га) областях. Не-добір сільськогосподарської продукції на еродованих землях щорічно становить 8 – 9 млн т у зерновому обчисленні.

Поряд з ерозійними процесами спостерігається інтенсивна деградація схилових земель унаслідок зсувів, обвалів, опливів. Ці явища дуже поширені в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Миколаївській, Харківській та Чернівецькій областях.

Великі площі земель у Волинській, Донецькій, Івано-Франківській, Львівській і Тернопільській областях порушені ерозійно-провальними карстовими явищами, де лесовидні суг-линки підстилаються вапняками. Карстова напруженість тут становить 1,4 – 2,1 млн га.

У зоні Полісся інтенсивно збільшуються площі заболочених земель. У загальній площі сільськогосподарських угідь перезво-ложених грунтів 27, а заболочених 11 відсотків. Широкомасш-табне проведення в 60 – 80-х р. меліоративних робіт по осушен-ню перезволожених і заболочених земель, випрямленню та поглибленню русел річок, стариць призвело до значного зни-ження рівня грунтових вод. Унаслідок цього знизилась інтен-сивність змочування грунтового профілю, особливо піщаних і торфових грунтів, спричинивши розширення дії ерозії у Во-Земельне право України

линській, Львівській та Рівненській областях. Тут за останні 15 – 20 років кількість дефльованих земель збільшилася в шість разів. Під впливом прогресуючої вітрової ерозії та через неадекватне використання землі значно погіршилися. Виникла потреба у ство-ренні на окремих масивах полезахисних лісосмуг і зміні структу-ри посівних площ основних сільськогосподарських культур.

Виявлено тенденцію до збільшення площі земель із кисли-ми грунтами. Зокрема, за 1985 – 1995 р. їхня кількість у Кіро-воградській області зросла до 88,9 відсотків, Закарпатській – 86,5, Івано-Франківській – 77,9, Вінницькій – 64,3 та Львівській – до 50,22 відсотків.

На значних площах орних земель у Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській, Рівненській, Харківській і Чернівецькій областях кількість гумусу зменши-лася на 0,3 – 0,4 відсотки. У цілому його вміст в орному шарі більшості грунтів нижчий від критичного рівня, що негативно позначається на їхній родючості. Щорічний винос гумусу в цих об-ла стя х зростає на 1,8 – 2,4, а на дея ких полях – на 24,5 – 52,5 т/г а.

Водночас з ерозійними та іншими негативними процесами значні площі земель у районах розробки корисних копалин (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Львівська, Луганська, Чернівецька та інші області) забруднюються важкими метала-ми, нафтопродуктами, газопиловими викидами, скидами стічних вод). Ці процеси охоплюють вже не окремі масиви, а цілі системи агроландшафтів. Якщо їх не зупинити, то еко-логічні наслідки можуть бути катастрофічними не тільки для України, а й для всієї Центральної Європи.

Таким чином, можна говорити про “екологічну експансію” суспільства на навколишнє середовище, що вимагає негайного вирішення питання оптимізації агроландшафтів. Формування просторової структури агроландшафту – один із важливих шляхів її оптимізації. Необхідна така територіальна організація агроландшафту, яка могла б суттєво змінити його саморегуля-цію, підвищити стійкість проти деструктивних процесів.

Отже, назріла потреба створити організовану мозаїку еко-логічно сталих і несталих елементів агроландшафту, які мали б

Розділ IX. Правова охорона земель

високий ступінь саморегуляції з мінімальними витратами енергії та ресурсів.

До екологічно стійких факторів належать:

♦          локальний водний режим, регулювання поверхневого стоку і його раціональне використання;

♦          захист грунтів від водної ерозії та дефляції, підвищення їхньої родючості;

♦          життєвий простір для дикої флори і фауни;

♦          генофонд запилювачів та ентомофагів;

♦          функціонуючі трофічні ланцюги.

