3. Правові засади формування ринку земель сільськогосподарського призначення


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 

Загрузка...

Відомо, що наша країна має значний і високоякісний фонд сільськогосподарських угідь. Більше третини з них – це особ-ливо цінні продуктивні землі. Проте рівень сільськогосподарсь-кого використання їх великою мірою поступається рівню роз-винутих країн світу. Основною причиною цього, на наш погляд, є недосконалість земельних відносин, що випливають із форм власності та господарювання.

Орієнтація економіки країни на ринкові відносини вимага-ла радикальних змін форм власності на землю і форм господа-рювання на ній. У зв’язку з цим із березня 1991 р. весь земель-ний фонд України оголошено об’єктом земельної реформи, яка передбачає впровадження різних форм власності на землю та надання власникам права самим вирішувати питання щодо розпорядження нею: господарювати на землі самому, надавати її в оренду, заставу, передавати у спадщину, вступати із земель-ною ділянкою у нові господарські формування тощо. Земля має стати капіталом селянина, яким він може розпоряджатися в процесі господарювання, включаючи можливість його застави для одержання кредитів, що є важливим фактором економічної стабільності сільськогосподарських підприємств. Без цього не-можлива організація в аграрному секторі ефективних виробни-чих відносин. Без приватної власності на землю не можна ос-воїти ринкову економіку, оскільки земля – один з основних видів виробничих ресурсів.

Земельне право України

Тому наближення сільськогосподарського виробника до власності на землю та інші засоби виробництва, тобто форму-вання селянина-власника, треба розглядати як найголовніше завдання земельної реформи і передусім її складової – ринку землі. В даному випадку, якщо селянин не здатний за ринко-вих умов ефективно розпоряджатися своєю земельною ділян-кою, не буде її зберігати, примножувати родючість, вкладати свій капітал і одержувати з неї максимум продукції, то завтра він може її втратити назавжди. У нашій державі в умовах, які скла-лися при переході до ринку, вирішальну роль у підвищенні ефективності використання землі за приватної власності на землю великого значення набувають й інші аспекти земельних відносин, зокрема економічний механізм, форми та методи гос-подарювання й державної підтримки селянина.

Становлення ринку землі – це вимога часу. В умовах рин-ку відбуватимуться постійний рух і поліпшення якості сільсько-господарських угідь у зв’язку з тим, що частина власників землі стане банкрутами, інші захочуть збільшити свої наділи за раху-нок перших тощо. Зміна власників здійснюватиметься через систему ринкового механізму купівлі-продажу.

В економічному розумінні ринок земель сільськогосподарсь-кого призначення є сукупністю економічних механізмів, що забезпечують розв’язання таких завдань, як: реалізація прав власників земельних ділянок на одержання суспільно нормаль-ного доходу при їх продажу, рівного для всіх покупців – по-тенційних виробників сільгосппродукції – доступу до всіх опе-рацій щодо придбання сільськогосподарських угідь; стимулювання раціонального їх використання й забезпечення постійної можливості перерозподілу на користь найефективн-іше господарюючих суб’єктів тощо.

Ринковий обіг землі належить до вторинних економіч-них механізмів, використання яких з абсолютною необхід-ністю вимагає створення більш загальних, фундаменталь-них економічних і організаційних умов. До подібного роду механізмів можна було б у першу чергу віднести іпотеку та інститут банкрутства.

Розділ VIII. Земельний обіг України

Для ефективної роботи земельного ринку необхідні як мінімум такі економічні передумови:

1)         існування земельних власників, які мають достатню ши-роту повноважень для проведення ринкових операцій із земельними ділянками;

2)         наявність стимулів (мотивів) для купівлі земель сільсько-господарського призначення виключно до умов їх наступ-ного використання за цільовим призначенням (це насам-перед можливість одержання суспільно нормального доходу від підприємницької діяльності у сфері виробниц-тва і реалізації сільськогосподарської продукції);

3)         розгорнутість конкуренції між сільськогосподарськими виробниками, в процесі якої виявляються об’єктивні відмінності у рівні господарювання й ефективності вико-ристання земельних та інших виробничих ресурсів, відбу-вається диференціація цих виробників залежно від рівня дохідності (рентабельності) їхньої виробничої діяльності.

У 1991 – 1996 рр. у країні була ліквідована державна моно-полія на землю, створені правові умови функціонування бага-тоукладної економіки, заснованої на поєднанні великого, серед-нього і дрібного виробництва.

За 1990 – 1996 рр. площа сільськогосподарських угідь на одного мешканця України зменшилася від 1,01 до 0,82 га, а ріллі – від 0,80 до 0, 65 га. Останнім часом у країні спостері-гається абсолютне скорочення площ згаданих угідь у сільсько-господарських виробників. Так, за останні 10 років вони змен-шилися в цілому на 1,2 млн га (2,8%). Це пояснюється, зокрема, виключенням із ріллі площ схилів, малопродуктив-них, піщаних, кам’янистих земель і відведенням земель для не-сільськогосподарських потреб (промисловість, транспорт, зв’я-зок, міське будівництво).

