2. Стимулювання охорони земель


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Згідно з вимогами Земельного кодексу України економіч-не стимулювання охорони земель спрямоване на посилення заінтересованості власників і користувачів, у тому числі орен-дарів, у збереженні та відтворенні родючості грунтів, захисті земель від негативних наслідків виробничої діяльності.

Стимулювання охорони земель включає: надання подат-кових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загаль-нодержавними та регіональними програмами використання і охорони земель.

Дана норма є центральною серед форм стимулювання щодо охорони земель. Законодавець не уточнює форм мож-ливого заохочення, залишаючи їх на розсуд державних органів - виконавців закону. Однак, якщо спробувати про-аналізувати дії державних органів, то можна виділити три основні форми заохочення:

♦          пільги під час плати за землю;

♦          компенсація за рахунок державного бюджету частки чи повної вартості капітальних робіт, виконаних власника-ми і користувачами угідь;

♦          взяття на рахунок держбюджету усіх або частки витрат власника чи користувача землі, необхідних для підтри-мання результатів виконаних робіт.

У фінансовому відношенні найбільш прийнятна для бюдже-ту перша форма. Вона повинна полягати в тому, що, не дивля-Розділ IX. Правова охорона земель

чись на підвищений чистий прибуток, що отримується корис-тувачами земельних ділянок, ставка земельної плати не повин-на підвищуватися хоча б на протязі того строку, за який окуп-ляться зроблені вкладення. Після закінчення даного строку підвищення ставки платежів повинно бути помірним для того, щоб власник землі зміг регулярно отримувати прибуток на ту суму коштів, яку він витратив.

Друга і третя форми бажані в тих випадках, коли порівня-но невелика підтримка з боку держбюджету буде стимулювати власників і користувачів землі вкладати власні кошти в заходи щодо капітального покращання і захисту своїх угідь. Ці форми можуть служити альтернативою одностороннім меліоративним і захисним роботам, що повністю виконувались за рахунок дер-жави. У цих випадках держава може претендувати на частку тих земельних прибутків, які підвищились внаслідок здійснен-ня меліоративних робіт.

В усіх випадках впровадження в життя норм, що розгляда-ються, вимагає суттєвого підвищення авторитету державної землевпорядної служби. Дана служба повинна не лише засвід-чувати сам факт і корисність результатів робіт, що проводять-ся власниками землі, їх вартість, вплив на навколишні землі тощо. Землевпорядна служба повинна завчасно знайомитися з проектами меліорації і захисту земель, погоджувати місця, стро-ки і порядок виконання робіт, контролювати їх проведення, брати на себе відповідальність за їх результати:

1) виділення коштів із державного або місцевих бюджетів власниками угідь для відновлення попереднього стану земель, порушених не з їх вини. Тут мається на увазі перш за все ре-культивація земель, раніше тимчасово наданих гірничим підприємствам та іншим користувачам. Однак кошти для ре-культивації виділяються (в тому числі із держбюджету) не влас-никам землі, а організаціям, що пошкодили ці землі, на які по-кладаються обов’язки здійснити рекультивацію земель і передати їх власникам чи користувачам. Головним тут слід вва-жати зобов’язання держави надавати (повертати) рекультивоЗемельне право України

вану землю попереднім власникам землі, які будуть мати еко-номічний стимул для її подальшого використання.

Цим забезпечується стабільність використання землі. Якщо власник землі знає, що земля буде йому повернена, він буде приділяти увагу проекту рекультивації і якості робіт; можна чекати, що він проявлятиме необхідну зацікавленість щодо сво-го майбутнього землекористування, починаючи зі стадії відве-дення частки його землі в тимчасове користування.

Однак не у всіх випадках площі гірничих виробок на сільськогосподарських площах удається повернути в сільсько-господарське чи лісогосподарське виробництво. Якщо вони досить великі, їх вирівнювання та окультурення може обійтись занадто дорого. В таких випадках, можливо, на кар’єрі, що ут-ворився, доцільно створити водоймище чи відвести його для інших потреб (наприклад, садівництва, заліснення тощо). У даному випадку не обов’язково нове угіддя буде повернено попередньому власнику (він сам не завжди буде вимагати та-кого повернення). Тому зобов’язання держави повернути ре-культивовані землі попередньому власнику можна було б об-межити тими умовами, які будуть закладені в проектах рекультивації;

2)звільнення від плати за землі, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їх стану згідно з відповідними програмами. Дане правило випливає з того, що в період освоєння нових чи меліорування земель, що уже використовуються, ці угіддя є безгосподарними. Звільнен-ня від плати за такі ділянки видається навіть не пільгою, а фінансово-правовим виразом відомого економічного факту. В теперішній час більшість меліоративних проектів не містять повного переліку намічених робіт, тобто не передбачають точ-них строків їх початку і закінчення. Це суттєва прогалина. При-ведена норма в Земельному кодексі може бути корисною для усунення згаданої прогалини. Разом з тим закон не передбачає альтернативного варіанта регулювання, тобто продовження строку виплати за освоювану ділянку. Даний варіант і більш справедливий, і більш вигідний для державної “казни”, так як

Розділ IX. Правова охорона земель

невиплачені власником суми не пропадають для нього зовсім, а лише будуть виплачені пізніше. Для цього є і економічні підста-ви: після проведення меліорації ділянка повинна давати більше доходу, ніж раніше. Згаданий варіант регулювання має важливе дисциплінуюче значення. Він створює перепони щодо проведен-ня недостатньо продуманих меліоративних робіт, у ході яких ні суспільство, ні власник землі користі не отримують;

3)часткову компенсацію власнику землі з коштів державно-го бюджету за зниження доходу, яке виникло внаслідок тимча-сової консервації земель, порушених не з вини власника землі. У даному випадку складається ситуація, подібна до тимчасово-го вилучення сільськогосподарських земель для гірничодобув-них підприємств. Різниця лише в тому, що тимчасове вилучен-ня здійснюється легально, так що наслідки виявляються передбаченими, тоді як випадок, що розглядається, відносить-ся до непередбачуваних порушень. Наприклад, якщо поверхня поля осідає під дією гірничих виробок, то дане поле необхідно переводити в розряд тимчасово непридатних угідь. На відпов-ідне гірничодобувне підприємство лягає обов’язок привести поле в належний стан, хоча площа цього поля ніколи підприє-мству не відводилась і не повинна була відводитись.

Можливі й інші випадки консервації землі: у випадку її хімічного забруднення сполуками промислового виробництва, зупинення проведення на ній меліоративних робіт, непередбаче-ного підтоплення чи засолення тощо. Однак в обох останніх ви-падках необхідна допомога постраждалому господареві не за ра-хунок державного бюджету, а за рахунок державного страхування.

Можливі також відповідні виплати не лише за рахунок бюджету. Якщо порушення викликані роботами гірничодобув-ного підприємства, то відповідно до вимог Земельного кодексу компенсація повинна виплачуватися за рахунок підприємства, що спричинило шкоду. Початково відшкодування повинно виплачуватися у формі страхового заохочення; однак свій ри-зик від впливу на грунт гірничих виробок повинно відшкоду-вати знову-таки гірничодобувне підприємство в розмірі неотри-маного господарством доходу.

Земельне право України