До екологічно нестійких належать:

♦          висока розораність території, особливо в умовах складно-го рельєфу, в тому числі водозборів малих річок;

♦          ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

♦          розораність присітьових схилів, які прилягають до гідрог-рафічної мережі;

♦          забрудненість грунтових і поверхневих вод залишками пестицидів;

♦          від’ємний баланс гумусу та поживних речовин в агро-фітоценозах тощо.

У сучасних умовах, коли надто дорогі енергія і ресурси, особ-ливо мінеральні добрива, підтримувати високу продуктивність екологічно несталих агроекосистем економічно недоцільно. Наприклад, щоб на сильноеродованих землях одержати вро-жайність зернових 35 - 40 ц/га, необхідно витратити велику кількість пального, органічних і мінеральних добрив, пестицидів, здійснити протиерозійні заходи. Здебільшого ці витрати не окупаються, тобто вирощування сільськогос-подарських куль-тур на вказаних землях економічно невигідне.

У такому разі доцільніше вивести згадані землі з ріллі на оздоровлення (консервацію), де від них матимуть максималь-ну віддачу. В результаті буде досягнутий максимально можли-вий економічний ефект, поліпшиться структура агроландшаф-ту, що у багатьох випадках сприятиме саморегуляції процесів

Земельне право України

в агроекосистемах, відновленню флори і фауни, одним словом, створенню екологічної рівноваги в агроландшафтах.

Для виконання вищезгаданих робіт потрібний насамперед, ландшафтно-екологічний аналіз території, тобто дослідження інтенсивності ерозійних процесів та стану водних ресурсів. Лише на основі цих матеріалів можна встановити оптимальне співвідношення окремих ланок агроландшафту. При цьому слід виходити з такого загального положення: зв’язок “лісистість – коефіцієнт стоку” дасть змогу встановити для різних ландшаф-тних умов лісистість, яка забезпечила б неперевищення зада-ного рівня або зниження стоку. За такого підходу доцільно всебічно обгрунтувати допустимі в екологічному відношенні значення коефіцієнта стоку і рівня змиву грунту.

Необхідну частку штучних біоценозів у складі сільськогос-подарських угідь визначають, виходячи з площі орної землі, необхідної людині, – 0,15 і 0,40 га всіх інших угідь. Звідси се-редня мінімальна питома вага орних земель у складі сільсько-господарських угідь становить близько 40 відсотків.

З біоекологічного погляду мінімальна площа ділянки з при-родною рослинністю повинна забезпечувати ефективне само-відтворення дикої флори та фауни. З агроекологічного погля-ду природний біоценоз, який вкраплений у структуру сільськогосподарських угідь, повинен оптимізувати стан агро-ценозів за рахунок саморегуляції, зокрема трофічних ланцюгів.

Основним критерієм розміщення сільськогосподарських угідь в агроландшафтах і визначення оптимального їх співвідно-шення має бути висока продуктивність при мінімально можли-вих витратах ресурсів, у тому числі енергетичних, допустимо-му рівні ерозії, виносу біогенних елементів, запобіганні забрудненню грунтових і поверхневих вод пестицидами.

У світі все більшого визнання набуває точка зору відносно перспективності розробки й використання таких систем зем-леробства, які б, з одного боку, широко впроваджували засоби інтенсифікації, а з іншого – їх безпечне застосування і створен-ня умов для повнішого використання природних та біологіч-них факторів. Усім цим умовам відповідає розроблена контур-Розділ IX. Правова охорона земель

но-меліоративна грунтозахисна система землеробства (КМСЗ), яка за своєю суттю є еколого-адаптивно-інтенсив-ною, тобто фактори інтенсифікації застосовуються лише на тій частині території агроландшафту, де найменший ризик для на-вколишнього середовища і де вони забезпечать максимальну окупність усіх витрат.