Зародження нових форм господарювання, законодавчо пе-редбачених земельною реформою, змінило структуру землеко-ристування. За рахунок зменшення площі сільськогосподарсь-ких угідь у державних підприємствах від 24 відсотків у 1990 р. до 10,8 відсотків у 1996 р. і до 5 відсотків у 2000 р. збільшилася

Земельне право України

площа угідь у користуванні й володінні підприємств із колек-тивною формою власності відповідно від 69,5 до 73 відсотків у 1996 р. і до 76,6 відсотка у 1999 р. Зросла площа земель у во-лодінні громадян для ведення особистого підсобного господар-ства, садівництва, городництва, сінокосіння та створення се-лянських (фермерських) господарств від 6,5 відсотка до 16,2 відсотка (у 2,5 раза) і становила в 1996 р. 6,6 млн га, у 1999 р. – до 7,4 млн га, тобто на особисте підсобне господарство населен-ня припадало в 1996 і 1999 рр. 0,34 га проти 0,27 у 1990 р.

Великі земельні площі найродючіших чорноземів, площа яких у структурі сільгоспугідь становить 57 відсотків, або 68 відсотків орних земель, через екстенсивне господарювання зумовили дуже високий рівень освоєності земельного фонду, що має і свої негативні результати. Станом на 1.01.2000 р. структура сільгоспугідь по Україні була такою (у відсотках): рілля – 79,7, пасовища – 11,8, сіножаті – 5,3, багаторічні насадження – 2,3, чого не спостерігається по частці ріллі в жодній з економічно розвинутих країн світу (у США – 19%, Франції, Німеччині – 33, Італії – 31%).

Надмірна розораність призводить до порушення екологіч-но допустимого співвідношення ріллі, природних лук і пасо-вищ, лісових і водних ресурсів, негативно позначається на стійкості агроландшафту території країни, а спеціалізація в рос-линництві й тваринництві не завжди сприяє збереженню ро-дючості грунтів та економії витрат.

Проте аналіз свідчить, що формально конституційна багато-укладна аграрна економіка вимушена розвиватися у псевдорин-ковому середовищі, а земельна власність не одержала адекват-ного ринкового змісту й економічно не реалізується. Володіння, використання, розпорядження – суть юридично приватної ка-тегорії; економічна приватна власність на землю як об’єкт гос-подарювання реалізується не в абстрактній можливості прода-ти земельну ділянку, а в кількісно визначеному доході від його використання відповідно до цільового призначення. Цей дохід визначає економічні мотиви придбання та продуктивного ви-користання земель сільськогосподарського призначення і є ос-Розділ VIII. Земельний обіг України

новним об’єктивним фактором формування їхньої продажної ціни незалежно від конкретних методик оцінки тієї чи іншої ділянки. Тобто, купуючи земельну ділянку, покупець орієнтуєть-ся в першу чергу на майбутній потенціальний дохід від вико-ристання даної ділянки за її прямим призначенням.

Таким чином, за десять років аграрних реформ дійсно рин-кові умови розвитку сільгоспвиробництва, у тому числі не-обхідні й достатні передумови формування земельного ринку, не створені. В обставинах, що нині склалися, розгортання рин-ку сільгоспугідь – це завдання, яке не має перспектив практич-ної реалізації; така реалізація вимагає попереднього розв’язан-ня глибоких, концептуальних проблем ринкових перетворень в аграрному секторі української економіки.

У практиці ринок земель сільськогосподарського призна-чення об’єктивно формується і функціонує як відносно замк-нутий сектор земельного ринку, де земля одержує специфічну оцінку як особливий (поряд із працею та капіталом) фактор виробництва, що бере участь у створенні сільськогосподарської продукції. Навіть у різних країнах існують законодавчі обмежен-ня щодо зміни цільового призначення сільськогосподарських угідь при їх купівлі-продажу. В нинішній Україні необхідність законодавчого обмеження подібної зміни вкрай потрібна; тут не може бути винятком і норма тимчасової повної заборони.

Як зазначалося раніше, фінансово-виробнича криза аграр-ного сектора значно знижує дохідність виробничого викорис-тання сільськогосподарських угідь порівняно з прибутковістю їх альтернативного використання. Неконтрольовані купівля-продаж земельних ділянок, з одного боку, миттєво призводить до масового виведення сільськогосподарських угідь із виробни-чо-економічного обігу (як це було в період початкового пере-ділу земель у процесі реорганізації та реформування великих сільськогосподарських підприємств). З іншого боку, в недалекій перспективі розвиток вітчизняного сільського господарства визначатиметься екстенсивними природними факторами, у тому числі наявними сільгоспугіддями. Адже фінансова криза позбавила сільськогосподарських виробників будь-яких мож-Земельне право України

ливостей інтенсивного розвитку. Тобто на досить тривалу пер-спективу зберігається необхідність жорсткого адміністративного закріплення цільового призначення сільськогосподарських угідь при їх купівлі-продажу.

Правомірність і важливість міжгалузевої народногосподарсь-кої оцінки землі заперечувати, безумовно, недоречно. Проте в контексті сучасної економічної ситуації реальне становище на потенційному земельному ринку розвивається в повній супе-речності з віртуозною конструкцією цієї оцінки, що застосо-вується до сільськогосподарських угідь. У 1996 – 1998 рр. пи-тома вага збиткових сільгосппідприємств у всіх формах власності зросла від 69 до 92 відсотків, їхні збитки збільшили-ся від 1420,5 млн грн до 4060,9 млн грн, або рентабельність знизилася від – 11,6 до – 28,3 відсотків. Відповідно зросла “від’ємна дохідність” сільськогосподарських угідь і знизилась їх об’єктивна оцінка, але ціни земельних ділянок, що відводили-ся під промислову чи житлову забудову, комерційні й рекційні цілі, під впливом інфляції та інших факторів фінансово спеку-лятивного характеру поступово зростали. Отже, вирішальною передумовою формування повноцінного ринку землі є рента-бельна робота сільськогосподарських підприємств, заснована на визнанні суспільної значущості сільгосппродукції, що вироб-ляється. У цьому випадку сільгоспугіддя одержать адекватну економічну оцінку, сформуються реальні стимули перерозпод-ілу (в тому числі й міжгалузевого) земель на користь найефек-тивніше господарюючих суб’єктів, спрацюють такі механізми, як інститут банкрутства та іпотека.

Світовий досвід показує, що в умовах ринкової економіки ефективний розвиток сільського господарства забезпечується на принципах обов’язкового поєднання механізмів ринкового само-регулювання з економічними можливостями держави у сфері виробництва і розподілу продовольства. При цьому роль держа-ви не зводиться до прямої фінансової підтримки товаровироб-ників: насамперед необхідно створити мінімально достатні загальні умови для підвищення дохідності й рентабельності сільськогоспо-дарської діяльності на принципах ринкового господарювання.

Розділ VIII. Земельний обіг України

Проведене дослідження щодо формування ринку землі в Україні, зокрема сільськогосподарських угідь, та ефективного їх використання дає можливість зробити такі висновки.

Для успішного проведення земельної реформи і формуван-ня її складової - ринку землі - слід сконцентрувати всю діяльність на розв’язанні двох взаємозв’язаних стратегічних завдань:

Щодо формування ефективного господаря-власника у пер-шу чергу треба здійснити:

♦          перерозподіл земель і майна від неефективного до ефек-тивного господаря, для чого потрібно: запровадити при-ватну власність на землю й механізми реалізації права на власність; забезпечити структуризацію відносин влас-ності; запровадити правові, економічні та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності; розви-вати і підтримувати малі й середні організаційні форми господарювання;

♦          реструктуризацію збиткових підприємств;

♦          розвиток кооперації та створення кооперативного секто-ра в АПК;

♦          державну підтримку реальних власників землі та підприємств АПК;

♦          формування спеціалізованої ринкової інфраструктури щодо розвитку ринку землі.

Щодо створення сприятливого економічного середовища та однакових “правил гри” на ринку потребують нагального розв’язання й удосконалення цінова політика, ринок сільгосп-продукції та продовольства, кредитний механізм, ринкова інфраструктура, створення спеціалізованих державних земель-но-кредитного банку та страхової компанії (з подальшою кор-поратизацією), забезпечення цільового кредитування та страху-вання ризиків у сільському господарстві.

Ефективність використання земель сільськогосподарського призначення - це лише частина проблеми, пов’язаної з їхнім збереженням, поліпшенням якості та охороною. Більш містким поняттям, що об’єднує ефективність і бережливе ставлення до

Земельне право України

неї як основного засобу виробництва, є “раціональне викорис-тання”, яке включає досягнення максимального ефекту в зем-лекористуванні та охорону землі як природного об’єкта у про-цесі користування нею.

Загальна вимога раціонального використання сільськогоспо-дарських земель реалізується завдяки наданню суб’єктам сільськогосподарської підприємницької діяльності широких прав щодо господарського використання землі та покладених на суб’єкта відповідних обов’язків з її ефективного використан-ня і збереження; наданню суб’єкту прав розпоряджатися зем-лею з метою створення оптимальної за розмірами земельної ділянки, що дає можливість одержувати максимальну кількість сільськогосподарської конкурентоспроможної продукції, яка підлягає реалізації, та максимальний дохід від виробничої діяль-ності для розширення відтворення.

Подальший розвиток ринку сільськогосподарських земель має відбуватися в основному на рівні сільськогосподарських підприємств, де повинна забезпечуватися реалізація громадя-нами права власності на землю в процесі реформування існую-чих і створення на їхній базі нових форм господарювання рин-кового типу та освоєння механізму економічного і правового регулювання земельних відносин.