Таким чином, здійснюється перехід від концепції антропо-генного навантаження на земельні ресурси до концепції її на-уково обгрунтованої локалізації в агроландшафтах, а також введення ряду обмежень, зокрема на використання сильное-родованих земель.

Такий підхід реалізується розподілом усіх земельних ре-сурсів на еколого-технологічні групи (ЕТГ). До першої ЕТГ входять орні землі, розташовані на плато і схилах стрімкістю до 3 градусів із повнопрофільними та слабоеродованими грун-тами, якісний стан яких дає можливість вирощувати всі сільськогосподарські культури. Друга ЕТГ включає орні землі, розміщені на схилах стрімкістю від 3 до 7 градусів, з переваж-но середньоеродованими грунтами. Землі третьої ЕТГ - це схили стрімкістю понад 7 градусів із сильноеродованими грун-тами, що підлягають залуженню. В сучасних соціально-еконо-мічних умовах вести землеробство на них неефективно. Ви-лучення з ріллі доцільне не лише як захід екологічної охорони грунтів, тобто збереження їх в ужитковому стані в майбутнь-ому, а й в економічному відношенні. Нині при дефіциті енер-горесурсів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин еко-номічно невигідно обробляти малопродуктивні землі, оскільки віддача їх не еквівалентна витратам.

3 метою поліпшення структури агроландшафтів, особливо при високій розораності території, ці землі необхідно вивести з ріллі з подальшим малоінтенсивним використанням або за-лишити на оздоровлення природним шляхом.

Для розробки нормативів оптимізації агроландшафтів най-ближчим часом слід здійснити такі заходи:

♦ провести обстеження і дати оцінку кожного поля, ділян-ки, визначити родючість, розробити систему охорони

Земельне право України

грунту від ерозії й при наданні їх в оренду або приватну власність вимагати збереження родючості на рівні, який був на час одержання ріллі;

♦          здійснити інвентаризацію меліорованих земель, меліо-ративних систем, протиерозійних споруд, контролюва-ти їх експлуатацію;

♦          у проектах протиерозійних заходів передбачити комплек-сну систему охорони грунтів і поліпшення екологічного середовища, посилити технічний нагляд за виконанням робіт по проектуванню, будівництву та експлуатації про-тиерозійно-меліоративних споруд;

♦          вивести з ріллі схилові еродовані (змиті) землі стрімкістю понад 7 градусів на консервацію терміном 10 - 15 років, тобто засіяти їх багаторічними травами, створити сіножаті (природні кормові угіддя);

♦          намітити заходи щодо відтворення родючості деградова-них земель, створити оазиси, національні парки, розроби-ти нормативи оптимізації структури і розміщення сільськогосподарських культур (агроландшафтів);

♦          доручити науково-дослідним інститутам у найближчий час розробити й передати обласним, районним інспек-торам по охороні навколишнього середовища інструк-тивні матеріали щодо обліку змиву та розмиву грунтів, правила експлуатації протиерозійних гідротехнічних споруд і меліорованих земель, збереження балансу гу-мусу, виявлення та виведення деградованих земель із ріллі на оздоровлення;

♦          розширити науково-дослідні роботи по охороні земель і підвищенню їхньої родючості при контурно-меліоративній організації території (введення екологічнозбалансованих динамічних спеціалізованих сівозмін, конфігурації та розмірів поля, робочих ділянок тощо);

♦          вести строгий контроль за виконанням грунтозахисних, меліоративних заходів із збереженням родючості грунтів у системі агроекологічного моніторингу;

Розділ IX. Правова охорона земель

♦ ув’язати комплексні науково-виробничі дослідження

по охороні грунтів і відтворенню їхньої родючості між

науково-дослідними інститутами та закладами освіти,

обласними агрохімстанціями, іншими зацікавленими

організаціями.

Вищенаведені заходи щодо ліквідації негативних процесів

здійснити позачергово, a у майбутньому - для поліпшення аг-

роекологічної та агроекономічної ситуацій в АПК України.